Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №160/35193/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року Справа № 160/35193/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

11.12.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від «21» листопада 2025 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у звільненні з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення та виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у відповідача. 18 листопада 2025 року позивач подав рапорт (вх. № 1772/69099-в), в якому просив звільнити його з військової служби у запас на підставі підпункту «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини) п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: «необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Позивач отримав від відповідача лист, підписаний за допомогою КЕП від 21 листопада 2025 року № 1772/27093, в якому містилася відмова, оскільки на думку відповідача відсутні підстави для звільнення з військової служби позивача у зв`язку із наявністю рідної сестри – ОСОБА_2 . Позивач вважає рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від «21» листопада 2025 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у звільненні з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивач має усі підстави для звільнення, що підтверджується наданими позивачем документами. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.

15.12.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

28.12.2025 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що 18.11.2025 позивач звернувся по команді до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом щодо його звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю II групи. До рапорту було долучено документи, які підтверджують родинні зв`язки, документи, які підтверджують інвалідність батька, його потребу в постійному догляді та документи, які підтверджують потребу матері позивача в догляді. Однак, до рапорту було також долучено акт обстеження сімейного стану позивача, відповідно до якого встановлено наявність рідної сестри позивача, яка може здійснювати догляд за батьком. ОСОБА_1 не підтвердив відсутність інших членів сім`ї І чи ІІ ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за його батьком, а тому не підтвердив підстав для звільнення його з військової служби.

17.03.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 з 02 серпня 2024 року, що підтверджується записом у військовому квитку серії НОМЕР_2 від 25 червня 2024 року.

18 листопада 2025 року позивач подав рапорт (вх. № 1772/69099-в), в якому просив звільнити його з військової служби у запас на підставі підпункту «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини) п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: «необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи».

Потреба звільнення обґрунтована необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком позивача – ОСОБА_3 , який є особою з інвалідністю 2 групи з 2008 року, що підтверджується довідкою Дунаєвецької міжрайонної медико-соціальної експертної комісії серії СМЕ № 0114419 від 31 травня 2008 року та в результаті перенесеного в липні 2025 року ішемічного інсульту останній потребує постійного стороннього догляду з липня 2025 року, відповідно до висновку ЛКК № 4 від 17 липня 2025 року.

Листом Військової частини НОМЕР_1 від 21 листопада 2025 року № 1772/27093, повідомлено позивача, про відмову у звільненні з військової служби, оскільки на думку відповідача відсутні підстави для звільнення з військової служби позивача у зв`язку із наявністю рідної сестри – ОСОБА_2 .

Позивач не погоджується із відмовою у його звільненні від 21 листопада 2025 року та вважає її протиправною, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, під час дії воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, можуть бути звільнені з військової служби, зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, а також відповідні нормативні акти, що регулюють проходження служби у Національній гвардії України, передбачають обов`язок військовослужбовця, який бажає звільнитися з військової служби за сімейними обставинами, подати рапорт із зазначенням підстав звільнення та документів, що підтверджують такі підстави.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач подав до командування рапорт з посиланням на підпункт «г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 ч. 12 статті 26 Закону № 2232-XII, додавши документи, які підтверджують: родинні зв`язки з батьком; наявність у батька інвалідності II групи та потребу у постійному сторонньому догляді; обставини, які свідчать про відсутність інших осіб, спроможних здійснювати такий догляд.

Єдиною підставою для відмови у звільнені позивача з військової служби, відповідачем зазначено наявністю рідної сестри – ОСОБА_2 , яка повинна здійснювати постійний догляд за батьком.

З огляду на лист від 21 листопада 2025 року відповідача не ставиться під сумнів наявність у ОСОБА_3 ІІ групи інвалідності, а також його потребу у постійному сторонньому догляді, як і потребу в такому постійному сторонньому догляді його дружиною, що є матір`ю Позивача у справі – ОСОБА_4 , при цьому основною причиною відмови у звільненні є наявність іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення – рідною сестри – ОСОБА_2

При цьому, позивач зазначає, що ОСОБА_2 30.09.2023 року уклала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 », відповідно до ст.18 ч.2 Федерального закону про реєстрацію, зареєстрована за адресою: « АДРЕСА_1 (з паном Тодлером), в`їзд – ІНФОРМАЦІЯ_1 », відповідно до посвідки на проживання серії D НОМЕР_3 , виданою 18.01.2024 року, отримала дозвіл на перебування та дозволено займатись трудовою діяльністю за кордоном та відповідно до довідки про зарахування на навчання у зимовому семестрі 2025/2026 року, виданою Дрезденським технічним університетом від 04 липня 2025 року зарахована на стаціонарне навчання у Німеччині, перша вища освіта, форма навчання – денна та не має можливості здійснювати догляд за своїм батьком.

Так, суд зазначає, що статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Згідно з частиною першою статті 172 Сімейного кодексу України дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України визначено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Згідно зі статтею 203 Сімейного кодексу України дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Суд зазначає, що абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Тобто, така підстава є правомірною за умови, якщо інший член сім`ї першого або другого ступеня споріднення через об`єктивні причини не може виконувати відповідні обов`язки.

Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені. Згідно статтею 1262 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості є її рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.

Суд наголошує, що відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Таким чином, законодавством визначені критерії, за наявності яких особи складають сім`ю, яким є зокрема спільне проживання.

При цьому, суд також враховує, що необхідність здійснювати постійний догляд передбачає саме спільне проживання з особою. Здійснювати такий догляд не може той, хто проживає окремо.

Також, суд зазначає, що поняття "обов`язку утримання" та "обов`язку здійснення постійного догляду" не є тотожними. Утримання особи - це надання матеріальної допомоги. Постійний догляд - це форма догляду за особою з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

Матеріали справи не містять достатніх доказів щодо наявності членів сім`ї, які можуть здійснювати постійний догляд за хворим батьком позивача, відповідно позивачем доведено, що окрім нього, інших членів сім`ї, які спільно проживають та могли здійснювати постійний догляд за батьком позивача немає. Таким чином, з огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивач надав відповідачу достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком особою з інвалідністю IІ групи та відсутності інших членів її сім`ї, які б могли здійснювати такий догляд.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що наведені позивачем обставини щодо стану здоров`я батька, який є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду, а також фактичної неможливості сестри позивача здійснювати такий догляд через постійне проживання та навчання за кордоном, свідчать про відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, спроможних забезпечити належний догляд за батьком позивача.

Відповідачем не доведено, що надані позивачем документи є недостатніми або такими, що не підтверджують наявності у позивача права на звільнення за підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII. Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що позивач діяв у межах і спосіб, передбачені чинним законодавством, а подані ним документи містять достатні дані для підтвердження сімейних обставин, які дають право на звільнення.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від 21 листопада 2025 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у звільненні з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Так, вимоги в частині зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення та виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, задоволенню не підлягають, оскільки є дискреційними повноваженнями відповідача щодо прийняття відповідного рішення.

У частині четвертій статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача в рамках спірних правовідносин є зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 18.11.2025 року про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від 21 листопада 2025 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у звільненні з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 18.11.2025 року про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв