Рішення від 17 березня 2026 р. у справі №140/14449/24 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року ЛуцькСправа № 140/14449/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача, Чернеш Дмитро Сергійович (далі – Чернеш Д. С., заявник), в інтересах ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Міністерства оборони України (далі – МО України, відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 (далі – в/ч НОМЕР_1 , відповідач 2) з позовними вимогами про:

1. Визнати протиправними дії з 30.10.2022 по 15.11.2024 включно: МО України, в/ч НОМЕР_1 у відношенні ОСОБА_1 щодо неналежних: алгоритму розрахунку грошової компенсації за невикористаних основних та додаткових відпусток за 2022-2024 роки; індексації грошового забезпечення; нарахування та виплати грошового забезпечення; речового забезпечення; нарахування та виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно; нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією за постановою Кабінету Міністрів України № 460 від 17.09.2014 (з відповідними змінами); нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки; нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки; нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; нарахування та виплати додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 за період з 30.10.2022 по 15.11.2024 включно; нарахування та виплати середнього заробітку(середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні;

2. Зобов`язати в/ч НОМЕР_1 належним чином нарахувати та негайно виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення із: застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; урахуванням індексації грошового забезпечення; за період з 30.10.2022 по 31.12.2022 включно, з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», починаючи з 30.10.2022, доплативши з вказаних сум єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

3. Зобов`язати в/ч НОМЕР_1 належним чином нарахувати та негайно виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення із: застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; урахуванням індексації грошового забезпечення; за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 включно, з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», починаючи з 01.01.2023, доплативши з вказаних сум єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

4. Зобов`язати в/ч НОМЕР_1 належним чином нарахувати та негайно виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення із: застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; урахуванням індексації грошового забезпечення; за період з 01.01.2024 по 15.11.2024 включно, з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», починаючи з 01.01.2024, доплативши з вказаних сум єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

5. Зобов`язати в/ч НОМЕР_1 належним чином нарахувати та негайно виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення із врахуванням: додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 за період з 30.10.2022 по 15.11.2024 включно у розмірі 100000,00 грн щомісячно; індексації грошового забезпечення; з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», починаючи з 30.10.2022, з врахуванням фактично виплачених сум, доплативши з вказаних сум єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

6. Зобов`язати в/ч НОМЕР_1 , відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 460 від 17.09.2014 (з відповідними змінами) належним чином нарахувати та негайно виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення(посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення(підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення) за кожний повний календарний місяць служби, а саме за 32 (тридцять два) повних місяців служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення(посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення(підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», доплативши з вказаних сум єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

7. Зобов`язати в/ч НОМЕР_1 належним чином нарахувати та негайно виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за: 60 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки; 28 невикористаних днів відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки; з розрахунку грошового забезпечення(посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення(підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», доплативши з вказаних сум єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

8. Зобов`язати в/ч НОМЕР_1 належним чином нарахувати та негайно виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»;

9. Зобов`язати в/ч НОМЕР_1 належним чином нарахувати та негайно виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з 15.11.2024 по день набрання рішенням суду законної сили включно, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства;

10. Стягнути солідарно з МО України та в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 100000,00 грн (сто тисяч гривень);

11. Зобов`язати Міністерство оборони України та в/ч НОМЕР_1 подати до суду звіт про повне виконання судового рішення протягом 10 (десяти) денного строку з моменту набрання законної сили.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 30.10.2022 зараховано до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та з 15.11.2024 виключено зі списків особового складу відповідача.

Зауважує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 в справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

Таким чином, з 2020 року в законодавстві відсутня норма, яка б передбачала обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Враховуючи, що пунктом 6 Постанови №103 були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 і ці зміни визнанні судом протиправними і скасовані, Закони України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не містять застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, то з 01.01.2020 підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови №704 із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Отже, редакція законів України про Державний бюджет на коментовані роки свідчить про зміни як в 2020, 2021, 2022 так і в 2023 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону збільшення.

Відтак, на думку сторони позивача, зміна (підвищенням) прожиткового мінімуму для працездатних осіб є об`єктивною обставиною, що призводять до зміни розміру посадового окладу та окладу за військове звання з 01 січня відповідного року.

Щодо індексації зазначає, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Не нарахована та не виплачена одноразова грошова допомога у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією за постановою Кабінету Міністрів України № 460 від 17.09.2014 (з відповідними змінами) з розрахунку місячного грошового забезпечення відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення) за кожний повний календарний місяць служби, а саме за 32 (тридцять два) повних місяців служби, на яке має право військовослужбовець на день звільнення, помноженого на 4 відсотки та на 32 (тридцять два) , повних календарних місяців служби у періоді 2022-2024 роках), але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Велика Палата Верховного Суду наголосила про необхідність включення до щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.

Також, у витязі з наказу по стройовій частині вказано про зобов`язання виплати позивачу грошової компенсації за невикористаних дні відпусток за 2022-2024 роки, при цьому як учаснику бойових дій лише за 28 діб, замість вірних 34 (відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» 14 календарних днів на рік).

Право позивача на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно передбачено пунктом 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (з відповідними змінами).

Переконаний щодо неналежної сплати єдиного внеску, внаслідок чого здійснено обмеження права позивача на пенсійне забезпечення, яке підлягає поновленню.

Вказує, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Зважаючи на повну наявність вини відповідачів, сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, підлягає стягненню за весь період, у повному обсязі на користь позивача.

Відповідно до викладеного зазначає, що позивачу протиправно не було виплачено грошове забезпечення у вказаний період, позивач має право та стягнення такого забезпечення з урахуванням індексу інфляції. Відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Окрім того, з вини відповідачів позивачу також завдано значної моральної шкоди, так як було порушено право на своєчасний розрахунок при звільненні, передбачене статтею 116 КЗпП України, а також інші права і свободи громадянина, які відповідно до статті 22 Конституції України не є вичерпними, в наслідок чого: позивач змушений приймати постійне медикаментозне лікування, потребуюче грошей, часу, надзусиль, що супроводжується суцільним моральним дискомфортом; у зв`язку з неналежним розрахунком при звільненні, позивач змушений був вдаватись до принизливої процедури «виклянчування»; після звільнення, позивач, котрий все своє свідоме життя пропрацював, фактично не маючи ні належної робити, ні коштів для достойного існування, вислуховував обіцянки та прояви байдужості з боку відповідачів; під час оформлення необхідних письмових запитів до керівників відповідачів, позивач відчував шалене моральне потрясіння від того, що прослуживши скільки років цій системі, змушений виклянчувати належні кошти; отримуючи відповіді, при тому далеко не на всі свої запити та питання, позивач змушений шаленіти від малодушності, нахабства й відверто однобічного трактування законодавства, втрачаючи елементарну віру у справедливість; під час оформлення потрібних запитів та документів, пригадувались полеглі товариші, що не завжди давало можливість комфортно та якісно, без спогадів кошмарів війни заснути; будучи морально втомленим, “розбитим” і “понівеченим” після тяжких років служби, не маючи можливості відразу адаптуватись до “цивільного” життя, переживаючи матеріальні, побутові й особисті труднощі, змушений позичати кошти на життя, при цьому знаючи, що відповідачі винні значні суми коштів, які виплачуються відразу і у повному обсязі лише керівному складу, не помічаючи “трудяг”, в наслідок чого позивач відчував і відчуває себе неповноцінним як особистість.

Оскільки позивачу відповідач 1 та 2 завдали шкоди та продовжують завдавати спільно, відповідачі несуть солідарну відповідальність відповідно до частини першої статті 1190 ЦК України.

Уважаючи такі дії в/ч НОМЕР_1 протиправними просить адміністративний позов задовольнити повністю (том 1 арк. спр. 1-44).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до МО України, в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії залишено без руху та встановлено десять днів з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви (том 1 арк. спр. 134-137).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 визнано необґрунтованим заявлений відвід судді Смокович В. І. у справі №140/14449/24 за позовом ОСОБА_1 до МО України, в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії та заяву-клопотання представника позивача Чернеша Д. С., про відвід судді передано на розгляд іншому судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 КАС України (том 1 арк. спр. 147-149).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 (суддя Стецик Н. В.) в задоволенні заяви-клопотання представника позивача про відвід судді Смокович В. І. в адміністративній справі № 140/14449/24 за позовом ОСОБА_1 до МО України, в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії відмовлено (том 1 арк. спр. 152-154).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 08.01.2025 продовжено процесуальний строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі Волинського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 на п`ять днів з дня вручення/отримання копії цієї ухвали, яку отримано представником позивача 08.01.2025 та самим позивачем 13.01.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (том 1 арк. спр. 159-161).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до МО України, в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії – повернуто особі, яка її подала (том 1 арк. спр. 166-167).

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 у справі №140/14449/24 скасовано та направлено на продовження розгляду до Волинського окружного адміністративного суду (том 1 арк. спр. 215-220).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини п`ятої, сьомої статті 262 КАС України (том 1 арк. спр. 224-226).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження в судовому засіданні за позовом ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 , МО України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії (том 1 арк. спр. 242-245).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18.02.2026 відмовлено у задоволенні заяви №1 представника позивача в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 , МО України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії (том 2 арк. спр. 8-10.

В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 18.02.2026 представник в/ч НОМЕР_1 позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що пункт 4 постанови №704 з 20.05.2023 (дата набрання чинності) діяв в новій редакції. Отже, положення пункту 4 постанови №704 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 в оспорюваний позивачем період не визнані протиправними, неконституційними та у встановленому законодавством порядку не скасовані, а тому підлягають застосуванню до спірних правовідносин в цій справі в період з 20.05.2023 по 15.11.2024.

Зауважує, що одноразова грошова допомога при звільненні виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.

У рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Оскільки позивач був звільнений з військової служби 15.11.2024, то в/ч НОМЕР_1 здійснено розрахунок і виплату відповідно до положень пункту 4 постанови №704 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, виходячи з розміру 1762 гривні.

Звертає увагу суду, що в позовній заяві відсутні будь-які доводи та міркування, на якій підставі позивач вважає, що набув право на 100 000 гривень такої винагороди за весь оспорюваний ним період, чим саме він керується та мотивує свої абстрактні та безпідставно заявлені позовні вимоги щодо начебто невірного нарахування та виплати додаткової винагороди.

Натомість відповідачем 2 нараховано та виплачено позивачу додаткову винагороду за період жовтень 2022 - листопад 2024 року в загальному розмірі 981 268,15 грн, підстави для здійснення виплат у іншому розмірі відсутні.

Окрім того представник в/ч НОМЕР_1 переконаний, що ними виконано свій обов`язок щодо виплати індексації згідно постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Так, за період з 30.10.2022 по 15.11.2024 було враховано останній базовий місяць березень 2018 року, грудень 2023 року.

В матеріалах справи відсутні будь-які доводи позивача про те, що нараховані та виплачені види грошового забезпечення, компенсації, індексація військовою частиною суперечить чинному законодавству і в/ч НОМЕР_1 повинна була здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату в якомусь іншому розмірі.

Щодо грошової компенсації вартості за неотримане речове майно повідомляє, що чинним законодавством передбачене не тільки право військовослужбовця на грошову компенсацію за неотримане речове майно, а й визначений порядок реалізації передбаченого права військовослужбовця, що вимагає вчинення від нього обов`язкових дій.

З метою отримання грошової компенсації, позивач зобов`язаний був звернутись із заявою/рапортом на ім`я командира в/ч НОМЕР_1 про виплату йому компенсації. Тільки на підставі такого рапорту командиром в/ч НОМЕР_1 могло бути видано наказ про виплату такої компенсації.

Однак, позивач в ході проходження військової служби у військовій частині та навіть після звільнення з військової служби з таким рапортом або заявою до командира в/ч НОМЕР_1 не звертався, відомості про реєстрацію та розгляд такого рапорту/заяви відсутні. А отже, відсутні будь-які правові підстави задовольняти позовні вимоги щодо зобов`язання нарахувати та виплатити йому таку компенсацію.

Також вказує, що компенсація втрати частини доходів відповідно до вимог відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 виплачується тільки у випадку обов`язкового досудового врегулювання спору, а тому підстави для такої виплати відсутні.

Відповідач 2 просить відмовити у задоволенні вимог про сплату єдиного соціального внеску та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок так як вони є похідними від вищевикладених та фактично права, свободи і законні інтереси не є порушеними.

Переконаний, що з матеріалів справи не встановлено факту заподіяння позивачу моральних страждань оскаржуваними діями, позивачем не надано належних та допустимих доказів заподіяння йому такої шкоди, а також не наведено належних мотивувань, з яких він виходив при визначенні розміру цієї шкоди.

У зв`язку із наведеним представник в/ч НОМЕР_1 просить у задоволені позову відмовити (том 2 арк. спр. 14-25).

На адресу суду 23.02.2026 від представника позивача надійшла заява №1 від 20.02.2026, у якій, серед іншого, викладені заперечення щодо відзиву. У даній заяві ОСОБА_2 зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023 не може встановлювати, регулювати, призначати розмір прожиткового мінімуму, з якого нараховувати грошове забезпечення військовому хоча б тому, що постанови Кабінету міністрів України не є законом, а відтак це очевидно суперечить пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України.

Просить врахувати позицію Верховного Суду, яка викладена в постанові від 29.01.2026 у справі №240/31199/23, де зазначено, що додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, відповідно до довідки військової частини виплачувалася позивачу починаючи з квітня 2022 року по лютий 2023 року, вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача(як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної відпустки.

Верховним Судом сформований правовий висновок щодо вказаного спірного питання, беручи до уваги, що додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, виплачувалася особі у період проходження ним військової служби, ця винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача, з якого обчислюється розмір грошової компенсації за невикористані ним дні оплачуваних відпусток.

Щодо компенсації втрати частини доходів вказує, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Зважаючи на триваючу протиправність дій відповідача, рішення суду повинно бути настільки ефективним та мати превентивну функцію, щоб виключити потребу подальших позовів щодо єдиного внеску та середнього заробітку (том 2 арк. спр. 39-45).

Представник МО України у відзиві на позовну заяву від 26.02.2026 заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав, що позовні вимоги щодо правильності нарахування грошово забезпечення, додаткової грошової винагороди, компенсації вартості неотриманого речового майна тощо здійснюється за місцем проходження служби, тобто в/ч НОМЕР_1 .

Зауважує, що у позовній заяві позивач наводить низку підстав, з яких, на його думку, було завдано моральної шкоди, проте жодна із зазначених не підтверджена будь-яким доказом, як і не наведеного мотивів, якими він керувався при обчисленні розміру моральної шкоди, а тому у задоволені позову, в частині вимог до МО України просить відмовити (арк. спр. 52-55).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 заяву №1 від 23.02.2026 представника позивача задоволено частково. Витребувано від в/ч НОМЕР_1 оригінали рапортів та заяв, поданих ОСОБА_1 або ж його представником щодо виплати компенсації за неотримане речове майно та встановлено відповідачу 2 п`ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання до суду витребуваних доказів. У задоволенні решти вимог заяви №1 від 23.02.2026 – відмовлено (том 2 арк. спр. 62-67).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 витребувано від в/ч НОМЕР_1 бойові розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 , на підставі яких видана довідка ОСОБА_1 від 11.05.2024 №1116/кп про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та встановлено триденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання до суду витребуваних доказів (том 2 арк. спр. 81-83).

Представником відповідача 2 10.03.2026 та 17.03.2026, на виконання ухвал Волинського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 та 09.03.2026 надано письмові докази виплати грошового забезпечення та всіх без винятку видів грошової допомоги; лист в/ч НОМЕР_1 №138/53/310; довідку від 19.12.2024 №7990 та витяги наказів командира в/ч НОМЕР_1 (том 2 арк. спр. 87-108).

Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАС України) до суду не надходило.

Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.10.2022 №296 ОСОБА_1 з 30.10.2022 зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення (том 1 арк. спр. 55) та наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 15.11.2024 №341 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення (том 1 арк. спр. 56).

Наведене також підтверджується відомостями військового квитка серії НОМЕР_2 (том 1 арк. спр. 58-68).

Представник позивача 10.12.2024 звернувся до відповідача 2 про виправлення помилок, надання документів, належний та своєчасний розрахунок, виплату грошового забезпечення та всіх без винятку видів грошової допомоги, надання письмової відповіді, у якій вимагав виправити у витязі із наказу про виключення зі списків особового складу частини НОМЕР_1 відомості відносно щодо календарної вислуги років; належно оформити на надати довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, відповідно до додатка №6 до Порядку, за період проходження служби, позначивши, які саме періоди зараховуються в трудовий стаж (вислугу років) день за три; зазначити номер тарифного розряду відповідно до Додатку №1 постанови Кабінету Міністрів України №704 та тарифний коефіцієнт, з яких нараховувалось грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання), а також перерахувати вказані показники виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на поточний період, на підставі чого перерахувати негайно виплатити належне грошове забезпечення; виплатити недоплачену грошову компенсацію за невикористані відпустки; нарахувати та виплатити додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 за період проходження військової служби в сумі 100000 гривень щомісячно; нарахувати та виплатити грошову компенсацію недоотриманого речового майна; нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення; нарахувати та виплатити середній заробіток (середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні; письмово повідомити про сумі, належні заявнику при звільненні, детально розписавши за що саме та у якому розмірі попунктно (том 2 арк. спр. 88).

Листом в/ч НОМЕР_1 №138/53/310 відповідач 2 повідомив, що за час проходження служби календарна вислуга років, зазначена в наказі командира в/ч НОМЕР_1 від 15.11.2024 № 341 визначена на підставі записів про періоди проходження служби у військовому квитку солдата ОСОБА_1 .

За час проходження служби грошове забезпечення солдата ОСОБА_1 , а саме розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, визначався відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2018 - 1762 грн. Посадовий оклад солдата ОСОБА_3 розраховувався згідно 4 тарифного розряду.

Зауважив, що підстави для перерахунку та доплати грошового забезпечення позивачу відсутні. Індексація за період проходження служби виплачувалась відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Додаткова винагорода виплачувалась солдату ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 (зі змінами). Зокрема вказаною постановою визначено, що додаткова винагорода з розрахунку 100000 гривень на місяць виплачується військовослужбовцям які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах бойових дій пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Вказано, що виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно не належить групі військовослужбовців до якої відноситься солдат ОСОБА_1 (том 2 арк. спр. 89-90).

Уважаючи дії відповідача 2 щодо неналежної виплати грошового забезпечення протиправними, а також у зв`язку із завданням значної моральної шкоди, ОСОБА_1 за захистом своїх порушених прав звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Кабінету Міністрів України 30.08.2017 затверджено постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова №704).

Пункт 4 Постанови №704, в редакції, чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Кабінет Міністрів України 21.02.2018 прийняв Постанову №103 (набрала чинності 24.02.2018), якою внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови №103).

На момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови №103.

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Також пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VIII встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Тобто, згідно із внесеними змінами розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення став розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року, який був сталою незмінною величиною. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі.

Спірність питання у цій справі полягає у правомірності дій відповідачів щодо обчислення та виплати позивачу у період з 30.10.2022 по 15.11.2024 грошового забезпечення (допомоги на оздоровлення та інших виплат) з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, обчислених із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (тобто 1762,00 грн), а не з розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня календарного року виплати (станом на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024).

При вирішенні спору суд враховує, що відповідно до статті 6 Закону України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

Частиною другою статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Звідси слідує, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Суд зауважує, що Закон України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закон України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закон України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не містить застережень, щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, у 2022 - 2024 роках не містять, на відміну від пункту 8 розділу Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік», яким передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018.

Згідно з приписами частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом враховано правові висновки Верховного Суду у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 в частині застосування норм права щодо розрахункової величини для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням згідно з Постановою №704. Так Верховний Суд сформулював висновок, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. При цьому, Верховний Суд звернув увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Верховний Суд у постанові від 19.10.2022 у справі №400/6214/21 (за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 рік)) дійшов таких же висновків.

Також у постанові від 15.09.2023 у справі № 420/6572/22 Верховний Суд зазначив, що з 01.01.2020 розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто, з 29.01.2020 (з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18) діє пункт 4 Постанова №704 щодо розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням в редакції, яка була чинна до набрання чинності Постановою №103.

При цьому встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

У цій справі судом встановлено, що у спірному періоді (у 2022 - 2024 роках) ОСОБА_1 грошове забезпечення виплачувалося з урахуванням посадового окладу та окладу за військове звання, які розраховані згідно з Постановою №704, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 (1762,00 грн), про що відповідачами не заперечується та підтверджується картками особового рахунку військовослужбовця (том 2 арк. спр. 34-36).

Статтею 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб з 01 січня 2018 року - 1762 гривні.

Натомість Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 1 січня - 2481 гривні, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня - 2684 гривні та Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня - 3028 гривні.

Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок №260), грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку № 260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням.

За змістом пункту 1 розділу VІ Порядку № 260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов`язків.

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу XVI Порядку № 260 командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби. Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.

Згідно з пунктами 1, 6 розділу XXIII Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (пункт 1 розділу XXIV Порядку № 260).

Суд зазначає, що як основні, так і щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, залежать від посадового окладу та окладу за військовим званням.

З огляду на наведені вище положення нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, правові висновки Верховного Суду (у подібних правовідносинах) суд у цій справі дійшов висновку, що при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_4 відповідач 2 протиправно не врахував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року (станом на 01.01.2022 та 01.01.2023) як розрахункової величини, що призвело до виплати грошового забезпечення, інших виплат у меншому, ніж належить, розмірі.

Щодо періоду з 01.01.2023 суд зазначає, що пунктом 2 Постанови № 481 від 12.05.2023 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704» внесена зміна до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), викладено абзац 1 в такій редакції:

«Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Отже, пункт 4 Постанови № 704 в первісній редакції, яка визначала застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, був застосовним до 19.05.2023.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, що стосуються реалізації конституційного права на соціальний захист, і сформулював юридичні позиції, згідно з якими за Конституцією України певні категорії громадян України потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (Рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, Рішення від 17.03.2004 № 7-рп/2004, Рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016).

Так, у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, пов`язані з особливістю виконуваних ними обов`язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захист суверенітету і територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України); потреба в додаткових гарантіях соціального захисту цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

У первинній редакції пункту 4 Постанови № 704 Кабінет Міністрів України визначив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями прожитковий мінімум, встановлений законом на поточний рік, як державний соціальний стандарт, встановлений законом, який був покликаний забезпечити достатній рівень життя військовослужбовців на фоні росту цін та інфляції в країні та уникнути необхідності одноразових, штучних підвищень грошового забезпечення за рахунок видання окремих нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою, зокрема визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України (положення статті 2 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).

Згідно з приписами статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров`я та освіти.

Відповідно до пояснювальної записки до проекту Постанови № 704 необхідність її прийняття була зумовлена потребою реформування системи грошового забезпечення військовослужбовців, оптимізації структури грошового забезпечення та підвищення рівня грошового забезпечення військовослужбовців, який узгоджено з мінімальною заробітною платою в державі шляхом установлення розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням у співвідношенні до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Натомість пункт 4 Постанови № 704 в редакції пункту 2 Постанови № 481 замінює такий державний соціальний стандарт як прожитковий мінімум на сталу величину 1 762.00 грн, застосування якої при визначенні посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців не лише суттєво зменшує їх розміри окладів, а й зводить нанівець мету прийняття Постанови № 704 як такої.

Така зміна правового регулювання щодо розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців скасовує основну новелу пункту 4 Постанови № 704, яка полягала в тому, що розміри посадових окладів, окладів за військовим званням співвідносилися до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлюється законом про Державний бюджет на відповідний календарний рік, а також призводить до збільшення питомої частки додаткових видів грошового забезпечення, що нівелює ідею оптимізації структури грошового забезпечення та гарантії захищеності грошового забезпечення військовослужбовців від негативних економічних факторів.

Приписи пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції відповідали вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який запровадив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів різних категорій публічних службовців саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Суд звертає увагу, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2026 по справі № 520/5814/24 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.10.2025 у справі № 600/3516/24-а та від 22.10.2025 у справі № 420/3824/25, у яких викладено правовий висновок про те, що з дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) та протягом усього періоду її дії (до 18.06.2025) правові підстави для видачі довідок про розмір грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відсутні. Протягом зазначеного періоду визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями здійснювалося, виходячи з фіксованої величини 1 762.00 грн, передбаченої Постановою № 481 та сформував наступний: до правовідносин, пов`язаних із оформленням та направленням до органу Пенсійного фонду України довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії позивача, визначеного станом на 01.01.2024 відповідно до Постанови № 704, під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 Постанови № 704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою № 481, якою визначено фіксовану розрахункову величину 1 762.00 грн.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, посилання відповідача 2 на те, що у спірний період з 20.05.2023 до 15.11.2024 не було підстав для обрахунку грошового забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2023, 01.01.2024, є помилковими.

Судом встановлено, що грошове забезпечення позивача у період з 20.05.2023 до 15.11.2024 обчислене без урахування зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня відповідного календарного року, що призвело до його виплати в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, чим порушені права позивача на належне грошове забезпечення.

Таким чином, посадовий оклад позивача та його оклад за військовим званням за вказаний період мав визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018 (виходячи з прожиткового мінімуму 1 762,00 грн), що своєю чергою призвело до неправильного обчислення складових грошового забезпечення.

Дана позиція узгоджується із постановами Другого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2026 у справах №520/93/25, №520/9491/25 та від 27.02.2026 у справі №440/12116/25.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача 2 здійснити належним чином нарахувати та негайно виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення(посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення(підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення) за кожний повний календарний місяць служби, а саме за 32 (тридцять два) повних місяців служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення(посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення(підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 3 пункту 7 розділу І Порядку №260, військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Відповідно до пункту 5 розділу XXXI Порядку №260, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.

Відповідно до пункту 6 розділу XXXI Порядку №260, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Отже у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.11.2024 №341 наказано виплатити грошову допомогу при звільненні, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 в розмірі 4% місячного грошовою забезпечення за кожний повний календарний місяць служби але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення - 32 місяців; грошову компенсацію за невикористані 25 діб щорічної основної відпустки за 2022 рік; грошову компенсацію за невикористані 20 діб щорічної основної відпустки за 2023 рік; грошову компенсацію за невикористані 15 діб щорічної основної відпустки за 2024 рік; грошову компенсацію за невикористані 28 діб додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», як учаснику бойових дій за 2023 та 2024 рік відповідно до вимог наказу Міністерства оборони України віл 07.06.2018 №260.

Суд приходить до переконання щодо протиправності нарахування позивачу компенсації невикористаної щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні, проведено відповідачем з урахуванням грошового забезпечення позивача у місяці видачі наказу та звільнення, тобто на листопад 2024 року з урахуванням розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 01.01.2018, а не на 01.01.2024.

Щодо зобов`язання в/ч НОМЕР_1 належним чином нарахувати та негайно виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення із врахуванням: додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 за період з 30.10.2022 по 15.11.2024 включно у розмірі 100000,00 грн щомісячно суд зазначає наступне.

На виконання Указу Президента України від 24.02.2024 №64 Про введення воєнного стану в Україні та Указу Президента України від 24.02.2024 №69 Про загальну мобілізацію Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв Постанову №168, якою передбачив на період дії воєнного стану виплату військовослужбовцям за видами військових формувань (зокрема, Збройних Сил) додаткової винагороди та встановив загальні умови щодо її виплати (в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах).

До Постанови №168 неодноразово вносилися зміни.

З огляду на те, що конкретизація умов, визначених у пункті 1 Постанови №168, залежить від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець, Кабінет Міністрів України постановою від 07.07.2022 №793, доповнив Постанову №168, пунктом 2-1 якої установив, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Також Законом України від 28.06.2023 №3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» (далі - Закон №3161-IX) Закон №2011-ХІІ доповнено статтею 9-2 Додаткова винагорода військовослужбовцям під час дії воєнного стану, за приписами якої під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Абзацом другим пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №3161-IX, який набрав чинності 30.06.2023, установлено, що в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №2102-IX: військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, а також здійснюють бойові (спеціальні) завдання, у період здійснення зазначених заходів (завдань) щомісячно виплачується додаткова винагорода від 30000 до 100000 гривень на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з прийняттям цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2023 №836 (далі - Постанова №836) у Постанову №168 внесено зміни (набрала чинності 11.08.2023, застосовується з 01.06.2023).

Цією постановою пункт 1 Постанови №168 викладено в новій редакції, а положення про виплату військовослужбовцям додаткової грошової винагороди, які раніше містилися у пункті 1 Постанови №168, перенесено у новий пункт 1-1.

Пунктом 1-1 Постанови №168 (зі змінами, які застосовуються з 01.06.2023) установлено, що військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах; військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони; військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) (пункт 1-2 Постанови №168).

Відповідно до пункту 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 №745/32197 (далі - Порядок №260, зі змінами, чинними на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з абзацами п`ятнадцятим, шістнадцятим пункту 2 розділу I Порядку №260 до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать, зокрема, додаткова винагорода на період дії воєнного стану.

Як установлено пунктом 9 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану у Порядку №260 врегульовані розділом XXXIV.

Відповідно до пункту 2 розділу XXXIV цього Порядку (зі змінами) на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану виплачується в таких розмірах:

100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у тому числі тим, що визначені в абзаці чотирнадцятому цього пункту);

у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;

із здійснення польотів в повітряному просторі областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії, підрозділу (засобу) протиповітряної оборони;

на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);

з вогневого ураження повітряних, морських цілей противника;

з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;

кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);

у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів (медичних підрозділів підсилення);

з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням згідно з бойовими розпорядженнями;

50 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах). Перелік цих органів військового управління (управлінь (штабів) угруповань військ (сил)), затверджується Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України;

30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави;

з управління угрупованнями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України;

з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту;

у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дій;

у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України;

із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій;

з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури (у тому числі об`єктів транспортної інфраструктури - військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту).

Райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України (пункт 3 розділу XXXIV Порядку №260).

У статті 1 Закону України від 06.12.1991 №1932-ХІІ «Про оборону України» наведено визначення термінів: бойові дії - форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних сил України, інших складових сил оборони, для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння); район воєнних (бойових) дій - визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

Як обумовлено пунктом 4 розділу XXXIV Порядку №260, підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

З аналізу наведених норм (Постанови №168 на Порядку №260) можна виснувати, що виплата додаткової винагороди здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні (за місцем штатної служби військовослужбовця). Військовослужбовцям Збройних Сил України, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, розмір додаткової винагороди збільшується до 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Ключовою умовою для здійснення виплати додаткової винагороди у збільшеному до 100000,00 грн є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови №168 означають безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів та підтвердження цих обставин відповідними документами (їх перелік визначений у пункті 4 розділу XXXIV Порядку №260).

Відповідно до пункту 5 розділу XXXIV Порядку №260 одним днем участі у бойових діях або заходах вважається період (з 00 годин до 24 години календарної доби), протягом якого військовослужбовець залучався до участі в бойових діях або заходах, незалежно від кількості та тривалості таких залучень за добу. У разі, коли військовослужбовець залучається до участі в бойових діях або заходах, які розпочато до 24 години однієї доби і закінчено після 00 годин наступної доби, до розрахунку включається зазначений період як два дні участі у бойових діях або заходах.

Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини. Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункти 9, 10 розділу XXXIV Порядку №260).

На виконання ухвали суду від 09.03.2026 відповідач 2 надав суду витяги з наказів щодо ведення позивачем бойових дій на території України.

Так згідно з наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 30.10.2022 №296 (по стройовій частині) на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30.10.2022 №231-РС призначено на посади та вважати таким, що справи та посади прийняли та приступили до виконання службових обов`язків за посадою та ведуть бойові дії на території України солдата ОСОБА_1 (том 2 арк. спр. 94).

Із змісту наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 30.10.2022 №296 (по стройовій частині) позивач вибув з району ведення бойових дій у щорічну відпустку за 2023 рік на 10 діб та 3 доби для проїзду до місця проведення відпустки та назад з 01.03.2023 по 31.03.2023 (том 2 зворот арк. спр. 94).

Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 07.04.2023 №98 (по стройовій частині) визначено вважати таким, що веде бойові дії на території України та зараховано на котлове забезпечення солдата ОСОБА_1 , а відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 13.06.2023 №165 (по стройовій частині) позивач вибув з району бойових дій (том 2 арк. спр. 95 – зворот арк. спр. 96).

Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 24.06.2023 №176 (по стройовій частині) зараховано на котлове забезпечення та визначено вважати таким, що веде бойові дії на території України солдата ОСОБА_1 , а згідно з наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 14.09.2023 №262 (по стройовій частині) солдат ОСОБА_1 вибув з району ведення бойових дій (том 2 арк. спр. 96 – зворот арк. спр. 96).

Відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 06.10.2023 №284 (по стройовій частині) позивача визначено вважати таким, що веде бойові дії на території України та зараховано на котлове забезпечення, а відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 25.12.2023 №365 (по стройовій частині) вибув з району бойових дій (том 2 арк. спр. 97 – зворот арк. спр. 97).

Згідно з наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 09.01.2024 №9 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_1 визначено вважати таким, що веде бойові дії на території України та зараховано на котлове забезпечення, а відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 15.03.2024 №83 (по стройовій частині) вибув з району бойових дій (том 2 арк. спр. 98 – зворот арк. спр. 98).

Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 03.04.2024 №103 (по стройовій частині) визначено вважати таким, що веде бойові дії на території України та зараховано на котлове забезпечення солдата ОСОБА_1 , а відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 03.06.2024 №168 (по стройовій частині) позивач вибув з району бойових дій (том 2 арк. спр. 99 – зворот арк. спр. 99).

Відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 12.06.2024 №177 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_1 визначено вважати таким, що веде бойові дії на території України та зараховано на котлове забезпечення, а відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 25.07.2024 №224 (по стройовій частині) вибув з району бойових дій у міську кліічну лікарню міста Запоріжжя з 25.07.2024 (том 2 арк. спр. 100 – зворот арк. спр. 100).

Як видно з наданої відповідачем довідки від 17.02.2026 №143/53/934 про нарахування та виплату додаткової грошової винагороди за жовтень 2022 року – листопад 2024 року, ОСОБА_1 в період з 30.10.2022 по 31.12.2022, з 07.04.2023 по 16.04.2023, з 01.06.2023 по 13.06.2023, 24.06.2023 по 27.06.2023, з 21.07.2023 по 28.07.2023, з 01.08.2023 по 31.08.2023, з 01.09.2023 по 13.09.2023, з 08.05.2023 по 31.05.2024 та з 01.07.2024 по 23.07.2024 здійснювалось нарахування та виплата додаткової винагороди у збільшеному до 100000,00 грн розмірі в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

В періоди з 01.01.2023 по 01.03.2023, 17.04.2023 по 31.05.2023, з 28.06.2023 по 20.07.2023, 29.07.2023 по 31.07.2023, 13.09.2023, 06.10.2023 по 25.12.2023, з 09.01.2024 по 15.03.2024, з 03.04.2024 по 07.05.2024, з 01.06.2024 по 03.06.2024, з 12.06.2024 по 30.06.2024, з 24.07.2024 по 25.07.2024 – в розмірі 30 000 гривень пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань (том 2 арк. спр. 32)

Водночас відповідно до довідки від 19.12.2024 №7990 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, солдат ОСОБА_1 в період з 30.10.2022 по 01.03.2023, з 07.04.2023 по 13.06.2023, з 24.06.2023 по 14.09.2023, з 06.10.2023 по 25.12.2023, з 09.01.2024 по 15.03.2024, з 03.04.2024 по 03.06.2024 та з 12.06.2024 по 25.07.2024 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України (том 2 арк. спр. 93).

Судом встановлено, що вказана довідка видана відповідно до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2023 №887.

Відповідно до пункту 1 вищевказаного Порядку №413 цей Порядок визначає процедуру надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та категорії таких осіб.

З огляду на викладене довідка від 19.12.2024 №7990, видана на ім`я солдата ОСОБА_1 , є підставою для надання статусу учасника бойових дій.

У свою чергу, така довідка містить посилання на документи, які є підтвердженням безпосередньої участі особи у бойових діях і заходах, місця їх проведення: накази командира в/ч НОМЕР_1 №296 від 30.10.2022, №61 від 01.03.2023, №98 від 07.04.2023, №165 від 13.06.2023, №176 від 24.06.2023, №262 від 14.09.2023, №284 від 06.10.2023, №365 від 25.12.2023, №9 від 09.01.2024, №83 від 15.03.2024, №103 від 03.04.2024, №168 від 03.06.2024, №177 від 12.06.2024, №224 від 25.07.2024.

За відсутності інших первинних документів, які відповідач не надав н підтвердження правильності здійснення нарахування додаткової винагороди, суд виходить зі змісту довідки від 19.12.2024 №7990, виданої безпосередньо за підписом т.в.о. командира в/ч НОМЕР_1 ; достовірність персональних даних у довідці засвідчена підписом начальника стройової частини.

Довідка за формою згідно з додатком 6 до Порядку №413 видається, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Отже, довідка в/ч НОМЕР_1 від 19.12.2024 №7990 є належним доказом безпосередньої участь ОСОБА_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією затверджено Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 № 309 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004 (втратив чинність 20.03.2025), де передбачено, що Запорізька, Херсонська та Донецькі області територій активних бойових дій та території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.

Дослідивши зміст витягів з наказів командира в/ч НОМЕР_1 №296 від 30.10.2022, №61 від 01.03.2023, №98 від 07.04.2023, №165 від 13.06.2023, №176 від 24.06.2023, №262 від 14.09.2023, №284 від 06.10.2023, №365 від 25.12.2023, №9 від 09.01.2024, №83 від 15.03.2024, №103 від 03.04.2024, №168 від 03.06.2024, №177 від 12.06.2024, №224 від 25.07.2024 суд приходить до переконання, що позивач перебував у районі ведення бойових дій на території Запорізької, Херсонської та Донецької областей.

Верховний Суд у постанові від 27.01.2026 у справі №420/23124/23 зазначив, що недотримання органами військового управління та військових частин (установ) вимог стосовно обміну інформацією про участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів чи наявність окремих недоліків документів, складених уповноваженими особами, не може мати негативні наслідки для такого військовослужбовця.

Держава не може відмовити особі у виплатах, якщо існують чинні законодавчі норми, які передбачають такі виплати, а особа відповідає умовам, що висуваються цими нормами для проведення таких виплат. Для цього суди мають перевірити чи існують норми, які передбачають виплату, а також чи відповідає особа умовам, для проведення таких виплат.

Виходячи зі змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві, саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

У зв`язку із наведеним судом винесену ухвалу від 09.03.2026 про витребування доказів щодо надання в/ч НОМЕР_1 бойових розпоряджень командира частини.

Відповідачем 2, на виконання вимог ухвали надано виключно накази командира в/ч НОМЕР_1 щодо перебування позивача в районі ведення бойових дій. Водночас в/ч НОМЕР_1 не повідомлено суд, які саме завдання і де (на якому напрямку) виконував позивач, перебуваючи на військовій службі упродовж спірного періоду та чим це підтверджується.

Абзац другий частини другої статті 77 КАС України зобов`язує суб`єкта владних повноважень подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Тягар доказування тих обставин, доказами щодо яких володіє виключно відповідач суб`єкт владних повноважень, не може перекладатися на позивача.

Частина дев`ята статті 80 КАС України встановлює наслідки неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд. Зазначена норма дозволяє суду вважати визнаною обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ.

З огляду на наведене суд зазначає, що відповідач 2, на якого відповідно до приписів частини другої статті 77 КАС України покладено обов`язок доведення правомірності своїх рішень, дій (бездіяльності) та у першу чергу тих обставин, які він заперечує, не навів переконливих мотивів та не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження правомірності підстав невключення ОСОБА_1 до наказів на виплату додаткової винагороди з розрахунку 100000,00 грн пропорційно за період з 01.01.2023 по 01.03.2023, з 17.04.2023 по 31.05.2023, з 28.06.2023 по 20.07.2023, з 29.07.2023 по 31.07.2023, 14.09.2023, з 06.10.2023 по 25.12.2023, з 09.01.2024 по 15.03.2024, з 03.04.2024 по 07.05.2024, з 01.06.2024 по 03.06.2024, з 12.06.2024 по 30.06.2024 та з 24.07.2023 по 25.07.2024 та виплати йому такої винагороди на загальних підставах. Саме по собі посилання на накази та такі накази, якими позивачу встановлено виплату додаткової винагороди з розрахунку 30000,00 грн на місяць, не можуть бути доказом відповідності такого рішення приписам Постанови №168 та Порядку №206.

Аналізуючи правові підстави виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, у збільшеному до 100000,00 грн розмірі, а також враховуючи процесуальну поведінку відповідача у справі (ненадання безпосередніх доказів щодо спростування доводів позову суд розцінює як визнання обставин), суд дійшов висновку, що має місце порушення прав позивача на отримання додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 в розмірі 100000,00 грн з розрахунку на місяць пропорційно дням його безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх проведення, у період з 01.01.2023 по 01.03.2023, з 17.04.2023 по 31.05.2023, з 28.06.2023 по 20.07.2023, з 29.07.2023 по 31.07.2023, 14.09.2023, з 06.10.2023 по 25.12.2023, з 09.01.2024 по 15.03.2024, з 03.04.2024 по 07.05.2024, з 01.06.2024 по 03.06.2024, з 12.06.2024 по 30.06.2024 та з 24.07.2023 по 25.07.2024, з урахуванням виплачених сум.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання нарахувати та негайно виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, суд зазначає наступне.

За змістом частини 2 статті 1-2 Закону № 2011-XII у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з абзацом другим пункту 1 статті 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178).

За приписами пункту 2 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Пункт 3 Порядку №178 визначає, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі:

звільнення з військової служби;

загибелі (смерті) військовослужбовця;

переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

З системного аналізу указаних правових норм вбачається, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно гарантується державою, після звільнення військовослужбовець зберігає право на її отримання і виплата цієї компенсації має обов`язковий характер у разі його подальшого звернення з рапортом чи заявою.

Пунктом 5 Порядку №178 закріплено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Тобто, з аналізу вказаних норм вбачається, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно визначається саме Законом, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за №768/28898, затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (далі - Інструкція № 232).

Пунктом 4 розділу І Інструкції № 232 передбачено, що речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно.

Майно особистого користування - це предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців.

Інвентарне майно - це предмети військової форми одягу, взуття, спорядження, технічні засоби речової служби, обладнання, намети, брезенти, контейнери та інше устаткування, яке є власністю Міністерства оборони України та яким забезпечуються військовослужбовці за потреби у мирний час та особливий період.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ «Порядок забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном особистого користування в мирний час та особливий період» Інструкції №232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».

Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Особливості речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період регламентовані розділом V Інструкції № 232.

Відповідно до пункту 1 розділу V Інструкції №232 основною метою речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період є створення умов, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань особливого періоду.

Відповідно до пункту 8 розділу V Інструкції №232 з уведенням воєнного часу військові частини і установи Збройних Сил переходять на забезпечення речовим майном з норм мирного часу на норми воєнного часу. Наявне речове майно і технічні засоби речової служби, які перебувають на поточному забезпеченні (отримані у мирний час), за винятком непридатного майна, використовуються на забезпечення потреб військ (сил). Строки носіння предметів у тилу обчислюються за нормами воєнного часу з дня їх видачі.

Пунктом 28 розділу V Інструкції № 232 передбачено, що військовослужбовці, призвані на військову службу за мобілізацією, забезпечуються речовим майном за нормами забезпечення на особливий період.

Під час переведення військових частин на штати воєнного часу із введенням режиму воєнного стану дія норм забезпечення повсякденної форми одягу, військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, призупиняється.

Військовослужбовці строкової служби в особливий період забезпечуються за нормами мирного часу.

Пунктом 30 розділу V Інструкції №232 встановлено, що особи сержантського, старшинського та рядового складу речовим майном забезпечуються за відповідними Нормами. Видача речового майна проводиться після прибуття їх до місця служби і зарахування до списків військової частини.

Військовослужбовці рядового, сержантського та старшинського складу, які проходили військову службу в мирний час за контрактом, на воєнний час забезпечуються на загальних підставах з усіма солдатами, матросами, сержантами та старшинами.

Військовослужбовці строкової служби, які звільняються в запас або відставку, а також ті, які вибувають у відпустку у зв`язку з хворобою та іншими обставинами, забезпечуються речовим майном згідно з Переліком предметів речового майна, яким забезпечуються військовослужбовці строкової служби під час їх звільнення з військової служби в запас, відставку або відправлення для здачі вступних іспитів у військові навчальні заклади, та видаються атестати на речове майно з відміткою про це у відповідних документах.

За приписами пункту 4 розділу ІІІ Інструкції №232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, мають право за бажанням отримати або речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього.

В свою чергу пунктом 29 розділу V Інструкції № 232 визначено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.

Аналіз змісту вказаних положень свідчить, що норма пункту 29 розділу V Інструкції № 232 не суперечить праву військовослужбовця на отримання компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі, яке передбачено Порядком № 178, натомість встановлює лише неможливість видачі предметів речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період.

Тобто, пункт 29 розділу V Інструкції №232 передбачає лише обмеження права військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період під час звільнення на отримання речового майна, яке не було отримане під час проходження служби, проте, жодним чином не позбавляє їх права на отримання компенсації за неотримане речове майно, право на яку вони мають відповідно до Закону № 2011-ХІІ.

Таким чином, суд приходить до висновку, що пункт 29 розділу V Інструкції № 232 не може бути підставою для відмови у виплаті позивачу грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.06.2025 у справі № 560/4729/24.

Доказів виплати позивачу грошової компенсації речового майна, матеріали справи не містять та відповідачем 2 не надано.

Водночас, суд звертає увагу на ту обставину, що в пункті 4 Порядку №178 визначена можливість застосування різних форм звернення військовослужбовця про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Верховний Суд у постанові від 20.11.2025 у справі №260/1942/24 вказав, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження служби військовослужбовці набувають при звільненні і це право реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Військовослужбовець після звільнення його з військової служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви.

Відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Пунктом 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Подання рапорта по команді означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.

Згідно пункту 2 Розділу 1 Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерстві оборони України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 06.08.2024 № 531 (на час виключення позивача зі списків особового складу частини набрало чинності) встановлено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).

Згідно пункту 1 Розділу 2 Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

Порядком №531 (пункт 2 - 6 Розділу 3) встановлено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Пунктом 8 Розділу 3 Порядку №531 встановлено, що початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

Отже, наведені норми права дають підстави для висновку про те, що військовослужбовець може звертатися з рапортом для вирішення тих чи інших питань; такий рапорт може бути подано військовослужбовцем як особисто до безпосереднього до командира (начальника), так і шляхом направлення рапорту засобами поштового зв`язку.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази подання позивачем командиру в/ч НОМЕР_1 рапорту або заяви із проханням видати довідку із зазначенням суми вартості неотриманого речового майна та про виплату компенсації за неотримане майно.

На переконання суду, подана представником позивача заява, у якій наявна вимога щодо виплати компенсації вартості недоотриманого речового майна (том 2 арк. спр. 88) не може слугувати належним доказом звернення ОСОБА_1 із рапортом, відповідно до вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Відтак, суд приходить до переконання, що відповідач 2 не розглядав рапорт позивача про виплату компенсації вартості за неотримане речове майно за період проходження служби, не відмовляв у його виплаті, а отже не порушував прав та законних інтересів позивача.

Що стосується вимог про зобов`язання в/ч НОМЕР_1 урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон №2050-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно із статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі статтею 3 Закону №2050-ІІІ визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Отже, компенсація втрати частини доходів нараховується та виплачується на вже нараховані суми. При цьому, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію особа набуває в момент отримання доходу.

Аналіз наведених норм дає підстави суду для висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв`язку з порушенням строків його виплати, мають компенсаторний характер.

При цьому, Закон №2050-ІІІ пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Враховуючи те, що виплата суми грошового забезпечення в належному розмірі на час розгляду справи позивачу не проведена, відповідно відсутня виплата основної суми доходу в розумінні Закону №2050-ІІІ, за наявності якої можлива виплата суми компенсації.

Суд зауважує, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159) свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

При цьому, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Тобто, боржник, з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено особі грошове забезпечення, повинен здійснити виплату такого грошового забезпечення з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості грошового забезпечення, є порушенням прав особи на отримання такої компенсації, що фактично і свідчить про бездіяльність боржника.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.04.2024 по справі №380/560/8194/20, у якій суд касаційної інстанції відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, від 17.11.2021, від 27.07.2022, від 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20).

Згідно з частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо індексації грошового забезпечення суд зауважує, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII).

Статтею 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці(грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (частина перша статті 4 Закону № 1282-XII).

Частинами першою та другою статті 5 Закону № 1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік(частина 6 статті 5 Закону № 1282-XII).

Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Пунктом 1 вказаного Порядку передбачено, що він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06 лютого 2003 року № 491-ІV.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку № 1078).

Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справ № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Тому, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає таке.

Індексація грошових доходів населення відповідно до частини першої статті Закону України від 03.07.1991 №1283-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон №1283-ХІІ) встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

На підставі частини першої статті 2 Закону №1283-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до статті 6 Закону №1283-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно із статтею 9 Закону індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. У разі коли дохід, що виплачується одним підприємством, установою, організацією, формується з різних джерел, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частці в загальному доході.

Абзацом першим статті 10 Закону №1283-ХІІ визначено, що індексація доходів працюючого населення проводиться за основним місцем роботи. Доходи від роботи за сумісництвом, на умовах погодинної оплати поза основним місцем роботи індексуються в розмірі, що з урахуванням оплати праці за основним місцем роботи не перевищує прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), згідно із пунктом 2 якого індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.

Пунктом 6 вказаного Порядку передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

В абзаці 5 пункту 1.1 Порядку №1078 встановлено для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації.

Отже, індексація нараховується з наступного місяця, з якого відбулося підвищення цін на споживчі товари та послуги.

Відповідно до абзацу 4 пункту 1.1 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком.

До Порядку №1078 внесено зміни згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», відповідно до якої пункту 5 Порядку №1078 викладено в новій редакції. Зокрема, передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Якщо підвищення грошового доходу відбулося не з 1 числа місяця, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу/кількості календарних днів у місяці, а виплачується пропорційно відпрацьованому/службовому часу з урахуванням положень цього Порядку.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Отже, законодавчо встановлена максимальна межа нарахованої індексації.

Суд врахував, що згідно із абзацом другим пункту 3 згаданої вище постанови Уряду України №1013 для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою № 1078. Водночас жодної норми про зміну базового місяця для нарахування індексації вона не містить.

Відповідно до абзацу 3 пункту 1.1 Порядку №1078 індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Суд враховає, що відповідачі, не надали жодних належних, допустимих та достатніх доказів збільшення грошового забезпечення позивача у спірні періоди, у т.ч. додаткових його видів, зміни посади тощо.

Постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова №704) 01.03.2018 набрала законної сили), якою підвищено посадові оклади військовослужбовцям.

Закон №1283-ХІІ та Порядок №1078 у період існування спірних правовідносин не містили в собі такого поняття як фіксована сума індексації. Зазначений термін використовувався у додатку 4 Приклад проведення індексації у разі підвищення грошових доходів до Порядку № 1078 у редакції, яка діяла до 15.12.2015.

Відповідно до абзаців 3, 4, 5 пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 № 141) сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Отже, для правовідносин, пов`язаних з нарахуванням індексації, визначальним є також факт підвищення саме грошового доходу, а не лише тарифних ставок (окладів). Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.05.2022 у справі №380/11404/21. Крім того, аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації доходів громадян проводиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 числа наступного місяця за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, визначений Порядком № 1078. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. У разі якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, підвищенням доходу для цілей індексації заробітної плати (грошового забезпечення) варто розуміти підвищення їхніх постійних складових (тарифних ставок, окладів). У разі зростання заробітної плати (грошового забезпечення) за рахунок інших складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі, коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати (грошового забезпечення), які не мають разового характеру. Зазначене викладене у постанові Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 380/1513/20. Крім того Верховний Суд у постанові від 28.09.2022 у справі № 400/1119/21, аналізуючи норми Закону №1283-ХІІ та абзаців 3, 4, 5 пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 № 141), вказав, що для правильного вирішення вимог позивача щодо індексації грошового забезпечення, суди повинні установити чи відбувалося у період з лютого 2018 року зростання розміру постійних складових грошового забезпечення позивача.

Отже, для правильного вирішення вимог позивача щодо розміру індексації грошового забезпечення відповідно до приписів абзаців 4-6 пункту 5 Порядку № 1078 має бути підтверджене доказами зростання розміру постійних складових грошового забезпечення позивача.

Зважаючи на зміст заявлених позовних вимог, межі предмета спору суд урахував, що сукупністю доказів не підтверджено наявність обґрунтованих підстав для обчислення індексації грошового забезпечення позивача, а тому, в цій частині позовні вимоги не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Разом з тим, задоволенню не підлягають також позовні вимоги в частині доплати з вказаних сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та стягнення середнього заробітку (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, як передчасні, оскільки відсутні підстави вважати, що відповідач 2, здійснивши нарахування та виплату належних сум грошового забезпечення позивача, порушить його права та не здійснить доплату сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та не здійснить виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинам справи, а також зваживши на згадані вище роз`яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Крім того, статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Так, згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Позивач в обґрунтування своїх вимог вказує на те, що вони спричинені незаконним звільненням з посади, стражданням ділової репутації, фінансовим утрудненням та перебуванні у постійному нервовому та стресовому стані.

При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.

Наявність зазначених вище обставин з урахуванням розподілу тягаря доказування підлягає доказуванню особою, яка заявляє вимогу про відшкодування моральної шкоди.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.01.2025 у справі №9901/54/19 зауважила, що саме лише визнання Спірного рішення протиправним і його скасування не є безумовним підтвердженням наявності обставин, які в силу статті 23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди, та не звільняє позивача від обов`язку доказування обставин і фактів, якими обґрунтовується позов у цій частині вимог.

Суд вважає доводи представника позивача недостатніми та те, що ОСОБА_1 не доведено наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, а відтак в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідачів моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн слід відмовити.

Крім того, сторона позивача просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

Так, відповідно до частини першої статті 382 КАС України Суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Частиною п`ятою статті 382 КАС України передбачено, що за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання. Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду. Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять поданої в установленому порядку окремої письмової заяви про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, як це передбачено частиною п`ятою статті 382 КАС України та останнім не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач 2 може ухилятися від виконання рішення суду.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Зважаючи на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки доводів кожного учасника справи, суд уважає, що в повній мірі надав оцінку аргументам (доводам) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору та прийняття судом законного обгрунтованого рішення.

З урахуванням встановлених обставин, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 шляхом визнання протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо застосування з 30.10.2022 по 31.12.2022 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 при нарахуванні та виплати грошового забезпечення та зобов`язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 30.10.2022 по 31.12.2022 включно із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 грошове забезпечення із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» починаючи з 30.10.2022; визнання протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо застосування з 01.01.2023 по 31.12.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 при нарахуванні та виплати грошового забезпечення та зобов`язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 включно із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 грошове забезпечення із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» починаючи з 01.01.2023; визнання протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо застосування з 01.01.2024 по 15.11.2024 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 при нарахуванні та виплати грошового забезпечення та зобов`язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2024 по 15.11.2024 включно із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024 грошове забезпечення із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» починаючи з 01.01.2024; визнання протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 при нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні та зобов`язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення) за кожний повний календарний місяць служби, а саме за 32 (тридцять два) повних місяців служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення), із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»; визнання протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 при нарахуванні та виплаті компенсації за невикористані дні основної відпустки за 2022-2024 роки та невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових за 2023-2024 роки та зобов`язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 25 діб щорічної основної відпустки за 2022 рік; грошову компенсацію за невикористані 20 діб щорічної основної відпустки за 2023 рік; грошову компенсацію за невикористані 15 діб щорічної основної відпустки за 2024 рік; грошову компенсацію за невикористані 28 діб додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», як учаснику бойових дій за 2023 та 2024 рік відповідно до вимог наказу Міністерства оборони України віл 07.06.2018 №260 з розрахунку грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення(підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум та з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»; визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану в розмірі 100000,00 грн з розрахунку на місяць пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх проведення у період з 01.01.2023 по 01.03.2023, з 17.04.2023 по 31.05.2023, з 28.06.2023 по 20.07.2023, з 29.07.2023 по 31.07.2023, 14.09.2023, з 06.10.2023 по 25.12.2023, з 09.01.2024 по 15.03.2024, з 03.04.2024 по 07.05.2024, з 01.06.2024 по 03.06.2024, з 12.06.2024 по 30.06.2024 та з 24.07.2023 по 25.07.2024 та зобов`язати в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану в розмірі 100000,00 грн з розрахунку на місяць пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх проведення у період з 01.01.2023 по 01.03.2023, з 17.04.2023 по 31.05.2023, з 28.06.2023 по 20.07.2023, з 29.07.2023 по 31.07.2023, 14.09.2023, з 06.10.2023 по 25.12.2023, з 09.01.2024 по 15.03.2024, з 03.04.2024 по 07.05.2024, з 01.06.2024 по 03.06.2024, з 12.06.2024 по 30.06.2024 та з 24.07.2023 по 25.07.2024, з урахуванням раніше виплачених сум та з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», починаючи з 01.01.2023. У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Міністерства оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітряних Сил, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 00034022), Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування з 30.10.2022 по 31.12.2022 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 при нарахуванні та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 30.10.2022 по 31.12.2022 включно із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 грошове забезпечення із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», починаючи з 30.10.2022.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування з 01.01.2023 по 31.12.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 при нарахуванні та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 включно із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 грошове забезпечення із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», починаючи з 01.01.2023.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування з 01.01.2024 по 15.11.2024 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 при нарахуванні та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2024 по 15.11.2024 включно із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024 грошове забезпечення із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» починаючи з 01.01.2024.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 при нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення) за кожний повний календарний місяць служби, а саме за 32 (тридцять два) повних місяців служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення), із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 при нарахуванні та виплаті компенсації за невикористані дні основної відпустки за 2022-2024 роки та невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових за 2023-2024 роки ОСОБА_1 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 25 діб щорічної основної відпустки за 2022 рік; грошову компенсацію за невикористані 20 діб щорічної основної відпустки за 2023 рік; грошову компенсацію за невикористані 15 діб щорічної основної відпустки за 2024 рік; грошову компенсацію за невикористані 28 діб додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», як учаснику бойових дій за 2023 та 2024 рік відповідно до вимог наказу Міністерства оборони України віл 07.06.2018 №260 з розрахунку грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення(підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), із застосуванням для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум та з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану в розмірі 100000,00 грн з розрахунку на місяць пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх проведення у період з 01.01.2023 по 01.03.2023, з 17.04.2023 по 31.05.2023, з 28.06.2023 по 20.07.2023, з 29.07.2023 по 31.07.2023, 14.09.2023, з 06.10.2023 по 25.12.2023, з 09.01.2024 по 15.03.2024, з 03.04.2024 по 07.05.2024, з 01.06.2024 по 03.06.2024, з 12.06.2024 по 30.06.2024 та з 24.07.2023 по 25.07.2024.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану в розмірі 100000,00 грн з розрахунку на місяць пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх проведення у період з 01.01.2023 по 01.03.2023, з 17.04.2023 по 31.05.2023, з 28.06.2023 по 20.07.2023, з 29.07.2023 по 31.07.2023, 14.09.2023, з 06.10.2023 по 25.12.2023, з 09.01.2024 по 15.03.2024, з 03.04.2024 по 07.05.2024, з 01.06.2024 по 03.06.2024, з 12.06.2024 по 30.06.2024 та з 24.07.2023 по 25.07.2024, з урахуванням раніше виплачених сум та з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», починаючи з 01.01.2023.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.І. Смокович