Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №260/5873/25 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 березня 2026 року м. Ужгород№ 260/5873/25

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, яким просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області від 30 червня 2025 року “Про порушення дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_1 ”.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 21.10.2024 року ВША НААУ подала скаргу №1805/0/02-2 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області.

30 червня 2025 року рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, в особі Дисциплінарної палати порушено дисциплінарну справу відносно адвоката ОСОБА_1 .

На думку Дисциплінарної палати у зазначеній скарзі ВША НААУ від 21.10.2024 року наводяться відомості про вчинення адвокатом дисциплінарного проступку, щодо не здійснення підвищення професійної кваліфікації у Центрі акредитації ВША НААУ за попередні роки, а саме 2019, 2020, 2021, 2022 та 2023 адвокатом, чим порушує обов`язки адвоката встановлені порядками №63 від 03 липня 2021 року та №111 від 21 вересня 2019 року, що були прийняті Радою адвокатів України що є підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.

Позивач вважає, що дисциплінарна палата була зобов`язана проаналізувати в тому числі зміст скарги і на предмет того чи описана в скарзі поведінка адвоката вчинена останнім в процесі здійснення ним адвокатської діяльності чи ні.

На думку позивача із аналізу скарги ВША НААУ від 21.10.2024 року №1805/0/02-2 вбачається, що остання не описує обставини, що вказують на наявність в поведінці адвоката ознак дисциплінарного проступку, що передбачені пунктами 1– 7 частини другої статті 34 закону № 5076-VI, відтак підстави для відкриття дисциплінарного провадження були відсутні.

Представником відповідача до суду було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначає, що процедура підвищення адвокатами свого професійного рівня у 2019 - 2023 роках була унормована Порядком підвищення кваліфікації адвокатів України, затвердженим рішенням Ради адвокатів України (РАУ) від 21.09.2019 №111, та Порядком підвищення кваліфікації адвокатів України, затвердженим рішенням РАУ від 03.07.2021 №63 (з наступними змінами).

Відповідно до положень ст.57 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» рішення РАУ є рішенням органу адвокатського самоврядування, обов`язковим до виконання всіма адвокатами.

З наведеного слідує, що невиконання адвокатом вимог з підвищення кваліфікації є невиконанням професійного обов`язку з підвищення свого професійного рівня та невиконання рішень органів адвокатського самоврядування, а відтак самостійним дисциплінарним проступком.

За приписами ч.1 ст.36 право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (КДКА) із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки.

Представник відповідача зазначає, що будь-яка фізична чи юридична особа, незалежно від її статусу та причетності до діяльності адвоката, має право самостійно звертатися з скаргою щодо неналежної поведінки адвоката за відомими їй фактами.

Представник вважає, що ВША НААУ не позбавлена права самостійного звернення до дисциплінарних органів адвокатури з скаргами на поведінку адвокатів, а тому є належним скаржником щодо поведінки позивача з приводу виконання останнім обов`язку з підвищення свого професійного рівня.

Згідно зі ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що за даними Єдиного реєстру адвокатів України (ЄРАУ) адвокат Лущак В.Ю. здійснює адвокатську діяльність на підставі відповідного свідоцтва №21/505, виданого 10.02.2006 року згідно з рішенням №176 Закарпатської обласної КДКА від 21.01.2006 року.

До КДКА Закарпатської області надійшла для розгляду скарга Вищої школи адвокатури Національної асоціації адвокатів України від 21.10.2024 року, у якій наводилися відомості щодо вчинення ОСОБА_1 , як адвокатом дисциплінарного проступку у вигляді невиконання ним обов`язку з підвищення свого професійного рівня (підвищення кваліфікації) у 2019, 2020, 2021, 2022 і 2023 роках.

Проведення перевірки таких відомостей було доручено секретарю дисциплінарної палати КДКА Закарпатської області Бухтояровій О.В.

На повідомлення про надходження вказаної скарги ВША НААУ позивач надав Дисциплінарній палаті письмові пояснення, у яких просив відмовити в задоволенні цієї скарги, стверджуючи про її безпідставність.

27 червня 2025 року секретарем Дисциплінарної палати Бухтояровою О.В. складено довідку з пропозицією порушити дисциплінарну справу стосовно позивача.

Рішенням КДКА Закарпатської області в особі Дисциплінарної палати від 30 червня 2025 року стосовно позивача порушено дисциплінарну справу.

Вважаючи дії відповідача, щодо порушення дисциплінарної справи протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.

Частиною 1 ст.21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов`язаний: 1) дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики.

Згідно ч.1 ст.34 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.

Відповідно до ч.2 ст.34 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», дисциплінарним проступком адвоката є: 1) порушення вимог несумісності; 2) порушення присяги адвоката України; 3) порушення правил адвокатської етики;4) розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення; 5) невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов`язків; 6) невиконання рішень органів адвокатського самоврядування; 7) порушення інших обов`язків адвоката передбачених законом.

Згідно з абз.3 ст.7 Правил адвокатської етики, що затверджені Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 2017 року 09 червня 2017 року, зі змінами, затвердженими З`їздом адвокатів України 2019 року15 лютого 2019 року, адвокат не має права в своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або цим Правилам.

Згідно абз. 1 ст.12 Правил адвокатської етики, всією своєю діяльністю адвокат повинен стверджувати повагу до адвокатської професії, яку він уособлює, її сутності та громадського призначення, сприяти збереженню та підвищенню поваги до неї в суспільстві. Цього принципу адвокат зобов`язаний дотримуватись у всіх сферах діяльності: професійній, громадській, публіцистичній та інших.

Адвокат не повинен вчиняти дій, спрямованих на обмеження незалежності адвокатської професії, честі, гідності та ділової репутації своїх колег, підрив престижу адвокатури та адвокатської діяльності (абз. 3 ст. 12 Правил адвокатської етики).

Згідно ч. 1 ст.35 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» за вчинення дисциплінарного проступку до адвоката може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень: 1) попередження; 2) зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк від одного місяця до одного року; 3) для адвокатів України - позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України, а для адвокатів іноземних держав - виключення з Єдиного реєстру адвокатів України.

Відповідно до ч.2 ст.31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю може застосовуватися виключно у разі: 1) повторного протягом року вчинення дисциплінарного проступку; 2) порушення адвокатом вимог щодо несумісності; 3) систематичного або грубого одноразового порушення правил адвокатської етики.

Згідно ст.36, 37 зазначеного Закону, право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки. Не допускається зловживання правом на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, у тому числі ініціювання питання про дисциплінарну відповідальність адвоката без достатніх підстав, і використання зазначеного права як засобу тиску на адвоката у зв`язку із здійсненням ним адвокатської діяльності. Дисциплінарну справу стосовно адвоката не може бути порушено за заявою (скаргою), що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката, а також за анонімною заявою (скаргою).

Дисциплінарне провадження складається з таких стадій: 1) проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката; 2) порушення дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної справи; 4) прийняття рішення у дисциплінарній справі.

Відповідно до ст., ст.38, 39 зазначеного Закону, заява (скарга) щодо поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, реєструється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури та не пізніше трьох днів з дня її надходження передається до дисциплінарної палати. Член дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за дорученням голови палати проводить перевірку відомостей, викладених у заяві (скарзі), та звертається до адвоката для отримання письмового пояснення по суті порушених питань. Під час проведення перевірки член дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури має право опитувати осіб, яким відомі обставини вчинення діяння, що має ознаки дисциплінарного проступку, отримувати за письмовим запитом від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань, фізичних осіб необхідну для проведення перевірки інформацію, крім інформації з обмеженим доступом.

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, фізичні особи, яким надіслано запит члена дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, зобов`язані не пізніше десяти робочих днів з дня отримання запиту надати відповідну інформацію, копії документів.

Відмова в наданні інформації на запит члена дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, передбачену законом.

За результатами перевірки відомостей членом дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури складається довідка, яка має містити викладення обставин, виявлених під час перевірки, висновки та пропозиції щодо наявності підстав для порушення дисциплінарної справи. Заява (скарга) про дисциплінарний проступок адвоката, довідка та всі матеріали перевірки подаються на розгляд дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. За результатами розгляду заяви (скарги) про дисциплінарний проступок адвоката, довідки та матеріалів перевірки дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури більшістю голосів членів палати, які беруть участь у її засіданні, вирішує питання про порушення або відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката.

Рішення про порушення дисциплінарної справи з визначенням місця, дня і часу її розгляду чи про відмову в порушенні дисциплінарної справи надсилається або вручається під розписку адвокату та особі, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення. До рішення про порушення дисциплінарної справи, яке надсилається або вручається адвокату, додається довідка члена дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, складена за результатами перевірки. Рішення про порушення дисциплінарної справи або про відмову в порушенні дисциплінарної справи може бути оскаржено до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду протягом тридцяти днів з дня доведення такого рішення до відома особи.

Відповідно до ст.40, 41 зазначеного Закону, дисциплінарна справа стосовно адвоката розглядається дисциплінарною палатою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури протягом тридцяти днів з дня її порушення. Розгляд дисциплінарної справи здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду справи дисциплінарна палата заслуховує повідомлення члена дисциплінарної палати, який проводив перевірку, про результати перевірки, пояснення адвоката, стосовно якого порушено дисциплінарну справу, особи, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, та пояснення інших заінтересованих осіб. Адвокат, стосовно якого порушено дисциплінарну справу, та особа, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, мають право надавати пояснення, ставити питання учасникам провадження, висловлювати заперечення, подавати докази на підтвердження своїх доводів, заявляти клопотання і відводи, користуватися правничою допомогою адвоката. Розгляд справи про дисциплінарну відповідальність адвоката є відкритим, крім випадків, якщо відкритий розгляд справи може призвести до розголошення адвокатської таємниці.

За результатами розгляду дисциплінарної справи дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури приймає рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку і застосування до нього дисциплінарного стягнення або про закриття дисциплінарної справи. Рішення дисциплінарної палати приймається більшістю голосів від її загального складу, крім рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю, яке приймається двома третинами голосів від її загального складу. Рішення у дисциплінарній справі має бути вмотивованим. Під час обрання виду дисциплінарного стягнення враховуються обставини вчинення проступку, його наслідки, особа адвоката та інші обставини. Рішення у дисциплінарній справі приймається за відсутності адвоката, стосовно якого порушено дисциплінарну справу, та особи, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката.

Аналогічні норми містить і Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, затверджене рішенням Ради адвокатів України 30.08.2014 року за №120.

Таким чином, аналізуючи зазначені вище норми Закону сукупно, слід дійти висновку, що стадія порушення дисциплінарної справи, передбачена ст.39 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» є проміжною, у ній вирішується питання про порушення або відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката з врахуванням попередньої перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката.

Відтак, у вказаній стадії дослідженню підлягає наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката.

Судом з наявних матеріалів справи вбачається, що згідно довідки, наданої секретарем дисциплінарної палати КДКА Закарпатської області Бухтояровою О.В., вказано на наявність передбачених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» підстав для порушення дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_1 у скарзі ВША НААУ від 21.10.2024 року.

З врахуванням викладеного суд доходить висновку, що відповідач мав достатні підстави для порушення дисциплінарної справи в даному випадку. Що стосується суті скарги та запереченням проти неї, що надані позивачем, їх суд не досліджує, оскільки за ними відповідачем має бути ухвалено управлінське рішення у дисциплінарній скарзі, яке передбачено ст. 41 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», яке в цій справі не оскаржується.

Також, суд враховує правову позицію викладену Верховним судом по справі 420/32072/23 від 25.09.2025 року, де суд дійшов висновку, що Вища школа адвокатури НААУ веде особисту картку обліку залікових балів адвоката і в разі відсутності у цій картці необхідної кількості балів з підвищення кваліфікації адвоката, Вища школа адвокатури зобов`язана проінформувати, зокрема, відповідну кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури регіону про порушення даного Порядку.

Це означає, що у разі невиконання або неналежного виконання адвокатом обов`язку з підвищення кваліфікації, Вища школа адвокатури зобов`язана інформувати відповідну КДКА регіону про порушення адвокатом Порядку окремо за кожен звітний період (відповідний календарний рік).

Нормативне запровадження такого інформування вочевидь має переслідувати певну легітимну мету зі зрозумілими і очікуваними наслідками.

З огляду на обставини цієї справи, варто констатувати, що інформація про порушення адвокатом Порядку №63 може мати наслідком дисциплінарну відповідальність адвоката.

Суд також погоджується з доводами відповідача про те, що оскаржуване рішення КДКА Закарпатської області про порушення дисциплінарного провадження щодо позивача, на відміну від рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, не несе жодних негативних наслідків для особи, стосовно якої воно було прийнято. Таким рішенням не накладається на адвоката санкції, оскільки воно є процедурною складовою розгляду дисциплінарного провадження.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відтак, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2023 року у справі № 9901/41/21 сформулювала висновок, згідно з яким позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише у разі існування спірних правовідносин, тобто у разі установлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись наявність у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. При цьому з`ясування питання наявності порушених прав, свобод чи інтересів позивача передує розгляду питання щодо правомірності (законності) рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які оскаржуються.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 у справі №18-рп/2004 термін порушене право, який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес. При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Між тим, для визначення інтересу як об`єкта судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом.

Так, у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №522/3665/17 Верховним Судом були сформульовані загальні підходи до судового захисту законних інтересів. Зокрема, зазначено, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним благом, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним; у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі позивачу (на це вказує слово її); (ґ) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: незаконність інтересу (його суперечність Конституції, законам України, принципам права), неправовий характер вимог (вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до юридичного відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України); встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю); коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або порушується (щодо протиправних діянь, які тривають), або створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі), або мають місце інші ущемлення законних інтересів.

Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Крім того, у вказаній постанові від 20.02.2019 у справі №522/3665/17 Верховний Суд дійшов висновку про наявність таких ознак у потерпілого від порушення законного інтересу: безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов; має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому, зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності; негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду); існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент звернення до суду. Це висновується з того, що ухвалення судового рішення в публічно-правовому спорі про задоволення позову спрямоване на те, щоб відновити права, свободи чи інтереси особи позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Як встановлено судом в цій справі, позивач вважав, що його права порушено через ухвалення оскаржуваного рішення від 30.06.2025р. про порушення відносно позивача дисциплінарної справи.

Разом з тим, позовна заява в сукупності з наявними в матеріалах справах доказами не містить жодних обґрунтувань та підтвердження реальності і дійсності конкретно визначених порушень права позивача у зв`язку з порушенням відносно нього дисциплінарної справи, з врахуванням наведених судом вище висновків стосовно правової природи оскаржуваного рішення та його місця в процедури притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, твердження позивача про можливість порушення його прав свідчить про передбачуваність, ймовірність настання негативних наслідків та впливу на його права в майбутньому.

Таким чином, позивачем не зазначено, які персоніфіковані його права чи охоронювані законом інтереси порушені оскаржуваним рішенням відповідача, який конкретно негативний вплив або шкоду позивач зазнав внаслідок його ухвалення, як воно вплинуло на становище безпосередньо позивача, які причинно-наслідкові зв`язки існують між ними.

Суд нагадує, що може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та про порушення у зв`язку із цим прав, лише за позовом належного позивача, тобто якщо буде встановлено наявність у позивача порушеного права. Оцінка рішень (дій, бездіяльності) за позовом особи, яка не має права на звернення до суду, яка не є потерпілою у конкретних правовідносинах (є неналежним позивачем), не може призвести до захисту прав і не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства.

Згідно правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 10.01.2024р. у справі №280/4039/20, відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Підсумовуючи наведене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та передчасними в тому аспекті, що захист права позивача має здійснюватися шляхом оскарження рішення, яке ухвалюватиметься за наслідками розгляду дисциплінарної скарги по суті, в разі його незгоди з таким рішенням.

Згідно із сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартами доказування обставин спору: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали належну оцінку, інші доводи висновків суду не спростовують .

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зауважує, що згідно з ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своїх дій, які є предметом оскарження.

Суд зауважує, що в дослідженому випадку відповідачем дотримано порядок прийняття спірного рішення, передбачений вимогами Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", в зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст.5, 19, 77, 78, 139, 243, 246, 262 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області про визнання протиправними дій та скасування рішення – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяП.П.Микуляк