Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №214/2982/25 — Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/2982/25

2/214/1119/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

17 березня 2026 року м.Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого судді Малаховської І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Мигуль А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, цивільну справу за позовом керівника Криворізької центральної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про витребування із чужого незаконного володіння нерухомого майна (квартири), в порядку загального позовного провадження, без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу,-

Установив:

Короткий зміст позовних вимог.

Керівник Криворізької центральної окружної прокуратури звернувся до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу із позовною заявою в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про витребування із чужого незаконного володіння нерухомого майна (квартири) за адресою: АДРЕСА_1 .

Аргументи учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує, що право власності на вказану квартиру зареєстровано на підставі документів, що містять неправдиву інформацію та не видавалися компетентними органами.

Від відповідача надійшов відзив, в якому вона зазначила, що їй належала спірна квартира на праві спільної сумісної власності. Свідоцтво про право власності на вказану квартиру вона отримала від свого батька у 2021 році.

Від прокурора надійшла відповідь на відзив, в якій прокурор звернув увагу, що відповідачем не надано доказів набуття у власність спірної квартири.

Також від відповідача надійшли заперечення, в яких вона просить зупинити провадження у цивільній справі до розгляду кримінального провадження №12024046750000222 від 11.05.2024 за ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 190 КК України.

Від Криворізької міської ради пояснень та інших заяв по суті справи не надходило.

Інших заяв та клопотань від сторін не надходило.

Представник позивача Гладченко А.В. до зали судового засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Відповідач, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи до зали судового засідання не з`явилася, причини неявки суду не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи не надала.

Обставини справи, встановлені судом.

Судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_2 , об`єкт топоніміки перейменовано відповідно до рішення Криворізької міської ради від 26.01.2024 №2421) перебував на балансі Державного об`єднання по видобутку руди підземним способом «Кривбасруда» (ДО «Кривбасруда»).

Рішенням Криворізької міської ради №189/2 від 06.02.1998 «Про прийняття до комунальної власності міста житлового та нежитлового фонду, об`єктів зовнішнього благоустрою ДО «Кривбасруда» у комунальну власність міста Кривого Рогу передано будинок АДРЕСА_2 (а.с.31-35).

За інформацією Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради та Виконкому Саксаганської районної у місті ради, квартира за адресою: АДРЕСА_1 як приватизована не значиться (а.с.20).

Відповідно до листа Управління житлово-комунального господарства Виконкому Саксаганської районної у місті ради №02.09-16 від 04.04.2024 квартира АДРЕСА_3 є комунальною власністю та належить територіальній громаді м. Кривого Рогу (а.с.20).

Також листом №10/02.2.01-18-370 від 23.01.2025 Виконком Саксаганської районної у місті ради повідомив, що спірна квартира з комунальної власності не вибувала (а.с. 28 – зворот).

Органами приватизації житлового фонду у м. Кривому Розі з 1993 по 2011 було Управління житлово-комунального господарства Виконкому Криворізької міської ради (правонаступником якого є Департамент розвитку інфраструктури міста Виконкому Криворізької міської ради), а з 2011 року повноваження з приватизації житлового фонду передано до виконавчих органів районних у місті рад, тобто органом приватизації є Виконком Саксаганської районної у місті ради.

Вказана квартира не є приватизованою, що підтверджується листом Департаменту розвитку інфраструктури міста Виконкому Криворізької міської ради №12/20/8567 від 23.12.2024 а.с.22).

Також Виконком Саксаганської районної у місті ради листом №10/02.01-18-6139 від 19.12.2024 повідомив, що є органом приватизації з 2011 року, однак приватизацію вказаної квартири не здійснював (а.с.27).

Відповідно до інформації, що розміщена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно встановлено, що 18.08.2022 вперше

за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру за адресою:

АДРЕСА_1 (а.с.14).

Підставою для реєстрації права власності стали технічний паспорт, серія та номер: TI01:8043-1157-9118-9405, виданий 05.08.2022, свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 08.09.1993, довідка КП «Криворізьке РБТІ» ДОР №193644 від 02.12. 2021 (а.с.15-18).

Разом з тим, судом встановлено, що свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 08.09.1993 видавалися щодо інших об`єктів нерухомості іншим фізичним особам, що підтверджується листом КП «Криворізьке РБТІ» ДОР №928 від 24.09.2024 (а.с.19).

Довідка КП «Криворізьке РБТІ» ДОР №193644 від 02.12.2021 видавалася іншій особі щодо іншого об`єкта нерухомості, що підтверджується листом КП «Криворізьке РБТІ» ДОР №1081 від 01.11.2024 (а.с.19- зворот).

Отже, наданими позивачем доказами наявними в матеріалах справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 з метою неправомірної реєстрації за собою права власності на спірну квартиру надала державному реєстратору документи, що містять неправдиві відомості щодо приватизації спірної квартири.

Згідно листа Департаменту адміністративних послуг Виконкому Криворізької міської ради №7/02-01-11/2134 від 31.08.2023 протягом 1992-2022 років ОСОБА_1 не була зареєстрована за адресою:

АДРЕСА_1 (а.с.28).

Підстави для представництва прокурором інтересів держави у справі.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 (справа №915/20/18) дійшов однозначного висновку про можливість представництва органами прокуратури в суді органів місцевого самоврядування.

У постанові Верховного суду від 04.11.2022, справа №420/18905/21 зазначено, що хоча у Конституції України не йдеться про захист прокурором інтересів суспільства , але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить. Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому позов прокурора в інтересах громади прирівнюється до позову прокурора в інтересах держави.

Статтею 131? Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтереси держави».

У рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України визначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт З мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (постанова Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).

Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Встановивши обставини справи, суд погоджується із доводами прокурора, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у вибутті в позаприватизаційний спосіб нерухомого майна з комунальної власності територіальної громади міста Кривого Рогу за відсутності рішення уповноваженого органу приватизації житлового фонду, тобто за відсутності волі територіальної громади міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради.

Таким чином, в контексті правовідносин у даній справі, інтереси держави полягають також у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Враховуючи вищенаведене, у зв`язку із протиправним набуттям права власності на комунальне майно у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 142 Конституції України, матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

Стаття 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, житловий фонд, нежитлові приміщення та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до ст. 318 ЦК України одним з суб`єктів права власності є територіальна громада міста, яка реалізує свої повноваження через відповідну міську раду (ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Беручи до уваги, що спірне нерухоме майно на час його протиправного вибуття належало до комунальної власності, а отже, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Криворізька міська рада як розпорядник майна територіальної громади міста Кривого Рогу, яка виступає суб`єктом права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, та відповідно, зобов`язана здійснювати захист майнових прав територіальної громади міста.

Суд звертає увагу на те, що прокурором надано уповноваженому органу достатній час для самостійного вжиття заходів на захист інтересів держави, які станом на дату звернення із вказаною позовною заявою досі залишаються незахищеними, а отже вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Криворізької міської ради.

Про виявлені порушення, наявність підстав для вжиття заходів, направлених на скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно Криворізькою центральною окружною прокуратурою повідомлено Криворізьку міську раду листами №59-11518вих-24 від 09.12.2024 та №59-37вих-25 від 02.01.2025. Однак міська рада не повідомила, що буде вживати заходи цивільно-правового характеру спрямовані на витребування у чужого незаконного володільця спірного нерухомого майна.

Аналіз положень ст. 56 ЦПК України у взаємозв`язку з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

На думку Верховного Суду (постанова від 26.02.2019 у справі №905/803/18), нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або не належним чином здійснює відповідний орган. При цьому, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №906/506/18, від 11.04.2019 у справі №904/583/18, від 13.02.2019 у справі №914/225/18, від 21.05.2019 у справі №921/31/18, від 19.01.2019 у справі № 172/232/20, від 28.04.2022 у справі 209/2265/21, від 21.06.2023 у справі № 387/141/22, від 14.11.2024 року у справі № 916/706/21 тощо.

Необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами держави і суспільства з одного боку та приватними інтересами - з іншого.

При цьому, як зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18 сам факт не звернення до суду уповноваженим органом з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

На думку Верховного Суду (постанова від 12.05.2021 у справі №806/2361/18) нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 ЦК України).

Відповідно до ст. 345 ЦК України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Положеннями частини 2 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 51 ЖК України жилі приміщення в будинках житлового фонду місцевих рад надаються громадянам виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті з депутатів місцевих рад, представників громадських об`єднань, трудових колективів.

На підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення (ст. 58 ЖК України).

Порядок здійснення приватизації державного житла в Україні закріплюється Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Статтею 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що Державний реєстр прав містить дані про зареєстровані речові права, їх обмеження, суб`єктів речових прав, об`єкти нерухомого майна, відомості про осіб, в інтересах яких вчинено обмеження речового права, копії документів про правочини, на підставі яких проведено реєстрацію прав, обмежень цих прав.

Оцінка аргументів учасників справи та висновки суду за результатами розгляду справи.

Як встановлено судом, 18.08.2022 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на підставі документів, що містять неправдиві відомості.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на теперішній час володільцем спірного нерухомого майна є відповідач ОСОБА_1 , яка на підставі документів, що містять неправдиві відомості, володіє нерухомим майном, що поза волею дійсного власника вибуло із комунальної власності територіальної громади міста.

Беручи до уваги положення Житлового кодексу України, Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд на підставі наявних у справі доказів, оцінених судом, дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_1 зареєструвала за собою право власності на спірне майно на підставі свідоцтва про право власності на житло, яке уповноваженим органом приватизації не видавалось, а відтак, остання не мала права на приватизацію спірного нерухомого майна.

В свою чергу ОСОБА_1 суду не надано жодних належних та допустимих доказів законності набуття нею права власності на спірну квартиру, як і не спростовано доводів прокурора про незаконну державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_4 .

Посилання відповідача на довідку від КП «Криворізьке РБТІ» ДОР №193644 від 02.12.2021 суд не приймає до уваги, оскільки зазначена довідка містить неправдиві відомості та взагалі не видавалася ОСОБА_1 , а видавалася іншій особі та щодо іншого об`єкта нерухомості, що підтверджено листом КП «Криворізьке РБТІ» ДОР №1081 від 01.11.2024.

Доводи відповідача щодо нездійснення органами місцевого самоврядування своїх повноважень з посиланням на їх участь у кримінальному провадженні №12024046750000222 є безпідставними, оскільки діяльність органів місцевого самоврядування та їх участь у кримінальному провадженні ніяким чином не спростовує бездіяльність щодо вчинення дій для захисту інтересів держави шляхом витребування спірного майна із чужого незаконного володіння.

Доводи відповідача щодо відсутності у неї обов`язку доводити свою невинуватість взагалі не заслуговують на увагу, оскільки встановлення вини особи у вчиненні кримінального правопорушення не відноситься до завдань цивільного судочинства.

Таким чином, спірна квартира зареєстрована на праві власності за відповідачем ОСОБА_1 на підставі документів, що містять неправдиві відомості, не видавалися відповідачу органом приватизації, що свідчить про вибуття спірного нерухомого майна із комунальної власності поза волею дійсного власника, тобто за відсутності волі територіальної громади міста Кривий Ріг в особі Криворізької міської ради, із порушенням встановленого чинним законодавством порядку у позаприватизаційний спосіб.

В постанові від 06.10.2021 у справі №205/5579/19 (провадження №61-15794св20) Верховний Суд дійшов висновку, що якщо жодного розпорядження, на підставі якого видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру, місцевими органами влади не приймалось, для витребування майна з чужого незаконного володіння, оспорювання документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 07.04.2021 у справі № 202/589/18 (провадження № 61-12611св20).

Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбачено статтею 387 ЦК України.

Відповідні правові висновки неодноразово висловлені Верховним Судом, зокрема, у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 303/1391/21, від 13.12.2023 у справі № 495/8458/18, 08.05.2024 у справі № 461/7888/21.

Таким чином, зазначення як підстави набуття права власності на квартиру АДРЕСА_3 свідоцтва про право власності на житло, яке уповноваженим органом не видавалося, не свідчить про правомірність набуття відповідачем права власності на спірне майно. Встановлені судом обставини підтверджують факт вчинення незаконних дій, що призвели до вибуття комунального майна поза волею уповноваженого органу місцевого самоврядування.

Крім цього, суд відхиляє доводи відповідача про необхідність зупинення провадження у даній справі до розгляду кримінального провадження №12024046750000222 від 11.05.2024 за ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 190 КК України як безпідставні.

Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 990/24/23.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 01 березня 2024 року у справі № 910/17615/20 зазначено, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.

Таким чином, суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати: чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

Схожий висновок було викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 357/10397/19.

Метою поданого прокурором позову є захист права комунальної власності на спірне майно шляхом повернення квартири у власність територіальної громади, а не вирішення питання про кримінальну відповідальність або встановлення певних фактів, зокрема, чи дійсно відповідач вчиняла дії, які можна кваліфікувати як кримінальні правопорушення передбачені ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 190 КК України.

На даний час право власності на спірну квартиру зареєстровано за відповідачем на підставі документів, що містять неправдиві відомості, тому завершення зазначеного вище кримінального провадження не призведе до захисту інтересів держави в особі Криворізької міської ради у вигляді поновлення права комунальної власності на спірне майно.

Отже, встановивши обставини справи та дослідивши надані докази, суд не вбачає наявності об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення кримінального провадження №12024046750000222 від 11.05.2024 за ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 190 КК України.

Відповідно до ст.ст. 13, 15, 16 ЦК України право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Частиною 2 статті 16 ЦК України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальний характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб`єктивних прав.

Разом з тим, законодавцем передбачено, що такий перелік не є вичерпним та надано право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту.

Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16.09.2021 у справі №910/2861/18 (пункт 98), від 26.10.2021 року у справі №766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі №143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 21.09.2022 у справі №908/976/19 (пункт 5.6), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі №488/2807/17 (пункт 86)).

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право володіння означає, юридично забезпечену власнику можливість мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу.

Право користування полягає в тому, що власник має юридично закріплену можливість використовувати корисні якості речі (майна) для себе, здобувати з цього користь, вигоду.

Право розпоряджання означає юридично забезпечену можливість встановлювати, змінювати, припиняти юридичну долю речі (майна). Право розпорядження закріплює абсолютну владу власника над річчю (майном), яка може полягати навіть у відчуженні або знищенні речі (майна).

Отже, повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 року у справі №372/1684/14-ц).

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (постанова ОП КГС ВС від 24.01.2020 у справі №910/10987/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, постанова КГС ВС від 21.01.2021 у справі №910/27779/14).

З урахуванням специфіки обороту нерухомого майна, володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім без документарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Вищезазначене узгоджується із висновками сформульованими, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Отже, можливість витребування майна власником, який не виявляв волі на вибуття цього майна з його володіння, передбачена законом.

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 07.11.2018 року у справі №488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 (пункти 114-116, 142-144), від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (пункт 67), від 12.02.2020 у справі № П/811/1640/17 (пункт 42), від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункт 100), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 63, 74), від 16.09.2021 у справі №910/2861/18 (пункт 100), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 146), від 14.12.2021 у справі № /16879/15-ц, від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 (пункт 37), від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 (пункт 57), від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 (пункт 94)), від 08.11.2023 у справі №206/4841/20.

Позивач із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів то що), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, із тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункти 99- 100), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05.12.2018 у справі №522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункти 38-39), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (пункт 34), від 11.02.2020 у справі №922/614/19 (пункт 50), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 71, 76), від 22.06.2021 року у справі №334/3161/17 (пункти 55- 57), від 14.09.2021 у справі №359/5719/17 (пункти 120-121, 123-124), від 16.09.2021 у справі №910/2861/18 (пункти 101, 103), від 05.10.2021 у справі №910/18647/19 (пункти 9.32-9.33, 9.38), від 09.11.2021 року у справі № /8649/16-ц (пункти 86-87), від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153-154, 167-168), від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21.09.2022 у справі №908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28.09.2022 року у справі №483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 (пункт 9.47)).

Отже, враховуючи, що органом приватизації рішень щодо відчуження вказаної квартири шляхом її приватизації не приймалось, розпорядження органу приватизації щодо спірної квартирі жодній особі не видавалось та за нею не реєструвалось, а відтак відповідач ОСОБА_1 не мала правових підстав для здійснення за собою первісної реєстрації речового права власності на вказане майно, тому спірна квартира підлягає витребуванню на користь Криворізької міської ради від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа нею.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позов Криворізької центральної окружної прокуратури підлягає задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду прокурором було сплачено судовий збір у розмірі 9413,69 грн.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено в повному обсязі, з відповідача на користь особи, яка сплатила судовий збір – Дніпропетровської обласної прокуратури, підлягають стягненню судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмір 9413,69 грн.

На підставі викладеного,та керуючись ст.ст.12, 13, 81, 258, 259, 263, 265, 268, ЦПК України, суд,-

Ухвалив:

Позовні вимоги керівника Криворізької центральної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про витребування із чужого незаконного володіння нерухомого майна (квартири) задовольнити.

Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Криворізької міської ради (код ЄДРПОУ 33874388) квартиру загальною площею 52,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2624058412060).

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ, код ЄДРПОУ: 02909938, код класифікації видатків бюджету 2800) сплачений судовий збір у сумі 9413 гривень 69 копійок.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо в Дніпровському апеляційному суді шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про сторін:

Позивач – Криворізька міська рада, місцезнаходження: пл. Молодіжна, 1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50101, код ЄДРПОУ 33874388.

Прокурор – керівник Криворізької центральної окружної прокуратури, місцезнаходження: вул. Книжна, 1А, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50074, умовний код ЄСІТС 0290993829.

Відповідач – ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Повне судове рішення виготовлено 19 березня 2026 року.

Суддя І.Б. Малаховська