Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №160/24348/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 березня 2026 року м. Дніпросправа № 160/24348/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року (суддя Царікова О.В.) адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №04750032702 від 15.07.2025 щодо відмови в призначенні мені пенсії за вислугу років відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до вислуги років, відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014, період моєї військової служби за призовом під час мобілізації в особливий період з 06.09.2014 по 01.09.2015, в ході якої в період з 30.10.2014 по 01.09.2015 я брав участь в антитерористичній операції, знаходячись в районі її проведення (тобто з 06.09.2014 по 29.10.2014 - 1 місяць, 23 дні, та участь в антитерористичній операції з 30.10.2014 по 01.09.2015 - 10 місяців, 2 дні в розрахунку один місяць служби за три місяці - 30 місяців, 6 днів) - в загальній кількості 2 роки, 7 місяців, 29 днів;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити пенсію за вислугу років на підставі ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 з дня звернення, тобто з 08.07.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач останній звернувся через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру». Однак, позивачу Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області рішенням від 15.07.2025 №04750032702 відмовлено в призначені пенсії за вислугу років з підстави відсутності необхідного стажу за вислугу років. Позивач вважає таку відмову протиправною та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки на думку позивача період участі в антитерористичній операції повинен бути зарахований на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці. У зв`язку з чим, позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №04750032702 від 15.07.2025 щодо відмови в призначенні мені пенсії за вислугу років відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до вислуги років, відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014, період військової служби ОСОБА_1 за призовом під час мобілізації в особливий період з 06.09.2014 по 01.09.2015, в ході якої в період з 30.10.2014 по 01.09.2015 ОСОБА_1 брав участь в антитерористичній операції, знаходячись в районі її проведення (тобто з 06.09.2014 по 29.10.2014 - 1 місяць, 23 дні, та участь в антитерористичній операції з 30.10.2014 по 01.09.2015 - 10 місяців, 2 дні в розрахунку один місяць служби за три місяці.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити повторний розгляд заяви ОСОБА_1 від 08.07.2025 щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням висновків, сформульованих судом у даному рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржником зазначено, що згідно із ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», час військової служби зараховується до страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю та стажу державної служби. Період, проведений на військовій службі, не є безпосередньо вислугою прокурора, але може

бути зарахований до загального страхового стажу, який є умовою для пенсії. Таким чином, військова служба не є частиною вислуги років у прокуратурі, але впливає на отримання пенсії, зараховуючись до страхового стажу та стажу державної служби. Страховий стаж позивача складає 27 років 8 місяців 28 днів. За наданими документами вислуга років позивача, відповідно до ч. 6 ст. 86 Закону 1697 становить 22 роки 8 місяців 21 день, в тому числі стаж роботи на посадах прокурорів - 19 років 3 місяці 23 дні, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання - 2 роки 4 місяці 29 днів та військова служба строкова - 11 місяців 29 днів. Отже, за доданими документами до вислуги років зараховано всі періоди роботи, що дають право на пенсію. Працівникам, які не мають вислуги 25 років, але відпрацювали на посадах прокурорів не менше 15 років та мають страховий стаж 35 років чоловіки, 30 років — жінки, пенсія за вислугу років призначається після досягнення чоловіками 57 років, жінками 55 років. Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України прийняло рішення №04750032702 від 15.07.2025 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , через відсутність необхідного страхового стажу за вислугу років, відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 08.07.2025 звернувся через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».

15.07.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №04750032702 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного стажу за вислугу років. У вказаному рішенні, відповідачем зазначено наступне:

Відповідно ч.1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років. За наданими документами вислуга років відповідно до ч.6 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» становить 22 роки 08 місяців 21 день, в тому числі стаж роботи на посадах прокурорів – 19 років 03 місяці 23 дні, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання – 2 роки 04 місяці 29 дні та військова служба строкова 11 місяців 29 днів. На дату звернення особа не працює.

Враховуючи викладене, прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки відсутній необхідний стаж за вислугу років, що дає право згідно ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».

Не погоджуючись із прийнятим відповідачем рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15.07.2015 визначалися Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (далі – Закон № 1789-ХІІ)

Статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ, в редакції, чинній до 1 жовтня 2011 року, було передбачено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

15.07.2015 набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII.

Відповідно до ч. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII положення Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 512, статті 53 щодо класних чинів, визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. № 1697-VII.

Отже, на час звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, яка регулювала питання пенсійного забезпечення прокурорів та слідчих, втратила чинність. Натомість, порядок призначення пенсій прокурорам було врегульовано Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII.

Відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30 вересня 2011 року – 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року – 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року – 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року – 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року – 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року – 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року – 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року – 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року – 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року – 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців; з 1 жовтня 2020 року і пізніше – 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року – страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України регулюється ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ, який набув чинності 15.07.2015 та є діючим. А тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати саме положення цього закону, а не ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ.

Аналогічна правова позиція щодо застосування ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» була висловлена Верховним Судом у його постановах від 24.04.2019 у справі № 750/8739/16-а (адміністративне провадження №К/9901/30859/18), від 26.06.2018 у справі № 686/17309/17 (адміністративне провадження № К/9901/76/17), від 23.01.2019 у справі №308/10033/16-а (провадження № К/9901/33606/18).

Відповідно до ч. 6 ст. 86 Закону № 1697-VII до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури – відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури – відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991№2011-XII визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 №530 затверджено Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей (далі Положення №530).

Згідно пункту 2.3 розділу 2 Положення №530, при обчисленні вислуги років для призначення пенсій (крім пенсій, які призначаються з урахуванням страхового стажу) окремі періоди служби військовослужбовців зараховуються на пільгових умовах (з урахуванням вимог пунктів 2.4 та 2.5 цього розділу): один місяць служби за три місяці участь у бойових діях у воєнний час.

Пунктом 1.1 Положення №530 встановлено, що цим Положенням визначається порядок обчислення вислуги років (загального страхового стажу) для призначення пенсій за вислугу років особам, звільненим з військової служби, відповідно до статті 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей».

Верховний Суд в постановах від 05.06.2018 у справі №348/347/17, від 30.07.2019 у справі № 346/1454/17, від 02.04.2020 у справі №185/4140/17, від 18.01.2023 у справі №1.380.2019.003739, від 21.03.2023 у справі №160/6146/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за три - незалежно від того, який вид пенсії та за яким законом призначається, у тому числі, такий час зараховується в кратному розмірі до страхового стажу для призначення пенсії.

Оскільки правові підстави для зарахування до страхового стажу на пільгових умовах часу проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції, є аналогічними щодо часу, потягом якого особа брала безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, суд вважає вищезазначені правові висновки Верховного Суду застосовними до спірних правовідносин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 затверджено Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (далі - Порядок №413).

Відповідно до абз. 2 п. 2 Порядку №413 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) статус учасника бойових дій надається, зокрема, військовослужбовцям (резервістам, військовозобов`язаним, добровольцям Сил територіальної оборони) Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям МВС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, ДСНС, Державної кримінально-виконавчої служби, співробітникам Служби судової охорони, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

За змістом п. 2-1 Порядку №413 статус учасника бойових дій надається особам, зазначеним в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, за умови виконання ними особисто або у складі військової частини (органу, підрозділу), установи та закладу бойових (службових) завдань, проведення розвідувальних заходів, зокрема які отримали травми (поранення, контузії, каліцтва).

Пунктом 4 Порядку №413 визначено документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях в районах її проведення, заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, які є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій, зокрема, для осіб, які брали участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, - довідка за формою згідно з додатком 6.

Згідно довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 01.09.2015 №735/15-л, яка видана Військовою частиною-польовою поштою НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_1 дійсно в період з 06.09.2014 до 01.09.2015 проходив військову службу у складі в/ч пп НОМЕР_1 , та зокрема у період з 30.10.2014 по 01.09.2015 брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичній операції – смт. Новоайдар.

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що період проходження військової служби, протягом якого позивач брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичній операції – смт. Новоайдар у період з 30.10.2014 по 01.09.2015, підлягає зарахуванню позивачу до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, у пільговому (кратному) обчисленні один місяць служби за три місяці.

Звідси, рішення пенсійного органу про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком не ґрунтується на вимогах закону.

Суд першої інстанції правильно зазначив про те, що твердження відповідача про неможливість зарахування до вислуги років для призначення пенсії згідно Закону України «Про прокуратуру» відповідної служби на пільгових умовах є хибним, оскільки можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і повинна пов`язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження військової служби в певний період часу.

Колегія суддів вважає, що обраний судом спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Водночас, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.07.2025 щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням висновків, сформульованих судом у даному рішенні.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя Т.І. Ясенова

суддя О.В. Головко

суддя А.В. Суховаров