Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №240/1371/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року м. Житомир справа № 240/1371/26

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

установив:

У січні 2026 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, В/ч НОМЕР_1 ), у якому просить визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у не виплаті одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн. гривень, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі – Постанова №153) та зобов`язання нарахувати і виплатити таку.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідає вимогам, визначеним у Постанові №153, а тому має право на отримання одноразової грошової винагороди.

Ухвалою суду від 19 січня 2026 позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.

05 лютого 2026 року відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить в задоволенні позову відмовити. Зазначає, що у зв`язку з виданням рішення Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд та надходженням запитів з військ Департаментом соціального забезпечення Міністерства оборони України надано роз`яснення № 220/13/28126 від 08 грудня 2025 року у вигляді питань-відповідей. Згідно зазначеного роз`яснення додатково визначені постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 2025 року № 942 категорії військовослужбовців мають право на винагороду лише за умови наявності повних шести місяців участі у бойових діях станом на 13 лютого 2025 року, і винятки, що дозволяють пропорційну або особливу виплату (поранення, інвалідність, полон), до них не застосовуються. Відповідно до копії довідки від 02 лютого 2026 року №2529, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_1 у період з 27 червня 2024 року по 26 липня 2024 року, з 02 серпня 2024 року по 15 серпня 2024 року брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, перебуваючи в АДРЕСА_1 дні. Наведене, на переконання відповідача, свідчить, що позивач не відноситься до осіб, які мають право на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.

На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд установив, що ОСОБА_1 27 листопада 2020 року був прийнятий на строкову військову службу у Військову частину НОМЕР_2 .

Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_3 від 28 грудня 2020 року №262 позивач зарахований до списків особового складу частини.

30 липня 2022 року між позивачем та В/ч НОМЕР_3 підписаний контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, тривалістю 3 роки.

18 травня 2024 року ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу В/ч НОМЕР_1 , згідно наказу командира від 18 травня 2024 року №157.

Згідно медичних документів ОСОБА_1 14 серпня 2024 року внаслідок мінно-вибухової травми отримав вогнепальне осколкове пораненням правої стопи та гомілки, ускладнені розвитком турнікетного синдрому (15 годин) правої нижньої кінцівки, лікований оперативно (15 серпня 2024 року ампутація правої нижньої кінцівки на рівні верхньої третини стегна). Поранення, травма, каліцтво, так, пов`язан(-в/е/і) із захистом Батьківщини. За ступенем тяжкості травма відноситься до тяжких. На підставі статті 63а графи ІІ Розладу хвороб непридатний до військової служби.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19 грудня 2025 року № 552 солдата ОСОБА_1 , кулеметника 3 штурмового відділення 1 штурмового взводу 1 штурмової роти 2 штурмового батальйону звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 19 грудня 2025 року №181-РС у відставку із припиненням строку контракту за підпунктом «б» пункту 3 (за станом здоров`я – на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби) частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» наказано вважати таким, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 19 грудня 2025 року позивача виключено із списків особового складу В/ч НОМЕР_1 .

Рекомендованим листом позивач направив відповідачу рапорт, у якому просив ініціювати збір та подання документів для здійснення йому виплати одноразової грошової винагороди.

Зазначений лист повернувся відправнику за закінченням терміну зберігання.

Уважаючи бездіяльність відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 65 Основного Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України № 2232-ХІІ).

За змістом частини 1 та 3 статті 1 названого Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 6 статті 2 Закону України № 2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону України № 2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено пунктом 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України № 2011-XII).

За правилами пункту 2 статті 9 згаданого Закону до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 4 названої правової норми передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11 лютого 2025 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 153 пунктом 2 якої затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу.

У подальшому постановою Уряду від 01 квітня 2025 року, яка набрала чинності 08 квітня 2025 року, до Постанови №153 внесені зміни, якими доповнено назву та текс після слів «Збройних Сил» словами «Національній гвардії та Державній прикордонній службі».

Пунктом 3 Постанови № 153, в редакції чинній станом на 08 квітня 2025 року, установлено, що учасникам експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 153 установлено, що:

особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі – бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі – винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Отже, із аналізу норм Постанови № 153, чинної станом на 08 квітня 2025 року, слідує, що особам рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, зокрема, до Збройних Сил, проходять військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн.

У свою чергу, військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153, тобто станом на 13 лютого 2025, у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни винагорода виплачується в повному обсязі.

Таким чином, одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. грн виплачується військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які станом на 13 лютого 2025 року були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходять службу, брали безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців.

У разі поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується в повному обсязі у разі, якщо військовослужбовець брав безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на 13 лютого 2025 року.

Варто зауважити, що така винагорода виплачується військовослужбовцям за умови, якщо вони не були притягнуті до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення.

Суд установив, що ОСОБА_1 призваний 27 листопада 2020 року на строкову військову службу в Збройні Сили України.

30 липня 2022 року ОСОБА_1 (у віці до 25 років) прийнятий на військову службу за контрактом.

З 18 травня 2024 року проходив військову службу у В/ч НОМЕР_1 .

Наявні в матеріалах справи медичні документи підтверджують отримання позивачем 14 серпня 2024 року мінно-вибухової травми, пов`язаних із захистом Батьківщини.

Зокрема відповідно до постанови гарнізонної військово-лікарської комісії №1 Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь», оформленою свідоцтвом про хворобу №2025-0915-0948-2516-0 від 15 вересня 2025 року ОСОБА_1 внаслідок мінно-вибухової травми отримав вогнепальне осколкове пораненням правої стопи та гомілки, ускладнені розвитком турнікетного синдрому (15 годин) правої нижньої кінцівки, лікований оперативно (15 серпня 2024 року ампутація правої нижньої кінцівки на рівні верхньої третини стегна). Поранення, травма, каліцтво, так, пов`язан(-в/е/і) із захистом Батьківщини. За ступенем тяжкості травма відноситься до тяжких. На підставі статті 63а графи ІІ Розладу хвороб непридатний до військової служби.

Таким чином, суд установив, що станом на 13 лютого 2025 року військовослужбовець ОСОБА_1 у 2024 році брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить менше шести місяців та 14 серпня 2024 року отримав поранення, що у подальшому обумовило його звільнення з військової служби.

Беручи до уваги викладені вище обставини, суд уважає, що позивачем дотримані визначені Постановою № 153 умови для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн, оскільки: 1) станом на 13 лютого 2025 року ОСОБА_1 прийнятий на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років; 2) проходив військову службу у В/ч НОМЕР_1 ; 3) брав безпосередню участь у бойових діях сукупно менше шести місяців; 4) не притягнутий до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення.

Надаючи правову оцінку покликанням відповідача на роз`яснення Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 08 грудня 2025 року № 220/13/28126, суд уважає за необхідне зауважити на таке.

Перш за все згадані вище роз`яснення не є актом нормативно-правового характеру, та не є обов`язковими для врахування судом.

Також, суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 2025 року № 942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153» (далі – Постанова №942), яка набула чинності 07 серпня 2025 року, внесені зміни до Постанови № 153, зокрема, пункт 4 доповнений абзацами такого змісту:

«виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу».

Зважаючи на внесені Постановою № 942 зміни до Постанови № 153, суд зауважує, що Уряд у такий спосіб усунув прогалини нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі укладення контракту військовослужбовцями, які проходили строкову військову службу.

Інше тлумачення приписів Постанови № 153, на переконання суду, не відповідало б меті прийняття Постанови № 153 щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та мало б ознаки дискримінації.

Не поширення на зазначених військовослужбовців виключень, які передбачені у абзацах 3 та 4 пункту 4 Постанови №153, а саме щодо проведення виплати у меншому розмірі пропорційно часу участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, а також у повному обсязі тим, хто брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153 у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон), на переконання суду, так само ставить військовослужбовців, на яких поширена дія Постанови №153 шляхом внесення змін Постановою №942, у нерівне становище з іншими військовослужбовцями.

Додатково суд зауважує, що доповнення пункту 4 названими вище абзацами не містить будь-яких застережень щодо поширення приписів Постанови №153 на військовослужбовців лише за умови дотримання всіх вимог, визначених у абзаці 2 пункту 4, зокрема, за умови наявності повних 6 місяців участі у бойових діях станом на 13 лютого 2025 року.

Статтею 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях. Збройні Сили України виконують важливі завдання щодо захисту Держави, її суверенітету та територіальної цілісності під час воєнного стану.

Тому питання соціального захисту військовослужбовців, на переконання суду, на сьогодні є особливо важливими та потребують ефективного судового захисту.

За правилами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Суд наголошує, що Постанова №153, а також положення Окремого доручення Міністра оборони України від 20 лютого 2025 року №999/уд не містять обов`язку військовослужбовця подавати рапорт для виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах. Цими актами функції з підготовки проєктів наказів для здійснення виплати покладені на штаби військових частин.

Згідно Окремого доручення Міністра оборони України від 26 вересня 2025 року №5601/уд серед документів, на підставі яких визначено провести виплату винагороди, відсутній рапорт військовослужбовця.

Наведене, на переконання суду, свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не проведення нарахування та виплати одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн. гривень, передбаченої пунктів 4 Постанови №153.

Такий правовий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі №120/12196/25, від 03 березня 2026 року у справі №240/24470/25 та постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі №160/22911/25.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн грн на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови № 153, суд зауважує на таке.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та не надав належних доказів у спростування доводів позивача про наявність у нього права на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень.

З огляду на наведене, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн гривень, передбачену Постановою № 153.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Сьомого апеляційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 02 лютого 2026 року у справі №560/14855/25 та Восьмого апеляційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 04 лютого 2026 року у справі №380/13830/25.

Ураховуючи відсутність документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень на підставі пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року №153.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень на підставі пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року №153.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

19.03.26