Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №200/3566/24 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року справа №200/3566/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року (повне судове рішення складено 05 серпня 2024 року) у справі № 200/3566/24 (суддя в І інстанції Чучко В.М.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Олександрівського районного суду Донецької області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Олександрівського районного суду Донецької області (далі – Олександрійвський райсуд, відповідач-1), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (надалі – ТУ ДСА в Донецькій області, відповідач-2), про:

- визнання протиправним та скасування наказу Олександрівського районного суду Донецької області від 23 лютого 2024 року № 20 к/33/24 «Про встановлення надбавок до посадового окладу за вислугу років на державній службі» (з 25 січня 2024 року);

- зобов`язання ТУ ДСА в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» з 25 січня 2024 року.

- відповідно до п. 2 частини 1 статті 371 КАС України допустити до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та сплати надбавки за вислугу років за один місяць.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач працює на посаді судового розпорядника Олександрівського районного суду Донецької області з 2007 року. Згідно наказу про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі від 11 серпня 2021 року № 64 к/183/21 позивачу було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків посадового окладу, як такому, стаж державної служби якого становить понад 17 років. Із набранням з 01.01.2024 чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-ІХ, яким розмір надбавки за вислугу років обмежено 30 відсотками посадового окладу, наказом керівника апарату Олександрівського районного суду Донецької області від 23 лютого 2024 року № 20 к/33/24 «Про встановлення надбавок до посадового окладу за вислугу років на державній службі» на підставі пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» позивачу було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2024 рік у розмірі 30 відсотків посадового окладу. Позивач вважав, що оспорюваним наказом порушені його права на належний рівень оплати праці державних службовців, гарантовані статтями 50 та 52 Закону України «Про державну службу», у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом свої прав.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ керівника апарату Олександрівського районного суду Донецької області від 23 лютого 2024 року № 20 к/33/24 «Про встановлення надбавок до посадового окладу за вислугу років на державній службі» в частині встановлення на 2024 рік з 25.01.2024 надбавки за вислугу років на державній службі судовому розпоряднику ОСОБА_1 в розмірі 30 відсотків посадового окладу.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Олександрівського районного суду Донецької області від 11.08.2021 № 64 к/183/21 «Про встановлення ОСОБА_1 надбавки за вислугу років» з 25.01.2024, з урахуванням раніше виплачених сум.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач-2 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги наголошує, що абзацом першим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

При цьому абзацом другим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Також абзацом четвертим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що норми Закону України «Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже нормативний акт, прийнятий пізніше, містить застереження щодо застосування норм нормативно-правового акта, прийнятого раніше, що вказує на обґрунтованість застосування акту, що вступив в дію пізніше (ч. 3 ст. 66 Закону України «Про правотворчу діяльність»).

Слід зазначити, що вказані норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» неконституційними не визнавались та не скасовувались, а тому підлягають застосуванню.

Тобто державним службовцям державних органів, які провели класифікацію посад державної служби, надбавка за вислугу років у 2024 році має встановлюватися на рівні 2 відсотків від посадового окладу за кожний рік стажу державної служби та не може перевищувати 30 відсотків посадового окладу.

Звертає увагу, що місцеві загальні суди Донецької області пройшли класифікацію посад державної служби, тому керівником апарату суду правомірно видано наказ про встановлення позивачу надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу, як такому, що працює в державному органі (органі державної влади), де проведено відповідну класифікацію посад.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , з 16 липня 2007 року працює на посаді судового розпорядника в Олександрівському районному суді Донецької області згідно наказу № 13-к від 16.07.2007.

Згідно наказу про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі від 11 серпня 2021 року № 64 к/183/21 позивачу було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків посадового окладу, як такому, стаж державної служби якого становить понад 17 років.

01.01.2024 набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», відповідно до абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» якого надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Наказом керівника апарату Олександрівського районного суду Донецької області від 23 лютого 2024 року № 20 к/33/24 «Про встановлення надбавок до посадового окладу за вислугу років на державній службі» на підставі пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» позивачу було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі з 25 січня 2024 року у розмірі 30 відсотків посадового окладу, як державному службовцю, який має стаж державної служби понад 19 років.

Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.

Вважаючи, що позивачу протиправно зменшено розмір надбавки за вислугу років державного службовця з 50 до 30 відсотків посадового окладу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходив з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики (пункт 12 частини першої статті 92 Основного Закону України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 5 Закону України «Про державну службу» відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За пунктом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про державну службу» державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Частиною 1 статті 50 Закону України «Про державну службу» визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

У відповідності до ст. ст. 46, 50 Закону України «Про державну службу», стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки та передбачено, що заробітна плата державного службовця складається з: - посадового окладу; - надбавки за вислугу років; - надбавки за ранг державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; - премії (у разі встановлення).

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону «Про державну службу» надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Однак, Верховною Радою України 9 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік», пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції висновувався, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки а вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

Вирішуючи спір, місцевий суд врахував, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.

Для безумовного дотримання конституційних імперативних норм щодо обов`язку кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України (ст. 68 Основного Закону України) важливо, щоб система законодавства відповідала усім критеріям "якості закону", зокрема, правове регулювання було чітким та послідовним, не допускало неоднозначного тлумачення правових норм, а також існування суперечливих або конфліктуючих між собою положень.

Логіка полягає у тому, що якщо норми, які регулюють співіснування людей, мають забезпечувати чіткі орієнтири правомірності поведінки і правовий порядок, то вони не повинні суперечити одна одній, мають взаємно узгоджуватись; позначаючи сукупність узгоджених між собою елементів як "систему"; норми права повинні створювати здатний належним чином функціонувати порядок людського співіснування.

Водночас, відступ від цього критерію призводить до виникнення колізій у законодавстві, що зумовлює настання негативних наслідків, зокрема, появу значної кількості юридичних спорів; перешкоду для формування єдиної та сталої судової практики; необхідність відступу від раніше сформульованих правових висновків Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду; врешті це стає однією з вагомих причин зниження довіри до суб`єктів владних повноважень, судів та держави в цілому.

Крім того, поява колізій у законодавстві створює для особи ситуацію правової невизначеності, при якій виникають справедливі запитання: чи потрібно знати і дотримуватися всіх (без винятку) законів; якщо знати і дотримуватися одного чинного закону або норми закону, чи це означає презумпцію правомірності поведінки особи та неможливість її притягнення до відповідальності або настання інших негативних наслідків.

Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб`єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.

Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема: 1) Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ч. ч. 1-3 ст. 8); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9); 3) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У свою чергу Кодекс адміністративного судочинства України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві: 1) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (ч. ч. 1-2 ст. 6); 2) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.

Тлумачення норм судами є квазірегулюванням, яке виступає додатковим інструментом зміцнення верховенства права в Україні. Особливо помічним цей інструмент є тоді, коли, зокрема, існує необхідність у подоланні колізій та заповнення правовим регулюванням прогалин в законодавстві; квазірегулювання сприяє розвитку доктрини права та є індикатором для законодавця, що ті чи ті відносини повинні бути врегульовані, що суспільні відносини змінилися, ускладнилися і потребують нагального законодавчого регулювання і що законодавець вже запізнюється у їх унормуванні

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом

За умов спірних правовідносин, спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про державну службу», а не Закон про затвердження бюджету України на відповідний рік.

У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України в вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

З огляду на вищевикладене, в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а не п. 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.

Так, Національне агентство України з питань державної служби (далі - НАДС України), реалізуючі свої повноваження щодо забезпечення формування у сфері державної служби та функціонального управління державною службою в державних органах відповідно до приписів Закону України «Про державну службу» підготувало Роз`яснення щодо умов оплати праці державних службовців державних органів, які провели класифікацію посад державної служби від 10 січня 2024 року № 176.

У вказаному роз`ясненні була надана вказівка про те, яким чином має відбуватися встановлення надбавки за вислугу років, передбаченої пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», а саме як зазначило НАДС України "службі управління персоналом державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, необхідно підготувати проект наказу про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі у відсотковому розмірі, перерахованому відповідно до абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»».

На виконання абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та з урахуванням роз`яснення НАДС, наказом керівника апарату Олександрівського районного суду Донецької області від 23 лютого 2024 року № 20 к/33/24 «Про встановлення надбавок до посадового окладу за вислугу років на державній службі» на підставі пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» позивачу було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі з 25 січня 2024 року у розмірі 30 відсотків посадового окладу, як державному службовцю, який має стаж державної служби понад 19 років.

У свою чергу, роз`яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, окружний суд врахував наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції виснував, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату позивачу надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Олександрівського районного суду Донецької області від 11.08.2021 № 64 к/183/21 «Про встановлення ОСОБА_1 надбавки за вислугу років» з 25.01.2024, урахуванням раніше виплачених сум.

Проте, з такими висновками місцевого суду не може погодитись судова колегія апеляційного суду.

Спір в цій справі відповідає ознакам типових справ, визначених пунктом 21 частини першої статті 4 КАС України, сформульованих в зразковій справі, розглянутій Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2026 року в справі № 240/7215/24:

- позивач - державний службовець місцевого загального суду, якому з 01 січня 2024 року встановлено надбавку за вислугу років на підставі абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу;

- відповідачі - місцевий загальний суд, наказом якого державному службовцю установлено надбавку за вислугу років з урахуванням правил, передбачених абзацом другим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX, та ТУ ДСА, відповідальне за забезпечення фінансування та функціонування місцевого загального суду, у якому працює позивач;

- предмет спору - розмір надбавки за вислугу років на державній службі за 2024 рік;

- спір виник унаслідок обчислення розміру надбавки за вислугу років на державній службі на підставі приписів абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX;

- предмет позову - позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про: визнання протиправним і скасування наказу місцевого загального суду в частині встановлення на 2024 рік щомісячної надбавки за вислугу років на державній службі на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу; зобов`язання ТУ ДСА нараховувати та виплачувати щомісячну надбавку за вислугу років у 2024 році відповідно до статті 52 Закону № 889-VIII на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

За наслідками розгляду вказаної зразкової справи Велика Палата Верховного Суду виснувала, що нарахування та виплата у 2024 році державним службовцям надбавки за вислугу років має відбуватися з урахуванням вимог пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 09 листопада 2023 року № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі - Закон № 3460-IX), який зупинив дію приписів Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) у частині оплати праці державних службовців і неконституційним у встановленому законом порядку не визнавався, а отже, підлягав застосуванню розпорядником бюджетних коштів стосовно позивачки.

Зазначеною постановою Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2025 року у зразковій справі № 240/7215/24 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області про визнання протиправними дій, скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити дії.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, підстави для задоволення позову відсутні.,

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду – скасуванню.

Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з відмовою позивачеві в задоволенні позовних вимог, понесені ним судові витрати йому не відшкодовуються. Витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані зі сплатою судового збору, за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області – задовольнити.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року у справі № 200/3566/24 – скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Олександрівського районного суду Донецької області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Повне судове рішення – 19 березня 2026 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

А. А. Блохін

Т. Г. Гаврищук