Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №440/12593/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 р. Справа № 440/12593/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2025, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 25.03.25 по справі № 440/12593/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі – відповідач 1, ГУ ПФУ в Полтавській області, апелянт), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі-відповідач 2, ГУ ПФУ в Хмельницькій області), в якій просив:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо відмови йому у перерахунку пенсії виходячи із восьми мінімальних пенсії за віком;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Полтавській області перерахувати та виплатити йому пенсію починаючи з 26.06.2024 в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, урахувавши всі передбачені законодавством підвищення і доплати, та з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 позов задоволено.

Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо відмови в перерахунку та виплаті пенсії по інвалідності ОСОБА_1 в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі-Закон №796-ХІІ).

Зобов`язати ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії по інвалідності з 26 червня 2024 року в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням проведених виплат.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив суд скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов залишити без задоволення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 визнано неконституційною ч.3 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі- Закон №796-ХІІ) в редакції Закону №76-VIII, якою Верховна Рада уповноважила уряд визначати мінімальні розміри пенсії по інвалідності особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Разом з тим, відповідно до вказаного рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року наведена правова норма втрачає чинність через 3 місяці з дня його ухвалення, а Верховна Рада України протягом цього часу має привести нормативне регулювання у відповідність із Конституцією України та цим рішенням. Лише у разі не приведення нормативного регулювання у відповідність із Конституцією України та цим рішенням через три місяці з дня його ухвалення застосуванню підлягатиме ч. 4 ст. 54 Закону України №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР: «В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по 1 групі інвалідності 10 мінімальних пенсій за віком; по ІІ групі інвалідності 8 мінімальних пенсій за віком; по ІІІ групі інвалідності 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам 3 мінімальних пенсій за віком».

На виконання рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 ухвалено Закон України від 29.06.2021 №1584-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб (далі- Закон №1584-ІХ), який вносить зміни до Закону №796- ХІІ, що визначає новий розмір пенсії по інвалідності осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На переконання апелянта посилання суду першої інстанції на рішення Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року № 4-р(1)/2024 є помилковим, оскільки відповідно до вказаного рішення Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року, ч. 3 ст. 54 Закону № 796-ХІІ зі змінами, утрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами.

Зазначив, що згідно зі ст.60-2 Закону №796-ХІІ перерахунок пенсій проводиться відповідно до законодавства, чинного на час проведення перерахунку пенсії. Отже, підстави для перерахунку розміру пенсії позивача відсутні.

Крім того, апелянт звернув увагу, що ГУ ПФУ в Полтавській області не вчинялось дій та не приймалось рішень відносно позивача. Його заява від 12.09.2024 про переведення на пенсію по інвалідності та про перерахунок пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Хмельницькій області. Таким чином, на думку апелянта, позовні вимоги щодо зобов`язання ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, починаючи з 26.06.2024 в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, врахувавши всі передбачені законодавством підвищення і доплати, та з урахуванням раніше виплачених сум, з огляду на втручання в дискреційні повноваження Управління, задоволенню не підлягають.

Позивач правом на подання відзиву не скористався.

Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.

ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 23.08.2024.

Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавський області .

Згідно з протоколом Глобинського Управління Пенсійного фонду України від 06.05.2009 ОСОБА_1 було призначено пенсію за віком як ліквідатору наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 12.03.2009 (а.с.38).

З 26.06.2024 згідно з поданою ОСОБА_1 заявою від 12.09.2024, його було переведено на пенсію по інвалідності відповідно до ст.54 Закону №796-ХІІ (а.с.28).

04.10.2024 позивач через свого представника звернувся до ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою, в якій просив здійснити йому перерахунок пенсії за період з 01.07.2021 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021 відповідно до ст.54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та виплачувати основну пенсію у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком.

17.10.2024 листом №18133-16670/М-02/8-1600/24 ГУ ПФУ в Полтавській області повідомило, що на даний час відсутні підстави для перерахунку пенсії позивача. Відповідач зазначив, що пенсію позивача обчислено відповідно до ч.3 ст.59 Закону №796-ХІІ , виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати , встановленої законом на 1 січня відповідного року. Коефіцієнт заробітної плати для обчислення пенсії складає 2,48105 (7100 грн * 5: 14308,46 грн). Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ) визнано неконституційною норму закону, якою Верховна Рада уповноважила уряд визначати мінімальні розміри пенсії по інвалідності особам , які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. На виконання цього рішення ухвалено Закон України від 29.06.2021 №1584-ІХ, що набрав чинності 01.07.2021, відповідно до якого ч.3 ст.54 Закону №796-ХІІ викладено у новій редакції , а саме: в усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими : для І групи інвалідності- 6000 грн, для ІІ групи інвалідності- 4800 грн, для ІІІ групи інвалідності – 3700 грн. Рішенням Конституційного Суду України від 03.04.2024 №4-р(І)/2024 визнано неконституційною ч.3 ст.54 Закону №796-ХІІ зі змінами, яка втрачає чинність лише через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 зі змінами. Враховуючи вищезазначене, підстав для перерахунку розміру пенсії позивача немає.

Вважаючи дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті пенсії відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ (у редакції Закону №230/96-ВР) у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходи з того, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону №796-ХІІ в редакції Закону №230/96-ВР.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, визначені Законом №796-XII.

Метою та завданнями Закону №796-XII є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.

Приписами частини 4 статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону України від 06.06.1996 №230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка була чинною до внесення змін Законом України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», було передбачено таке:

«В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком».

28.12.2014 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» за №76-VIII, яким текст статті 54 Закону №796-ХІІ був викладений у редакції, згідно з якою умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Змінивши підпунктом 13 пункту 4 розділу I Закону №76-VIII законодавче регулювання мінімальних розмірів державних пенсій, Верховна Рада України скасувала соціальні гарантії, передбачені частиною 4 статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР.

Згодом мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, було визначено в Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 №1210 зі змінами (далі - Порядок №1210).

Згідно з пунктом 11 Порядку № 1210 мінімальний розмір пенсії становить:

1) для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї:

осіб з інвалідністю I групи - 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

осіб з інвалідністю II групи - 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

осіб з інвалідністю III групи - 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Тобто раніше визначений статтею 54 Закону №796-ХІІ розмір пенсій було знижено.

Рішенням від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину 3 статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Конституційний Суд України вирішив, що частина 3 статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

За рішенням Конституційного Суду України, Верховній Раді України належало протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим рішенням.

Тобто, за результатами виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 Верховна Рада України, з метою врегулювання на законодавчому рівні розмірів пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, мала прийняти не будь-який закон, а такий, що відповідає Конституції України та згаданому рішенню Конституційного Суду України.

29.06.2021 Верховною Радою України на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(II)/2021 прийнято Закон України №1584-IX «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб», який набрав чинності 01.07.2021, відповідно до якого частину 3 статті 54 Закону №796-ХІІ викладено в такій редакції:

«В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:

для I групи інвалідності - 6000 гривень;

для II групи інвалідності - 4800 гривень;

для III групи інвалідності - 3700 гривень;

для дітей з інвалідністю - 3700 гривень».

Отже, на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 Верховною Радою України прийнятий Закон №1584-ІХ, який вносить зміни до Закону №796-ХІІ, що визначає новий розмір пенсії по інвалідності осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Саме на зазначену редакцію статті 54 Закону №796-ХІІ послався відповідач, відмовляючи позивачу у перерахунку його пенсії.

Так, за змістом ст. 54 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №1584-ІХ визначені розміри пенсій є нижчими, аніж були в редакції Закону №230/96-ВР.

Метою Закону №796-ХІІ, що її визначено в частині 1 статті 1 цього Закону, є, зокрема захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних із нею проблем медичного й соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Згідно з частиною 2 статті 1 Закону №796-ХІІ державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи базується, зокрема, на принципах пріоритету життя та здоров`я осіб, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, їх соціального захисту, повного відшкодування їм шкоди.

В статті 54 Закону №796-ХІІ, у редакції Закону №230/96-ВР, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, встановлено у Законі №796-ХІІ саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.

У Рішенні від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини 4 статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку №1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону №796-ХІІ, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною 4 цієї статті Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР. Водночас приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв`язку зобов`язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров`ю.

Конституційний Суд України виходив із того, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину 3 статті 54 Закону № 796-XII зі змінами.

Конституційний Суд України у Рішенні від 03.04.2024 №4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною 3 статті 54 Закону №796-ХІІ вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині 1 статті 3, частині 2 статті 8, статті 16, частині 3 статті 22, частині 1 статті 46, частині 1 статті 50 Конституції України.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом посутнього аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України та Рішення від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 констатує, що Верховна Рада України Законом №1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме: визначила у частині 3 статті 54 Закону №796-ХІІ мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР.

Змінюючи законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.

Така позиція була висловлена у рішенні Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 та підлягає застосуванню під час вирішення подібних спорів.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18 та від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

У пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 приписано Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

Окремо Конституційний Суд України зауважив, що у разі не приведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону №796-ХІІ, у редакції Закону №76, щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, застосуванню підлягатиме частина 4 статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР.

Враховуючи зазначені висновки Конституційного Суду України в подібних правовідносинах та здійснюючи аналіз норми статті 54 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №1584-ІХ, слідує, що законодавець виконав рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 за №1-р (ІІ)/2021 (щодо повноваження уряду право визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом №796-ХІІ, у редакції Закону №230/96-ВР.

Отже, прийняттям Закону №1584-ІХ не досягаються всупереч рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 за №1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Крім того, у Рішенні від 03.04.2024 у справі №4-р(І)/2024 Конституційний Суд України зазначив, що на виконання імперативних вимог статей 3, 16, 50 Конституції України парламент у частині 4 статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема, по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

Враховуючи наведені вище висновки, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону №796-ХІІ в редакції Закону №230/96-ВР.

Отже, висновок суду про задоволення позовних вимог є обґрунтованим і законним.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 10.12.2024 у справі №240/1121/24.

Посилання апелянта на те, що розмір пенсії позивача виплачується в повному обсязі, пенсію обчислено згідно з вимогами чинного законодавства і відсутній інший порядок виплати пенсії колегія суддів вважає необґрунтованими з вище зазначених підстав.

Щодо доводів апеляційної скарги про покладення судом першої інстанції обов`язку перерахунку та виплати пенсії на неналежного відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Колегією суддів встановлено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області, отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону №796-ХІІ. Рішення про переведення позивача з пенсії за віком на пенсію по інвалідності було прийнято в порядку екстериторіальності ГУ ПФУ в Хмельницькій області, але виплату пенсії позивачу здійснює ГУЦ ПФУ в Полтавській області.

Позивач звернувся до пенсійного органу за місцем проживанням із заявою про перерахунок пенсії відповідно до норми Закону №796-ХІІ в редакції Закону №230/96-ВР, у відповідь на яку ГУ ПФУ в Полтавській області йому було відмовлено у такому перерахунку.

Положеннями п. 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

Викладене на переконання колегії суддів свідчить , що виплату пенсії проводить територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання/ перебування особи. Колегією суддів встановлено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області, отже саме цей орган державної влади є відповідальним за подальші перерахунки та виплату ОСОБА_1 пенсії.

Той факт, що рішення про переведення позивача з пенсії за віком на пенсію по інвалідності відповідно до Закону №796-ХІІ було прийнято в порядку екстериторіальності ГУ ПФУ в Хмельницькій області не змінює вимог Порядку №22-1.

Крім того, позивач звертався саме до ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою від 04.10.2024 про перерахунок його пенсії відповідно до норми Закону №796-ХІІ в редакції Закону №230/96-ВР і саме ГУ ПФУ в Полтавській області відмовило йому у такому перерахунку.

Отже, доводи апелянта про покладення судом першої інстанції обов`язку перерахунку та виплати пенсії на неналежного відповідача є необґрунтованими.

Щодо доводу апеляції про втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження пенсійного органу, колегія суддів зазначає наступне.

Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.

Ця мета перегукується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

За юридичною позицією Конституційного Суду України право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом частини 2 статті 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац 15 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002).

Отже, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Подібний правовий підхід щодо вибору ефективного способу захисту застосовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 9 листопада 2018 року у справі № 263/15749/16-а, від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а, від 22 березня 2019 року у справі №815/6832/15, від 1 жовтня 2019 року у справі №826/3943/16, від 31 березня 2020 року у справі №826/14837/16, від 15 червня 2021 року у справі № 200/12944/19-а, від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19, від 8 лютого 2022 року у справі №160/6762/21.

Крім того, у судовій практиці сформульована стала правова позиція, яка полягає у тому, що ефективним вважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає завданню адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі № 2а-204/12, від 15 липня 2019 року у справі № 420/5625/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 1 червня 2022 року у справі № 620/5996/21, від 25 жовтня 2022 року у справі № 200/13288/21).

Колегія суддів зазначає, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що найбільш ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у розглядуваній справі буде зобов`язання ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії по інвалідності з 26 червня 2024 року в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ з урахуванням проведених виплат.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року у справі № 440/12593/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін