Рішення від 17 березня 2026 р. у справі №320/9279/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2026 року Київ справа №320/9279/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у місті Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «АКТЕРМ ГРУП» про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину,

встановив:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління ДПС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «АКТЕРМ ГРУП», в якій позивач просить суд:

- визнати договір № П-011/20 від 01.11.2020, укладений між ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» (ЄДРПОУ 40673300) та ТОВ «АКТЕРМ ГРУП» (ЄДРПОУ 42864911), недійсним.

- застосувати наслідки недійсності правочинів, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України та стягнути з ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» (код ЄДРПОУ 40673300) на користь ТОВ «АКТЕРМ ГРУП» (код ЄДРПОУ 42864911) 223 347 608, 00 грн.

- застосувати наслідки недійсності правочинів, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України та стягнути з ТОВ «АКТЕРМ ГРУП» (код ЄДРПОУ 42864911) на користь Держави 223 347 608,00 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про фактичну відсутність господарських взаємовідносин між відповідачами, наслідком чого має бути визнання укладеного між ними договору недійсним.

За час розгляду справи відповідачами не надано суду відзивів на позовну заяву.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Отже, у податкових правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому, як прямо зазначено в підпункті 14.1.241 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є суб`єктом владних повноважень у значенні Кодексу адміністративного судочинства України.

Статтею 20 Податкового кодексу України визначено права контролюючих органів, зокрема підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 вказаного Кодексу визначено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

При зверненні контролюючого органу з позовом про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, особливо враховуючи положення статті 228 Цивільного кодексу України, вони не є стороною оспорюваного правочину, не перебувають у цивільних правовідносинах зі сторонами договору та не є носіями власного «приватного» інтересу чи представниками приватного інтересу його сторін.

Отож, заявляючи відповідний позов, контролюючий орган діє як суб`єкт владних повноважень, реалізуючи публічно-владні управлінські функції у публічно-правовій сфері податкових правовідносин, із забезпечення виконання конституційного обов`язку платника податків (стаття 67 Конституція України), тобто для забезпечення публічного порядку.

Предмет (об`єкт) такого спору має публічно-владний управлінський характер і пов`язаний із застосуванням, тлумаченням публічно-правових норм. Фактично контролюючий орган реалізує повноваження на втручання у приватноправові відносини шляхом звернення з позовом про визнання недійсним договору, що суперечить інтересам держави та суспільства, і застосування встановлених законом правових наслідків недійсності такого договору в межах публічно-правових відносин щодо адміністрування сплати податків, зборів, платежів у єдності матеріального та процесуального вимірів. Сфера виникнення спору має загальнозначущий та загальносуспільний характер, зумовлена реалізацією публічного інтересу, тому що податковий орган як суб`єкт з особливим правовим статусом втручається в приватноправові відносини, що виникли на підставі договору, не з власного (приватного) інтересу, а виконуючи повноваження публічного контролю у сфері оподаткування з метою забезпечення національної економічної безпеки шляхом реалізації функції мобілізації фінансових ресурсів. Таке втручання ґрунтується на компетенції контролюючого органу і має характер «владного розпорядження» для припинення дискримінації держави, що слугуватиме запобіжником проти завдання збитків державі.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За правилами частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає підстави для визнання правочину недійсним, частиною третьою якої передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому відповідно до частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За змістом частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу в обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише в однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При зверненні контролюючого органу з позовом про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, особливо враховуючи положення статті 228 Цивільного кодексу України, він (контролюючий орган) не є стороною оспорюваного правочину, не перебуває у цивільних правовідносинах зі сторонами договору та не є носієм власного «приватного» інтересу чи представником приватного інтересу його сторін.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22.

Також у наведеній постанові Великою Палатою вказано, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 4 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

За правилами статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України). Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тобто, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій (крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення). Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто по відношенню до особи, яка звернулася до суду або до якої з позовом звертається сам суб`єкт владних повноважень у випадках, передбачених законом. Видане (винесене, ухвалене, постановлене) суб`єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність безпосередньо стосуються правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов`язків) цієї особи. Так само звернення суб`єкта владних повноважень з позовом до особи (осіб) у передбачених законом випадках здійснюється на виконання управлінських функцій і є визначеним законом способом реалізації повноважень у певних, визначених законом, правовідносинах.

У понятті «владні управлінські функції» ознака «владні» полягає в наявності в суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

Тобто до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Якщо одна сторона в межах спірних правовідносин не здійснює владних управлінських функцій щодо іншої сторони, яка є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо скарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Тобто, норми Кодексу адміністративного судочинства України регламентують порядок розгляду не просто публічно-правових спорів, а тих з них, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

Розгляд спорів у межах господарської юрисдикції за зверненням контролюючого органу з позовами про визнання недійсними правочинів та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, призводить до того, що цей орган має довести порушення своїх прав та інтересів, проте оспорювані правочини в цьому випадку не зачіпають будь-яких прав та інтересів органів Державної податкової служби України, оскільки в цих правовідносинах такі органи реалізують виключно владні управлінські функції під час податкового контролю відповідно до Податкового кодексу України.

Системний аналіз положень пункту 5 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, пункту 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального України і статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (яка згадує справи щодо визнання недійсними правочинів банкрута) дозволяє дійти висновку, що стаття 7 Кодексу України з процедур банкрутства не скасовує дію статті 20 Господарського процесуального кодексу України, що містить пряму норму про винятки щодо спорів, пов`язаних з недійсністю правочинів, які, на думку контролюючих органів, спрямовані на приховування об`єктів оподаткування.

Саме недотримання податкових правил дозволяє податківцям обґрунтовувати суперечність правочинів фіскальним інтересам держави, а позовні вимоги органів Державної податкової служби України мають обов`язково бути підкріплені нормами Податкового кодексу України. Отож відповідна категорія спорів виникає не із самих норм цивільного чи господарського права. Тобто відсутній юридичний факт, який би призводив до виникнення будь-яких цивільних прав та обов`язків між контролюючими органами та платниками податків. Втручання у відносини між учасниками правочину можливе лише тоді, коли існування відповідного правочину порушує публічний порядок у галузі оподаткування, якщо спірний правочин створює об`єктивні перешкоди в здійсненні функцій органів Державної податкової служби України - заважає правильно встановити розмір податкового обов`язку, унеможливлює чи ускладнює стягнення податкового боргу тощо. Власне, задля належного забезпечення своїх управлінських функцій контролюючий орган через суд прагне усунути перешкоду у вигляді відповідного правочину і в такий спосіб забезпечити належну поведінку невладного суб`єкта - платника податків.

Враховуючи вищенаведене, справи за позовами контролюючого органу про визнання правочинів, недійсними та застосування визначених законом наслідків їх недійсності підлягають розгляду саме адміністративними судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такі спори пов`язані з реалізацією органами Державної податкової служби України компетенції щодо здійснення податкового контролю, а отже, є публічно-правовими.

Вказаний висновок було підтверджено Верховним Судом у постанові від 30.09.2025 по справі № 320/32262/24.

Як вбачається з матеріалів справи, Одеським окружним адміністративним судом здійснювався розгляд адміністративної справи №420/855/21 за позовом ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» до ГУ ДПС у Кіровоградській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень про відмову в реєстрації податкових накладних та зобов`язання вчинити певні дії.

Предметом зазначеної адміністративної справи були подані на реєстрацію ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» податкові накладні, в реєстрації яких Комісією з питань реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних було відмовлено.

Так, ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» у 2020 році були виписані наступні податкові накладні: №215 від 02.11.2020, №216 від 03.11.2020, №217 від 03.11.2020, №218 від 04.11.2020, №219 від 04.11.2020, №220 від 05.11.2020, №221 від 05.11.2020, №222 від 06.11.2020, №223 від 06.11.2020, №224 від 09.11.2020, №225 від 09.11.2020, №226 від 10.11.2020, №227 від 11.11.2020, №228 від 11.11.2020, №229 від 12.11.2020, №230 від 12.11.2020, №231 від 13.11.2020, №232 від 13.11.2020, №233 від 16.11.2020, №234 від 16.11.2020, №235 від 17.11.2020, №236 від 18.11.2020, на загальну суму 223 347 608 грн (із ПДВ).

За наслідками розгляду вказаних податкових накладних ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» отримано квитанції відповідно до яких податковим органом документи прийнято, але реєстрація зупинена на підставі п.201.16 ст.201 ПК України у зв`язку з тим, що: ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» відповідає п.8 критеріїв ризиковості платника податку. Запропоновано подати пояснення та копії документів щодо підтвердженні інформації в податковій накладній для розгляду питання їх реєстрації.

Відповідно до пунктів 5,7 Порядку прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.12.2019 №520, ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» подано до ДПС України в електронній формі за допомогою засобів електронного зв`язку «Повідомлення про подання пояснень та копій документів щодо податкових накладних/розрахунків коригування», реєстрацію яких зупинено та додано додатки, зокрема копії документів на придбання та постачання соняшнику (договори на придбання та реалізацію, видаткові накладні, товарно - транспортні накладні, рахунки на оплату та платіжні доручення), договори оренди приміщення, акти, рахунки на оплату та платіжні доручення, оборотно-сальдові відомості по рахунках.

Також, ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» укладено Договір поставки №П-011/20 від 01.11.2020 (далі по тексту - Договір поставки) з ТОВ «АКТЕРМ ГРУП» (код ЄДРПОУ 42864911) щодо поставки та передачі останньому у власність насіння соняшника в кількості 15 794 т. на загальну суму (разом з ПДВ) 150 043 063,00 грн. та кукурудзи в кількості 11 184 т. на загальну суму (разом з ПДВ) 64 308 044,70 грн.

На виконання умов п.п.2.2 п.2 Договору поставки ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» має поставити продукцію протягом 180 (сто вісімдесяти) календарних днів з моменту отримання 100% попередньої оплати вартості Товару.

В свою чергу, ТОВ «АКТЕРМ ГРУП» здійснив передплату за товар (згідно наданих платіжних доручень № 4052 від 02.11.2020, № 4055 від 03.11.2020, №4057 від 03.11.2020, №4059 від 04.11.2020, №4060 від 04.11.2020, №4063 від 05.11.2020, №4065 від 05.11.2020, №4067 від 06.11.2020, №4068 від 06.11.2020, №4074 від 09.11.2020, №4076 від 09.11.2020, №4078 від 10.11.2020, №4081 від 11.11.2020, №4083 від 11.11.2020, №4086 від 12.11.2020, №4088 від 12.11.2020, №4090 від 13.11.2020, №4091 від 13.11.2020, №4094 від 16.11.2020, №4096 від 16.11.2020, №4099 від 17.11.2020, № 4103 від 18.11.2020) загальна сума якої становить 223 347 608 грн.

На підставі здійсненої ТОВ «АКТЕРМ ГРУП» оплати на рахунок ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» за Товар - насіння соняшника та кукурудзу, останнім було складено та подано на реєстрацію вище перелічені податкові накладні.

За результатами розгляду наданих пояснень та копій документів комісією про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних ГУ ДПС у Кіровоградській області прийняті рішення від 28.12.2020 за №2268915/40673300; №2268908/40673300; №2268909/40673300; №2268906/40673300; №2268901/40673300; №2268914/40673300; №2268922/40673300; №2268910/40673300; №2268919/40673300; №2268902/40673300; №2268921/40673300; №2268918/40673300; №2268920/40673300; №2268907/40673300; №2268913/40673300; №2268911/40673300; №2268904/40673300; №2268912/40673300; №2268916/40673300; №2268917/40673300; №2268905/40673300; №2268903/40673300 про відмову у реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних з підстав не надання ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання - передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм і галузевої специфіки, тобто надані ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» пояснення та документи не усунули підставу, що призвела до зупинення податкових накладних.

Додатком №1 (Специфікація) до Договору поставки № П-011/20 від 01.11.2020 передбачається, що ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» зобов`язується поставити насіння соняшника у кількості 15 794 т. загальною вартістю 150 043 063,00 грн., та кукурудзу у кількості 11 184 т. загальною вартістю 64 308 044,70 грн.

Таким чином, загальна вартість товару, нібито поставленого ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» на користь ТОВ «АКТЕРМ ГРУП», складає 241 351 108 грн.

Умовами Специфікації №1 також передбачено, що поставка відбувається на умовах EXW «Інкотермс 2010» (товар зі складу Постачальника).

ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» на підтвердження реальності Договору поставки надано платіжні доручення № 4052 від 02.11.2020, № 4055 від 03.11.2020, № 4057 від 03.11.2020, №4059 від 04.11.2020, № 4060 від 04.11.2020, № 4063 від 05.11.2020, № 4065 від 05.11.2020, № 4067 від 06.11.2020, № 4068 від 06.11.2020, № 4074 від 09.11.2020, № 4076 від 09.11.2020, № 4078 від 10.11.2020, № 4081 від 11.11.2020, № 4083 від 11.11.2020, № 4086 від 12.11.2020, № 4088 від 12.11.2020, № 4090 від 13.11.2020, № 4091 від 13.11.2020, № 4094 від 16.11.2020, № 4096 від 16.11.2020, № 4099 від 17.11.2020, № 4103 від 18.11.2020, відповідно до яких від Покупця на рахунок Постачальника надійшли кошти за призначенням «Передплата за товар, згідно договору №П-011/20 від 01.11.2020».

В свою чергу, ГУ ДПС у м. Києві здійснено аналіз наданих ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» платіжних документів, що зазначені вище, та встановлена їх не відповідність вимогам Постанови Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» (далі - Постанова).

Згідно з пунктами 41 та 42 Постанови Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» (далі - Постанова) встановлено, що операції, які здійснює банк, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи.

Згідно з пунктом 51 Постанови, первинні документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов`язкові реквізити:

1) назву документа (форми);

2) дату складання;

3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи, який/яка склав/склала документ/від імені якого/якої складений документ;

4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру;

5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення;

6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.

Залежно від характеру операції та технології оброблення облікової інформації до первинних документів можуть уключитися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції).

Відповідно до пункту 52 Постанови, первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.

Постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті користувачів платіжних послуг» встановлено реквізити та вимоги щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, зокрема:

1. Підписи платника - засвідчується підписом відповідальної особи платника, яка має право розпоряджатися рахунком;

2. Підпис надавача платіжних послуг - засвідчується підписами уповноваженого працівника надавача платіжних послуг, який оформив платіжну інструкцію, та працівника, на якого покладено функції контролера. У разі перерахування коштів на рахунки отримувачів (фізичних та юридичних осіб), які відкриті в іншого надавача платіжних послуг, платіжна інструкція засвідчується підписом уповноваженого працівника надавача платіжних послуг, визначеного внутрішніми документами надавача платіжних послуг;

3. Підписи отримувачів - засвідчується підписом відповідальної особи отримувача, яка має право розпоряджатися рахунком;

4. Дата прийняття до виконання - зазначаються прийняття до виконання надавачем платіжних послуг платника платіжної інструкції: число, місяць та рік цифрами у форматі ДД/ММ/РРРР або число зазначається цифрами ДД, місяць - словом і рік - цифрами РРРР, які засвідчуються власноручним підписом уповноваженого працівника;

5. Дата виконання - зазначаються число, місяць та рік виконання платіжної інструкції платника цифрами у форматі ДД/ММ/РРРР або число зазначається цифрами ДД, місяць - словом, рік - цифрами РРРР, які засвідчуються власноручним підписом уповноваженого працівника;

6. Дата виконання - зазначаються число, місяць та рік списання коштів з рахунку платника цифрами у форматі ДД/ММ/РРРР або число зазначається цифрами ДД, місяць - словом, рік - цифрами РРРР, які засвідчуються підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку;

7. Дата надходження в банк стягувача/отримувача - зазначається дата надходження та перевірки платіжної інструкції надавачем платіжних послуг отримувача/банком стягувача/відповідним органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, яка засвідчується власноручним підписом уповноваженого працівника.

Проте, платіжні доручення, які були надані ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» не відповідають встановленим для таких документів, критеріям.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом було скеровано запит на адресу АТ «Банк «Український Капітал» щодо надання інформації стосовно автентичності, справжності платіжних доручень наданих ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» та повідомити чи здійснювалися платежі ТОВ «АКТЕРМ ГРУП» (Покупцем) на користь ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» (Продавця).

09.12.2023 за вх. №27898/6, від АТ «Банк «Український Капітал» надійшла відповідь, згідно якої контролюючому органу стало відомо, що вказані в запиті платежі з рахунку №UА333203710000000260092165400, що належить ТОВ «АКТЕРМ ГРУП» (код ЄДРПОУ 42864911), на рахунок № UА613225400000026005101038635 ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» код ЄДРПОУ 41626906 не здійснювались. Банк не підтверджує автентичність наданих платіжних доручень.

Таким чином, ТОВ «АКТЕРМ ГРУП» не здійснювало розрахунків з ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» за нібито поставлений товар за договором поставки № П-011/20 від 01.11.2020.

Крім цього, як наслідок не здійснення фактичного перерахунку коштів (передплати) за Товар - насіння соняшнику та кукурудзи, ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» не було дотримано правила першої події - за настанням якої товариство має право складати (виписувати) податкові накладні, що передбачено ст.187 Податкового кодексу України.

Відповідно до правила першої події, визначеного п. 187.1 ст.187 Податкового кодексу України (із відповідними змінами та доповненнями), встановлено, що датою виникнення податкового зобов`язань з ПДВ з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь — яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Тобто, мають місце безтоварні господарські операції з формальним складенням первинних документів з метою формування безпідставних податкових вигод іншим суб`єктам господарювання.

Відтак, Договір поставки №П-011/20 від 01.11.2020, укладений між ТОВ «КЛАР КОНСАЛТІНГ» та ТОВ «АКТЕРМ ГРУП», підлягає визнанню недійсним.

Таким чином, надані ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» платіжні доручення не можуть бути прийнятими до уваги та врахованими судом, а також слугувати підставою для складання та направлення на реєстрацію податкових накладних, оскільки вони є неналежними й недопустимими доказами, які були надані з метою введення суду та контролюючого органу в оману та доведення злочинного умислу щодо формування безпідставної податкової вигоди до кінця (безпідставність формування податкового кредиту).

ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ», надавав суду у справі №420/855/21 первинні документи, що підтверджували отримання від фізичних осіб - підприємців (контрагентів) сільськогосподарську культуру (кукурудзу та насіння соняшнику), яка в подальшому реалізовувалася на адресу ТОВ «АКТЕРМ ГРУП».

Так, одними з постачальників виступали фізичні особи - підприємці: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Відповідно, товариством надавалися договори поставки, рахунки на оплату, платіжні доручення, акти приймання - передачі сільськогосподарської продукції. З умов договорів поставки вбачається, що саме вказані фізичні особи - підприємці мають здійснити поставку такої продукції на склад покупця - ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ», що розташований в м. Кропивницький, вул. Автолюбителів, 2А.

Проте, на адресу контролюючого органу надійшли листи від зазначених фізичних осіб - підприємців (лист № 4 від 20.12.2023 року від ФОП ОСОБА_2 лист № 1 від 23.12.2023 року від ФОП ОСОБА_6 , лист № 1 від 22.12.2023 року від ФОП ОСОБА_1 , лист б/н від 25.12.2023 від ФОП ОСОБА_4 , лист « 2/6 від 28.12.2023 року від ФОП ОСОБА_3 ), згідно з якими фізичні особи - підприємці спростовують факт їх взаємовідносин з ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ», щодо реалізації на адресу останнього насіння соняшнику та кукурудзи, й зазначають, що про ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» їм нічого не відомо, деякі фізичні особи - підприємці (ФОП ОСОБА_4 ) в період 2020 року не мала жодної земельної ділянки, в зв`язку з чим фактично не могла виростити та реалізувати 770 т. кукурудзи.

Таким чином недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Враховуючи вищевикладене, надані первинні документи ТОВ «КЛІАР КОНАЛТІНГ» як на розгляд Комісії з питання реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, так й до суду у справі № 420/855/21 завідомо є такими, що містять неправдиву інформацію щодо здійснення відповідної господарської операції.

Отже, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Таким чином, вказані первинні документи очевидно не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», вони не складені за результатом реальної господарської операції.

У постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №405/1820/17 зазначено, що «...однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах».

Податок на додану вартість є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V Податкового Кодексу України.

Пункт 185.1 статті 185 Податкового кодексу України:

Об`єктом оподаткування є операції щитників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 136 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Приписами пункту 187.1. статті 187 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, гро сигом .якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а з розі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до частин 201.1, 201.6, 201.7, 201.10 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платних податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачем для прийняття рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 9 вищезгаданого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Тобто, законодавець чітко визначає, що за наслідком реальної господарської операції, підприємець складає податкові накладні, які в подальшому впливають на об`єкт оподаткування та сплату податків та зборів до Державного бюджету.

Згідно статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Приписами частини 5 статті 203 ЦК України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до. ст. 215-216 ЦК України, підставою недійсності правочину є недоодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Приписами частини 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Оформлення договірних відносин між суб`єктами господарювання регулюється Цивільним кодексом України.

Згідно позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від у справі 826/4721/15: «господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що мав підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

В постанові від 31.03.2021 року у справі №201/2832/19 Верховний Суд наводячи критерії фіктивності договору зазначає, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

У постанові Верховного Суду від 22.06.2020 у справі №177/1942/16-ц вказано, що «...наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору».

Таким чином, ТОВ «АКТЕРМ ГРУП» є кінцевим вигодонабувачем даного ланцюгу операцій, у зв`язку з чим суд вбачає в діях ТОВ «АКТЕРМ ГРУП» умисел щодо безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток підприємств, документального оформлення безтоварних операцій із закупівлі насіння соняшнику та кукурудзи.

З огляду на вищевикладене, обґрунтованими, на думку суду, є вимоги ГУ ДПС у м. Києві застосувати наслідки недійсності правочинів і стягнути з ТОВ «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» на користь ТОВ «АКТЕРМ ГРУП» 223 347 608 грн, стягнути з ТОВ «АКТЕРМ ГРУП» на користь держави 223 347 608 грн.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов – задовольнити повністю.

Визнати договір №П-011/20 від 01.11.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» (код ЄДРПОУ 40673300; адреса: вул. Кибальчича Миколи, буд. 2, прим. 55, м. Київ, 02218) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АКТЕРМ ГРУП» (код ЄДРПОУ 42864911; адреса: вул. Соборна, буд. 12А, кв. 19/1, м. Миколаїв, Миколаївська обл., 54000), недійсним.

Застосувати наслідки недійсності правочинів, передбачені частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛІАР КОНСАЛТІНГ» (код ЄДРПОУ 40673300; адреса: вул. Кибальчича Миколи, буд. 2, прим. 55, м. Київ, 02218) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АКТЕРМ ГРУП» «АКТЕРМ ГРУП» (код ЄДРПОУ 42864911; адреса: вул. Соборна, буд. 12А, кв. 19/1, м. Миколаїв, Миколаївська обл., 54000) 223 347 608, 00 грн (двісті двадцять три мільйони триста сорок сім тисяч шістсот вісім гривень).

Застосувати наслідки недійсності правочинів, передбачені частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АКТЕРМ ГРУП» «АКТЕРМ ГРУП» (код ЄДРПОУ 42864911; адреса: вул. Соборна, буд. 12А, кв. 19/1, м. Миколаїв, Миколаївська обл., 54000) на користь Держави 223 347 608, 00 грн (двісті двадцять три мільйони триста сорок сім тисяч шістсот вісім гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.