Рішення від 02 грудня 2025 р. у справі №369/21072/23 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 369/21072/23

Провадження №2/367/1277/2025

РІШЕННЯ

Іменем України

03 грудня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого – судді Кравчук Ю.В.,

за участю:

секретаря судових засідань – Опанасенко А.А.,

представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ірпені цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів, –

в с т а н о в и в:

12 грудня 2023 року представник позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_5 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовною заявою до ОСОБА_4 про стягнення коштів.

Обґрунтовуючи позов, представник зазначає, що 08 лютого 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений та нотаріально посвідчений Попередній договір щодо зобов`язання укласти Основний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Кінащук Вікторією Сергіївною та зареєстровано в реєстрі за № 368.

Вказує, що згідно пункту 1 Попереднього договору від 08 лютого 2022 року, ОСОБА_4 зобов`язувався продати, а ОСОБА_3 зобов`язувалась купити квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,1 кв.м.

Стверджує, що на момент укладання Попереднього договору за інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстроване 17 лютого 2016 року за ОСОБА_4 державним реєстратором – приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартиненком Віктором Олександровичем.

Зазначає, що сторони домовились, що Основний договір купівлі-продажу квартири буде укладено та нотаріально посвідчено не пізніше 28 лютого 2022 року.

Вказує, що 24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, котрий неодноразово продовжувався.

Зазначає, що після укладення попередньої угоди ОСОБА_4 , очевидно знаючи, про початок військової агресії не з`явився до нотаріуса, не вийшов на контакт з ОСОБА_3 з будь-якими пропозиціями, в тому числі про зміну умов договору, не направив лист запрошення до нотаріуса та зник зі зв`язку.

Стверджує, що з метою убезпечення свого життя, з мотивів хвилювання за свою безпеку, життя та здоров`я ОСОБА_3 виїхала до Республіки Польща 23 березня 2022 року.

Вказує, що у зв`язку з веденням воєнного стану на території України доступ до національних реєстрів, зокрема до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був закритий, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 06 березня 2022 року № 209.

Представник зазначає, що у зв`язку з зазначеними вище обставинами сторони до 06 березня 2022 року мали можливість укласти Основний договір у встановлений Попереднім договором строк.

Вказує, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно був фактично відкритий та почав функціонувати з 06 травня 2022 року, однак в цей час ОСОБА_3 знаходилась за кордоном у зв`язку зі збройною агресією на території України, оскільки не мала почуття безпеки за своє життя та здоров`я, тож вона не мала можливості фізично з`явитись та ініціювати зустріч у нотаріуса, для укладення Основного договору, адже ОСОБА_4 все так само не виходив на зв`язок та ігнорував будь-які її спроби поговорити, не надсилав офіційних листів-запрошень, не публікував це в загальнонаціональних ЗМІ, не намагався встановити будь-який зв`язок з ОСОБА_3 .

Стверджує, що пунктом 3 Попереднього договору встановлено, що сума основного договору за домовленістю сторін становитиме 1 763 987 гривень 00 копійок, що є еквівалентом за офіційним курсом НБУ на день укладення Попереднього договору 63 000 доларів США. У випадку зміни курсу долару США, сума яка мала сплачуватись покупцем, була би перерахована згідно з діючим курсом на момент підписання основного договору.

Відповідно до пункту 7 Попереднього договору, сторони дійшли згоди, що забезпеченням виконання зобов`язання по попередньому договору є забезпечувальний платіж.

Згідно пункту 9 Попереднього договору, на підтвердження зобов`язання за цим договором і в забезпечення його виконання ОСОБА_3 передала ОСОБА_4 забезпечувальний платіж в сумі 559 996 гривень 00 копійок, що є еквівалентом за офіційним курсом НБУ на день укладення Попереднього договору 20 000 доларів США, які ОСОБА_4 отримав до підписання Попереднього договору.

Наголошує на тому, що сплатою забезпечувального платежу ОСОБА_3 виявила намір через певний час укласти Основний договір купівлі-продажу квартири.

Зазначає, що після укладення Попереднього договору будь-які інші зміни до нього сторонами не вносились, однак ОСОБА_4 , отримавши забезпечувальний платіж, Основний договір купівлі продажу квартири з покупцем ОСОБА_3 відмовився укласти, оскільки з`ясувалось, що 21 вересня 2022 року ОСОБА_4 продав квартиру іншій особі, а саме ОСОБА_6 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки: 356617708, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 64879839 від 21 вересня 2022 року, приватний нотаріус Микитенко Наталія Станіславівна, Бучанський районний нотаріальний округ, Київська область, документи, подані для державної реєстрації: договір купівлі-продажу, серія та номер: 386, виданий 21 вересня 2022 року, видавник: Микитенко Наталія Станіславівна, приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області, розмір частки: 1/1, власники: ОСОБА_6 .

Зауважує на тому, що в момент продажу ОСОБА_4 квартири, ОСОБА_3 знаходилась за кордоном та не була повідомлена жодним чином про долю квартири або про дату коли вона має з`явитись для підписання Основного договору.

Вказує, що Попередній договір не може бути виконаний, оскільки ОСОБА_4 не є власником нерухомого майна, тобто саме з вини ОСОБА_4 укладення Основного договору стало неможливим.

Стверджує, що Попередній договір не можна розірвати в односторонньому порядку, однак сторонами в договорі був визначений порядок та підстави розірвання Попереднього договору з різних підстав, в тому числі з вини кожної зі сторін або ж за згодою обох сторін, та все ж ОСОБА_4 вирішив порушити ці умови та без будь-якого повідомлення і обговорення питання розірвання договору та припинення зобов`язань між ним та ОСОБА_3 здійснив продаж квартири іншій особі, про що ОСОБА_3 стало відомо вже після укладення такого договору.

Зазначає, що одностороння відмова від зобов`язань, як це зробив ОСОБА_4 , не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Стверджує, що відповідно до умов пункту 11 Попереднього договору, ОСОБА_4 , що одержав забезпечувальний платіж в сумі 559 996 гривень 00 копійок, що є еквівалентом за офіційним курсом НБУ на день укладення Попереднього договору 20 000 доларів США, у випадку невиконання договору (відмова від укладення договору купівлі-продажу квартири), повертає ОСОБА_3 забезпечувальний платіж, а також додатково сплачує їй суму 559 996 гривень 00 копійок, що є еквівалентом за офіційним курсом НБУ на день укладення Попереднього договору 20 000 доларів США.

Вказує, що ОСОБА_3 неодноразово зверталась до ОСОБА_4 з вимогою про повернення забезпечувального платежу та додаткової суми, що було передбачено Попереднім договором, однак ОСОБА_4 на зв?язок не виходить, ігнорує та уникає будь-яких зустрічей та розмов з цього приводу.

Зазначає, що згідно пункту 12 Попереднього договору, сторона винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір забезпечувального платежу.

Представник стверджує, що оскільки між сторонами не було укладено Основний договір купівлі-продажу саме з вини ОСОБА_4 , який не з`явився до нотаріуса для підписання договору і продав квартиру іншій особі, то передана йому грошова сума (забезпечуваний платіж) у розмірі 559 996 гривень 00 копійок, що є еквівалентом за офіційним курсом НБУ на день укладення договору 20 000 доларів США, підлягає поверненню ОСОБА_3 .

Вказує, що враховуючи те, що в законодавстві України відсутнє чітке визначення забезпечувального платежу та положення ст. 570 ЦК України, можна дійти висновку, що сума, яка була сплачена ОСОБА_3 ОСОБА_4 фактично є завдатком, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених ст. 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти.

Зазначає, що сума грошових коштів, що за своєю правовою природою є завдатком, підлягає поверненню особі, яка їх сплатила, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору.

Стверджує, що ОСОБА_3 вважає, що не укладення з вини ОСОБА_4 Основного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 потягло за собою порушення її прав, тож згідно умов Попереднього договору, а також вимог законодавства України з ОСОБА_4 на її користь підлягає стягненню забезпечувальний платіж в сумі 559 996 гривень 00 копійок, що є еквівалентом за офіційним курсом НБУ на день укладення Попереднього договору 20 000 доларів США та додаткові витрати на суму 559 996 гривень 00 копійок, що є еквівалентом за офіційним курсом НБУ на день укладення Попереднього договору 20 000 доларів США.

Вказує, що оскільки для визначення розміру платежів за договором слугували саме долари США, в яких відбувалась передача коштів, ОСОБА_3 просить стягнути з ОСОБА_4 грошові кошти саме в іноземній валюті (доларах США).

Зазначає, що окрім того, ОСОБА_3 зазнала моральної шкоди, котра полягає у хвилюваннях через ускладнення життєвих та матеріальних обставин, через неможливість придбати та користуватися квартирою, на яку вона розраховувала. Через інфляційні процеси вона не змогла придбати іншу квартиру, у зв`язку з чим у неї погіршився сон, загальне самопочуття, вона постійно хвилюється через неповернення їй коштів.

Стверджує, що моральні страждання ОСОБА_3 ще більш поглиблені тим, що в неї існує обґрунтоване побоювання того, що ОСОБА_4 найближчим часом кошти взагалі не будуть повернуті, оскільки це випливає із самої поведінки останнього. Також, звернення до суду, відвідування судових засідань та інше, є тяжким тягарем для ОСОБА_3 та впливає на її психоемоційний стан.

Вказує, що моральну шкоду ОСОБА_3 оцінює у розмірі 1 гривня 00 копійок, розмір якої буде додатково обґрунтовано і відповідно збільшено до початку розгляду справи по суті.

Враховуючи вищевикладене, представник позивача просив: стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 забезпечувальний платіж за Попереднім договором купівлі-продажу квартири від 08 лютого 2022 року у розмірі 559 996 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 00 копійок, що є еквівалентом за офіційним курсом НБУ на день укладення договору 20 000 (двадцять тисяч) доларів США та додаткові витрати на суму 559 996 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 00 копійок, що є еквівалентом за офіційним курсом НБУ на день укладення договору 20 000 (двадцять тисяч) доларів США, що разом становить 1 119 992 (один мільйон сто дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 00 копійок; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у сумі 1 (одна) гривня 00 копійок; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у сумі 11 199 (одинадцять тисяч сто дев`яносто дев`ять) гривень 92 копійки та судового збору у сумі 546 (п`ятсот сорок шість) гривень 46 копійок; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у сумі 187 500 (сто вісімдесят сім тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок.

04 червня 2024 року до канцелярії Ірпінського міського суду Київської області від представника відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_7 надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що позовна заява є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Вказує, що 08 лютого 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено Попередній договір щодо зобов`язання укласти Основний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат, загальною площею 63,1 кв.м., житловою площею 36,6 кв.м.

Стверджує, що відповідно до п. 2 Попереднього договору, сторони домовились, що договір купівлі-продажу повинен бути укладений та нотаріально посвідчений не пізніше 28 лютого 2022 року включно.

Пунктом 3 Попереднього договору, сторонами була визначена та погоджена сума основного договору – 1 763 987 гривень 40 копійок, що є еквівалентом 63 000 доларів США за курсом НБУ на день укладення договору.

Зазначає, що відповідно до п. 7,10 Попереднього договору, сторони домовились що забезпечувальний платіж по попередньому договору не є неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком а також про залік забезпечувального платежу в рахунок вартості квартири за основним договором.

Пунктом 9 Попереднього договору встановлено, що на підтвердження зобов`язань за попереднім договором ОСОБА_3 передала ОСОБА_4 забезпечувальний платіж в сумі 559 996 гривень 00 копійок, що еквівалентно 20 000 доларів США на день укладення Попереднього договору.

Вказує, що згідно п. 11 Попереднього договору, ОСОБА_4 , що отримав забезпечувальний платіж, у випадку невиконання договору (відмови від укладення договору купівлі продажу вказаної квартири на вказаних в цьому договорі умовах) повертає ОСОБА_3 забезпечувальний платіж, а також сплачує їй суму у розмірі 559 996 гривень 00 копійок, що еквівалентно 20000 доларів США.

Стверджує, що згідно п. 13 Попереднього договору, при виникненні непередбачуваних обставин (ст. 617 ЦК України) коли неможливе виконання зобов`язань цього договору сторони не будуть пред`являти претензій один одному.

Зазначає, що згідно з пунктом 18 Попереднього договору, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Звертає увагу суду на те, що умовами Попереднього договору не передбачено строк для повернення забезпечувального платежу і тому такий строк для ОСОБА_4 не настав, оскільки ОСОБА_3 не зверталася до ОСОБА_4 із вимогою чи претензією.

Вказує, що у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні усі реєстри, в тому числі Державний реєстр речових прав на нерухоме майно був закритим, тому укласти Основний Договір купівлі-продажу у строк до 28 лютого 2022 року не було можливим, тобто фактичною перешкодою для укладення Основного Договору купівлі-продажу стали форс-мажорні обставини.

Стверджує, що у листі Торгово-Промислової палати України від 28 лютого 2022 року за № 2024/02.0-7.1 вказано, що військова агресія російської федерації проти України з 24 лютого 2022 року є обставиною непереборної сили для суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по договору.

Представник зазначає, що ОСОБА_4 вважає, що у спірних правовідносинах перешкодою виконання умов попереднього договору від 08 лютого 2022 року стали обставини непереборної сили.

Вказує, що після укладення Попереднього договору сторони залишались на зв`язку, 19 лютого 2022 року ОСОБА_3 написала у месенджері Telegram ОСОБА_8 (сину ОСОБА_4 ) про те що її батько приїде 28 лютого 2022 року до Києва для підписання основного договору, ОСОБА_8 погодився на цю дату, а час повинен був уточнити у нотаріуса, тобто сторони погодили алгоритм дій, необхідних для наступного укладення Основного договору, і взяли на себе певні обов`язки, однак 24 лютого 2022 року було повністю припинено функціонування реєстрів, зокрема, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ДРРПНМ), отже, саме форс мажорні обставини спричинили невиконання зобов`язань по попередньому договору.

Стверджує, що ознаками обставин непереборної сили (форс-мажору) є надзвичайність та невідворотність, а також об`єктивний причинний зв`язок з наслідком у формі невиконання зобов`язання. Для договірних зобов`язань форс-мажор є передумовою звільнення від відповідальності за неналежне виконання або порушення зобов`язання, але зобов`язання по суті не скасовує. Договірні зобов`язання не викреслюються, тож основне зобов`язання має бути належно виконане за першої можливості, якщо таке виконання буде доречне для сторін на час закінчення дії обставини непереборної сили.

Зазначає, що Верховний Суд у справі № 910/9258/20 наголошує: «Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона повинна довести, що ці обставини були форс мажорними саме для даного випадку виконання зобов`язання».

Вказує, що ОСОБА_3 відверто викривлює дійсні обставини справи, стверджуючи що ОСОБА_8 після введення воєнного стану на території України зник зі зв`язку, не виходив на контакт з нею, не з`явився до нотаріуса.

Зазначає, що дане твердження спростовують фотокопії листування з ОСОБА_3 в месенджері Telegram з сином ОСОБА_4 – ОСОБА_8 , з яким ОСОБА_3 вела переговори щодо купівлі продажу квартири ще до укладення попереднього договору.

Стверджує, що 24 лютого 2022 року ОСОБА_3 написала ОСОБА_8 , що у зв`язку з початком війни, вона переїхала у м. Рівне, також вони домовились підтримувати зв`язок.

08 березня 2022 року ОСОБА_8 написав ОСОБА_3 про те, що зв`яжеться з нотаріусом, щоб розуміти подальший алгоритм дій.

Вказує, що 03 травня 2022 року ОСОБА_8 знову написав ОСОБА_3 , повідомивши, що нотаріуси працюють, запропонував визначитись з подальшими діями щодо оформлення угоди, на що ОСОБА_3 повідомила, що перебуває в Польщі, а батьки в окупації, не може нічого планувати, по фінансових питаннях говорити з батьком, зазначила, що поки не планує приїжджати на територію України, оскільки оформила документи біженця і знайшла роботу в Польщі.

Зазначає, що ОСОБА_8 наголосив, що саме вона, а не її батько є стороною договору.

Стверджує, що ОСОБА_8 та ОСОБА_3 спілкувалися невимушено, без претензій, погодились що жодна зі сторін договору не намагаються уникнути виконання зобов`язань. (однак фактично ОСОБА_3 не виконала умови попереднього договору, адже не повернулась на територію України).

Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_4 перебував на території України та був готовий укласти основний договір, вказана обставина є підтвердженням того факту, що саме ОСОБА_3 безпідставно зволікала із укладенням основного договору та не виконала взяті на себе зобов`язання за Попереднім договором.

Вказує, що Попереднім договором не було передбачено одностороннього обов`язку ОСОБА_4 організувати зустріч у нотаріуса для підписання основного договору, навпаки, передбачено двосторонній обов`язок сторін погодити час зустрічі у нотаріуса, ОСОБА_4 звертався до ОСОБА_3 з такими пропозиція неодноразово.

Стверджує, що 13 червня 2022 ОСОБА_8 знову написав ОСОБА_3 , що якщо вона не готова, з`явитись до нотаріуса і виконати умови попереднього договору, то ОСОБА_4 вимушений шукати іншого покупця, однак в черговий раз наголосив, що готовий закінчити оформлення угоди до того, як знайдеться інший покупець.

Зазначає, що ОСОБА_4 був готовий повернути ОСОБА_3 забезпечувальний платіж, хоча цього не передбачено попереднім договором, і з 28 лютого 2022 року він фактично припинений, так як ОСОБА_3 умов попереднього договору не виконувала і підписувати основний договір до кінця війни не планувала.

Вказує, що лише у вересні 2023 року ОСОБА_3 повернулась на територію України, у смс-листуванні остання визнала той факт, що військовий стан є форс мажором і фактично перешкодою для укладення Основного Договору стала військова агресія російської федерації проти України, яку ТПП України визнала обставиною непереборної сили.

Стверджує, що сторони домовились про зустріч для врегулювання спору, на зустрічі сторони обговорили способи, строки і умови повернення забезпечувального платежу та погодились зафіксувати свої домовленості письмово.

Зазначає, що 15 вересня 2023 року ОСОБА_3 підтвердила, що не хоче судових тяганин, однак письмовий договір так і не був укладений, так як ОСОБА_3 повідомила що знову виїжджає за кордон, але оформила довіреність, проте не дала контактні дані довіреної особи.

Стверджує, що 30 листопада 2023 року ОСОБА_8 написав ОСОБА_3 уточнити чи вона готова письмово оформити домовленості з приводу повернення їй забезпечувального платежу, однак ОСОБА_3 на зв`язок більше не виходила, вимогу про повернення забезпечувального платежу не надсилала, будь-яких дій для досудового врегулювання спору не вчиняла.

Вказує, що ОСОБА_4 не відмовлявся від укладення основного договору, навпаки намагався протягом травня-вересня 2022 домовитися з ОСОБА_3 про зустріч для підписання Основного договору, попередив ОСОБА_3 про намір продати квартиру, якщо вона не з`явиться на підписання основного договору, та врешті-решт намагався мирно урегулювати спір.

Представник зазначає, що доводи позовної заяви про відсутність вини ОСОБА_3 у невиконанні умов попереднього договору та твердження про те, що основний договір був неукладений з вини ОСОБА_4 викликають подив, так як у листі Торгово-Промислова палата України підтвердила, що військову агресія російської федерації проти України є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, а не для однієї зі сторін договору.

Стверджує, що Попередній договір від 08 лютого 2022 року вважається припиненим внаслідок неукладення основного договору до 28 лютого 2022 року, і відповідно зобов`язання встановлені Попереднім договором від 08 лютого 2022 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 припинились 28 лютого 2022 року.

Зазначає, що ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, і одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання, на відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу, він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання, таким чином забезпечувальний платіж за Попереднім договором є завдатком.

Вказує, що у позовній заяві ОСОБА_3 посилається на висновки Верховного Суду та стверджує, що: «сума грошових коштів, що за своєю правовою природою є задатком, підлягає поверненню особі, яка їх сплатила, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору», однак ОСОБА_3 вводить суд в оману, замінюючи слово «аванс» на «завдаток», насправді Верховний Суд дійшов наступного висновку: «Посилання заявника на те, що саме з вини ОСОБА_1 сторони не уклали основний договорів, а тому позивачка за первісним позовом втратила право вимагати повернення коштів, є безпідставними, оскільки сума грошових коштів, що за своєю правовою природою є авансом, підлягає поверненню особі, яка їх сплатила, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору».

Стверджує, що ОСОБА_3 до позовної заяви не надано належних доказів того в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) ОСОБА_4 та заподіянням їй шкоди, з яких міркувань вона виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, тобто, твердження ОСОБА_3 про те, що їй завдана моральна шкода є необґрунтованими.

Враховуючи зазначене вище, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів у повному обсязі.

12 листопада 2024 року до канцелярії Ірпінського міського суду Київської області від представника позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_1 надійшла заява про зміну предмету позову, у якій зазначає, що згідно з твердженням ОСОБА_4 , викладеним у відзиві на позовну заяву, зобов`язання, передбачені Попереднім договором припинились 28 лютого 2022 року, а тому починаючи з 01 березня 2022 року ОСОБА_4 безпідставно утримує одержані за Попереднім договором кошти в сумі 599 996 гривень 00 копійок, які зобов`язаний був повернути ОСОБА_3 .

Вказує, що періодом прострочення повернення коштів, станом на день підготовки цієї заяви, є період з 01 березня 2022 року по 31 жовтня 2024 року.

Стверджує, що інфляційні витрати за несвоєчасне виконання ОСОБА_4 грошових зобов`язань за період прострочення складають 210 630 (двісті десять тисяч шістсот тридцять) гривень 11 копійок, 3 % річних складають 44 922 (сорок чотири тисячі дев`ятсот двадцять дві) гривні 42 копійки, що разом становить 255 552 (двісті п`ятдесят п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят дві) гривні 50 копійок.

Враховуючи вищевикладене, представник позивача просить: стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 забезпечувальний платіж за Попереднім договором купівлі-продажу квартири від 08 лютого 2022 року у розмірі 559 996 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 00 копійок, що є еквівалентом за офіційним курсом НБУ на день укладення договору 20 000 (двадцять тисяч) доларів США, додатковий платіж у розмірі 559 996 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 00 копійок, що є еквівалентом за офіційним курсом НБУ на день укладення договору 20 000 (двадцять тисяч) доларів США, інфляційні витрати у розмірі 210 630 (двісті десять тисяч шістсот тридцять) гривень 11 копійок, 3 % річних у розмірі 44 922 (сорок чотири тисячі дев`ятсот двадцять дві) гривні 42 копійки, що разом становить 1 375 544 (один мільйон триста сімдесят п`ять тисяч п`ятсот сорок чотири) гривні 50 копійок; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 1 (одна) гривня 00 копійок; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 всі понесені витрати по сплаті судового збору; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 187 500 (сто вісімдесят сім тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок.

Крім того, 12 листопада 2024 року від представника позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_1 до канцелярії Ірпінського міського суду Київської області надійшла відповідь на відзив, у якій зазначає, що доводи представника відповідача викладені у відзиві на позовну заяву про те, що строк для повернення забезпечувального платежу не настав, оскільки ОСОБА_3 не зверталася до ОСОБА_4 із вимогою чи претензією є хибними, оскільки ОСОБА_3 пред`явлено позовні вимоги до ОСОБА_4 , які за своєю сутністю і є вимогами про повернення коштів.

Вказує, що доводи представника відповідача про необхідність пред`явлення вимоги про повернення коштів не мають ніякого значення для даного конкретного спору, оскільки вимога про повернення коштів, про яку веде мову представник відповідача, пред`являється тільки тоді, коли строк (термін) виконання зобов`язання не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, водночас в даному конкретному випадку строк повернення коштів забезпечувального платежу визначений чинним законодавством.

Зазначає, що згідно з твердженнями відповідача ОСОБА_4 , відповідно до його внутрішньої волі та розсуду, зобов`язання передбачені попереднім договором припинилися 28 лютого 2022 року.

Стверджує, що таким чином, виходячи виключно з позиції ОСОБА_4 щодо припинення зобов`язань за Попереднім договором, починаючи з 01 березня 2022 року ОСОБА_4 безпідставно утримує одержані за Попереднім договором кошти в сумі 559 996 гривень 00 копійок.

Вказує, що оскільки є припиненими зобов`язання за попереднім договором, укладеним між позивачкою ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 , на виконання якого ОСОБА_3 передала ОСОБА_4 забезпечуваний платіж у розмірі 559 996 гривень 00 копійок, то, як наслідок, відпали і підстави для подальшого утримання ОСОБА_4 отриманих коштів, а тому ОСОБА_4 зобов`язаний був повернути ці кошти ОСОБА_3 .

Наголошує на тому, що з дня припинення зобов`язань за попереднім договором у ОСОБА_4 з одного боку, припинилися підстави для подальшого утримання коштів забезпечувального платежу, а, відтак, з іншого боку, виникли зобов`язання повернути кошти забезпечувального платежу ОСОБА_3 .

Зазначає, що зі змісту п. 7 Попереднього договору вбачається, що сторони, керуючись приписами ч. 2 ст. 546 ЦК України, за домовленістю встановили такий договірний спосіб забезпечення виконання зобов`язання, як «забезпечувальний платіж», а також зазначили, що встановлений сторонами такий договірний спосіб забезпечення виконання зобов`язання, як «забезпечувальний платіж» - не є неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком в розумінні Цивільного кодексу України.

Стверджує, що в силу презумпції правомірності правочину, принципу обов`язковості договору, як одного з фундаментів на якому базується цивільне право, а також права сторін відповідно до приписів ч. 2 ст. 546 ЦК України на власний розсуд визначати у договорі договірний спосіб його забезпечення відсутні будь-які підстави для ототожнення визначеного сторонами у договорі такого договірного способу забезпечення виконання Попереднього договору, як «забезпечувальний платіж» з таким визначеним законом способом забезпечення виконання зобов`язання, як «завдаток».

Вказує, що суд, вирішуючи даний спір, має виходити з умов Попереднього договору про те, що сторонами договору за домовленістю сторін визначено такий договірний спосіб забезпечення виконання зобов`язання, як «забезпечувальний платіж», який не є завдатоком в розумінні Цивільного кодексу України.

Зазначає, що всупереч твердженню представника відповідача відсутні суперечності (неузгодженості) між умовами Попереднього договору (юридична колізія).

Стверджує, що змістом Попереднього договору спростовуються доводи представника відповідача про те, що забезпечувальний платіж за Попереднім договором є авансом.

Вказує, що представник відповідача, зазначаючи у відзиві про те, що «забезпечувальний платіж» - є авансом, а не завдатком, намагається, з одного боку, «відвести» суд від встановленого договором такого договірного способу забезпечення зобов`язання, як «забезпечувальний платіж», а, з іншого боку, штучно підвести спірні правовідносини під дію відповідних висновків Верховного Суду, в яких надані роз`яснення щодо такого способу забезпечення виконання зобов`язання, як «завдаток».

Зазначає, що посилання представника відповідача у відзиві на правову позицію Верховного Суду, викладену у відповідних судових рішеннях, є безпідставним з огляду на те, що правовідносини у даній справі та у справах, які розглядалися Верховним Судом, не є релевантними, з огляду на різний зміст спірних договорів.

Враховуючи викладене вище, представник позивача просить позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів задовольнити у повному обсязі.

20 листопада 2024 року до канцелярії Ірпінського міського суду Київської області від представника відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_7 надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якому зазначає, що Попереднім договором не було встановлено термін повернення коштів (забезпечувального платежу) ОСОБА_3 , тому він і визначається моментом пред`явлення вимоги (претензії).

Стверджує, що оскільки Попередній договір від 08 лютого 2022 року має двосторонній характер, тобто певні обов`язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, то у такому зобов`язанні кожна із сторін одночасно є боржником, та кредитором. З точки зору виконання такі зобов`язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов`язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов`язку. Виконання зустрічних зобов`язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов`язку у порядку, встановленому в даному випадку Попереднім договором. Якщо ж одна із сторін зобов`язання не виконує свого обов`язку у порядку і строки, встановлені договором, то відповідно друга сторона має право або зупинити виконання свого обов`язку, або відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Вказує, що ОСОБА_3 у позовній заяві зазначає, що вона 23 березня 2022 року виїхала за кордон, а з 24 лютого 2022 року з Києва, а тому виникає питання куди і як ОСОБА_4 мав повернути кошти, якщо ОСОБА_3 підтверджувала наміри закінчити оформлення угоди, і станом на 19 листопада 2024 року навіть не надала реквізити рахунку для повернення коштів та не надіслала відповідну вимогу.

Зазначає, що представник позивача стверджує що «забезпечувальний платіж» згідно Попереднього договору не є ні завдатком ні авансом, але не наводить аргументів та підстав щоб вважати його (забезпечувальний платіж) чимось іншим ніж завдаток і залишає поза увагою п. 20 Попереднього договору, згідно якого у випадках, не передбачених даним договором, сторони керуються чинним законодавством, таке ж правило діє у разі протиріччя цього договору імперативним нормам чинних законодавчих актів.

Стверджує, що Верховний Суд у постанові по справі № 910/1801/21 від 07 липня 2022 року дійшов висновку, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст (а не назву договору). З`ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно.

Враховуючи вищезазначене, представник відповідача просить врахувати дане заперечення під час ухвалення рішення.

02 грудня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_7 до канцелярії Ірпінського міського суду Київської області надійшов відзив на заяву про зміну предмету позову, у якому представник зазначає, що позовні вимоги з урахуванням заяви про зміну предмета позову є необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.

Вказує, що у матеріалах справи відсутні докази, якими б підтверджувався факт звернення позивача ОСОБА_3 з вимогою до відповідача ОСОБА_4 про повернення грошових коштів у розмірі заявленої суми, відповідно і підстави для нараховування інфляційних втрат та 3% річних відсутні.

Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_3 посилається на збройну агресію рф та введення воєнного стану в Україні як підставу невиконання умов Попереднього договору зі свого боку, однак в той самий час, на думку ОСОБА_3 , основний договір не було укладено саме з вини ОСОБА_4 .

Стверджує, що Торгово-промислова палата України листом від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 на підставі статей 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких (-го) настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких (-го) стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Зазначає, що дана позиція узгоджується із змістом переписки із ОСОБА_3 , де сторони визнали військову агресію російської федерації проти України обставинами непереборної сили.

Враховуючи викладене вище, представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів (з урахуванням зміни предмету позову) відмовити у повному обсязі.

01 квітня 2024 року ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченка А.В. цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів передано для розгляду за підсудністю до Ірпінського міського суду Київської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 квітня 2024 року цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів розподілено 18 квітня 2024 року та передано судді Ірпінського міського суду Київської області Кравчук Ю.В.

19 квітня 2024 року ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області Кравчук Ю.В. відкрито загальне позовне провадження у вказаній справі та призначено підготовче судове засідання.

11 лютого 2025 року протокольною ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області Кравчук Ю.В. прийнято до розгляду заяву представника позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_1 про зміну предмету позову від 12 листопада 2024 року, розгляд справи продовжено з урахуванням даної заяви.

Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області Кравчук Ю.В. від 11 лютого 2025 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_2 у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи із свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Судом встановлено, що 08 лютого 2022 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено Попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Кінащук Вікторією Сергіївною, зареєстрований в реєстрі за № 368.

Згідно з пунктом 1 Попереднього договору від 08 лютого 2022 року, ОСОБА_4 зобов`язується продати, а ОСОБА_3 зобов`язується купити квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат, загальною площею 63,1 кв.м., житловою площею 36,6 кв.м. Право власності за ОСОБА_4 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором – приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартиненком Віктором Олександровичем 17 лютого 2016 року, відповідно до закону без видачі документа, що посвідчує таке право, номер запису про право власності: 13392012, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 851974332109.

Відповідно до пункту 2 Попереднього договору від 08 лютого 2022 року, сторони домовились, що договір купівлі-продажу повинен бути укладений та нотаріально посвідчений не пізніше 28 лютого 2022 року включно. ОСОБА_4 зобов`язується до цього терміну оформити усі необхідні документи для відчуження вказаної квартири.

Згідно з пунктом 3 Попереднього договору від 08 лютого 2022 року, сума Основного договору за домовленістю сторін становитиме 1 763 987 (один мільйон сімсот шістдесят три тисячі дев`ятсот вісімдесят сім) гривень 40 копійок, що є еквівалентом за офіційним курсом НБУ на день укладення цього договору (27,9998 гривень за 1 долар США) 63 000 (шістдесят три тисячі) доларів США 00 центів. У випадку зміни курсу долара США, сума, яка буде сплачуватись покупцем буде перерахована згідно з діючим курсом на день підписання Основного договору купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 4 Попереднього договору від 08 лютого 2022 року, ОСОБА_4 несе ризик випадкової загибелі або пошкодження предмету Основного договору та гарантує забезпечення стану квартири, що відповідає технічним нормам щодо житлових приміщень.

Згідно з пунктом 5 Попереднього договору від 08 лютого 2022 року, ОСОБА_4 гарантує, що на нерухоме майно, яке є предметом цього договору, не існуватиме прав та вимог інших осіб, в тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом поряду, в іпотеці, у податковій заставі не перебуватиме, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не буде передане, щодо нього не ведуться судові спори, відносно нього не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, прав щодо нього у третіх осіб як в межах, так і за межами України немає.

Відповідно до пункту 7 Попереднього договору від 08 лютого 2022 року, керуючись ст. 546 ч. 2 Цивільного кодексу України, сторони домовились, що забезпеченням виконання зобов`язань по цьому попередньому договору є забезпечувальний платіж, який не є неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком у розумінні Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 8 Попереднього договору від 08 лютого 2022 року, забезпечувальний платіж є забезпеченням виконання не грошового зобов`язання, а зобов`язанням немайнового характеру, тобто укласти в майбутньому Основний договір.

Відповідно до пункту 9 Попереднього договору від 08 лютого 2022 року, на підтвердження зобов`язання за цим Попереднім договором і в забезпечення його виконання ОСОБА_3 передала ОСОБА_4 забезпечувальний платіж в сумі 559 996 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 00 копійок, що еквівалентно 20 000 (двадцять тисяч) доларів США 00 центів за курсом НБУ (27,9998 гривень за 1 долар США) на день укладення цього договору, які ОСОБА_4 отримав повністю до підписання цього договору.

Згідно з пунктом 10 Попереднього договору від 08 лютого 2022 року, сторони домовились про залік суми забезпечувального платежу в рахунок вартості квартири за Основним договором.

Відповідно до пункту 11 Попереднього договору від 08 лютого 2022 року, ОСОБА_4 , що одержав забезпечувальний платіж в сумі 559 996 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 00 копійок, що еквівалентно 20 000 (двадцять тисяч) доларів США 00 центів за курсом НБУ на день укладення цього договору, у випадку невиконання договору (відмови від укладення договору купівлі-продажу вказаної квартири на вказаних в цьому договорі умовах), повертає ОСОБА_3 забезпечувальний платіж, а також додатково сплачує їй суму у розмірі 559 996 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 00 копійок, що еквівалентно 20 000 (двадцять тисяч) доларів США 00 центів за курсом НБУ на день укладення цього договору. У випадку невиконання договору з вини ОСОБА_3 , забезпечувальний платіж у розмірі 559 996 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 00 копійок, що еквівалентно 20 000 (двадцять тисяч) доларів США 00 центів за курсом НБУ на день укладення цього договору, залишається у ОСОБА_4 .

Згідно з пунктом 12 Попереднього договору від 08 лютого 2022 року, сторона, винна у порушенні зобов`язання має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір забезпечувального платежу.

Відповідно до пункту 13 Попереднього договору від 08 лютого 2022 року, при виникненні непередбачених обставин (ст. 617 ЦК України), коли неможливе виконання цього договору, сторони не будуть пред`являти претензії один одному.

Згідно з пунктом 18 Попереднього договору від 08 лютого 2022 року, одностороння відмова від виконання зобов`язань за цим договором не допускається.

Відповідно до пункту 19 Попереднього договору від 08 лютого 2022 року, у разі якщо одна сторона ухиляється від виконання зобов`язань за цим договором (тобто ухиляється від укладення основного договору), інша сторона вправі звернутися до суду з вимогою про примушення укласти основний договір на умовах, визначених цим договором.

Згідно з пунктом 20 Попереднього договору від 08 лютого 2022 року, сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину. У випадках, не передбачених даним договором, сторони керуються чинним законодавством. Таке ж правило діє у разі протиріччя цього договору імперативним нормам чинних законодавчих актів.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 356617708 від 30 листопада 2023 року, двокімнатна квартира АДРЕСА_2 , належить на праві власності ОСОБА_6 на підставі рішення приватного нотаріусу Бучанського районного нотаріального округу Київської області Микитенко Наталії Степанівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 64879839 від 21 вересня 2022 року, документи, подані для державної реєстрації: договір купівлі-продажу, серія та номер: 386, виданий 21 вересня 2022 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Микитенко Наталією Степанівною, номер відомостей про речове право: 47922995.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_4 21 вересня 2022 року здійснив відчуження квартири АДРЕСА_2 , шляхом її продажу ОСОБА_6 .

Згідно з розрахунком інфляційних витрат за період з 01 березня 2022 року по 31 жовтня 2024 року, наданим представником позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_1 , інфляційне збільшення за період прострочення грошового зобов`язання з 01 березня 2022 року по 31 жовтня 2024 року складає 210 630 (двісті десять тисяч шістсот тридцять) гривень 11 копійок (559 996 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 00 копійок (основна сума заборгованості) х 1,376128 (індекс інфляції за весь період) - 559 996 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 00 копійок (основна сума заборгованості).

Відповідно до розрахунку відсотків за користування грошовими коштами, наданим представником позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_1 , 3 % річних за період прострочення грошового зобов`язання з 01 березня 2022 року по 31 жовтня 2024 року складають 44 922 (сорок чотири тисячі дев`ятсот двадцять дві) гривні 42 копійки (559 996 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 00 копійок (сума заборгованості) х 3% х 976 (кількість днів прострочення) / 365 (кількість днів у році)).

Крім того, загально відомими є обставини, що Указом Президента від 24 лютого 2022року № 64/22 «Про введення воєнного стану в Україні», який введений в дію Законом України від 24лютого 2022року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022року. Підставою для введення воєнного стану на всій території України слугувала військова агресія, яка виявилася у вторгненні російської федерації на територію України.

З листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року, вбачається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02 грудня 1997 року № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких (-го) настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких (-го) стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надав показання про те, що він є рідним сином відповідача ОСОБА_4 . На початку 2022 року вони вирішили продати належну батьку квартиру АДРЕСА_1 , знайшли покупця, уклали попередній договір купівлі-продажу квартири, договір укладав батько, оскільки квартира за документами належала саме йому, укладення основного договору було призначене на 18 чи 19 лютого, однак за проханням батька позивачки ОСОБА_3 укладення було перенесене, у подальшому, укласти основний договір до 28.02.2022 не вийшло оскільки 24.02.2022 почалася війна. Зазначив, що тривалий час він підтримував контакт із позивачем ОСОБА_3 , вирішували питання щодо того чи згодна позивач укласти договір купівлі-продажу, оскільки батько свідка ОСОБА_4 не відмовлявся від укладення договору, у подальшому вирішували щодо порядку повернення переданих позивачкою коштів, однак спільної позиції не знайшли, наприкінці осені 2023 року зв`язок із позивачем обірвався. Свідок зазначив, що у вересні 2022 року батько продав квартиру через необхідність отримання грошових коштів. Вказав, що грошові кошти сплачені позивачкою, вони готові повернути.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 13, 89 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно з вимог ЦПК України, всі наявні докази для підтвердження своїх вимог та заперечень сторони повинні надати до початку розгляду справи по суті.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. ст. 627, 628, 629 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому, для попереднього договору, наряду з іншими його умовами повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.

Згідно з ст. 657 ЦК, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 757/39725/19-ц (провадження № 61-15916св20) зазначено: «тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право – обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Статтею 611 ЦК України, встановлено настання правових наслідків у разі порушення зобов`язання.

Як встановлено судом, згідно пункту 9 Попереднього договору від 08 лютого 2022 року, на підтвердження зобов`язання за цим Попереднім договором і в забезпечення його виконання ОСОБА_3 передала ОСОБА_4 забезпечувальний платіж в сумі 559 996 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 00 копійок, що еквівалентно 20 000 (двадцять тисяч) доларів США 00 центів за курсом НБУ (27,9998 гривень за 1 долар США) на день укладення цього договору, які ОСОБА_4 отримав повністю до підписання цього договору.

Відповідно до пункту 11 Попереднього договору від 08 лютого 2022 року, ОСОБА_4 , що одержав забезпечувальний платіж в сумі 559 996 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 00 копійок, що еквівалентно 20 000 (двадцять тисяч) доларів США 00 центів за курсом НБУ на день укладення цього договору, у випадку невиконання договору (відмови від укладення договору купівлі-продажу вказаної квартири на вказаних в цьому договорі умовах), повертає ОСОБА_3 забезпечувальний платіж, а також додатково сплачує їй суму у розмірі 559 996 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 00 копійок, що еквівалентно 20 000 (двадцять тисяч) доларів США 00 центів за курсом НБУ на день укладення цього договору. У випадку невиконання договору з вини ОСОБА_3 , забезпечувальний платіж у розмірі 559 996 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 00 копійок, що еквівалентно 20 000 (двадцять тисяч) доларів США 00 центів за курсом НБУ на день укладення цього договору, залишається у ОСОБА_4 .

Водночас, суд не вважає дану суму завдатком та необхідності додаткового стягнення з відповідача ОСОБА_4 аналогічної суми.

Так, згідно зі статтею 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Отже, завдаток є способом забезпечення виконання зобов`язання та одночасно є способом платежу. Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Правові наслідки порушення або припинення зобов`язання, забезпеченого завдатком (стаття 571 ЦК), зокрема: якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

За змістом наведених норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов`язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно з положеннями статей 546, 548 ЦК завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.

Оскільки договору купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачем відповідачу грошова сума не є завдатком.

Крім того сторони визначили в попередньому договорі, що дані кошти є забезпечувальним платежем, тобто є гарантійними забезпечувальними коштами.

Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку не виконання зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року (у справі № 522/15584/17) зазначено, що ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, і одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання. На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 17 червня 2021 року у справі № 711/5065/15, оскільки договору купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачем грошова сума є авансом, який підлягав поверненню, а не завдатком. Сума грошових коштів, що за своєю правовою природою є авансом, підлягає поверненню особі, яка їх сплатила, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору.

Отже, у разі коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися.

Таким чином, оскільки основний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між сторонами не укладався, то сплачені позивачем ОСОБА_3 кошти у розмірі 559 996 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 00 копійок, є авансом, а тому за законом підлягають поверненню особі, яка їх сплатила, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення основного договору.

Доводи кожної зі сторін про винуватість іншої сторони у не укладенні основного договору купівлі-продажу не заслуговують на увагу, оскільки грошові кошти, що за своєю правовою природою є авансом, підлягають поверненню незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору.

Позовна вимога про стягнення із ОСОБА_4 додаткового платежу у розмірі 559 996 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 00 копійок, що є еквівалентом за офіційним курсом НБУ на день укладення договору 20 000 (двадцять тисяч) доларів США, на підставі п.11 Попереднього договору задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено тієї обставини, що відповідач ОСОБА_4 ухилявся чи відмовився укласти основний договір купівлі продажу квартири до 28.02.2022 року включно.

Так, сторони не можуть в договорі визначити взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)).

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку про наявність у позивача ОСОБА_3 права вимоги на повернення грошових коштів, які були передані згідно із попереднім договором купівлі-продажу квартири від 08 лютого 2022 року у розмірі 559 996 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 00 копійок, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_4 інфляційних витрат та 3 % річних, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений зговором або законом.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 904/312/18, аналіз приписів частини другої статті 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що відповідальність боржника за порушення виконання грошового зобов`язання у вигляді нарахування кредитором на суму грошового боргу індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми настає у разі невиконання або несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання перед кредитором.

Верховний Суд у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 922/175/18 вказав, що формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України і статті 230 Господарського кодексу України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи те, що між сторонами до 28 лютого 2022 року включно не було укладено договір купівлі-продажу квартири, з 01 березня 2022 року ОСОБА_4 мав грошове зобов`язання перед позивачем ОСОБА_3 щодо повернення суми авансу, а тому наявні підстави для нарахування на суму основного боргу та стягнення із відповідача ОСОБА_4 інфляційних витрат та 3 % річних від простроченої суми за період з 01 березня 2022 року по 31 жовтня 2024 року, згідно заявлених позовних вимог.

Відповідно до долучених представником позивача розрахунків, інфляційні витрати за період прострочення грошового зобов`язання з 01 березня 2022 року по 31 жовтня 2024 року складають 210 630 (двісті десять тисяч шістсот тридцять) гривень 11 копійок, 3 % річних складають 44 922 (сорок чотири тисячі дев`ятсот двадцять дві) гривні 42 копійки. Вказані розрахунки стороною відповідача не спростовано, власного розрахунку не надано.

Дослідивши долучені представником позивача розрахунки, суд приходить до висновку про їх обґрунтованість та погоджується з ними, у зв`язку з чим, з відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню інфляційні витрати у розмірі 210 630 (двісті десять тисяч шістсот тридцять) гривень 11 копійок та 3 % річних у розмірі 44 922 (сорок чотири тисячі дев`ятсот двадцять дві) гривні 42 копійки.

Стосовно вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Рішенням Конституційного суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 по справі № 1-5/2012 визначено, що право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно зі ст. ст. 12,13 та 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як визначено в ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зав`язку між порушенням та моральною шкодою.

Вказані представником позивача обставини завдання позивачу ОСОБА_3 моральної шкоди, спричинені поведінкою відповідача ОСОБА_4 , об`єктивно не підтверджені жодним належним та допустимим доказом і не є підставою для відшкодування моральної шкоди за ст. 23, 1167 ЦК України, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. ст. 133, 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_3 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (59,2891 %), а саме: 8 473 (вісім тисяч чотириста сімдесят три) гривні 75 копійок.

Керуючись ст. ст. 12, 133, 141, 258-259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів – задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти, які були передані згідно із попереднім договором купівлі продажу квартири від 08.02.2022 у розмірі 559 996 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 00 копійок, інфляційні втрати у розмірі 210 630 (двісті десять тисяч шістсот тридцять) гривень 11 копійок, 3% річних у розмірі 44 922 (сорок чотири тисячі дев`ятсот двадцять дві) гривні 42 копійки, а всього стягнути грошові кошти в сумі 815 548 (вісімсот п`ятнадцять тисяч п`ятсот сорок вісім) гривень 53 копійки.

У задоволенні позову в іншій частині – відмовити.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 8473 (вісім тисяч чотириста сімдесят три) гривні 75 копійок.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 18 березня 2026 року.

Суддя Ю.В. Кравчук