Постанова від 17 березня 2026 р. у справі №440/3123/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 р.Справа № 440/3123/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Макаренко Я.М. ,

за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавської обласної прокуратури на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2025 (суддя: Н.Ю. Алєксєєва, м. Полтава) по справі № 440/3123/25

за позовом Заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округ

до Полтавської обласної військової адміністрації

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу (далі по тексту – позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської обласної військової адміністрації (далі по тексту – відповідач, Полтавська ОВА), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Полтавської обласної військової адміністрації щодо незабезпечення ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища загальною площею 660,2 кв.м., розташованого за межами населеного пункту поблизу с. Михайлівка Миргородського району Полтавської області на території Гоголівської селищної ради;

- зобов`язати Полтавську обласну військову адміністрацію забезпечити ліквідацію несанкціонованого сміттєзвалища загальною площею 660,2 кв.м., розташованого за межами населеного пункту поблизу с. Михайлівка Миргородського району Полтавської області на території Гоголівської селищної ради з геолокацією 49.9096604, 33.7661308, яка відповідно до даних Державного земельного кадастру є несформованою.

В обґрунтування вимог адміністративного позову зазначає про порушення інтересів держави бездіяльністю відповідача, яка полягає у незабезпеченні ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища загальною площею 0,66 га, розташованого за межами населеного пункту поблизу с. Михайлівка Миргородського району Полтавської області на території Гоголівської селищної ради з геолокацією 49.9096604, 33.7661308, яка відповідно до даних Державного земельного кадастру є несформованою.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2025 по справі № 440/3123/25 в задоволенні адміністративного позову заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області (вул. Я. Усика, 9, м. Миргород, Полтавська область, 37600, код ЄДРПОУ 0291006024) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу (вул. Коцюбинського, буд. 6, м. Полтава, Полтавська область, 36039, код ЄДРПОУ 42149108) до Полтавської обласної військової адміністрації (вул. Соборності, буд. 45, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 00022591) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі та порушення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2025 по справі № 440/3123/25 скасувати та ухвалити рішення про задоволення позовних вимог прокурора у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що у спірних правовідносинах Полтавська обласна військова адміністрація є належним суб`єктом владних повноважень, на якого прямо законом покладено обов`язок організувати ліквідацію несанкціонованих сміттєзвалищ, виявлених за межами населених пунктів, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про управління відходами» № 2320-IX та п. 7, 8 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про управління відходами» № 2320-IX.

З викладених підстав, вказує, що, з урахуванням того, що у випадку невстановлення власника відходів, розташованих за межами населених пунктів, передача відходів до суб`єкта господарювання у сфері управління відходами та усунення негативних наслідків, спричинених відходами, здійснюється за рахунок державного бюджету, саме обласна державна адміністрація зобов`язана встановити утворювача або власника виявлених відходів, та якщо власник відходів встановлений, звернутися до суду з позовом про стягнення з нього відшкодування шкоди, завданої охороні навколишньому природному середовищу.

Зазначає, що Миргородською окружною прокуратурою листом №54- 9295вих24 від 03.12.2024 повідомлено Полтавську обласну військову адміністрацію про виявлені порушення та запропоновано поінформувати прокуратуру чи перебуває несанкціоноване сміттєзвалище на обліку та про вжиті заходи реагування. У відповідь на повідомлення прокуратури військова адміністрація надіслала лист № 4004/03.3-15 від 13.12.2024, згідно з яким вказане сміттєзвалище не обліковується в адміністрації та обов`язок по ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища покладено на орган місцевого самоврядування як власника земельної ділянки. Отже, Миргородська окружна прокуратура повідомила уповноважений орган про наявність несанкціонованого сміттєзвалища. Надалі, відповідач повинен був розпочати процедуру встановлення утворювача або власника виявлених відходів у порядку, встановленому ст. 12 Закону України «Про управління відходами» та Порядком виявлення та обліку безхазяйних відходів, а саме: розглянути відповідне повідомлення на засіданні постійно діючої комісії з питань поводження з безхазяйними відходами з залученням Державної екологічної інспекції Центрального округу та територіального органу Національної поліції України, вжити заходи до встановлення утворювача або власника виявлених відходів. Тобто, встановлення власника (утворювача) відходів завжди передує їх обліку. Облік відходів як таких, власник яких не встановлений (несанкціоноване сміттєзвалище), є завершальною стадією згідно з Порядком виявлення та обліку безхазяйних відходів. Оскільки, прокурором повідомлялася Полтавська обласна військова адміністрація про виявлені порушення, натомість відповідач жодних дій щодо їх ліквідації або організації ліквідації не вчиняв, доказів початку організації робіт по ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища станом на день розгляду справи суду не надав, вбачається протиправна бездіяльність Полтавської обласної військової адміністрації.

Відповідач, у надісланих до суду апеляційної інстанції поясненнях, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судовим розглядом встановлено, що Миргородською окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №42023172050000075 від 21.12.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 239 КК України, за фактом розміщення несанкціонованих та стихійних сміттєзвалищ на території Миргородського району, що призвело до забруднення та псування земель відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров`я людей або довкілля, внаслідок порушення соціальних правил.

В ході досудового розслідування проведено огляд земельної ділянки, що знаходиться поблизу с. Михайлівка Миргородського району з географічними координатами: 49.9096604, 33.7661308, із залученням спеціалістів Державної екологічної інспекції Центрального округу. За результатами проведеного огляду виявлено стихійне сміттєзвалище площею понад 0,66 га на земельній ділянці, яка перебуває у розпорядженні Гоголівської територіальної громади.

Згідно з протоколом огляду від 14.02.2024, площа засміченої земельної ділянки становить 660 кв.м., розташована за межами населеного пункту поблизу с. Михайлівка Миргородського району Полтавської області, знаходиться на землях запасу комунальної власності, відповідно до даних Публічної кадастрової карти України є несформованою.

Згідно з довідкою, надісланою листом Державної екологічної інспекції Центрального округу від 08.05.2024 за №02.2-11/2224 щодо шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства від засмічення земельної ділянки за межами с. Михайлівка Миргородського району Полтавської області, розраховано площу засмічення земельної ділянки, об`єм відходів, розмір шкоди та інше.

Позивач листом №54-9295вих24 від 03.12.2024 повідомляв Полтавську ОВА про виявлені порушення та пропонував поінформувати позивача чи перебуває несанкціоноване сміттєзвалище на обліку та про вжиті заходи реагування.

Полтавська ОВА надала позивачу відповідь №4004/03.3-15 від 13.12.2024, згідно з якою сміттєзвалище не обліковується в адміністрації та обов`язок по ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища покладений на орган місцевого самоврядування, як власника земельної ділянки.

Позивач, вважаючи, що Полтавська ОВА зобов`язана забезпечити ліквідацію несанкціонованого сміттєзвалища загальною площею 660,2 кв.м., розташованого за межами населеного пункту поблизу с. Михайлівка Миргородського району Полтавської області на території Гоголівської селищної ради з геолокацією 49.9096604, 33.7661308, яка відповідно до даних Державного земельного кадастру є несформованою, оскільки несанкціоноване сміттєзвалище розташоване за межами населеного пункту поблизу с. Михайлівка Миргородського району Полтавської області, звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з передчасності позовних вимог та зазначив, що відсутнє належне обґрунтування позовних вимог стосовно бездіяльності Полтавської ОВА саме щодо незабезпечення ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища загальною площею 660,2 кв.м., розташованого за межами населеного пункту поблизу с. Михайлівка Миргородського району Полтавської області на території Гоголівської селищної ради з геолокацією 49.9096604, 33.7661308 та зобов`язання забезпечити ліквідацію такого несанкціонованого сміттєзвалища, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в підтвердження встановлення власника таких відходів у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частиною 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами статті 131-1 Конституції, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.2 Закону №1697-VII, на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України.

Питання представництва прокурором інтересів громадянина або держави врегульоване ст. 23 зазначеного Закону.

Зокрема, таке представництво полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст.23 Закону №1697-VII, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (ч.4ст.23 Закону №1697-VII).

У ч. 6 ст. 23 Закону №1697-VII зазначено, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження:

1) звертатися до суду з позовом (заявою, поданням);

2) вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження;

3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи;

4) брати участь у розгляді справи;

5) подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом;

6) брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді;

7) з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.

Право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (ч.1 ст.24 Закону №1697-VII).

На підставі частини 4 статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року №389-VIII (далі по тексту - Закон №389-VIII), у районі, області військові адміністрації утворюються у разі нескликання сесії відповідно районної, обласної ради у встановлені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" строки або припинення їх повноважень згідно із законом, або для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку. У разі прийняття рішення про утворення районних, обласних військових адміністрацій їх статусу набувають відповідно районні, обласні державні адміністрації, а голови районних, обласних державних адміністрацій набувають статусу начальників відповідних військових адміністрацій. Військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування (частина 8 ст. 4 Закону №389-VIII).

Згідно з Указом Президента України «Про утворення військових адміністрацій» від 24 лютого 2022 року № 68/2022, утворена Полтавська обласна військова адміністрація, до якої перейшли повноваження Полтавської обласної державної адміністрації.

Частиною 1 статті 1 Закону України 09.04.1999 №586-XIV "Про місцеві державні адміністрації" встановлено, що виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Пунктами 1, 7 статті 2 Закону України 09.04.1999 №586-XIV "Про місцеві державні адміністрації" визначено, що місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують: виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня; реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 13 Закону України 09.04.1999 №586-XIV "Про місцеві державні адміністрації", до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань: використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Правові, економічні та соціальні основи охорони земель з метою забезпечення їх раціонального використання, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, інших корисних властивостей землі, збереження екологічних функцій ґрунтового покриву та охорони довкілля визначає Закон України від 19.06.2003 №962-IV "Про охорону земель" (далі по тексту - Закон №962-IV).

Статтею 1 Закону №962-IV визначено, що охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Згідно зі статтею 35 Закону №962-IV, власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі на основі застосування екологобезпечних технологій обробітку і техніки, здійснення інших заходів, які зменшують негативний вплив на ґрунти, запобігають безповоротній втраті гумусу, поживних елементів тощо; дотримуватися нормативів при здійсненні протиерозійних, агротехнічних, агрохімічних, меліоративних та інших заходів, пов`язаних з охороною земель, збереженням і підвищенням родючості ґрунтів; надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування відомості про застосування пестицидів та агрохімікатів; сприяти систематичному проведенню вишукувальних, обстежувальних, розвідувальних робіт за станом земель, динамікою родючості ґрунтів; своєчасно інформувати відповідні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щодо стану, деградації та забруднення земельних ділянок; забезпечувати додержання встановленого законодавством України режиму використання земель, що підлягають особливій охороні; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку; забезпечувати захист земель від ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур`янами, чагарниками і дрібноліссям; уживати заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу.

Відповідно до статті 45 Закону №962-IV, господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад установлені граничнодопустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється (частина 1).

У разі виявлення фактів забруднення ґрунтів небезпечними речовинами спеціально уповноважені органи виконавчої влади у галузі охорони земель вживають заходів до обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, притягнення винних до відповідальності згідно із законом і проведення в установленому порядку робіт з дезактивації, відновлення забруднених земель, консервації угідь і визначення режимів їх подальшого використання (частина 2).

Згідно з частинами 3, 5 статтею 46 Закону №962-IV, забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, у межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об`єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров`я людини.

Розміщення, збирання, зберігання, оброблення, утилізація та видалення, знешкодження і захоронення відходів здійснюються відповідно до вимог Закону України "Про відходи".

09 липня 2023 року набув чинності Закон України від 20.06.2022 № 2320-IX "Про управління відходами", який визначає правові, організаційні, економічні засади діяльності щодо запобігання утворенню, зменшення обсягів утворення відходів, зниження негативних наслідків від діяльності з управління відходами, сприяння підготовці відходів до повторного використання, рециклінгу і відновленню з метою запобігання їх негативному впливу на здоров`я людей та навколишнє природне середовище.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України від 20.06.2022 № 2320-IX "Про управління відходами", відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися; небезпечні відходи - відходи, що мають одну чи більше властивостей, що роблять їх небезпечними, наведених у Переліку властивостей, що роблять відходи небезпечними (додаток 3); побутові відходи - змішані та/або роздільно зібрані відходи від домогосподарств, включаючи відходи паперу, картону, скла, пластику, деревини, текстилю, металу, упаковки, біовідходи, відходи електричного та електронного обладнання, відходи батарей та акумуляторів, небезпечні відходи у складі побутових, великогабаритні та ремонтні відходи, а також змішані та/або роздільно зібрані відходи з інших джерел, якщо ці відходи подібні за своїм складом до відходів домогосподарств. Побутові відходи не включають відходи промисловості, сільського і лісового господарства, рибальства та аквакультури, резервуарів для септиків, каналізаційних мереж та відходи їх оброблення, включаючи осад стічних вод, транспортні засоби, строк експлуатації яких закінчився, відходи будівництва та знесення, вуличний змет, медичні відходи.

Пунктами 7, 8 частини 1 статті 25 Закону України від 20.06.2022 № 2320-IX "Про управління відходами" передбачено, що до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері управління відходами належить, зокрема, облік несанкціонованих сміттєзвалищ та відходів, власник яких не встановлений; ліквідація несанкціонованих сміттєзвалищ.

Виявлення та облік відходів, власник яких не встановлений врегульовано статтею 12 Закону України від 20.06.2022 № 2320-IX "Про управління відходами".

Згідно з пунктом 11 статті 1 Закону № 2320-IX, власник відходів - фізична особа, юридична особа, яка утворює відходи або яка відповідно до закону володіє, користується і розпоряджається відходами.

Отже, саме у разі відсутності власника відходів та наявності несанкціонованого сміттєзвалища у відповідача виникають обов`язки вести облік несанкціонованих сміттєзвалищ та відходів (пункт 7) та вчиняти заходи щодо ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ.

Відповідно до частин 5, 6 статті 12 Закону України від 20.06.2022 № 2320-IX "Про управління відходами", збирання, перевезення та/або оброблення відходів, власник яких не встановлений організовують:

1) виявлених за межами населених пунктів - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації;

2) виявлених у межах населених пунктів - органи місцевого самоврядування. Збирання, перевезення та/або оброблення таких відходів здійснюють суб`єкти господарювання у сфері управління відходами.

Порядок виявлення та обліку відходів, власник яких не встановлений, визначається Кабінетом Міністрів України.

З огляду на викладене, саме Полтавську ОВА, як орган державної влади, наділено повноваженнями щодо організації ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ, виявлених за межами населених пунктів.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, встановила, що несанкціоноване сміттєзвалище загальною площею 660,2 кв.м. розташоване за межами населеного пункту поблизу с. Михайлівка Миргородського району Полтавської області на території Гоголівської селищної ради.

Отже, місцезнаходження сміттєзвалища поза межами населеного пункту с. Михайлівка повністю узгоджується з компетенцією Полтавської обласної військової адміністрації, оскільки саме місцеві державні адміністрації відповідають за організацію ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища у випадках знаходження сміттєзвалища поза межами населеного пункту.

Аналізуючи наведене правове регулювання, колегія суддів дійшла висновку, що у спірних правовідносинах Полтавська обласна військова адміністрація є належним суб`єктом владних повноважень, на якого прямо законом покладено обов`язок організувати ліквідацію несанкціонованого сміттєзвалища, виявленого за межами населеного пункту, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про управління відходами» № 2320-IX та п. 7, 8 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про управління відходами» № 2320-IX.

Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У Рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Подібних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у Рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Пунктом 2 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 20.06.2022 № 2320-IX "Про управління відходами" визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про відходи" (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 36-37, ст. 242 із наступними змінами).

Дійсно, з 09 липня 2023 року втратив чинність Закон України від 05.03.1998 № 187/98-ВР "Про відходи", на норми якого посилається відповідач, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які визначають, зокрема компетенцію суб`єктів владних повноважень з питань ліквідація несанкціонованих сміттєзвалищ.

Отже, до спірних правовідносин, які є предметом судового розгляду у цій справі, застосовуються приписи чинного на момент звернення прокурора до Полтавської ОВА Закону України від 20.06.2022 №2320-IX "Про управління відходами", що набрав чинності 09 липня 2023 року.

Виявлення та облік відходів, власник яких не встановлений врегульовано статтею 12 Закону № 2320-IX .

Положенням частини п`ятої статті 12 Закону № 2320-IX визначено, що збирання, перевезення та/або оброблення відходів, власник яких не встановлений організовують:

1) виявлених за межами населених пунктів - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації;

2) виявлених у межах населених пунктів - органи місцевого самоврядування. Збирання, перевезення та/або оброблення таких відходів здійснюють суб`єкти господарювання у сфері управління відходами.

Поряд з цим, слід звернути увагу на положення частини третьої статті 12 Закону № 2320-IX, відповідно до якої, якщо власник відходів встановлений, він зобов`язаний відшкодувати всі витрати на його пошук, а також витрати на збирання, перевезення та оброблення відходів суб`єктом господарювання у сфері управління відходами, компенсувати інші збитки та шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом відходів на здоров`я людини та навколишнє природне середовище.

Витрати, збитки та шкода, заподіяна забрудненням або іншим негативним впливом відходів на навколишнє природне середовище, відшкодовуються в судовому порядку за позовом органу місцевого самоврядування або місцевого органу виконавчої влади.

Приписами частини четвертої статті 12 Закону № 2320-IX визначено, що якщо власник відходів не встановлений, передача відходів до суб`єкта господарювання у сфері управління відходами та усунення негативних наслідків, спричинених відходами, здійснюється за рахунок державного або місцевого бюджету.

Частиною першою статті 12 Закону № 2320-IX передбачено, що власник або користувач земельної ділянки, на якій виявлено відходи, власник яких не встановлений, невідкладно, але не пізніше 24 годин з моменту виявлення таких відходів, інформує про це орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону № 2320-IX, орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади із залученням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, територіального органу Національної поліції України встановлює утворювача або власника виявлених відходів на основі:

1) інформації, наданої власником або користувачем земельної ділянки, на якій виявлено відходи;

2) інформації, наданої громадянами, підприємствами, установами та організаціями, медіа;

3) аудіо- та відеозаписів, наданих громадянами, підприємствами, установами, організаціями;

4) інших джерел, визначених законом.

Положенням частини шостої статті 12 Закону № 2320-IX встановлено, що порядок виявлення та обліку відходів, власник яких не встановлений, визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 55 Закону України від 20.06.2022 № 2320-IX "Про управління відходами", фінансування заходів у сфері управління відходами здійснюється за рахунок коштів утворювачів та власників відходів. Для фінансування заходів у сфері управління відходами можуть залучатися кошти державного та місцевих бюджетів, фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільні внески підприємств, установ, організацій, громадян України та їх об`єднань, а також інші джерела, не заборонені законом.

На думку колегії суддів, в наведеній нормі Закону № 2320-IX законодавцем конкретизовано, які саме дії повинен вчинити суб`єкт владних повноважень в межах реалізації своїх повноважень щодо організації ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ.

Так, відповідно до п. 14 ч. 1 статті 19 Закону № 2320-IX, до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері управління відходами належить затвердження порядку виявлення та обліку відходів, власник яких не встановлений.

Проте, станом на час виникнення спірних правовідносин Кабінет Міністрів України не реалізував свої повноваження у сфері управління відходами та не затвердив порядок виявлення та обліку відходів, власник яких не встановлений.

Разом з тим, є чинним Порядок виявлення та обліку безхазяйних відходів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 № 1217 (далі по тексту - Порядок-1217), який в частині регулювання спірних правовідносин не суперечить Закону № 2320-IX.

Відповідно до пунктів 5-8 Порядку-1217, заяви (повідомлення) про факти виявлення відходів розглядаються на черговому (позачерговому) засіданні постійно діючої комісії з питань поводження з безхазяйними відходами (далі - комісія).

Комісія визначає кількість, склад, властивості, вартість відходів, ступінь їх небезпеки для навколишнього природного середовища і здоров`я людини та вживає заходів до визначення власника відходів.

У разі необхідності для визначення власника відходів та їх оцінки можуть залучатися правоохоронні органи, відповідні спеціалісти та експерти.

За результатами своєї роботи комісія складає акт, який передається до місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування для вирішення питання про подальше поводження з відходами.

На підставі акта комісії місцеві державні адміністрації або органи місцевого самоврядування приймають рішення щодо подальшого поводження з відходами та в разі необхідності порушують справу про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про відходи, та відшкодування заподіяної шкоди.

Отже, невстановлення Кабінетом Міністрів України нового порядку виявлення та обліку відходів, власник яких не встановлений, не звільняє ОВА від виконання прямих приписів закону, оскільки чинний Порядок № 1217 (1998 року) може застосовуватися субсидіарно - у частині, що не суперечить новому Закону № 2320-IX.

Таким чином, аналізуючи наведене правове регулювання, колегія суддів вважає, що ліквідація несанкціонованого сміттєзвалища, в розумінні наведених норм, - це забезпечення проведення комплексу дій, таких як створення комісії з дослідження земельної ділянки, у разі встановлення власника відходів звернення до суду з позовом про відшкодування витрат, збитків, та шкоди заподіяної забрудненням, у разі не встановлення власника відходів - організація ліквідації сміттєзвалища за кошти державного бюджету.

Оскільки, як встановлено з матеріалів справи, прокурором неодноразово повідомлялася Полтавська обласна військова адміністрація про виявлені порушення, натомість відповідач зазначав, що сміттєзвалище на обліку не перебуває і при цьому жодних дій щодо його ліквідації або організації ліквідації не вчиняв, доказів початку організації робіт по ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища станом на день розгляду справи суду не надав, колегія суддів вбачає протиправну бездіяльність Полтавської обласної військової адміністрації.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що надані прокурором до суду докази підтверджують факт наявності несанкціонованих сміттєзвалищ, що розташовані за межами населених пунктів поблизу с. Михайлівка Миргородського району Полтавської області на території Гоголівської селищної ради та неліквідовані Полтавською ОВА, що свідчить про невиконання останньою вимог пункту 8 частини 1 статті 25 та пункту 1 частини 5 статті 12 Закону України від 20.06.2022 № 2320-IX "Про управління відходами" та завдає шкоди інтересам держави, яка полягає у невирішенні питань охорони довкілля, що відносяться до повноважень Полтавської ОВА, погіршенні екологічної ситуації та нецільовому використанні землі.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Полтавська обласна військова адміністрація в ході розгляду справи доводи прокурора не спростувала, не надала суду належних і допустимих доказів, що свідчили б про фактичну ліквідацію несанкціонованого сміттєзвалища на території Гоголівської територіальної громади.

Зважаючи на встановлені у ході розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог прокурора.

Вищенаведене суд першої інстанції не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія судів зазначає, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м`якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.

По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з п. 1, п. 4 ст. 317 КАС України, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог, а апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2025 по справі № 440/3123/25 скасувати.

Прийняти постанову, якою адміністративний позов Заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округ задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Полтавської обласної військової адміністрації щодо незабезпечення ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища загальною площею 660,2 кв.м., розташованого за межами населеного пункту поблизу с. Михайлівка Миргородського району Полтавської області на території Гоголівської селищної ради.

Зобов`язати Полтавську обласну військову адміністрацію забезпечити ліквідацію несанкціонованого сміттєзвалища загальною площею 660,2 кв.м., розташованого за межами населеного пункту поблизу с. Михайлівка Миргородського району Полтавської області на території Гоголівської селищної ради з геолокацією 49.9096604, 33.7661308, яка відповідно до даних Державного земельного кадастру є несформованою.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя С.П. Жигилій

Судді О.А. Спаскін Я.М. Макаренко