Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №953/11977/25 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/11977/25

н/п 2/953/718/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року

Київський районний суд м. Харкова у складі судді Вітюка Р.В.

за участю секретаря судового засідання Глазько С.О.

учасники справи у судове засідання не з`явились

розглянув у м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів на сина, який продовжує навчання,

УСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2 ), в якому просить:

-cтягнути аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частки з усіх видів його заробітку (доходу) до досягнення ним 23-х років за умови, що він буде продовжувати навчання;

-cтягнути аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення повноліття;

-відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК допустити негайне виконання судового рішення в межах суми платежу за один місяць.

Позовна заява мотивована тим, що сторони перебувають у шлюбі, від якого у них є двоє спільних дітей. Однак, сторони разом не проживають і відповідач на цей час не виконує обов`язку з утримання дітей, зокрема, одного неповнолітнього сина та повнолітнього, який продовжує навчання.

Виклад позиції відповідача

Відповідач правом на подачу відзиву не скористався.

Процесуальні дії у справі

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2025 справу передано для розгляду судді Глос М.Л.

Київський районний суд м. Харкова ухвалою від 14.11.2025 відкрив спрощене позовне провадження у справі, призначив справу до розгляду, встановив учасникам справи строки для реалізації процесуальних прав.

Згідно з протоколом повторного розподілу справу передано на розгляд судді Київського районного суду м. Харкова Вітюку Р.В.

Суд ухвалою від 26.12.2025 прийняв справу до розгляду та призначив її до розгляду.

Розгляд справи відкладався з метою належного повідомлення відповідача у справі.

05.01.2026 від позивачки надійшло клопотання про витребування доказів, в якому вона просила витребувати відомості щодо доходів відповідача. Клопотання мотивовано тим, що вона не може самостійно надати інформацію, а така стосується предмету розгляду.

Згідно з частиною другою, четвертою статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї (частина перша статті 84 ЦПК України).

Позивачка звернулась з позовом у листопаді 2025 року, однак клопотання про витребування доказів подала до суду тільки 05.01.2026, тобто з пропуском строку, встановленого законом.

Наслідки пропущення процесуальних строків визначені у статті 126 ЦПК України, згідно з частиною першою якої право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Позивачка не заявила клопотання про поновлення процесуального строку у порядку, передбаченому статтею 127 ЦПК України, а тому відповідне клопотання залишається без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, у зв`язку з поданням клопотання з пропуском строку без клопотання про поновлення строку для його подання. Також позивачка не вказує, яку обставину відповідний доказ буде підтверджувати в контексті цієї категорії спорів (стягнення аліментів у частці від заробітку).

05.01.2026 від позивачки надійшла заява, в якій вона просила здійснювати розгляд без її участі та ухвалити рішення або заочне рішення у справі.

19.03.2026 у судове засідання учасники справи не з`явились. Про дату, час та місце судових засідань повідомлялись належним чином, шляхом надсилання ухвали суду та повісток. Відповідач повідомлявся шляхом направлення процесуальних документів та судових повісток на відому суду адресу його місця реєстрації. Поштові відправлення повернулися з відмітками "адресат відсутній" (на судові засідання 23.01.2026, 19.02.2026, 19.03.2026), що згідно зі ст. 128, 272 ЦПК України та усталеною практикою Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17, від 09.11.2023 у справі № 753/114/22) вважається належним повідомленням. Відзиву на позовну заяву не подано, будь-яких заяв чи клопотань до суду не надходило. Також учасники справи додатково повідомлялись шляхом направлення смс повісток на відомі суду номери телефонів, про що наявні довідки суду.

Суд ухвалою від 19.02.2026, враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідачка належним чином повідомлялася про місце і час судового засідання, постановив проводити заочний розгляд справи у відсутності відповідача згідно з ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом

05.01.2023 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб, який зареєстрований Нововодолазьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районні Харківської області, що підтверджується копією свідоцтва серії НОМЕР_1 від 05.01.2023.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 . Батьками вказані: ОСОБА_2 (батько), ОСОБА_1 (мати).

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 . Батьками вказані: ОСОБА_2 (батько), ОСОБА_1 (мати).

Згідно з копією довідки про реєстрацію місця проживання від 29.11.2017 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до копії довідки про реєстрацію місця проживання від 29.11.2017 ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з копією витягу з реєстру територіальних громад від 23.12.2024 ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки Південного ліцею № 2№ 80 від 18.09.2025 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у 10 класі Південного ліцею № 2 Південної міської ради Харківського району Харківської області.

Згідно з довідкою Харківського професійного коледжу від 23.09.2025 ОСОБА_2 01.09.2022 вступив до державного навчального закладу "Регіональний механіко-технологічний центр професійної освіти Харківської області". На цей час навчається на 4 курсі, денного навчання. Строк закінчення навчання 15.02.2026.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Між сторонам існують сімейні правовідносини. Спір у справі стосується питання наявності / відсутності обов`язку зі сплати аліментів на неповнолітню та повнолітню дитину на час навчання.

Щодо стягнення аліментів на повнолітню дитину

Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 199 СК України передбачено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину до досягнення нею повноліття (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка передбачає, зокрема обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Отже, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, що перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та своїх повнолітніх дітей) (аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі № 635/1139/17).

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Відповідно до частини першої статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

При цьому, подаючи до суду позовну заяву, особа має довести наявність вищевказаних фактів, які надають право стягувати аліменти на повнолітню дочку, сина, що продовжують навчання (аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі № 635/1139/17).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

У постанові від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 Верховний Суд наголосив на необхідності застосування стандартів доказування та зауважив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатність доказів», підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2024 у справі № 191/4364/21).

Суд звертає увагу, що предметом цього судового розгляду є, зокрема, вимога про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, якій не виповнилось 23 роки, яка навчається. При цьому тягар доведення підстав для стягнення аліментів покладається на позивача.

У справі, що розглядається, позивачка на доведення підстав для стягнення аліментів вказала, що ОСОБА_2 не виповнилось 23 роки і він продовжує навчатись у навчальному закладі.

Водночас жодного доказу на підтвердження існування потреби у зв`язку з навчанням у матеріальній допомозі, що є обв`язкою умовою для стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, позивачка в розумінні статей 76 – 80 ЦПК України не надала.

При цьому до матеріалів справи не додано жодного доказу щодо платної форми навчання сина або ж за рахунок витрат державного бюджету, відомостей щодо витрат на житло, добирання до навчального закладу тощо.

Отже, позивачка не довела існування всіх юридичних фактів, які у своїй сукупності надають право стягувати аліменти на підставі статті 199 СК України, що є її процесуальним обов`язком, не надала будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у потреби в матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням сина (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо). А тому позов в частині стягнення аліментів на дитину, яка досягла повноліття та продовжує навчання не підлягає задоволенню.

Щодо аліментів на неповнолітню дитину

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 181 СК України визначено способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину, відповідно до частини третьої якої за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з ч. 1, 5 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину – однієї чверті, на двох дітей – однієї третини, на трьох і більше дітей – половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

При цьому, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч. 2 ст. 182 СК України).

З матеріалів справи вбачається, що мати і діти зареєстровані / проживають за однією адресою. Указана обставина не заперечувалась учасниками справи.

Позивачка заявила до стягнення аліменти у розмірі по 1/4 на ОСОБА_5 від заробітку (доходу) позивача. При цьому як вбачається з матеріалів справи та вказує сама

тобто у законодавчо визначеній гарантованій частці аліментів. Відповідач проти вказаного розміру не заперечував та не спростовував.

Суд, ураховуючи конкретні обставини справи, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, вважає, що у позовні вимоги в частині стягнення аліментів на неповнолітню дитину є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Щодо моменту стягнення

Статтею 191 СК України визначено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Виплачуються аліменти до повноліття дитини.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів – у межах суми платежу за один місяць.

Висновки за результатами розгляду заяви

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів на сина, який продовжує навчання підлягає частковому задоволенню, в частині стягнення аліментів на неповнолітню дитину, в решті слід відмовити.

Судові витрати

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 та 142 ЦПК України. Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Враховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про судовий збір" з відповідача стягуються судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1 211,20 грн.

Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 49, 141, 223, 263 – 265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менш 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10.11.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

У решті позовних вимог відмовити.

3. Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

4. Допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне судове рішення складено та підписано 17.02.2026.

Учасники справи:

Позивач (стягувач): ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ).

Відповідач (боржник): ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_5 ).

Суддя Роман ВІТЮК