Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №645/1152/26 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/1152/26

Провадження № 2-а/645/14/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року місто Харків

Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Сілантьєвої Е.Є.,

секретар судового засідання Хілінського М.І.І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач- ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у залі суду в приміщенні Немишлянського районного суду міста Харкова,адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Немишлянського районного суду міста Харкова з позовом в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення №122-П/ГРСАП від 09.02.2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 суму моральну шкоду у розмірі 50000 грн. на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 09.02.2026 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 майором ОСОБА_2 , була винесена постанова №122-П/ГРСАП за справою про адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, відносно ОСОБА_1 . 09 лютого 2026 року о 15:40 по прибуттю гр. ОСОБА_1 в ІНФОРМАЦІЯ_4 та перевірки відомостей (персональних та службових даних) узагальнених в облікових документах та внесених до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів виявлено факт порушення ним законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період. Військовозобов`язаному ОСОБА_1 була направлена повістка, яка сформована за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, про виклик на 31.12.2025 в 09:00 год для уточнення даних. У вказаний час до вказаного ТЦК та СП не з`явився, про поважні причини не повідомив, чим порушив ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Позивач категорично не погоджується з даною постановою, та вважає її такою що винесена з порушеннями норм матеріального та процесуального права, та підлягає скасуванню. ОСОБА_1 зазначає, що повістка, явка за якою призначена на 31.12.2025 року на 09:00 годину, зазначено як мету «уточнення даних», що вже не відповідає вимогам положенню п.п.1 п. 27 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, а також у постанові №122-П/ГРСАП не зазначено номер повістки та належну мету виклику до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_1 не доведено того факту, що відомості про ОСОБА_1 не можливо було отримати через інші інформаційні системи. До того ж у постанові №122-П/ГРСАП від 09.02.2026 року не конкретизовано які самі відомості не можливо було отримати, та що саме не оновив ОСОБА_1 . відповідачем в постанові не вказано, які саме відомості (персональні дані) не були оновлені позивачем та не доведено того, що відповідачем вживалися заходи щодо отримання персональних даних ОСОБА_1 в порядку електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями яких є державні органи, а також до протоколу не долучено письмових доказів, які підтверджують неможливість отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників персональних даних військовозобов`язаного ОСОБА_1 шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних тощо, держателями яких є державні органи. Відповідачем не доведено наявності передбачених законом умов, за яких ОСОБА_1 міг бути притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.210-1 КУпАП (у розумінні примітки до ст.210 КУпАП). ОСОБА_1 є офіцером запасу Збройних Сил України у військовому званні полковника. Своєму військовому обов`язку та служінню державі він присвятив 27 років життя, що само по собі свідчить про сформовану правосвідомість, дисципліну та повагу до вимог законодавства і військової служби. З початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну у 2022 році ОСОБА_1 , не ухиляючись від виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, самостійно прибув до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою постановки на облік та вирішення питання щодо подальшого проходження служби. Крім того Позивач просить стягнути моральну шкоду з Відповідача, враховуючи усі душевні страждання та переживання, які пов`язанні з зміною укладу життя, внаслідок участі у досудовому розгляді його справи у ІНФОРМАЦІЯ_2 , у судовому розгляді та підриві репутації. У зв`язку з вищевикладеним вважає, що постанова має бути скасована, а провадження у справі закрите, та стягнуто суму моральну шкоду, яку позивач оцінює в 50000 грн.

23.02.2026 до Немишлянського районного суду м. Харкова від надійшов відзив на позовну заяву, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі представника Полічко О.В. з позовними вимогами позивача не погоджується та заперечує проти обставин та правових підстав, викладених в позовній заяві. Надаючи оцінку аргументам позивача, вказує, що Відповідач не визнає позовні вимоги у частині скасування постанови № 122- П/ГРСАП від 09.02.2026 року та стягнення моральної шкоди, оскільки вони ґрунтуються на необґрунтованих твердженнях про нібито незаконні дії посадових осіб територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Насправді, у діях Відповідача не вбачаються порушення законодавства, а ОСОБА_1 не є ухилянтом від військової служби, а притягується виключно за порушення правил військового обліку у зв`язку з неприбуттям за викликом до ТЦК та СП у встановлений строк. Повістка була оформлена відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Постанови КМУ №560 від 16.05.2024, та через Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, метою виклику було уточнення персональних даних та перевірка облікової інформації ОСОБА_1 , що прямо передбачено Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період. ОСОБА_1 не повідомив про поважні причини неприбуття у встановлений строк, чим допустив порушення ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». ОСОБА_1 не ухилявся від військової служби, Його притягнення до адміністративної відповідальності стосується лише неприбуття за викликом до ТЦК та СП, що є порушенням правил військового обліку, добровільна поява до ТЦК для постановки на облік підтверджує відсутність умислу ухилення ОСОБА_1 . Відповідач зазначає, що постанова №122-П/ГРСАП була винесена посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_5 у межах їх компетенції, проте не набрала законної сили. У зв`язку з добровільним бажанням ОСОБА_1 повернутися до Збройних Сил України та продовжити службу під час збройної агресії, 18.02.2026 року було винесено постанову №156-П/ГРСАП про скасування постанови №122-П/ГРСАП та закриття провадження у справі на підставі п. 10 ст. 247 КУпАП. Це підтверджує, що позивач не ухилявся від військового обліку, а перебував лише у статусі особи, яка порушила правила явки за повісткою. 17.02.2026 року ОСОБА_1 виявив добровільне бажання повернутися до Збройних Сил України та продовжити військову службу під час збройної агресії. 18.02.2026 року було винесено постанову №156-П/ГРСАП про скасування постанови №122-П/ГРСАП та закриття провадження у справі на підставі п.10 ст.247 КУпАП. Відповідач категорично заперечує проти задоволення позову про стягнення моральної шкоди, в обґрунтування зазначає, що позивач не надав доказів того, що його страждання були наслідком неправомірних дій, а не особистої реакції на сам факт адміністративного провадження, що є звичайним наслідком реалізації законних повноважень органів влади. Позивач 17.02.2026 року добровільно заявив про бажання повернутися до ЗСУ, після чого були внесені зміни до постанови та закрито провадження у справі. Цей факт свідчить про відсутність наміру ухилення та співпрацю з органом обліку, що виключає будь-яку протиправну поведінку, яка могла б спричинити моральну шкоду. Твердження позивача про депресію, безсоння чи зміну способу життя є суб`єктивною оцінкою особистого психологічного стану, що не може автоматично трактуватися як моральна шкода, оскільки вона повинна мати прямий зв`язок з протиправними діями Відповідача, враховуючи відсутність протиправних дій з боку Відповідача, добровільну поведінку позивача, а також відсутність доказів прямого причинного зв`язку між діями ТЦК та СП і нібито стражданнями, вимоги про стягнення моральної шкоди є необґрунтованими і підлягають відмові. У зв`язку із викладеним просив визнати постанову №122-П/ГРСАП від 09.02.2026 року законною та закрити провадження у справі у зв`язку з винесенням постанови №156-П/ ГРСАП від 18.02.2026 року, якою скасовано постанову №122-П/ГРСАП та закрито провадження на підставі п. 10 ч. 2 ст. 247 КУпАП, а також відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди, оскільки вимоги позивача є необґрунтованими та не підтверджуються доказами.

Ухвалою Немишлянського районного суду міста Харкова від 16 лютого 2026 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Позивач у судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності, адміністративний позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити.

Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 у судове засідання не з`явився про час дату та місце судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Відзив на позовну заяву не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 250 КАС України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Щодо скасування постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення, суд зазначає наступне.

Постановою ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 09.02.2026 року № 122-П/ГРСАП ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУПАП.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 порушив вимоги частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 року №560, а саме, не прибув 31.12.2025 року за викликом для уточнення даних.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси.

У ч. 2 ст. 77 КАС України вказано, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, закон покладає на відповідача обов`язок довести законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, направленого на переслідування особи позивача в порядку КУпАП.

У ч.3 ст.210-1 КУпАП передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон від 25.03.1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Правила військового обліку встановлені Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок), Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154.

За змістом цих нормативно-правових актів, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період.

За визначенням у Законі України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

За змістом ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи № 463/1352/16-а.

У вину ОСОБА_1 ставиться неявка по повістці про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_5 для уточнення даних.

Обов`язок особи з`явитися до ТЦК та СП виникає в особи у разі вручення їй належним чином повістки про виклик.

Тому, на відповідача покладається обов`язок довести, що позивача було належним чином вручено повістку.

Згідно п.1 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов`язані, зокрема, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду

Обов`язок з`являтися за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_5 у строк та місце, що визначені у повістці виникають виключно у випадку, коли така повістка була вручена у встановленому законом порядку.

Особливості вручення повістки регулюються Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що затверджений постановою КМУ від 16 травня 2024 р. № 560.

Згідно Постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» №560 від 16.05.2024 року, виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).

У повістці зазначаються:

прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) і дата народження громадянина, якому адресована повістка;

найменування районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ, що видав повістку;

мета виклику до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;

місце, день і час явки за викликом;

підпис (кваліфікований електронний підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку, дата підпису;

реєстраційний номер повістки;

роз`яснення про наслідки неявки і про обов`язок повідомити про причини неявки.

У п.41 зазначеної постанови вказано, що належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Згідно п.47 Постанови, у разі відмови резервіста або військовозобов`язаного від отримання повістки представником, який уповноважений вручати повістки, складається акт відмови від отримання повістки, який підписується не менш як двома членами групи оповіщення. Акт відмови від отримання повістки оголошується громадянину.

Акт відмови від отримання повістки подається керівнику районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для вжиття заходів до притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності.

Акт відмови від отримання повістки реєструється в районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Проте, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували вручення у встановлений законом спосіб ОСОБА_1 повістки для уточнення військово-облікових даних.

Також, не надано доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 відмовився від отримання повістки, про що у встановленому законом порядку складено акт відмови від отримання повістки, підписаний не менш як двома членами групи оповіщення та оголошений ОСОБА_1 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_5 .

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем не доведено той факт, ОСОБА_1 належним чином отримав повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до примітки статті 210 КУпАП, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Тобто, законодавець чітко визначив умову, за якої, зокрема, положення статті 210 КУпАП не застосовуються, а саме: за наявності можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями (розпорядниками) яких є державні органи.

Отже, накладення штрафу за неоновлення військово-облікових даних без повної та всебічної перевірки доступності цієї інформації в інших базах є необґрунтованим та свідчить про недотримання вимог чинного законодавства України.

Зазначена позиція викладена у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2025 року у справі №766/16807/24.

Тобто, саме на відповідача як на суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок довести факт того, що ОСОБА_1 вчинив таке адміністративне правопорушення, а відповідач вчиняв безпосередні дії для отримання персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру

У вказаному законі встановлено перелік персональних відомостей, які ТЦК та СП може отримати про особу шляхом електронної взаємодії.

Проте, доказів на підтвердження того, що працівники ІНФОРМАЦІЯ_5 не змогли отримати необхідні персональні дані про ОСОБА_1 надано не було.

У статті 235 КУпАП міститься положення про те, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

КУпАП та наказ МОУ Про затвердження Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення» від 01.01.2024 № 3 не передбачає права керівника ІНФОРМАЦІЯ_6 делегувати повноваження щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення іншим особам, а тому, розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється безпосередньо керівником.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, уповноважена на те особа повинна встановити склад адміністративного правопорушення.

Об`єкт адміністративного правопорушення - це сукупність суспільних відносин, що охороняються правовими нормами, тобто фактично це наявність правової норми яка забороняє здійснювати певні дії та передбачає відповідальність у випадку недотримання вимог цієї норми.

Об`єктивна ж сторона адміністративного правопорушення полягає у дії чи бездіяльності, що заборонені правовими нормами. Крім того, серед ознак об`єктивної сторони порушення є місце та час його вчинення.

Суб`єктом такого правопорушення в даному випадку може бути конкретна осудна фізична особа, що досягла 16-річного віку.

Суб`єктивна сторона адміністративного правопорушення охоплює вину, мотив і мету поведінки правопорушника. Адміністративне правопорушення може бути вчинене як умисно, так і з необережності.

Притягнути до адміністративної відповідальності можна лише ту особу, яка вчинила дії, що підпадають під ознаки адміністративного правопорушення та яка є або може бути суб`єктом адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Стороною відповідача надана Постанова № 156-П/ГРСП від 18.02.2026 року по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУПАП, якою була скасована постанова № 122-П/ГРСП від 09.02.2026 року про притягнення громадянина ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення штрафу у сумі 17000 грн, а справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 була закрита на підставі п. 10 ст. 247 КУпАП.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що інкриміноване ОСОБА_1 адміністративне правопорушення мало місце, але, враховуючи той факт, що постанова № 122-П/ГРСП від 09.02.2026 року на час розгляду справи вже скасована, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині скасування постанови № 122-П/ГРСП від 09.02.2026 року.

Щодо відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 50000,00 гривень.

Зазначене мотивовано тим, що протиправна постанова викликала у позивача необхідність у зміні способу життя, позивач знаходився більше тижня у тяжкій депресії, майже не їв, спав по 3-4 години, та весь час відчував, що він тепер ухилянт - полковник, яким його зробив за незаконною постановою відповідач.

Наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов`язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров`я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.

З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Відтак позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, повинен довести, що внаслідок протиправних дій йому була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування.

Третім обов`язковим елементом для покладення на державу відповідальності за відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, - є причинно-наслідковий зв`язок між протиправними (неправомірними) діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (див. висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц).

Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою.

Саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв`язок (як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням особи до адміністративної відповідальності, встановлення протиправного характеру дій посадових осіб, які склали протокол про адміністративне правопорушення, не може оцінюватись як преюдиційний факт завдання моральної шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, і як наявність причинно-наслідкового зв`язку між цими обставинами.

Зазначені висновки викладені у постанові ВП ВС від 22 січня 2025 року у справі №335/6977/22.

При цьому, позивачем не надано будь-яких доказів, які б свідчили про протиправність дій представників ІНФОРМАЦІЯ_5 під час притягнення його до адміністративної відповідальності, наприклад, скарги на дії представників ІНФОРМАЦІЯ_5 , які були задоволені, рішення про притягнення уповноважених осіб до дисциплінарної відповідальності тощо.

Суд зауважує, що погіршення стану здоров`я позивача, на яке він посилається як на підставу відшкодування моральної шкоди не підтверджується доказами по справі.

Як зазначає у позовній заяві позивач, в межах виконавчого провадження не було накладено арешт на грошові кошти позивача, тобто, майнові права не були порушені.

Суд також виходить із того, що під час притягнення до адміністративної відповідальності позивачеві не було завдано фізичної шкоди.

Доказів на підтвердження наявності публічного осуду позивача надано не було.

При цьому, наявність у позивача стресу, психологічного дискомфорту та розчарування в органах державної влади, а також причинно-наслідковий зв`язком між виникненням зазначених обставин та притягненням позивача до адміністративної відповідальності доведено не було.

За таких обставин, суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 251, 252, 280, 288, 293 КУпАП, ст. ст. 2, 5, 9, 72-79, 139, 241, 242-246, 286, 293 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ,

відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_1 , ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2

Текст рішення складено та підписано 19 березня 2026 року.

Суддя Е.Є. Сілантьєва