Рішення від 17 березня 2026 р. у справі №320/21209/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2026 року Київ № 320/21209/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В,, розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Верховного Суду про визнання дій протиправними та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ), Верховного Суду, в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії ВССУ щодо проведення із суддею ВССУ ОСОБА_1 неповного розрахунку при звільненні, який полягає у виплаті за період з 27 грудня 2023 року по 20 лютого 2024 року суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, обчислених без застосування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що визначений на підставі положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-7111 (далі також - Закон № 1402), а також без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2684 грн та абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3028 грн;

- стягнути з Верховного Суду на користь позивача недоотримані за період з 27 грудня 2023 року по 20 лютого 2024 року суми суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у загальному розмірі 1 421 148, 67 грн з утриманням з цієї суми податків та обов`язкових платежів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про допущення відповідачами протиправної бездіяльності щодо виплати позивачу суддівської винагороди у визначеному законом розмірі.

У наданих суду відзиває відповідачі наголошують на правомірності своєї поведінки у межах спірних правовідносин з огляду на обставини, наведені у вказаних відзивах. Просять відмовити у заявлених позовних вимогах.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 20 лютого 2024 року № 484/0/15-24 позивача звільнено з посади судді ВССУ у зв`язку з поданням заяви про відставку. Наказом ВССУ від 20 лютого 2024 року № 25-к позивача було відраховано зі штату ВССУ 20 лютого 2024 року.

Позивач вважає, що з нею проведено неповний розрахунок при звільненні, який полягає у виплаті за період з 27 грудня 2023 року по 20 лютого 2024 року суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, обчислених без застосування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що визначений на підставі положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-7111 (далі також - Закон № 1402), а також без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2684 грн та абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3028 грн.

Так, частиною 2 статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється Законом про судоустрій.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України (далі - ВСУ), ВССУ, Вищий господарський суд України (далі - ВГСУ), Вищий адміністративний суд України (далі - ВАСУ) припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-2 0, ст. 13 2 із наступними змінами) (далі - Законі 2453).

Разом з тим, з 27 грудня 2023 року набрав чинності Закон № 3481, яким врегульовано питання організації роботи ВСУ, ВССУ, ВГСУ та ВАСУ.

Так, у пункті 14-3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону зазначається, що судді ВССУ, ВГСУ, ВАСУ переведені до інших судів, а також ті, які виявили бажання звільнитися у відставку, за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення прирівнюються до суддів вищих спеціалізованих судів. Тобто, законодавцем чітко встановлено, що судді ВССУ, ВГСУ, ВАСУ тільки за двох умов прирівнюються до суддів вищих спеціалізованих судів:

- якщо такі судді переведені до інших судів,

- якщо такі судді виявили бажання звільнитися у відставку.

Приймаючи відповідний Закон, законодавцем на меті ставилось закріплення конкретної процедури за результатами проведення якої у судді, який перебуває в штаті вищого спеціалізованого суду у ліквідації, виникає можливість щодо зміни порядку роботи, прав, обов`язків, гарантій суддів цих судів, які закріплені у Законі № 1402.

Фактично, пунктом 14-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону передбачено, що суддя ВССУ, ВГСУ, ВАСУ може бути переведений до апеляційного суду чи місцевого суду, що відповідає спеціалізації такого судді, у порядку, передбаченому статтями 53 та 82 цього Закону, без проведення конкурсу, з урахуванням особливостей, передбачених цим пунктом.

Переведення такого судді здійснюється Вищою радою правосуддя на підставі його особистої заяви протягом 30 днів з дня її надходження, незалежно від наявності у відповідному суді вакантної посади судді.

За результатами проведення вищенаведених заходів, у судді виникає право на отримання суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду відповідно до ст. 135 Закону № 1402.

Разом з тим, пунктом 14-4 вищевказаного Закону передбачено, що у разі звільнення у зв`язку з поданням заяви про відставку незалежно від займаної посади суддям ВССУ, ВГСУ, ВАСУ гарантується призначення щомісячного довічного грошового утримання у розмірі та в порядку, передбачених цим Законом, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду.

Таким чином, лише після проведення процедури переведення судді до іншого суду або звільнення Вищою радою правосуддя судді у відставку, за його заявою, пункті 14- 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону діє відносно судді, який виявив бажання реалізувати своє право.

Оскільки позивач з моменту набрання чинності Закону № 3481 і до 20 лютого 2024 року (дата звільнення у відставку) перебувала на посаду судді ВССУ, підстав для нарахування їй суддівської винагороди відповідно до пункту 2 частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не було, що свідчить про безпідставність її позовних вимог.

Щодо посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2024 року № 3-р(П)/2024 (далі - рішення КСУ), суд зазначає таке.

Зокрема, цим рішенням КСУ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 зі змінами в тім, що він установлює для суддів ВССУ, ВГСУ, ВАСУ до припинення діяльності цих судів гарантії, визначені Законом № 2453 зі змінами, зокрема винагороду судді.

Пунктом 2 резолютивної частини рішення КСУ встановлено, що вказаний вище припис втрачає чинність із дня ухвалення цього Рішення.

Так, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відноси, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.

Крім того, позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно- правових актів висловлював Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № З-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012.

Таким чином, аналіз вищевказаного дає підстави зробити висновок про те, що судді ВССУ, ВГСУ, ВАСУ мають право на отримання суддівської винагороди відповідно до пункту 2 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з моменту ухвалення рішення КСУ, тобто з 26 березня 2024 року, в той час як спірні правовідносини мали місце у період до звільнення позивача - 20 лютого 2024 року.

Крім того, у своїй позовній заяві позивач вказує на неправильному застосуванні величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб та вважає, що при проведенні обрахунку відповідачем її суддівської винагороди мала застосовуватись величина прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 2684 грн. у 2023 році та 3028 грн у 2024 році.

У контексті наведеного, суд звертає увагу на таке.

01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774), яким внесені відповідні зміни в ряд законів України, якими визначалися умови оплати праці окремих категорій працівників, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, та установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Зазначені норми Закону № 1774 є нормами прямої дії і встановлена цим законом величина застосовується до внесення відповідних змін до законів України.

Згідно з абзацом 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» для визначення базового розміру посадового окладу судді застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року у розмірі 2102 гривні. Ця ж норма зберіглася і в Законі України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

У судовій практиці Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів була сформована усталена позиція, яка зводилась до того, що закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року (зокрема, але не виключно: у постановах від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 та ін.).

Разом з тим, у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду відступила від вказаних правових висновків Верховного Суду, й визначаючись у питанні наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року відповідно до абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», для розрахунку посадового окладу судді виходила з таких міркувань: «Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 01 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні. Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.».

Відступаючи від правових висновків Верховного Суду викладених, зокрема, але не виключно, у постановах від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, Велика Палата з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року зазначила про те, що з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 01 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

За наведеного правового регулювання та відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, враховуючи зміст та обсяг фактичних передумов, які спричинили спір у цій справі, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах нараховуючи позивачу суддівську винагороду упродовж спірного періоду виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн, відповідачі діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, що доводить необґрунтованість заявлених позовних вимог.

З огляду на викладене вище суд прийшов переконання про те, що у позові необхідно відмовити повністю.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних дій на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Верховного Суду про визнання дій протиправними та стягнення коштів – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.