Рішення від 10 березня 2026 р. у справі №282/81/26 — Любарський районний суд Житомирської області

Справа № 282/81/26

Провадження № 2-о/282/13/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 року

селище Любар

Любарський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Носача В.М.,

при секретарі судового засідання Власюк Н.О.,

за участю:

представника заявника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження заяву ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Романівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області, Житомирська державна нотаріальна контора Житомирської області про встановлення факту смерті, -

УСТАНОВИВ:

Представник заявника звернувся до суду з заявою в інтересах ОСОБА_2 про встановлення факту смерті.

Заява мотивована тим, що батьками ОСОБА_3 були ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Другою дочкою крім заявниці була ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За життя матері заявниці ОСОБА_5 на праві приватної власності належав будинок АДРЕСА_1 , який знаходиться на приватизованій земельній ділянці розміром 0,6071 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.

ОСОБА_5 померла у віці 69 років, 05.10.2008 року за місцем проживання у своєму будинку.

За життя, ОСОБА_5 , 17.03.2003 року склала заповіт, відповідно до якого все своє майно заповіла ОСОБА_2 .

По факту смерті ОСОБА_5 , Любарською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу №426, в якій ОСОБА_2 , діючи в інтересах старшої рідної сестри, подала заяву про відмову від спадкування майна своєї матері на користь ОСОБА_7 .

Надалі, ОСОБА_7 21.10.2009 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зокрема на будинок АДРЕСА_1 .

ОСОБА_7 народилася на території України та проживала до 2000 року на території с.Борушківці Любарського району Житомирської області. Однак, одружившись з громадянином Росії, поїхала проживати з останнім до Росії, де і прийняла відповідне громадянство. За життя, ОСОБА_7 говорила, що має і українське громадянство, однак достовірних відомостей про це на даний час не має.

В подальшому, через часті конфліктні ситуації із чоловіком, враховуючи наявність родичів та житла в Україні, остання часто знаходилася в Україні, проживаючи у своєму будинку, який її на той час вже належав та де вона була зареєстрована. При цьому, до Росії ОСОБА_7 їздила виключно до своїх повнолітніх дітей у гості. В той час, як і на момент смерті ОСОБА_7 , на території України у неї була єдина близька родичка, зокрема рідня сестра, ОСОБА_2 .

Так, під час чергової поїздки до Росії, ОСОБА_7 померла в м.Тольятті, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Через вище вказані обставини (в тому числі постійне проживання в Україні), тіло ОСОБА_7 , яка на мент смерті постійно проживала у с.Борушківці Любарського району Житомирської області, було доставлено в Україну, до вказаного села, де остання була захоронена її рідною сестрою, ОСОБА_2 на місцевому кладовищі.

Після смерті ОСОБА_7 спадкових справ не заводилося, а спадщину у відповідності до ч.3 ст. 1268 ЦК України прийняла сестра останньої, ОСОБА_2 (заявниця), так як була зареєстрована та постійно проживала у будинку АДРЕСА_1 , разом із ОСОБА_7 .

На момент смерті ОСОБА_7 , ОСОБА_2 не зверталася до нотаріуса для оформлення своїх спадкових прав, оскільки перебувала у скрутному матеріальному становищі, окрім того і так управляла та володіла майном ОСОБА_7 , так як на нього ніхто не претендував та не міг претендувати. На момент смерті ОСОБА_7 , ОСОБА_2 проживала у будинку останньої, де і проживає на даний час.

У момент передачі тіла ОСОБА_7 , ОСОБА_2 була надана виключно копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , яка підтверджувала факт смерті ОСОБА_7 . Будь-яких інших документів, що підтверджують факт смерті ОСОБА_7 у ОСОБА_2 не має. На даний час, у ОСОБА_2 відсутні будь-які можливості мати належний документ, що посвідчував би смерть її рідної сестри, в тому числі через запровадження воєнного стану та прямої агресії Росії щодо України. Оригінали відповідних документів можуть перебувати на території російської федерації, куди ОСОБА_2 з міркувань безпеки виїхати не може. Поряд з цим, 24.02.2022 дипломатичні відносини між Росією та Україною були припинені, що є перешкодою у отриманні вказаних документів дистанційно.

Надалі, в 2026 році, через представника, заявниця звернулася до Житомирської державної нотаріальної контори для відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_7 та для оформлення своїх спадкових прав, щодо спадкового майна, яке залишилося після смерті її рідної сестри.

За результатами розгляду наданих документів, нотаріусом Житомирської державної нотаріальної контори, ОСОБА_8 винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 21.01.2026, відповідно до якої у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено, фактично через ненадання оригіналу належного документу (свідоцтва про смерть), що підтверджував би факт смерті ОСОБА_7 , а також через те, що про такий факт відсутні відомості у Держаному реєстрі актів цивільного стану.

Заявником вживалися заходи щодо реєстрації факту смерті ОСОБА_7 у державному реєстрі актів цивільного стану, для чого здійснювалося звернення до відповідного відділу державної реєстрації актів цивільного стану, з наданням наявних документів. Однак, у здійснені такої реєстрації було відмовлено, в тому числі з причин відсутності необхідних документів, а також через неможливість будь-якого обміну інформацією з росією, що стосується факту смерті сестри заявниці. При цьому, рекомендовано звернутися до суду для встановлення факту смерті ОСОБА_7

05 лютого 2026 року ухвалою суду відкрито провадження у справі. Задоволено клопотання представника заявника про витребування доказів та виклик свідків.

У судовому засіданні представник заявника заявлені вимоги підтримав та просив заяву задовольнити з підстав зазначених у заяві.

Представник Романівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області та державний нотаріус Житомирської державної нотаріальної контори Житомирської області в судове засідання не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені вчасно та належним чином. Заяви та клопотання до суду не подавали.

Вислухавши пояснення представника заявника, свідків, розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_9 , її батьками записані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , актовий запис №16.

Свідоцтво про одруження серії НОМЕР_3 вказує на те, що 04 лютого 1997 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 . Після реєстрації шлюбу дружині присвоєне прізвище – « ОСОБА_11 ».

Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 21 січня 2026 року №00056014314 стверджується, що ОСОБА_12 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , її батьками записані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Із повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 21 січня 2026 року №00056014222 слідує, що 20 листопада 1990 року Старочорторийською сільською радою Любарського району зареєстровано шлюб між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Після реєстрації шлюбу дружині присвоєне прізвище – " ОСОБА_14 ".

Як вбачається із заповіту, посвідченого 17 березня 2003 року секретарем Старочорторийської сільської ради, ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: все своє майно, де б воно не було і з чого воно не складалося і взагалі все те, що буде її належати на день смерті. І на що вона за законом матиме право заповіла дочці ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 в с.Борушківці Любарського району Житомирської області, у віці 69 років померла ОСОБА_5 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 .

Як вбачається із свідоцтва про право на спадщину, виданого 21 жовтня 2009 року державним нотаріусом Любарської державної нотаріальної контори, ОСОБА_7 прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_5 . Спадкове майно, на яке видане свідоцтво складається із цілого житлового будинку АДРЕСА_1 .

Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно з Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 31.05.2024 №381007227 вказує, що ОСОБА_7 являється власником житлового будинку АДРЕСА_1 .

Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане 19 вересня 2011 року відділом ЗАГС Автозаводського району міського округу Тольятті управління ЗАГС Самарської області вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Тольяті Самарської області росії, померла громадянка росії ОСОБА_7 .

Довідка видана 01 листопада 2025 року Старочорторийським старостинським округом Любарської селищної ради вказує на те, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на момент відкриття спадщини (на день своєї смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_6 ) була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 разом із сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії державного нотаріуса Житомирської державної нотаріальної контори Житомирської області від 21 січня 2026 року №155/02-31, відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_2 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 , сестри ОСОБА_7 на спадкове майно, що складається із житлового будинку АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Як вбачається із інформації Романівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області, актовий запис про смерть ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в архіві відділу відсутній, по первинних та по поновлених актових записах цивільного стану, не виявлено. Рекомендовано звернутись до суду про поновлення актового запису.

Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 та ОСОБА_7 були сестрами і вона з ними товаришувала. ОСОБА_7 одружилася на території України десь в 2000 році і поїхала в росію. Потім ОСОБА_7 почала приїжджати в с.Борушківці, так як не мирилася з чоловіком. Під час чергового відвідування дітей на території російської федерації, ОСОБА_7 померла. Похована ОСОБА_7 в с.Борушківці Житомирського району. Коли проходило поховання, свідок бачила тіло ОСОБА_7 і може підтвердити, що саме вона була похоронена на сільському кладовищі в с.Борушківці.

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні пояснила, що вона тривалий час із сім`ю проживає в с.Борушківці Житомирського району. ОСОБА_2 її знайома, а також була знайома її сестра ОСОБА_17 . Десь в дев`яностих роках ОСОБА_7 проживаючи в України, вийшла заміж за громадянина росії. ОСОБА_7 разом з чоловіком поїхала на проживання на території російської федерації. Відносини у Ніни з чоловіком не складалися, і вона почала приїжджати у село до матері. ОСОБА_7 періодично їздила до дітей, але надовго там не затримувалася. При спілкуванні з Ніною вона пояснювала, що не має наміру залишатися в росії. В 2011 році під час однієї з поїздок, ОСОБА_18 померла. За декілька днів тіло ОСОБА_19 було доставлено в с.Борушківці, де вона захоронена на місцевому кладовищі. Свідок була присутня під час похоронної процесії, і підтверджує, що то було тіло ОСОБА_7 . На момент смерті у ОСОБА_7 було двоє синів, розлучена вона не була.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст.49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлені Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерством охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545.

Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Так, положеннями Цивільно-процесуального кодексу України передбачено чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи ДРАЦСу можуть видати свідоцтво про смерть: встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (п.9 ч.1 ст.315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (ст.317 ЦПК України); визнання фізичної особи померлою (ст. ст. 305-309 ЦПК України).

Відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами-членами СНД (зокрема, Україною і російською федерацією) та ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Разом із тим, 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».

Відповідно до цього Закону дію Конвенції було зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь.

Це означає, що дія цієї Конвенції, у тому числі і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (російська федерація та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Разом з тим, з дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка була підписана 05 жовтня 1961 року в м.Гаазі. Відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 2933-ІІІ «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів». Конвенція набрала чинності для України з 22 грудня 2003 року та залишається чинною у відносинах України з російською федерації і республікою білорусь.

Водночас для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінет Міністрів України врегулював питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Так, Верховний Суд у постанові від 15.08.2024 у справі №643/8133/23 погодився з рішенням судів про відмову у задоволенні заяви про встановлення факту смерті на території іноземної держави, виснувавши, що оскільки наявне свідоцтво про смерть, видане на підставі законодавства іноземної держави, на території якої померла мати заявника, підстав для встановлення факту смерті немає.

Судом встановлено, що факт смерті сестри заявника ОСОБА_7 на території міста Тольятті Самарської області російської федерації зафіксовано відповідним державним органом іноземної держави, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Оскільки свідоцтво про смерть ОСОБА_7 видане на підставі законодавства іноземної держави, на території якої померла сестра заявниці, підстав для встановлення факту смерті у судовому порядку на території України немає, існування перешкод у легалізації свідоцтва про смерть не є визначеною п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України підставою для встановлення судом факту смерті.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 24.12.2024 року по справі № 387/228/24.

Враховуючи, що свідоцтво про смерть ОСОБА_7 видане на підставі законодавства іноземної держави, на території якої вона померла, відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 про встановлення факту смерті сестри на території міста Тольятті Самарської області російської федерації.

Посилання заявника на повномасштабну агресію російської федерації, розрив дипломатичних відносин суд до уваги не приймає, так як вони мають загальний характер та не підтверджують неможливість отримання оригіналу документа про смерть.

Таким чином, суд дійшов висновку, що свідоцтво про смерть видане на території на території міста Тольятті Самарської області російської федерації є таким, що видане на підставі законодавства іноземної держави, на території якої померла сестра заявниці, а відтак відсутні підстави для встановлення факту смерті.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що заява задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 13, 18, 247, 258, 263, 265, 315-319, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Романівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області, Житомирська державна нотаріальна контора Житомирської області про встановлення факту смерті – відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 19.03.2026.

Головуючий суддя В.М. Носач