Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №200/1978/25 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2026 року Справа№200/1978/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Донецькій області), надісланий через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 20 березня 2025 року, в якому позивач просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 04 березня 2025 року № 932510158334 щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії по інвалідності ОСОБА_1 в мінімальному розмірі, передбаченому ст. 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 796) в редакції Закону України від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 230/96-ВР), тобто шести мінімальних пенсій за віком;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області провести перерахунок основної пенсії по інвалідності ОСОБА_1 в мінімальному розмірі, визначеному ст. 54 Закону № 796 в редакції Закону № 230/96-ВР, тобто в розмірі шести мінімальних пенсій за віком, визначених ст. 28 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058), тобто шести прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність з 25 лютого 2025 року.

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

01 квітня 2025 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановив строк для подання відзиву на позовну заяву; задовольнив клопотання позивача та витребував докази у відповідача та у Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі – ГУ ПФУ у Київській області).

Про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі сторони повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАС).

Відповідно до ч. 1 ст. 262 КАС розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження у випадках, визначених ст. 263 цього Кодексу, розпочинається через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС).

17 березня 2026 року суд постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі ГУ ПФУ у Київській області як другого відповідача.

Як на час відкриття провадження в адміністративній справі, так і на час розгляду цієї справи по суті триває широкомасштабна військова агресія російської федерації проти України, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».

Указом Президента України від 12 січня 2026 року № 40/2026 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 14 січня 2026 року № 4757-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 03 лютого 2026 року строком на 90 діб.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області та отримує пенсію по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків, призначену відповідно до ст. 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 796); є особою з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи (1 категорія).

25 лютого 2025 року вона звернулася до органів Пенсійного фонду України з заявою про перерахунок пенсії, в якій просила встановити мінімальний розмір пенсії на рівні шести мінімальних пенсій за віком відповідно до ст. 54 Закону № 796 в редакції Закону України від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 230/96-ВР).

04 березня 2025 року ГУ ПФУ в Донецькій області, визначене за принципом екстериторіальності, прийняло рішення № 932510158334, яким відмовило в перерахунку, покликаючись на те, що позивач не надала документи, які підтверджують підстави для перерахунку.

Вважаючи це рішення протиправним і таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Позивач зазначила, що частиною матеріалів її пенсійної справи є розпорядження про призначення пенсії, в якому, з-поміж іншого, вказано, що з 01 грудня 2014 року їй встановлена інвалідність третьої групи внаслідок каліцтва (захворювання), пов`язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, а також про її належність до І категорії постраждалих від Чорнобильської катастрофи.

В пенсійній справі, яка була предметом розгляду відповідача, наявні документи, що підтверджують наявність у позивачки статусу особи з інвалідністю третьої групи внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, а також належність позивачки до постраждалих від Чорнобильської катастрофи І категорії.

Позивач зауважила, що в заяві довільної форми, яку подала разом з заявою про перерахунок пенсії, конкретизувала, що просить провести перерахунок не у зв`язку з наданням нових документів чи у зв`язку зі зміною її правового статусу, а у зв`язку тим, що при обчисленні розміру її пенсії пенсійний орган неправильно застосував норми права.

Позивач доводить, що відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону № 796 в редакції Закону № 230/96-ВР, розмір її пенсії не може бути меншим ніж шість мінімальних пенсій за віком, що відповідає висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 460/20412/23.

Просила задовольнити позов.

Відповідач позов не визнав; доводив, що у спірних правовідносинах діяв у межах повноважень, у порядку та у спосіб, що визначені законодавством.

Зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області та отримує пенсію по третій групі інвалідності (в розмірі відшкодування збитків), як потерпіла внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, що призначена відповідно до ст. 54 Закону № 796.

25 лютого 2025 року позивач звернулася з заявою про перерахунок пенсії, а саме про зміну виду розрахунку згідно зі ст. 54 Закону № 796, яка за принципом екстериторіальності опрацьована ГУ ПФУ в Донецькій області.

Відповідач вказував на те, що відповідно до підп. «б» п. 9 ч. 1 ст. 87 Бюджетного кодексу України, ст. 63 Закону № 796 фінансування програм соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, однак Закон № 796 не передбачає виплату шести мінімальних пенсій.

Ст. 54 Закону № 796 в редакції Закону № 2249 не містить норм, які б передбачали, що розмір пенсій для осіб з інвалідністю третьої групи, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, має становити не нижче ніж шести мінімальних пенсій за віком.

З 01 липня 2021 року розмір мінімальної пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, для особи з інвалідністю третьої групи не може бути нижчим ніж 3 700,00 грн.

Зауважив, що після прийняття Рішення КСУ № 1-з (ІІ)/2021 зміни до законодавства не вносились.

Відповідач вказував на те, що відповідно до п. 2.23 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, (далі – Порядок № 22-1), при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і в копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

З огляду на це 04 березня 2025 року ГУ ПФУ в Донецькій області 04 березня 2025 року прийняло рішення № 932510158334 про відмову в перерахунку пенсії за заявою від 25 лютого 2025 року (зміна виду розрахунку згідно зі ст. 54 Закону № 796), у зв`язку з поданням заяви без доданих документів, на підставі яких позивачка має право на перерахунок пенсії.

Відповідач заперечував проти позовних вимог в частині покладання на нього обов`язку провести перерахунок пенсії, вказуючи на те, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області і в силу положень п. 4.2, 4.10 Порядку № 22-1 після розгляду її заяви від 25 лютого 2025 року ГУ ПФУ в Донецькій області не має доступу до її пенсійної справи.

Просив відмовити в позові.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Ухвалою від 01 квітня 2025 року суд витребував у відповідача пенсійну справу (копію матеріалів електронної пенсійної справи) ОСОБА_1 з усіма наявними в ній матеріалами; заяву позивача про перерахунок пенсії від 25 лютого 2025 року з усіма документами, що були подані разом з нею; рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 04 березня 2025 року № 932510158334 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 » та всі документи, що слугували підставою для його прийняття.

Цією ж ухвалою суд витребував у ГУ ПФУ у Київській області пенсійну справу (копію матеріалів електронної пенсійної справи) ОСОБА_1 з усіма наявними в ній матеріалами.

В повному обсязі витребувані докази відповідач та ГУ ПФУ у Київській області суду не надали, про причини, що унеможливили їх подання, суд не повідомили, а тому справа розглянута по суті за наявними у ній матеріалами.

З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України № НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

З 01 червня 2010 року місце проживання позивачки зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить довідка про реєстрацію місця проживання від 29 жовтня 2021 року № 5697, видана Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради.

Позивач належить до потерпілих від Чорнобильської катастрофи (1 категорії), є особою з інвалідністю третьої групи і має право на пільги та компенсації, встановлені Законом № 796, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим Київською обласною державною адміністрацією 11 листопада 2021 року безстроково.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області та отримує пенсію по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до ст. 54 Закону № 796 з 05 жовтня 2011 року.

Як свідчить рішення про перерахунок пенсії № 932510158334 (дата-час розрахунку: 25 лютого 2025 року 22:52), на час виникнення спірних правовідносин позивач отримувала пенсію, обчислену, виходячи з такого:

шифр та вид пенсії – 439 пенсія по інвалідності (в розмірі відшкодування збитків);

умови призначення – ст. 54 Закону № 796;

середньомісячний заробіток – 2 471,12000;

дата перерахунку, вік, ознака роботи – 01 березня 2025 року, […];

вид перерахунку – індексація заробітку (масовий);

особливості – І категорія – потерпілі, особи з інвалідністю внаслідок аварії на ЧАЕС;

інвалідність:

група інвалідності, причина – третя група, каліцтво/захворювання, пов`язане з наслідками аварії на ЧАЕС;

серія на номер МСЕК – КИО-1 № 411097;

дата встановлення інвалідності – 01 грудня 2014 року;

період встановлення інвалідності – з 03 жовтня 2011 року довічно;

тривалість стажу:

страховий стаж (неповний) – 14 років 11 місяців 25 днів;

страховий стаж до 01 січня 2004 року – 08 років 11 місяців 14 днів;

страховий стаж після 01 січня 2004 року – 06 років 00 місяців 11 днів;

% втрати працездатності – 70,00;

01 березня 2025 року – довічно

мінімальна пенсія особам з інвалідністю ЧАЕС (3700*1,14*1,197*1,0796*1.115) – 6 077,69 грн;

розмір пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків – 6 077,69 грн;

додаткова пенсія особам з інвалідністю 3 групи з числа потерпілих ЧАЕС, Постанова № 112, п. 5 – 170,82 грн;

місяць підвищення розміру пенсії – 01 березня 2025 року;

розмір пенсії з надбавками – 6 248,51 грн;

призначено згідно з Законом щомісячно в сумі 6 248,51 грн.

Відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код 13486010) зареєстроване як юридична особа, є суб`єктом владних повноважень та адміністративним органом.

25 лютого 2025 року через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду ОСОБА_1 звернулася з заявою про перерахунок пенсії (вид перерахунку – зміна виду розрахунку).

В заяві довільної форми (супровідному листі), яку позивач подала разом з заявою від 25 лютого 2025 року, вона конкретизувала, що просить про проведення перерахунку пенсії по інвалідності в розмірі шести мінімальних пенсій за віком, визначених ст. 28 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058), тобто шести прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 (далі – Рішення КСУ № 1-р(ІІ)/2021), відповідно до ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР та з урахуванням обов`язкової для органів Пенсійного фонду позиції Верховного Суду, висловленої, зокрема, у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 460/20412/23.

За принципом екстериторіальності для розгляду заяви ОСОБА_1 від 25 лютого 2025 року був визначений структурний підрозділ ГУ ПФУ в Донецькій області.

04 березня 2025 року за наслідками розгляду цієї заяви ГУ ПФУ в Донецькій області прийняло рішення № 932510158334 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 », яким відмовило в перерахунку пенсії.

ГУ ПФУ в Донецькій області розцінило заяву від 25 лютого 2025 року як заяву про перерахунок пенсії – «зміна розрахунку відповідно до Закону № 1058».

У вказаному рішенні ГУ ПФУ в Донецькій області покликалося на п. 2.23 Порядку № 22-1 і вказало, що «після розгляду пенсійної справи зрозуміло, що до звернення не додано документів, на підставі яких заявник має право на перерахунок пенсії», а тому вирішило відмовити в перерахунку.

Заявниці роз`яснено, що відповідно до ст. 23 Закону № 1058 та ст. 16 Закону України «Про звернення громадян» у разі незгоди з прийнятим рішенням, воно може бути оскаржено до органу Пенсійного фонду України вищого рівня або в судовому порядку.

Будь-які інші докази щодо предмета доказування сторони не надали.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Висновки суду по суті позовних вимог.

При вирішенні питання щодо наявності/відсутності у позивачки права на перерахунок пенсії відповідно до ст. 54 Закону № 796 в редакції Закону № 230/96-ВР суд зазначає таке.

Ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я визначає Закон України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 796).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 796 Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону № 796 одним із принципів державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях є соціальний захист людей, повне відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 796 особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків.

Ст. 13 Закону № 796 визначає обов`язок держави перед громадянами за шкоду, завдану внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Так, п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 796 установлено, що держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов`язується відшкодувати її, в тому числі, за пошкодження здоров`я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Визначення категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій регламентовано нормами ст. 14 Закону № 796.

Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону № 796 для встановлення пільг і компенсацій особи з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (ст. 10, 11 і ч. 3 ст. 12), щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, віднесені до категорії 1.

Пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, визначені ст. 49 Закону № 796.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 796 пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді:

а) державної пенсії;

б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Державна пенсія особам, віднесеним до категорії 1, регламентована нормами ст. 54 Закону № 796.

На підставі п. 32 Закону України від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 230/96-ВР), який введено в дію 20 червня 1996 року, ст. 54 Закону № 796 була викладена в такій редакції:

«Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності – 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності – 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам – 3 мінімальних пенсій за віком.

Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України».

28 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі – Закон № 76), який набрав чинності 01 січня 2015 року.

На підставі підп. 13 п. 4 розділу І Закону № 76 текст ст. 54 Закону № 796 викладений в такій редакції:

«Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань».

При цьому 23 листопада 2011 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Постанова КМУ № 1210).

П. 1 Постанови КМУ № 1210 затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, (далі – Порядок № 1210).

Згідно з п. 1 Порядку № 1210 цей Порядок визначає механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до ст. 54, 57 і 59 Закону № 796 (далі - пенсії), а також визначення заробітної плати (доходу) для їх обчислення. Пенсії за бажанням осіб можуть призначатися виходячи із заробітної плати (доходу), одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків.

Відповідно до підп. 1 п. 11 Порядку № 1210 (в редакції від 01 липня 2019 року) мінімальний розмір пенсії становить: для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї:

осіб з інвалідністю I групи – 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

осіб з інвалідністю II групи – 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

осіб з інвалідністю III групи – 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

07 квітня 2021 року Конституційний Суд України (Другий сенат) ухвалив рішення № 1-р(ІІ)/2021 у справі № 3-333/2018(4498/18) за конституційною скаргою громадянина України ОСОБА_2 та інших громадян України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 13 пункту 4 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ (далі – Рішення КСУ № 1-р(ІІ)/2021).

Згідно з п. 1 резолютивної частини Рішення КСУ № 1-р(ІІ)/2021 визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч. 3 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до п. 2 резолютивної частини Рішення КСУ № 1-р(ІІ)/2021 ч. 3 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

П. 3 резолютивної частини Рішення КСУ № 1-р(ІІ)/2021 установлено, Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

У разі неприведення нормативного регулювання, встановленого ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення застосуванню підлягатиме ч. 4 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР:

«В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності – 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності – 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам – 3 мінімальних пенсій за віком».

Крім того, згідно з п. 4 резолютивної частини Рішення КСУ № 1-р(ІІ)/2021 громадяни України, на яких поширюється дія ст. 54 Закону № 796, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії ч. 3 ст. 54 цього закону в редакції Закону № 76.

В Рішенні КСУ № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, серед іншого, навів такі висновки:

«[…]

2. Вирішуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України виходить із такого.

Україну відповідно до Конституції України проголошено, зокрема, соціальною державою (ст. 1); людину, її життя і здоров`я визнано найвищою цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 3).

Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що приписи ст. 3 Конституції України зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, щодо гарантій соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, від 22 жовтня 2020 року № 12-р/2020, Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(ІІ)/2019).

Із припису ч. 1 ст. 8 Конституції України, згідно з яким «в Україні визнається і діє принцип верховенства права», випливає обов`язок держави не вдаватися до свавільних дій.

Конституційний Суд України вже зазначав, що «однією з вимог принципу верховенства права (правовладдя) є вимога юридичної визначеності принцип юридичної визначеності є істотно важливим у питаннях дієвості верховенства права (правовладдя)» (абз. 1 пп. 2.1.1 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020).

«Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були зрозумілими й точними, а також, щоб їхньою метою було забезпечення передбачности ситуацій та правовідносин; юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна додержувати взятих на себе зобов`язань щодо людей або виконувати їм обіцяне [поняття «виправданого (леґітимного) очікування»]» […].

Принцип правомірних (легітимних) очікувань є складовим елементом загального принципу юридичної визначеності та виражає ідею, що «органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених [у особи] очікувань. Згідно з доктриною леґітимних очікувань – ті, хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинні відчувати краху надій щодо своїх леґітимних очікувань» […].

Одним зі складових елементів загального принципу юридичної визначеності є вимога сталості й послідовності приписів права. «Приписи права можна змінювати, утім, за умов, що суспільство знає про це наперед і бере участь в обговоренні, а також що не буде шкідливих наслідків для леґітимних очікувань» […].

Європейський суд із прав людини у своїй практиці виснував, що доктрина правомірних очікувань застосовується, зокрема, й щодо захисту власності відповідно до гарантій, передбачених ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) […].

У рішенні у справі «Пічкур проти України» від 07 листопада 2013 року (заява № 10441/06) Європейський суд із прав людини зазначив таке: «Якщо договірна держава має чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або ж не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство слід розглядати як таке, що породжує майновий інтерес, який підпадає під межі дії ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, для осіб, на яких поширюються вимоги такого законодавства» (§ 41).

2.1. Конституцією України встановлено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави (ст. 16); кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ч. 1 ст. 50).

Конституційний Суд України в Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 виходячи зі змісту ст. 16 Конституції України зазначив, що «обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (абз. 1 п. 3 мотивувальної частини); «зважаючи на сутність ст. 16 Конституції України, Конституційний Суд України вважає, що закріплення передбаченого у ній обов`язку держави у розділі «Загальні засади» Конституції України вказує на засадничий характер цього обов`язку та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв`язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків» (абз. 1 п. 4 мотивувальної частини).

2.2. На виконання покладеного ст. 16 Конституції України на державу обов`язку Україна в особі законодавця ухвалила Закон № 796, у якому встановила загальний порядок реалізації права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створила єдиний порядок визначення, зокрема, соціального захисту потерпілих осіб.

Метою Закону № 796, що її визначено в ч. 1 ст. 1 Закону № 796, є, зокрема, захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних із нею проблем медичного й соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території. Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону № 796 державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи базується, зокрема, на принципах пріоритету життя та здоров`я осіб, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, їх соціального захисту, повного відшкодування їм шкоди.

У ч. 1 ст. 13 Закону № 796 передбачено, що «держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов`язується відшкодувати її за:

1) пошкодження здоров`я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

[…]».

Ст. 14 Закону № 796 визначено чотири категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Пенсії таким особам встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, що призначається після виникнення права на державну пенсію (ч. 1 ст. 49 Закону № 796).

Зі змісту ст. 54 Закону № 796 випливає, що її приписи регулюють правовідносини щодо призначення двох видів державних пенсій, а саме: 1) пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, право на призначення якої мають особи, що їх віднесено до категорії 1; 2) пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону № 796 до категорії 1 належать особи з інвалідністю «з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи , щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу».

2.3. Дослідивши зміни законодавчого регулювання пенсійного забезпечення осіб, на яких поширюється дія ст. 54 Закону № 796, Конституційний Суд України виходить із того, що приписами ч. 4 ст. 54 Закону № 796 в редакції Закону № 230/96-ВР, яка була чинною до внесення змін Законом № 76, було передбачено таке:

«В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності – 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності – 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам – 3 мінімальних пенсій за віком».

Зазначене свідчить, що законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію ст. 16 Конституції України установив у Законі № 796 саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причиновий зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, як гарантію їх соціального захисту.

Згідно з підп. 13 п. 4 розділу I Закону № 76 текст ст. 54 Закону № 796 викладено у новій редакції, за якою мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань.

Конституційний Суд України вважає, що, змінивши підп. 13 п. 4 розділу I Закону № 76 законодавче регулювання мінімальних розмірів державних пенсій, Верховна Рада України скасувала соціальні гарантії, передбачені ч. 4 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР, та допустила можливість зменшення гарантованих мінімальних розмірів державних пенсій.

У Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що «скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у ст. 16 Основного Закону України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України» (абз. 5 п. 4 мотивувальної частини).

У зв`язку з цим Конституційний Суд України зазначає, що покладення Конституцією України на державу обов`язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров`я, а відтак – обумовлює посилений їх соціальний захист.

2.4. Відповідно до ч. 3 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 76, яка набрала чинності з 01 січня 2015 року, умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань.

Мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначено в Порядку № 1210.

Згідно з п. 11 Порядку № 1210 мінімальний розмір пенсії становить:

«1) для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї:

осіб з інвалідністю I групи – 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

осіб з інвалідністю II групи – 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

осіб з інвалідністю III групи – 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

[…]».

Відповідно до абз. 1 п. 12 Порядку № 1210 «у разі коли розмір пенсійної виплати (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає в осіб з інвалідністю – учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, I групи – 285 відсотків, II групи – 255 відсотків, III групи – 225 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, виплачується щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів».

У ч. 4 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР мінімальні розміри державної пенсії для осіб, яких віднесено до категорії 1, було визначено відповідно до розміру мінімальної пенсії за віком.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV зі змінами мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-IX прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2021 року установлено в розмірі 1 769 гривень.

Здійснивши порівняльний аналіз ч. 4 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР та п. п. 11, 12 Порядку № 1210, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія ст. 54 Закону № 796, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні ч. 4 цієї статті Закону № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР. Водночас приписи ст. ст. 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв`язку зобов`язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причиновий зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров`ю.

Конституційний Суд України виходить із того, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.

Проте держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку № 1210 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених ст. ст. 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов`язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.

2.5. […]

2.5.1. Подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – екологічної катастрофи техногенного характеру, що значною мірою вплинула та продовжує впливати на здоров`я осіб, яких Законом № 796 віднесено до категорії 1, включає в себе гідний соціальний захист цих осіб (як відшкодування за втрачене здоров`я) та є обов`язком держави, що випливає також із міжнародних актів.

[…]

Конституційний Суд України виходить із того, що Заявники, окрім того, що є особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать до окремої, соціально найуразливішої групи осіб, а саме осіб з інвалідністю.

[…]

Конституційний Суд України наголошує, що відповідно до ст. 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв`язку на державу покладено позитивний обов`язок забезпечити особам з інвалідністю з числа осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, посилений соціальний захист. Позитивний обов`язок держави у цьому разі, по суті, вимагає від неї вжити заходів підтримчої дії (affirmative action) з огляду на те, що йдеться про обов`язок захисту державою однієї з найуразливіших верств населення, яка того потребує.

Виокремлення законодавцем з категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, осіб, які потребують особливого ставлення держави – осіб з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи, - та запровадження саме для цієї категорії осіб державної пенсії й установлення на рівні закону її мінімальних розмірів слід розглядати як прояв з боку держави заходів підтримчої дії для цих осіб.

Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України вважає, що соціальні зобов`язання держави перед громадянами, які втратили здоров`я внаслідок того, що держава свого часу зобов`язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища. Тому соціальні гарантії, зокрема й мінімальний рівень соціального захисту для цієї категорії осіб, має встановлювати законодавець. Кабінету Міністрів України як державному органу, уповноваженому розробляти проєкт закону про Державний бюджет України та забезпечувати виконання затвердженого законодавцем відповідного закону, належить визначати умови та порядок призначення встановлених законом мінімальних розмірів державної пенсії для зазначеної категорії осіб.

2.6. На підставі викладеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що ч. 3 ст. 54 Закону № 796 в редакції Закону № 76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи суперечить ст. 3, 8, 16, 22, 50 Конституції України.

3. […]

Конституційний Суд України виходить із того, що протягом майже 24-х років – з часу введення в дію 01 квітня 1991 року Закону № 796 й до набрання 01 січня 2015 року чинності Законом № 76 – особам, яких віднесено до категорії 1, мінімальні розміри державної пенсії було гарантовано державою на рівні закону. Отже, Заявники могли розраховувати на розумну стабільність законодавства, а також у них були правомірні очікування, що гарантоване їм право на певний рівень соціального забезпечення буде реалізовано. Дослідивши матеріали справи та законодавство України у сфері соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Конституційний Суд України дійшов висновку, що держава в особі Кабінету Міністрів України зменшила гарантовані мінімальні розміри державної пенсії, що їх було передбачено ст. 54 Закону № 796 до внесення змін Законом № 76. Наслідком ужитих державою заходів стало позбавлення Заявників майна в розумінні того, як його витлумачив Європейський суд із прав людини.

[…]».

29 червня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 1584-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» (далі – Закон № 1584), який набрав чинності з 01 січня 2022 року, крім п. 2 розділу І цього Закону та п. 2 розділу ІІ цього Закону, які набрали чинності з 01 липня 2021 року.

На підставі п. 2 розділу І Закону № 1584 у ст. 54 Закону № 796

частина третя викладена в такій редакції:

«В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:

для I групи інвалідності – 6000 гривень;

для II групи інвалідності – 4800 гривень;

для III групи інвалідності – 3700 гривень;

для дітей з інвалідністю – 3700 гривень";

доповнена частинами четвертою і п`ятою такого змісту:

«Розміри пенсії, передбачені ч. 3 цієї статті, починаючи з 2022 року щороку з 1 березня індексуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абз. 2 і 3 ч. 2 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Порядок призначення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України».

Згідно з абз. 1 п. 11 Порядку № 1210 (в редакції Постанови КМУ № 916 від 01 вересня 2021 року, яка є чинною до теперішнього часу), розмір пенсії, призначеної відповідно до цього Порядку, не може бути меншим за розміри, визначені ч. 3 ст. 54 Закону № 796.

03 квітня 2024 року Конституційний Суд України (Перший сенат) прийняв рішення № 4-р(І)/2024 у справі № 3-18/2023(39/23, 95/23) за конституційними скаргами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 розділу І Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» від 29 червня 2021 року 1584-ІХ, частини третьої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі – Рішення КСУ № 4-р(І)/2024).

Згідно з п. 1 резолютивної частини Рішення КСУ № 4-р(І)/2024 визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч. 3 ст. 54 Закону № 796 зі змінами.

П. 2 резолютивної частини Рішення КСУ № 4-р(І)/2024 установлено, що ч. 3 ст. 54 Закону № 796 зі змінами, визнана неконституційною, утрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами.

В Рішенні КСУ № 4-р(І)/2024 Конституційний Суд України, серед іншого, навів такі висновки:

«[…]

2. Вирішуючи порушене в конституційних скаргах питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) ч. 3 ст. 54 Закону № 796, Конституційний Суд України виходить із такого.

2.1. Україна за Основним Законом України є соціальною державою (ст. 1); людину, її життя і здоров`я в Україні визнано найвищою цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 3); «в Україні визнається і діє принцип верховенства права» (ч. 1 ст. 8); забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави (ст. 16); «конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод» (ч. 2, 3 ст. 22); громадяни мають право на соціальний захист (ч. 1 ст. 46); кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ч. 1 ст. 50).

2.2. Конституційний Суд України, розглядаючи питання щодо захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначав, що:

- громадяни України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, потребують додаткових гарантій соціального захисту [рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, від 7 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021];

- обмеження чи скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, без відповідної рівноцінної їх заміни чи компенсації є недопустимим (рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018);

- держава зобов`язана обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи [рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021].

3. Конституційний Суд України наголошує, що за ст. 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави (перше речення абз. 14 п. 5 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Виходячи зі змісту ст. 16 Основного Закону України Конституційний Суд України в Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 зазначив, що «обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (абз. 1 п. 3 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України звертає увагу, що структурне розміщення наведеної норми у розділі І «Загальні засади» Основного Закону України «вказує на засадничий характер цього обов`язку та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв`язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків» (абз. 1 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018).

Закріплення в Конституції України обов`язку держави «захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров`я, а відтак – обумовлює посилений їх соціальний захист» [абз. 11 підп. 2.3 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021].

За ч. 1 ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Конституційний Суд України доходить висновку, що для громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на конституційному рівні встановлено особливі гарантії їх соціального захисту та відшкодування завданої шкоди їхньому життю та здоров`ю. Конституційно-правовий статус зазначеної категорії громадян обумовлено специфічним характером наслідків Чорнобильської катастрофи, подолання яких вимагає неухильного виконання державою свого обов`язку з відшкодування шкоди за завдані фізичні, моральні та матеріальні втрати особам, яким призначено пенсію за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи.

4. За юридичними позиціями Конституційного Суду України зміст права на соціальний захист визначають як Конституція України, так і закони України.

Ч. 1 ст. 46 Конституції України встановлено, що ,»громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом».

Водночас, «інші складові права на соціальний захист, не конкретизовані в ч. 1 ст. 46 Основного Закону України або в інших його статтях, визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів, тому вона може змінити, скасувати або поновити їх при формуванні соціальної політики держави за умови дотримання конституційних норм та принципів» (абз. 4 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 листопада 2018 року № 9-р/2018).

Конституційний Суд України зауважує, що "гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй» (абз. 6 підп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 04 червня 2019 року № 2-р/2019).

[…]

4.2. […]

Конституційний Суд України в Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 ч. 3 ст. 54 Закону № 796 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визнав такою, що не відповідає Конституції України (п. 1 резолютивної частини).

У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що «держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.

Проте держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених ст. 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов`язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту» (абз. 21, 22 підп. 2.4 п. 2 мотивувальної частини).

Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 зобов`язав Верховну Раду України привести нормативне регулювання, установлене ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 76, щодо визначення мінімальних розмірів пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та вказаним рішенням (абз. 1 п. 3 резолютивної частини).

4.3. З огляду на зміст та обсяг конституційних повноважень Верховної Ради України щодо законодавчого врегулювання пенсійного забезпечення Конституційний Суд України вважає, що «законодавець має певний простір обдумування (the margin of appreciation) як стосовно визначення змісту й окремих складників юридичного механізму регулювання пенсійного забезпечення, так і щодо ухвалення законів, якими він змінює такий механізм. Тобто Верховна Рада України в законах може визначити та надалі змінювати основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України)» (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 23 грудня 2022 року № 3-р/2022).

Конституційний Суд України неодноразово вказував, що визначені на конституційному рівні гарантії соціального захисту осіб, які втратили здоров`я внаслідок Чорнобильської катастрофи, можуть мати певні відмінності у випадку їх законодавчого регулювання, «однак визначені законом відмінності не повинні: допускати жодних невиправданих винятків із конституційного принципу рівності, містити ознак дискримінації при реалізації зазначеними особами права на соціальний захист та порушувати сутність права на соціальний захист, а обґрунтування механізму нарахування соціальних виплат має відбуватись із урахуванням критеріїв пропорційності та справедливості» [абз. 18 підп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019].

Із наведеного випливає, що Верховна Рада України, змінюючи юридичний механізм регулювання мінімальних розмірів державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, діяла відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 Конституції України.

Послідовно дотримуючись своєї юридичної позиції, Конституційний Суд України наголошує, що «скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у ст. 16 Основного Закону України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України» (абз. 5 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018).

Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України доходить висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями.

4.4. Конституційний Суд України наголошує, що «Верховна Рада України, формуючи соціальну політику держави, повинна гарантувати ефективну реалізацію права на повагу до людської гідності, зокрема, шляхом забезпечення пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги для осіб, які потребують соціального захисту» (третє речення абз. 4 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 07 листопада 2018 року № 9-р/2018).

Послідовно розвиваючи концепцію людської гідності як складника сутнісного змісту прав і свобод людини, джерела їх формування та критерію допустимості обмеження, Конституційний Суд України зауважує, що «соціальна держава відповідальна за захист людської гідності, забезпечення достатнього і гідного рівня життя людини та задля цього зобов`язана створювати належні та дієві національні юридичні механізми реалізації конституційних прав на соціальний захист» [перше речення абз. 6 підп. 2.2 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 22 березня 2023 року № 3-р(II)/2023].

4.5. Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України «при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».

Конституційний Суд України зауважує, що «положення ч. 3 ст. 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності» (абз. 10 підп. 2.2 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).

З огляду на особливий конституційно-правовий статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, «Верховна Рада України, ухвалюючи закони, має гарантувати належний захист та реалізацію прав і свобод людини, що є однією з умов забезпечення людської гідності як природної цінності» [п`яте речення абз. 2 підп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року № 6-р(II)/2021].

Конституційний Суд України за результатом посутнього аналізу ст. 3, 16, 50 Конституції України, Рішення від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 констатує, що Верховна Рада України Законом № 1584 повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у ч. 3 ст. 54 Закону № 796 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР.

Тому, «повторно запровадивши правове регулювання з тим самим недоліком, Верховна Рада України порушила вимогу ч. 2 ст. 8 Основного Закону України, за якою закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй» (абз. 4 підп. 2.3 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2018 року № 13-р/2018).

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ч. 3 ст. 54 Закону № 796 вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 8, ст. 16, ч. 3 ст. 22, ч. 1 ст. 46, ч. 1 ст. 50 Конституції України.

5. Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України та ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі приписи, що визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Установивши, що ч. 3 ст. 54 Закону № 796 суперечить Конституції України, та зважаючи на складну фінансово-економічну ситуацію, спричинену умовами воєнного стану, посяганням на територіальну цілісність та державний суверенітет України, ураховуючи першочергову потребу забезпечення національної безпеки України для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства й уникнення надмірного навантаження на державний бюджет України, Конституційний Суд України вважає за потрібне відтермінувати втрату чинності ч. 3 ст. 54 Закону № 796.

[…]».

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24 навів такі висновки щодо правових наслідків ухвалення Рішення КСУ № 1-р(ІІ)/2021 про визнання такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч. 3 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи:

«[…]

37. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

38. Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

39. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

40. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС).

41. Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист […].

42. Ч. 4 ст. 7 КАС визначає, що в разі, якщо суд доходить висновку про суперечність закону чи іншого правового акта Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а натомість застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

43. Правовідносини щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення врегульовані Законом № 796.

44. За змістом ст. 1 Закону № 796 цей нормативно-правовий акт спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах, зокрема, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

45. Пенсійне забезпечення осіб, які віднесені до І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано положеннями ст. 54 Закону № 796, яка неодноразово зазнавала змін.

46. Так, відповідно до ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (№ 1788).

В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності – 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності – 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам – 3 мінімальних пенсій за віком.

Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.

47. 28 грудня 2014 року прийнято Закон № 76, яким ст. 54 Закону № 796 викладено у такій редакції:

«Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986- 1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань».

48. Конституційний Суд України в Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 дійшов висновку, що положення ч. 3 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 76 не відповідають Конституції України (є неконституційними) та встановив, що громадяни України, на яких поширюється дія ст. 54 Закону № 796, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії ч. 3 ст. 54 цього Закону в редакції Закону № 76. З метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія ст. 54 Закону № 796, Конституційний Суд України вважав, що держава зобов`язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 76.

49. Ч. 1 та 2 ст. 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

50. Аналогічні за змістом положення містяться в ч. 1 ст. 91 Закону № 2136.

51. Порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України регламентовано положеннями ст. 97 Закону № 2136, відповідно до ч. 1 якої Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

52. Керуючись зазначеними нормами Закону № 2136, Конституційний Суд України Рішенням від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 встановив строк втрати чинності нормою закону, що визнана неконституційною, а саме через три місяці з дня ухвалення рішення, тобто із 07 липня 2021 року.

53. На виконання Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Верховною Радою України прийнятий Закон № 1584, яким внесено зміни до Закону № 796, в тому числі в частині визначення розміру пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи.

54. Так, за змістом ч. 3 ст. 54 Закону № 796 (в редакції Закону № 1584) розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:

для I групи інвалідності – 6000 гривень;

для II групи інвалідності – 4800 гривень;

для III групи інвалідності – 3700 гривень;

для дітей з інвалідністю – 3700 гривень.

55. Таким чином, ст. 54 Закону № 796 в редакції Закону № 1584 визначені розміри пенсій, які є нижчими, аніж ті, що були встановлені зазначеною статтею в редакції Закону № 230/96-ВР, у зв`язку з чим судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав вважає за необхідне зазначити таке.

56. Ч. 3 ст. 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

57. Відповідно до ст. 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

58. Зазначені положення Основного Закону України зобов`язують державу створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей шляхом надання відповідного соціального забезпечення.

59. Держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

60. Ст. 16 Конституції України визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

61. За змістом ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

62. У Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що «скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у ст. 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України» (абз. 5 п. 4 мотивувальної частини).

63. Ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 230/96 законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію положень ст. 16 Конституції України установив у Законі № 796 саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.

64. Покладення Конституцією України на державу обов`язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров`я, що зумовлює їх посилений соціальний захист.

65. У Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз ч. 4 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР та п. 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія ст. 54 Закону № 796, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні ч. 4 зазначеної статті у редакції Закону № 230/96-ВР та зазначив, що приписи ст. 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв`язку зобов`язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров`ю.

66. У цьому рішенні Конституційний Суд України також вказав на те, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.

67. Проте держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку № 1210 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених ст. 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов`язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.

68. Також у зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав, що соціальні зобов`язання держави перед громадянами, які втратили здоров`я внаслідок того, що держава свого часу зобов`язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.

69. Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями. Ч. 3 ст. 54 Закону № 796 вкотре порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 8, ст. 16, ч. 3 ст. 22, ч. 1 ст. 46, ч. 1 ст. 50 Конституції України.

70. У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом аналізу ст. 3, 16, 50 Конституції України, свого Рішення від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 констатував, що Верховна Рада України Законом № 1584 повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у ч. 3 ст. 54 Закону № 796 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано положеннями зазначеного закону в редакції Закону № 230/96-ВР.

71. Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду, судова палата зазначає, що незважаючи на те, що формально законодавець виконав Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 (щодо внесення відповідних змін до Закону № 796-ХІІ в частині надання повноважень уряду визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені ст. 54 Закону № 796 (в редакції Закону № 1584) нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР.

72. Врахувавши зазначене, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав дійшла висновку, що прийняттям Закону № 1584 не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

73. Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині.

74. Як уже було зазначено, у п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 приписано Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення привести нормативне регулювання, встановлене ст. 54 Закону № 796 у редакції Закон № 76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

75. Окремо Конституційний Суд України зауважив, що у разі неприведення нормативного регулювання, встановленого ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, застосуванню підлягатиме ч. 4 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР.

76. Враховуючи, що внесеними Законом № 1584 змінами до ст. 54 Закону № 796 встановлено менші розміри пенсії, аніж ті, які було передбачено зазначеною статтею в редакції Закону № 230/96-ВР, судова палата констатує, що законодавець вчергове порушив право на належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв`язку з чим до спірних правовідносин у цій справі слід застосувати норми Закону № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР.

77. За таких обставин, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав не знайшла підстав для відступлення від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 460/20412/23, від 12 травня 2024 року у справі № 400/12117/21, від 10 вересня 2024 року у справі № 240/34675/23, від 11 вересня 2024 року у справах № 240/590/24, № 240/739/24, від 12 вересня 2024 року у справі № 240/1024/24, від 02 жовтня 2024 року у справах від № 400/5534/23, № 240/955/24, № 240/1092/24, № 240/1067/24, № 240/34883/23.

[…]».

Суд встановив, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю третьої групи внаслідок каліцтва (захворювання), пов`язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, належить до потерпілих від Чорнобильської катастрофи (категорія 1) і має право на пільги та компенсації, встановлені Законом № 796.

Позивачці призначена пенсія по інвалідності (у розмірі відшкодування фактичних збитків) на підставі ст. 54 Закону № 796.

Спірні правовідносини виникли щодо наявності правових підстав для обчислення (перерахунку) її пенсії, виходячи з розміру шести мінімальних пенсій за віком, тобто із застосуванням норм ст. 54 Закону № 796 в редакції Закону № 230/96-ВР.

З огляду на встановлені фактичні правові обставини та правове регулювання спірних правовідносин з урахуванням висновків Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24,

беручи до уваги Рішення КСУ № 1-р(ІІ)/2021, яким визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч. 3 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи; Верховній Раді України наданий тримісячний строк з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення для приведення нормативного регулювання, встановленого ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням, а також установлено, що у разі неприведення нормативного регулювання, встановленого ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення застосуванню підлягатиме ч. 4 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону№ 23/96-ВР;

беручи до уваги Рішення КСУ № 4-р(ІІ)/2024, яким констатовано, що Верховна Рада України Законом № 1584 повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у ч. 3 ст. 54 Закону № 796 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР, та визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч. 3 ст. 54 Закону № 796 зі змінами;

а також виходячи з приписів ч. 1, 3, 4 ст. 7 та ч. 2 ст. 9 КАС, суд дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах належить застосовувати норму ч. 4 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР, відповідно до якої «в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: […] по ІІІ групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком».

Щодо правомірності рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 04 березня 2025 року № 932510158334 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 » суд зазначає таке.

На підставі рішення про перерахунок пенсії № 932510158334 (дата-час розрахунку: 25 лютого 2025 року 22:52) суд встановив, що на час виникнення спірних правовідносин позивач отримувала пенсію (з надбавками) в розмірі 6 248,51 грн, із розрахунку: мінімальна пенсія особам з інвалідністю ЧАЕС – 6 077,69 грн; розмір пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків – 6 077,69 грн; додаткова пенсія особам з інвалідністю 3 групи з числа потерпілих ЧАЕС, Постанова № 112, п. 5 – 170,82 грн.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 28 Закону № 1058 мінімальний розмір пенсії за віком […] встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Ст. 7 Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, в розмірі 2 361,00 грн.

Оскільки мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, які втратили працездатність, то гарантований особі з інвалідністю третьої групи, щодо якої встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, нормою ч. 4 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР, мінімальний розмір пенсії на час виникнення спірних правовідносин становив: 14 166,00 грн (6 х 2 361,00 грн = 14 166,00 грн).

Отже, обґрунтованими є доводи позивачки про те, що розмір її пенсії (6 248,51 грн) є меншим, ніж шість мінімальних пенсій за віком, гарантованих особі з інвалідністю третьої групи, щодо якої встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, нормою ч. 4 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР, (14 166,00 грн).

Суд встановив, що 25 лютого 2025 року, прагнучи захистити своє право на належне пенсійне забезпечення, ОСОБА_1 звернулася до органів Пенсійного фонду з заявою про перерахунок пенсії, до якої долучила заяву довільної форми, в якій чітко і однозначно вказала, що просить провести перерахунок пенсії в розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до Рішення КСУ № 1-р(ІІ)/2021, ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР та з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 460/20412/23.

04 березня 2025 року за наслідками розгляду цієї заяви ГУ ПФУ в Донецькій області прийняло рішення № 932510158334 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 », яким відмовило в перерахунку.

Для вирішення публічно-правового спору, що виник між сторонами, суду належить перевірити додержання пенсійним органом вимог Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-ІХ «Про адміністративну процедуру» (далі – Закон № 2073), а оскаржуване рішення – на відповідність критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС.

Закон № 2073 регулює відносини органів виконавчої влади, […], їх посадових осіб, […], з фізичними […] особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів (ч. 1 ст. 1 цього Закону).

За визначенням, наведеним у п. 1, 3 ч. 1 ст. 2 Закону № 2073, адміністративний орган – орган виконавчої влади, […] їх посадова особа, […], який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації; адміністративний акт – рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб).

Отже, у спірних правовідносинах відповідач є адміністративним органом, а прийняте ним рішення – адміністративним актом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 2073 адміністративна процедура має проводитись з додержанням таких принципів: 1) верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) рівність перед законом; 3) обґрунтованість; 4) безсторонність (неупередженість) адміністративного органу; 5) добросовісність і розсудливість; 6) пропорційність; 7) відкритість; 8) своєчасність і розумний строк; 9) ефективність; 10) презумпція правомірності дій та вимог особи; 11) офіційність; 12) гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні; 13) гарантування ефективних засобів правового захисту.

Надаючи оцінку правомірності відмови в перерахунку пенсії, суд виходить саме з тих аргументів, які пенсійний орган навів у рішенні, що є предметом спору.

Ст. 60-2 Закону № 796 визначає закон, що підлягає застосуванню у правовідносинах, пов`язаних із пенсійним забезпеченням громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до ч. 1 ст. 60-2 Закону № 796 перерахунок пенсій проводиться відповідно до законодавства, чинного на час проведення перерахунку пенсії.

Ч. 2 ст. 60-2 Закону № 796 установлено, що рішення про […] (перерахунок) пенсії або про відмову в […] (перерахунку) пенсії, прийняте уповноваженою посадовою особою територіального органу Пенсійного фонду України, може бути оскаржено в адміністративному порядку до керівника цього органу Пенсійного фонду України, а в разі відмови у задоволенні скарги – до органу Пенсійного фонду України вищого рівня та/або в судовому порядку.

Згідно з ч. 3 ст. 60-2 Закону № 796 порядок оскарження рішень, передбачених ч. 2 цієї статті, визначається правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, з урахуванням вимог Закону № 2073.

Ч. 4 ст. 60-2 Закону № 796 визначено, що виплата припинення та поновлення виплати пенсій здійснюються відповідно до Закону № 1058 з урахуванням особливостей, визначених цим Законом та Законом № 2073.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі – Порядок № 22-1).

На час звернення позивачки з заявою про перерахунок пенсії Порядок № 22-1 діяв в редакції від 15 лютого 2024 року.

При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі – Постанова правління ПФУ № 25-1).

Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.

Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.

Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.

Згідно з п. 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про […] перерахунок пенсії […] (Заява про призначення/перерахунок пенсії – додаток 1); […] подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі – орган, що призначає пенсію).

Заява про […] перерахунок пенсії […] може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі – вебпортал) або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі – Портал Дія) з використанням електронного підпису […].

У разі подання заяви засобами Порталу Дія та за умови реалізації технічної можливості щодо її формування та подання, формування заяви здійснюється засобами Порталу Дія відповідно до відомостей, зазначених в додатках до цього Порядку. Відомості, необхідні для формування заяви, можуть бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії з інформаційно-комунікаційними системами та публічними реєстрами органів державної влади.

[…]

Відповідно до абз. 7 п. 1.8 розділу І Порядку № 22-1 днем звернення за перерахунком пенсії, […] вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія – дата реєстрації заяви зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).

Згідно з абз. 1 п. 2.23 розділу ІІ Порядку № 22-1 при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Відповідно до абз. 3 п. 2.23 розділу ІІ Порядку № 22-1 до заяви, поданої в електронній формі через вебпортал або засобами Порталу Дія, додаються скановані копії оригіналів документів. На створені електронні копії заявник накладає електронний підпис, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

За правилами п. 2.28 розділу ІІ Порядку № 22-1 інформація, що міститься в державних електронних інформаційних ресурсах, отримується шляхом електронної інформаційної взаємодії або направлення запитів до власників (розпорядників) зазначених відомостей.

Електронна інформаційна взаємодія здійснюється засобами системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів.

Приймання, оформлення і розгляд документів регламентовані нормами розділу ІV Порядку № 22-1.

Відповідно до абз. 1 п. 4.1 розділу ІV Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.

Згідно з п. 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

[…]

П. 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 установлено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в […] перерахунку пенсії […] із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. […].

Відповідно до п. 4.8 розділу ІV Порядку № 22-1 заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, […]. Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.

Документи, що надійшли у паперовій формі, обробляються, реєструються та зберігаються в органі, що призначає пенсію, […].

За правилами п. 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після […] перерахунку пенсії […] електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, […] для здійснення виплати пенсії.

[…]

Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття органом, що призначає пенсію, рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії, а у разі призначення пенсії за віком автоматично - не пізніше одного місяця з дня надходження повідомлення про обраний особою спосіб виплати пенсії.

Аналіз положень п. 1.1, 4.2, 4.3, 4.8, 4.10 Порядку № 22-1 зумовлює такі висновки:

- з заявою про перерахунок пенсії особа може звернутися до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду, через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб, (тобто сервісний центр) або подати відповідну заяву через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України або Портал Дія;

- після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів, електронну пенсійну справу.

При цьому зміст норм, що містяться в п. 4.2 та 4.10 Порядку № 22-1, свідчить, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про перерахунок пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території.

- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про перерахунок пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії;

- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

В рішенні, яке є предметом спору, ГУ ПФУ в Донецькій області процитувало норму абз. 1 п. 2.23 Порядку № 22-1, однак таке покликання не може вважатися коректним, позаяк ця норма стосується заяв, поданих в паперовій формі, в той час як заяву від 25 лютого 2025 року позивач подала через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду, тобто в електронній формі.

В оскаржуваному рішенні ГУ ПФУ в Донецькій області вказало, що «після розгляду пенсійної справи зрозуміло, що до звернення не додано документів, на підставі яких заявник має право на перерахунок пенсії».

Суд критично оцінює такий висновок пенсійного органу, оскільки в його розпорядженні були електронної пенсійної справи ОСОБА_1 , які повинні містити документи щодо її інвалідності та віднесення її до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Суд враховує, що позивач не перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області, а її пенсійна справа знаходиться в ГУ ПФУ у Київській області.

Однак ці обставини жодним чином не перешкоджали ГУ ПФУ в Донецькій області, визначеному за принципом екстериторіальності для розгляду заяви від 25 лютого 2025 року, отримати доступ до електронної пенсійної справи ОСОБА_1 в порядку електронної взаємодії між органами Пенсійного фонду.

До того ж, як слушно зауважила позивач, її звернення за перерахунком пенсії не було пов`язано з поданням будь-яких додаткових документів чи зміною її статусу як отримувача пенсії. Звертаючись з заявою від 25 лютого 2025 року, позивач прагнула відновити своє право на належне пенсійне забезпечення, а саме на визначення розміру пенсії з дотриманням вимог законодавства, а тому для проведення такого перерахунку вона не повинна була подавати будь-які додаткові документи.

В заяві довільної форми, поданій разом з заявою від 25 лютого 2025 року, ОСОБА_1 чітко зазначила, що просить провести перерахунок пенсії в розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до Рішення КСУ № 1-р(ІІ)/2021, ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР та з урахуванням позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 460/20412/23.

З огляду на таку конкретизацію суті порушеного позивачкою питання залишається незрозумілим, які саме документи, за висновком пенсійного органу, вона мала подати разом з заявою про перерахунок пенсії, щоб підтвердити виникнення підстав для такого перерахунку. При цьому ГУ ПФУ в Донецькій області не вважало за необхідне конкретизувати, які ж саме документи, за його висновком, мала подати заявниця, однак не подала.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що з огляду на встановлені фактичні обставини та зміст правових норм, які регулюють спірні правовідносини, рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 04 березня 2025 року № 932510158334 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 » підлягає визнанню протиправним.

Висновок суду про протиправність рішення ґрунтується на тому, що воно не відповідає критеріям, наведеним у п. п. 3, 5 ч. 2 ст. 2 КАС, є необґрунтованим та не може вважатися таким, що прийнято добросовісно і розсудливо.

Крім того, в процесі розгляду заяви ОСОБА_1 і прийнятті оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Донецькій області не забезпечило дотримання вимог Закону № 2073.

Суд відзначає, що в процесі адміністративного провадження пенсійний орган порушив принципи адміністративної процедури, про які йдеться в п. 3, 5, 12 ч. 1 ст. 4 Закону № 2073.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону № 2073 адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 8 Закону № 2073 адміністративний орган під час здійснення адміністративного провадження враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону № 2073 адміністративний орган зобов`язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом; адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.

Всупереч приписам ч. ч. 1, 2, 3 ст. 8 Закону № 2073 ГУ ПФУ в Донецькій області не забезпечило належність і повноту з`ясування обставин, що мали значення для вирішення порушеного позивачкою питання; не навело будь-якого обґрунтування щодо наявності чи відсутності у неї права на перерахунок пенсії в розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону № 2073 адміністративний орган зобов`язаний діяти добросовісно для досягнення мети, визначеної законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону № 2073 адміністративний орган при здійсненні адміністративного провадження повинен діяти, керуючись здоровим глуздом, логікою та загальноприйнятими нормами моралі, з дотриманням вимог законодавства.

Суд відзначає, що не може вважатися розсудливою і добросовісною поведінка відповідача, яка знайшла прояв у відмові в перерахунку пенсії з покликанням на те, що до заяви «не додано документів, на підставі яких заявник має право на перерахунок пенсії», в той час як в контексті спірних правовідносин йшлося виключно про правильне застосування норм права для визнання розміру пенсії.

Крім того, відповідач порушив принцип гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону № 2073 особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно виплинути на право, свободу чи законний інтерес особи.

Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону № 2073 адміністративний орган зобов`язаний здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов`язків.

Ч. 3 ст. 17 Закону № 2073 установлено, що особа має право у передбаченому законом порядку витребовувати та/або надавати документи, а також інші докази, що стосуються обставин адміністративної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону № 2073 учасники адміністративного провадження мають право:

1) отримувати від адміністративного органу роз`яснення щодо порядку здійснення адміністративного провадження, а також щодо змісту своїх прав та обов`язків у межах адміністративного провадження, визначених законом;

2) брати участь в адміністративному провадженні особисто або через своїх представників;

3) ознайомлюватися з матеріалами справи (крім відомостей, що відповідно до закону віднесені до інформації з обмеженим доступом), робити з них витяги, копії тощо, у тому числі з використанням технічних засобів, під час здійснення та після завершення адміністративного провадження, отримувати інформацію про процедурні дії та процедурні рішення, вчинені (прийняті) під час здійснення адміністративного провадження;

4) бути заслуханими адміністративним органом з питань, що є предметом адміністративного провадження, до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес такого учасника;

5) отримувати та надавати документи, інші докази, що стосуються обставин справи;

[…]

7) подавати клопотання про:

[…]

в) витребування документів або відомостей, необхідних для розгляду та вирішення справи;

[…]

9) отримати адміністративний акт;

[…]

11) оскаржити у передбаченому законом порядку адміністративний акт, процедурне рішення або дію, бездіяльність адміністративного органу;

12) користуватися іншими визначеними законом правами в адміністративному провадженні.

В порушення принципу гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні, перш ніж прийняти рішення про відмову в перерахунку пенсії, ГУ ПФУ в Донецькій області, дійшовши висновку, що позивач не надала документи, що підтверджують виникнення права на перерахунок, не повідомило ОСОБА_1 , яких саме документів не вистачає; не надало їй можливості надати пояснення, подати додаткові документи, звернутися з клопотанням про витребування додаткових документів та відомостей тощо.

Прийняття рішення у справі регламентовано нормами ст. 69 Закону № 2073.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону № 2073 за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.

Вимоги до змісту адміністративного акта наведені у ст. 71 Закону № 2073.

Так, згідно з ч. 1 ст. 71 Закону № 2073 письмовий адміністративний акт або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, складається із вступної, мотивувальної, резолютивної та заключної частин.

Адміністративний акт містить підпис та/або печатку (у тому числі електронні), якщо інше не передбачено законом, та повне ім`я відповідальної посадової особи адміністративного органу.

У вступній частині зазначаються найменування адміністративного органу, дата прийняття адміністративного акта та його реєстраційний номер, відомості в обсязі, достатньому для встановлення особи адресата адміністративного акта, та його контактні дані.

Мотивувальна частина адміністративного акта складається згідно з вимогами цього Закону.

У резолютивній частині адміністративного акта зазначається суть прийнятого за результатами розгляду справи рішення. Крім того, можливе викладення додаткових положень, визначених цією статтею.

У заключній частині зазначаються строк набрання адміністративним актом чинності та спосіб визначення такого строку. В адміністративному акті, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи або покладає на неї певний обов`язок, зазначаються строки і порядок його оскарження (у тому числі найменування та місцезнаходження адміністративного органу, який є суб`єктом розгляду скарги, та вид суду, до якого особа може подати позов). У разі якщо подання скарги чи пред`явлення позову не зупиняє дію адміністративного акта, у заключній частині повинна міститися вказівка на такий винятковий правовий наслідок з посиланням на правові підстави для такого винятку.

Оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 71 Закону № 2073, зокрема, через те, що в його заключній частині відсутні відомості про строк набрання ним чинності, а також порядок його оскарження відповідно до Закону № 2073.

Вимоги до мотивування (обґрунтування) адміністративного акта визначені ст. 72 Закону № 2073.

Так, згідно з ч. 1 ст. 72 Закону № 2073 адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених ч. 6 цієї статті).

Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 Закону № 2073 у мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.

Для окремих видів справ законодавством можуть визначатися додаткові відомості, що зазначаються у мотивувальній частині адміністративного акта (ч. 4 ст. 72 Закону № 2073).

Згідно з ч. 5 ст. 72 Закону № 2073 відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом.

Ч. 6 ст. 72 Закону № 2073 передбачено, що мотивування (обґрунтування) адміністративного акта не вимагається, якщо: 1) адміністративний орган задовольнив заяву, при цьому адміністративний акт не стосується прав, свобод чи законних інтересів інших осіб; 2) адміністративний орган під час здійснення інспекційних (контрольних, наглядових) повноважень не виявив порушень законодавства.

Рішення, яке є предметом спору, не відповідає вимогам мотивування (обґрунтування) адміністративного акта, визначеним ст. 72 Закону № 2073.

Мотивування (обґрунтування) рішення про відмову в перерахунку пенсії не забезпечує ОСОБА_1 належну можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження, оскільки всупереч приписам п. п. 4, 5 ч. 2 ст. 72 Закону № 2073 в цьому рішенні відсутня детальна правова оцінка обставин, виявлених пенсійним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин; відсутнє посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки пенсійного органу.

Зокрема, в рішенні, яке є предметом спору, ГУ ПФУ в Донецькій області не навело жодних висновків щодо наявності чи відсутності у позивачки права на перерахунок пенсії в розмірі не менше ніж шість мінімальних пенсій за віком відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР; не вказало, яких саме документів для такого перерахунку не вистачає.

Суд наголошує, що в контексті спірних правовідносин йшлося про прийняття рішення про відмову в перерахунку пенсії, а тому воно потребувало ретельного, повного і чіткого обґрунтування, чого відповідачем не було забезпечено.

Умови правомірності адміністративного акта наведені у ст. 87 Закону № 2073.

Згідно з ч. 1 ст. 87 Закону № 2073 адміністративний акт є правомірним, якщо він прийнятий компетентним адміністративним органом відповідно до закону, що діяв на момент прийняття акта.

Відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону № 2073 протиправним є адміністративний акт, що не відповідає вимогам, визначеним ч. 1 цієї статті, зокрема:

1) прийнятий адміністративним органом, що:

а) не мав на це повноважень;

б) використав дискреційні повноваження незаконно;

2) суперечить положенням закону щодо форми та змісту адміністративного акта;

3) порушує норми матеріального права;

4) не відповідає принципам адміністративної процедури.

Порушення адміністративним органом передбаченої законом адміністративної процедури, якщо воно не вплинуло і не могло вплинути на правомірність вирішення справи по суті, не спричиняє протиправності адміністративного акта (ч. 3 ст. 87 Закону № 2073).

Отже, невідповідність адміністративного акта принципам адміністративної процедури є самостійною і достатньою підставою для визнання його протиправним.

Оскільки рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 04 березня 2025 року № 932510158334 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 » є протиправним, порушене право позивачки підлягає поновленню шляхом скасування цього рішення.

Виходячи з встановлених фактичних обставин та правового регулювання спірних правовідносин, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС для повного та ефективного захисту порушеного права позивача на пенсійне забезпечення суд вважає за необхідне також застосувати такий спосіб захисту як зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 як особі, потерпілій від Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та особі з інвалідністю третьої групи, щодо якої встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, перерахунок пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до ст. 54 Закону № 796, з урахуванням всіх підвищень і доплат, передбачених законодавством, із застосуванням норм ч. 4 ст. 54 Закону № 796 в редакції Закону № 230/96-ВР в розмірі – не нижче шести мінімальних пенсій за віком з 25 лютого 2025 року за її заявою від 25 лютого 2025 року.

З мотивів, що наведені вище, суд відхиляє заперечення відповідача, які зводяться до відсутності правових підстав для перерахунку пенсії.

Суд враховує, що ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 230/96 законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію положень ст. 16 Конституції України, установив саме м і н і м а л ь н і розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.

Нормою ч. 4 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР визначено, що «в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути н и ж ч и м и: […] по ІІІ групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком»;

Отже, ч. 4 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР не визначений певний розмір пенсії осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, а установлено, що пенсія не може бути нижчою певного (мінімального) розміру. В той же час пенсія осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, може бути вищою за мінімальний розмір, гарантований ч. 4 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 230/96-ВР.

Відтак, для повного захисту порушеного права позивачки суд покладає на пенсійний орган обов`язок здійснити перерахунок пенсії «в розмірі – не нижче шести мінімальних пенсій за віком», а не «в розмірі – шести мінімальних пенсій за віком», (як про це просить позивач).

З приводу покликання відповідача на те, що він не має доступу до пенсійної справи позивачки, суд зазначає таке.

Виходячи з положень п. 4.2, 4.10 Порядку № 22-1 саме ГУ ПФУ в Донецькій області, як пенсійний орган, визначений за принципом екстериторіальності для розгляду заяви від 25 лютого 2025 року і який прийняв оскаржуване рішення про відмову в перерахунку пенсії, є належним відповідачем у цій справі.

У зв`язку з цим саме на ГУ ПФУ в Донецькій області суд покладає обов`язок здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 за її заявою від 25 лютого 2025 року.

В процесі виконання цього судового рішення ГУ ПФУ в Донецькій області, у разі виникнення такої необхідності, може отримати доступ до матеріалів електронної пенсійної справи ОСОБА_1 в порядку електронної взаємодії між територіальними органами Пенсійного фонду, про що відповідачу достеменно відомо, (зважаючи на те, що це не перше судове рішення, яким на пенсійний орган, визначений за принципом екстериторіальності, суд покладає обов`язок здійснити перерахунок пенсії).

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Суд надав оцінку основним доводам і запереченням сторін. Решта доводів і заперечень сторін не спростовують висновків суду по суті позовних вимог.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як громадянка, віднесена до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, позивач звільнений від сплати судового збору в силу положень п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Докази здійснення інших судових витрат нею не надані, а тому судові витрати не підлягають розподілу.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 04 березня 2025 року № 932510158334 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 ».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 як особі, потерпілій від Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та особі з інвалідністю третьої групи, щодо якої встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, перерахунок пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до ст. 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням всіх підвищень і доплат, передбачених законодавством, із застосуванням норм ч. 4 ст. 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону України від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі – не нижче шести мінімальних пенсій за віком, з 25 лютого 2025 року за її заявою від 25 лютого 2025 року.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

6. Повне судове рішення складено 17 березня 2026 року.

Суддя Т.О. Кравченко