Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №369/20888/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/20888/24

Провадження № 2/369/2515/26

РІШЕННЯ

Іменем України

19.03.2026 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

при секретарі судового засідання Лисяк К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу № 369/20888/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року позивач звернулася до суду з даною позовною заявою, в якій просить суд позбавити відповідача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягнути з відповідача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Позивача, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 9 588 (дев`ять тисяч п`ятсот дев`яносто вісім) гривень за останні шість місяців та щомісячно до повноліття дитини у розмірі 1 598 (одна тисяча п`ятсот дев`яносто вісім).

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 24.12.2011 відділом РАГС Білореченського району Управління РАГС Краснодарського краю Російської Федерації між позивачем, ОСОБА_4 , та відповідачем, ОСОБА_2 , було зареєстровано шлюб, про що було складено запис акта про укладення шлюбу № 999 (копії свідоцтва про укладення шлюбу № НОМЕР_1 та неофіційний переклад цього свідоцтва додається).

Від шлюбу з відповідачем позивач має неповнолітню дитину – ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 (копія свідоцтва про народження Серія НОМЕР_2 додається).

Спільне життя з відповідачем тривало зовсім недовго та не склалося через відсутність взаєморозуміння між нами, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов`язки з ведення спільного господарства. Позивач проживала з відповідачем певний час у його батьків за адресою, вказаною вище як адреса позивача, що є єдиною відомою позивачу адресою, за якою він може проживати на даний час. Зокрема, сторони жили з ним разом з грудня 2011 року, коли позивач напередодні весілля переїхала до нього з Києва, де позивач раніше проживала. У серпні 2012 року позивач та відповідач посварилися через спробу насильства з його боку і позивач повернулася до мами в Київ вагітною, де і народила спільного сина. Про вагітність відповідач знав і з його слів дуже хотів сина.

Через листування у соціальній мережі із знайомою з міста Білореченськ, в якому позивач проживала з відповідачем, вона дізналася про розірвання відповідачем шлюбу зі позивачем без її згоди і присутності. Позивачу вдалося на той час зв`язатися по електронній почті з мировим суддею, який розглядав справу про розлучення в порядку заочного провадження. Мировий суддя повідомив позивачу про наявність заочного рішення судової дільниці № 11 м. Білоріченськ Краснодарського краю Російської Федерації, справа № 2-466/12 від 17.09.2012, та про право на його оскарження протягом 7 днів з дня вручення копії такого рішення. У позивача збереглися копії текстів електронних листів з мировим суддею та відділом РАГС (копії текстів листів та їх неофіційний переклад додаються). При цьому, заочного рішення позивач не отримала, хоча неодноразово просила мирового суддю надіслати його. Відповідь була єдина – Ви можете отримати його лише особисто.

Оскільки син народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , а листування з мировим суддею відбувалося в кінці січня 2013 року, тобто на останньому місяці вагітності, психологічний і фізичний стан позивача не дозволяв їй боротися за свої права та права дитини. Та, відповідно, у наступні місяці після народження дитини теж. Проте наявність цієї інформації дала можливість позивачу належним чином зареєструвати народження дитини, але із запізненням, оскільки вона сподівалася на приїзд відповідача, батька дитини.

Дані про наявність заочного рішення суду про розірвання шлюбу з відповідачем зазначені у Повному витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження (копія додається).

Позивач також запитувала мирового суддю про можливість вирішення питання про аліменти на дитину, проте він в телефонній розмові та частково по електронній пошті повідомив, що позивач має для цього бути присутньою в суді особисто, принаймні тричі, та розгляд справи може тривати до шести місяців. Тому, маючи новонароджену дитину та неможливість виїхати із України без дозволу батька дитини, відповідача, відсутність родичів, коштів та житла в місті Білореченськ для знаходження там протягом зазначеного періоду, або коштів на представника у моїй справі, позивач вирішила що даний шлях захисту своїх прав та прав дитини для позивача неможливий.

Позивач чекала на приїзд батька дитини, відповідача після народження сина, але він жодного разу не приїхав, навіть ніколи не бачив сина і не знає його імені, ніколи не проживав разом з нами (що підтверджується Актом про не проживання особи за адресою: АДРЕСА_1 , який додається), тобто повністю ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. Один раз відповідач написав позивачу листа на адресу матері позивача, в якому повідомив, що позивач з дитиною для нього вмерли і знати він нас не хоче. Лист цей позивач не зберігла, оскільки була дуже розстроєна та не мала сил і бажання на боротьбу з ним.

Відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України (далі – СК України) є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Крім того, позивач посилається на те, що дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Такий належний рівень у будь-якому разі не повинен бути меншим, ніж прожитковий мінімум.

Матеріальної допомоги від держави на дитину позивач не отримує, тому неповнолітня дитина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаходиться на її повному утриманні.

Незважаючи на те, що позивач працює комплектувальником в ТОВ «Речі» (характеристика з місця роботи та довідка про доходи за період з червня по жовтень 2024 року додається), коштів вкрай мало і вистачає лише на предмети першої необхідності. У зв`язку з цим позивач вимушена звернутись до суду також з позовом про стягнення аліментів.

Позивач, проживає разом з неповнолітнім сином, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у квартирі за вказаною вище адресою реєстрації позивача (копія Довідки ОСББ про реєстрацію додається), яка належить старшому повнолітньому сину від першого шлюбу, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (копія свідоцтва про його народження Серія НОМЕР_3 та копія договору купівлі-продажу квартири від 20.04.2017, зареєстрованого в реєстрі за № 315 та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності додаються).

При цьому, позивач має ще власну квартиру (копія договору купівлі-продажу квартири від 28.06.2022, зареєстрованого в реєстрі за № 391, додається). Вона маю вищу освіту будівельного профілю (копія диплома НОМЕР_4 Київського інженерно-будівельного інституту додається). Тобто для неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач створила належні умови проживання, відпочинку та розвитку.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається в Крюківщинському ліцеї «Лідер» у 6-Г класі. Навчається добре, оцінки від 8 до 11, не конфліктний, стосунки з однокласниками нормальні. Стан здоров`я задовільний (копії довідки від сімейного лікаря додається).

Враховуючи, що відповідач проживає на території іншої держави, з якою на даний час триває війна, позивачу непевно невідомо та немає змоги з`ясувати місце проживання і роботи відповідача, розмір і види його доходів, майновий стан, наявність у нього інших неповнолітніх дітей. Тому для визначення розміру аліментів та його розрахунку доцільно керуватися мінімальним гарантованим рівнем аліментів на одну дитину, який відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України становить не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», прожитковий мінімум, зокрема, на дітей від 6 до 18 років становить 3?196 грн. Тому з січня 2024 року мінімальний гарантований розмір аліментів для дітей від 6 до 18 років становить 1 598 (одна тисяча п`ятсот дев`яносто вісім) грн.

У зв`язку з викладеним, позивач просить задовольнити її позовні вимоги.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.04.2025 року (суддя Скрипник О.Г.) відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

05.08.2025 року до суду від третьої особи надійшов висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Ухвалою суду від 05.08.2025 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті.

Згідно з розпорядженням Керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутної Н.О. № 1007 від 11.11.2025 року щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи № 369/20888/24 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 11.11.2025 року вказану справу передано на розгляд судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченку А.В.

Ухвалою суду від 13.11.2025 року (суддя Янченко А.В.) справу прийнято до свого провадження, призначено справу до розгляду по суті.

Позивач подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Станом на дату розгляду справи на адресу суду відзиву від відповідача не надходило.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору надіслала до суду заяву про розгляд справи без участі представника.

Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України у зв`язку з неявкою учасників справи фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України).

Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши матеріали справи та розглянувши подані докази, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позовна заява та, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

24.12.2011 відділом РАГС Білореченського району Управління РАГС Краснодарського краю Російської Федерації між позивачем, ОСОБА_4 , та відповідачем, ОСОБА_2 , було зареєстровано шлюб, про що було складено запис акта про укладення шлюбу № 999 (копії свідоцтва про укладення шлюбу № НОМЕР_1 та неофіційний переклад цього свідоцтва додається).

Від шлюбу з відповідачем позивач має неповнолітню дитину – ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 (копія свідоцтва про народження Серія НОМЕР_2 додається).

Спільне життя з відповідачем тривало зовсім недовго та не склалося через відсутність взаєморозуміння між нами, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов`язки з ведення спільного господарства.

Згідно доданого до позовної заяви Акту ОСББ «Піонерський-12» про не проживання особи за адресою: АДРЕСА_1 засвідчено те, що за адресою: АДРЕСА_1 , громадяни ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично не проживає та ніколи не був зареєстрований.

Даний акт на думку суду підтверджує факт не проживання відповідача з позивачем та дитиною за місцем проживання позивачки разом з дитиною ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно висновку Виконавчого комітету Вишневої міської ради Бучанського району Київської області від 04.08.2025 року № 3/02-3002 про доцільність позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 визнано за доцільне позбавлення батька – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Спірні правовідносини регулюються нормами матеріального права визначені, зокрема, Сімейним кодексом України.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України (надалі - СК України) батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Аналогічні обов`язки батьків передбачені у статті 12 Закону України «Про охорону дитинства».

Згідно із ч. 1 ст. 152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Частиною 4 статті 155 СК України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладання на них відповідальності, встановленої законом. Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Так, частиною 1 ст. 164 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно положень ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

З аналізу вказаної статті, суд вважає, що зазначені підстави є вичерпними та позбавлення батьківських прав є правом, а не обов`язком суду.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

Згідно зі ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Органом опіки та піклування подається суду письмовий висновок щодо розв`язання спору, складений на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до ст.180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Інтереси дітей захищаються передусім не лише національним законодавством, але й нормами міжнародного права.

Так, згідно з положеннями ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991 року, дата набуття чинності для України 27.09.1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а також на положення ч.8 ст.7 Сімейного Кодексу України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Статтею 9 даної Конвенції, передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи. Згідно принципу статті 6 Декларації, дитина для повного і гармонічного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 18.12.2008 року у справі «Савіни проти України» (Заява № 39948/06) зазначив, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8. Суд також наголосив, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зав`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини. Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. Сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом роз`яснень, викладених у п.п. 15, 16 постанови Пленуму ВСУ №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Верховний Суд у постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 215/3495/21 у п.53 - «Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини діях батьків». У п.54 зазначеної постанови Верховний суд зазначив: «Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17». Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Так, позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Позивач надав суду переконливі докази, які свідчать про наявність підстав для позбавлення батьківських прав відповідача, що визначені пунктом другим частини першої ст. 164 СК України.

Так, в судовому засіданні встановлено, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню сина, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, що об`єктивно підтверджено наявними в матеріалах справи доказами.

Яких-небудь перешкод у спілкуванні із дитиною позивач відповідачці не чинив. Сама відповідачка не чинить спроб, ані бажання щодо корегування своєї поведінки, не здатна проявити свою турботу та піклуватися про свою дитину.

Так, за змістом п. 2 ч.1 ст. 164 Сімейного кодексу України, п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», особи можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, коли вони свою винною поведінкою, свідомо нехтуючи своїми обов`язками та інтересами дитини, не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя.

У відповідності до ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, судом встановлено, що відповідачка по справі ОСОБА_2 дійсно ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, в його утриманні участі не приймає, він не піклується про фізичний і духовний розвиток, його навчання, підготовку до самостійного життя, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, навіть не спілкується, що підтверджено дослідженими в ході судового засідання письмовими доказами.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що при розгляді справи знайшли підтвердження обставини, що відповідач за власною ініціативою самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до своєї дитини.

Оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, судом встановлені суттєві порушення прав малолітнього з боку його батька. Невиконання батьком своїх батьківських обов`язків, щодо виховання та утримання сина, негативно впливає на його розвиток, а відтак суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав відповідача.

Частина 2 ст. 166 СК України передбачає, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Статтями 155, 180, 181, 182, 183 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, а при ухиленні батьків від цього обов`язку кошти на утримання дітей стягуються з них в судовому порядку, в розмірі визначеному судом.

Враховуючи, що відповідач проживає на території іншої держави, з якою на даний час триває війна, позивачу непевно невідомо та немає змоги з`ясувати місце проживання і роботи відповідача, розмір і види його доходів, майновий стан, наявність у нього інших неповнолітніх дітей. Тому для визначення розміру аліментів та його розрахунку доцільно керуватися мінімальним гарантованим рівнем аліментів на одну дитину, який відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України становить не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», прожитковий мінімум, зокрема, на дітей від 6 до 18 років становить 3?196 грн. Тому з січня 2024 року мінімальний гарантований розмір аліментів для дітей від 6 до 18 років становить 1 598 (одна тисяча п`ятсот дев`яносто вісім) грн.

Відтак, суд дійшов висновків про задоволення позовної вимоги про стягнення аліментів, у розмірі визначеному позивачем у позовній заяві.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд вважає необхідним допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення аліментів за один місяць.

Крім того, враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору, з відповідача в дохід Держави підлягає стягненню 2 422,40 грн. судового збору.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 11, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 19, 150, 164, 166, 170 СК України, суд -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьківських прав, щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , остання відома адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП невідомий) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у розмірі 9 588 (дев`ять тисяч п`ятсот дев`яносто вісім) гривень 00 коп. за останні шість місяців перед зверненням позивача до суду з позовом та щомісячно стягувати 1 598 (одна тисяча п`ятсот дев`яносто вісім) 00 коп., але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 18.12.2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , остання відома адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП невідомий) в дохід Держави 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні) 40 коп. судового збору за подання позовної заяви.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено: 19.03.2026 року.

Суддя А.В. Янченко