Постанова від 15 березня 2026 р. у справі №686/1723/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/1723/25

Провадження № 22-ц/820/176/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І.,

секретар судового засідання Заворотна А.В.

за участю представника відповідача – адвоката Худняка В.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником ОСОБА_2 , на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 28 серпня 2025 року (суддя Васільєв С.В.).

Заслухавши доповідача, пояснення представника учасника справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в:

У січні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначалось, що 27 квітня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено кредитний договір № 3331379, який підписано електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер мобільного телефону останнього. Товариство умови договору виконало і надало відповідачу фінансовий кредит шляхом перерахування коштів на його картковий рахунок в сумі 20000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, однак відповідач свої обов`язки не виконав, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, яка становить 93200 грн і складається з: 20000 грн заборгованості за тілом кредиту, 70200 грн заборгованості за відсотками, 3000 грн заборгованість за комісійними винагородами.

10 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір відступлення прав вимоги № 06Т, відповідно до умов якого право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 3331379 від 27 квітня 2021 року перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс».

З урахуванням того, що відповідач не виконує умов кредитного договору товариство просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 3331379 від 27 квітня 2021 року в розмірі 93200 грн та понесені у справі судові витрати.

Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 28 серпня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 93200 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» 2422,40 грн судового збору та 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 4422,40 грн судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про стягнення з нього на користь позивача суму тіла кредиту в розмірі 20000 грн, при цьому, відмовивши у стягненні відсотків та комісії. Посилається на порушення судом норм матеріального права.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що аналіз змісту договору свідчить, що можливість нарахування процентів за ставкою 5% на день пов`язана виключно з режимом пролонгації на стандартних умовах та/або прострочення, причому загальний строк пролонгації на стандартних умовах не може перевищувати 60 днів; а після спливу строку кредитування з урахуванням пролонгацій нарахування процентів за користування кредитом має припинятися. Додаткові проценти за прострочення і пеня не можуть становити свавільну, нічим не обмежену суму та мають відповідати вимогам законодавства щодо розумності, добросовісності та пропорційності, зокрема обмеженням, передбаченим ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вказує, що, у даному випадку, сума процентів та комісій у майже чотири рази перевищує розмір фактично отриманих коштів, що є прямим порушенням ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування».

Крім цього, вважає вимогу про нарахування та стягнення процентів, заявлених позивачем за договором про споживчий кредит № 3331379 від 27.04.2021, необґрунтованою та такою, що є явно завищеною, не відповідає передбаченим частиною третьою статті 509, частинами першою та другою статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності та розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

На думку скаржника, ТОВ «Діджи Фінанс», як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Вказує, що встановлений сторонами кредитного договору розмір процентів за несвоєчасне виконання зобов`язання (зокрема застосування ставок від 1,70 % до 5,00 % за кожен день користування кредитом) є несправедливим у розумінні положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та суперечить імперативним обмеженням, передбаченим статтею 21 Закону України «Про споживче кредитування». В той же час, встановлена договором вимога щодо сплати непропорційно великої суми процентів, які у багато разів перевищують подвійну облікову ставку Національного банку України та фактично становлять значно більше 100 % від суми простроченого платежу, виходить за межі розумного економічного балансу між правами та інтересами сторін. Такий підхід фактично перетворює проценти з інструменту стимулювання належного виконання грошового зобов`язання на засіб невиправданого збагачення кредитора, що прямо суперечить положенням цивільного законодавства та засадам верховенства права.

Вважає, що поданий ТОВ «Діджи Фінанс» розрахунок заборгованості не може вважатися належним доказом, оскільки не містить зазначення періодів застосування кожної з процентних ставок, формули розрахунку, дати переходу до підвищеної ставки, підстав для «автоматичної пролонгації», підтвердження волевиявлення позичальника на продовження строку кредиту тощо. Відтак апелянт також вважає, що суд першої інстанції, не здійснивши жодної правової чи математичної перевірки вказаного розрахунку, безпідставно визнав розрахунок достовірним, чим порушив вимоги ст. 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.

Апелянт вважає, що єдиною доведеною сумою заборгованості за договором № 3331379 є сума основного боргу, тоді як усі інші нарахування суперечать вимогам законодавства, порушують принципи справедливості, добросовісності та розумності, не підтверджені документально та не можуть бути покладені на скаржника.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вказує, що з наданого позивачем розрахунку слідує, що договір було пролонговано на 60 днів, оскільки у визначений строк відповідач не повернув кредит і продовжив користуватися кредитними коштами. При цьому, проценти стали нараховуватися за стандартною (базовою) процентною ставкою у розмірі 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Крім того, умовами договору передбачено комісію за надання кредиту в розмірі 3000 грн, яка нараховується одноразово, що не суперечить вимогам Закону України «Про споживче кредитування». Оскільки позичальник після закінчення строку кредитування продовжував користуватися кредитними коштами, тому кредитування надавалося на стандартних (базових) умовах з процентною ставкою 5 %. Звертає увагу суду, що на підтвердження законності нарахування заборгованості позивачем до позовної заяви було долучено відомість про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором, тому позивачем належно обґрунтовано розмір заборгованості за кредитом.

Крім того, позивач у відзиві просить стягнути на його користь з відповідача витрати понесені ним на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції у розмірі 6000 грн.

Адвокат Худняк В.А., який діє в інтересах відповідача ОСОБА_1 , подав відповідь на відзив в якому зауважує, що відзив не містить належного спростування аргументів апеляційної скарги та по суті зводиться до повторення правової позиції викладеної в позовній заяві. Звертає увагу суду, що кредитний договір не містить положення про автоматичну зміну процентної ставки виключно у зв`язку з простроченням, а умови договору передбачають можливість продовження строку кредитування після вчинення позичальником певних дій. Посилання позивача на нарахування процентів за ставкою 5 % на день є безпідставною, оскільки умови договору, якими передбачено їх нарахування, визначають виключно розмір стандартної (базової) процентної ставки, але не встановлює умов її застосування. Поданий позивачем розрахунок не підтверджує наявність правових підстав для нарахування процентів за стандартною ставкою 5 % на день та не може бути покладений в основу судового рішення у частині визначення розміру заявленої до стягнення заборгованості.

Щодо заявленої позивачем вимоги у відзиві на апеляційну скаргу щодо стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, апелянт зазначає, що заявлений розмір є неспівмірним фактичним обсягом виконаних представником позивача робіт, тому просить відмовити позивачу.

В судовому засіданні представника відповідача – адвокат Худняк В.А. підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача та відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилися, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 27 квітня 2021 року ОСОБА_1 на сайті miloan.ua створив анкету-заяву на кредит № 3331379, в якій вказав свої персональні дані. Цього ж дня його заява була погоджена на таких умовах: погоджена сума: 20000 грн; погоджений строк: 30 днів; ставка процентів: 1,70 % за кожен день користування; комісія за надання 15 % одноразово (а.с. 66-67).

У зв`язку з погодженням ОСОБА_1 анкети-заяви на кредит, 27 квітня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3331379, який підписано електронним підписом відповідача, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер його мобільного телефону (а.с. 30-33).

Згідно з умовами договору, кредитодавець зобов`язався надати грошові кошти позичальнику, а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом.

Сума (загальний розмір) кредиту становить 20000 грн (п. 1.2 договору).

Кредит надається строком на 30 днів з 27 квітня 2021 року (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 27 травня 2021 року (п.п. 1.3, 1.4 договору).

Пунктом 1.5 договору встановлено, що загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 13200.00 грн в грошовому виразі та 43,682.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 33200.00 грн. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що кредитодавець і позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі, зокрема позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань.

Пунктом 1.5.1. договору визначена комісія за надання кредиту у розмірі 3000 грн, яка нараховується за ставкою 15,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Проценти за користування кредитом: 10200 грн, які нараховуються за ставкою 1.70 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки: фіксована (п.п. 1.5.2, 1.6, 1.7 договору).

Пунктом 2.3.1.1. договору сторони передбачили пролонгацію на пільгових умовах, право позичальника на неодноразове продовження строку кредитування.

Пунктом 2.3.1.2. встановлено пролонгацію на стандартних (базових) умовах, відповідно до яких позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Так збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 договору.

Згідно із відомостями про щоденні нарахування та погашення, наданими ТОВ «Мілоан», загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №3331379 становить 93200 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 20000 грн, заборгованість за процентами 70200 грн, заборгованість по комісії 3000 грн (а.с. 71-72).

10 серпня 2021 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» уклали договір відступлення прав вимоги №06Т, відповідно до умов якого до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшли права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників (а.с.17-21).

Права вимоги переходять до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їx заборгованості.

Пунктом 6.6. вказаного договору визначено, що кредитор протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту переходу до нового кредитора права вимоги готує та передає новому кредиторові письмові повідомлення (з мокрими печатками та оригінальними підписами) боржникам про відступлення новому кредиторові права вимоги (що оформляється актом прийому-передачі), підготовлені за формою згідно додатку № 4 до цього договору. Протягом 5 (п?яти) календарних днів з дати отримання таких письмових повідомлень новий кредитор направляє їх боржникам. Разом із повідомленням, отриманим від кредитора, новий кредитор має право направити боржнику будь-яке повідомлення, претензію, вимогу, тощо, адресовані від свого імені.

Пунктами 8.1, 8.2, 8.3, 8.3.1, 8.3.2 визначено, що кредитор зобов?язаний протягом 30 робочих днів з моменту підписання цього договору та за умови своєчасної повної оплати компенсації за придбання (відступлення) прав вимоги відповідно до пл. 7.1, 7,2 цього договору передати новому кредитору всю документацію щодо права вимоги до боржників зазначених у реєстрі.

Факт здійснення між сторонами приймання-передачі документації підтверджується відповідним актом приймання-передачі (додаток № 5 до цього договору), підписаним особами, що мають повноваження на здійснення цих дій від кожної зі сторін.

Передача кредитором реєстру боржників новому кредиторові здійснюється в наступному порядку:

Кредитор зобов`язаний протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту підписання цього договору та заповненого додатку № 1 підготувати і передати новому кредиторові в електронній формі, електронною поштою або кур?єрською доставкою на електронному носієві (флеш карта, компакт диск та інші оптичні носії інформації) реєстр боржників за формою, встановленою в додатку № 1до цього договору, з усіма заповненими даними про боржників, які обов`язково повинні міститись в реєстрі боржників.

Протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання новим кредитором електронної форми реєстру боржників новий кредитор формує та надає кредитору для підписання акт приймання-передачі реєстру боржників (додаток №2). Протягом 3 (трьох) робочих днів, з моменту отримання кредитором акту приймання-передачі реєстру боржників, уповноважений представник кредитора підписує вказаний акт, скріплює печаткою та передає підписаний примірник акту новому кредиторові.

У витягу з додатку до договору відступлення прав вимоги - реєстру прав вимоги № 06Т від 10 серпня 2021 року наявні відомості щодо ОСОБА_1 : номер кредитного договору 3331379; дата договору 27 квітня 2021 року; сума заборгованості 93200 грн (а.с. 70).

Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог про стягнення боргу на користь ТОВ «Діджи Фінанс» в розмірі 93200 грн з огляду на порушення відповідачем умов договору та майнових прав позивача.

Такий висновок суду, на думку колегії суддів, відповідає обставинам справи та ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1081 ЦК України, визначено, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається, встановлено, що відповідач на веб-сайті кредитодавця створив анкету-заяву на кредит на умовах, які вважав зручними для себе. У анкеті-заяві він зазначив свої персональні дані, зокрема, паспортні дані, ідентифікаційний номер, дату народження, номер мобільного телефону, електронну пошту, місце роботи, місце реєстрації та проживання тощо. В подальшому, у зв`язку з погодженням анкети-заяви між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір в електронному вигляді з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». Підписанням договору відповідач підтвердив, що перед укладенням договору він ознайомився та погодився з усіма умовами та зобов`язався неухильно дотримуватися умов кредитного договору та правил надання фінансових кредитів. Отже, зазначене свідчить про те, що алгоритм дій щодо укладення договору з ТОВ «Мілоан» виключає підстави вважати, що без їх погодження ОСОБА_1 міг отримати кредитні кошти. При цьому, будь-які докази протиправності дій третіх осіб стосовно ОСОБА_1 , які стосуються підписання кредитного договору у матеріалах справи відсутні. Крім того, сам відповідач не заперечує факту укладення даного кредитного договору та його підписання.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем доведено факт укладення 27 квітня 2021 року кредитного договору № 3331379 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , а відтак доводи апеляційної скарги у частині безпідставного нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом, є необгрунтованими, оскільки, проценти за користування кредитом визначені безпосередньо в договорі та погоджені сторонами договору.

Безпідставними є також доводи скаржника щодо нарахування первісним кредитором процентів за користування кредитом за ставкою 5 % поза межами дії кредитного договору, з огляду на передбачену договором можливість його пролонгації.

Зокрема, умовами договору передбачено можливість пролонгації строку кредитування та визначено умови за якими продовження строку кредитування на пільгових або стандартних (базових) умовах. Зокрема, для продовження строку кредитування на пільгових умовах позичальник мав вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Оскільки відповідачем даних дій не було вчинено, але ОСОБА_1 продовжував користуватися кредитними коштами після закінчення строку кредитування, тому пролонгація строку кредитування відбувалася на стандартних (базових) умовах з нарахуванням процентної ставки 5 відсотків, які відповідно до п. 1.6. Договору, нараховувалися від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, але не більше як 60 днів.

Доводи апеляційної скарги про те, що у скаржника наявні сумніви щодо правильності розрахунку заборгованості, наданого позивачем, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відповідач протягом розгляду справи ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду жодного контрозрахунку чи обґрунтованих заперечень стосовно дійсності та правильності наявного розрахунку не надав.

Крім того, з наданих позивачем відомостей про щоденні нарахування та погашення кредиту ОСОБА_1 вбачається, що після надання кредиту з наступного дня відбувалося нарахування процентів згідно з п. 1.5.2. договору впродовж тридцяти денного строку кредитування, який в подальшому було пролонговано на стандартних умовах, тому нарахування процентів відбувалося згідно з п.1.6. договору, в строк що не перевищує 60 днів.

Посилання апелянта, що нарахований позивачем розмір процентів за кредитними договорами є непропорційно великою сумою компенсації та не відповідає засадам справедливості, добросовісності та суперечить вимогам статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо неприпустимості встановлення у договорі несправедливих умов, суд оцінює критично, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

З огляду на положення ч.5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» включення у договори із споживачем умов, які є несправедливими, є підставою для визнання таких умов недійсними.

Однак, відповідачем не надано доказів на підтвердження визнання кредитних договорів в судовому порядку недійсними, в цілому або в частині. При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідачем при розгляді справи в суді першої інстанції зустрічних вимог про визнання кредитного договору недійсним в частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з їх невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» не заявлялося.

Отже, в силу вказаної вище презумпції правомірності правочину (ст.204 ЦК України) правомірність положень цього договору презюмується.

Так, у кредитному договорі сторони належним чином узгодили умови та відповідний розмір процентної ставки, на підставі яких позивачем здійснювалося нарахування заборгованості по процентам, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення процентів за користування кредитом, які нараховано в межах строку кредитування з урахуванням пролонгації на стандартних умовах.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості по кредитному договору з відповідача на користь позивача.

Стосовно витрат на правничу допомогу, понесених позивачем на стадії апеляційного провадження, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

На підставі ч.ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частин п`ятої-шостої статті 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

За нормами частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України також визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що позивач просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс» витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 6000 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем в суд апеляційної інстанції до відзиву на апеляційну скаргу долучено: додаткова угода № 3331379 до договору №42649746 про надання правової допомоги від 01 листопада 2024 року; детальний опис робіт; акт № про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом від 04 грудня 2025 року, згідно з яким адвокат надав клієнту послуги на загальну суму 6000 грн.

З наданого позивачем детального опису робіт виконаних адвокатом необхідних для надання правничої допомоги за позовом «Діджи Фінанс» щодо стягнення заборгованості вбачається, що адвокатом здійснено аналіз чинного законодавств та судової практики, правовий аналіз обставини спірних правовідносин та наджання правових рекомендацій (консультацій) та складання відзиву на апеляційну скаргу, що становить надання послуг на загальну суму 6000 грн.

Представник апелянта у відповіді на відзив просив у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити, оскільки заявлений розмір витрат є очевидно неспівмірним із фактичним обсягом виконаних представником позивача робіт.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з врахуванням того, чи виник у заявника обов`язок зі сплати таких витрат та чи була їх сума обґрунтованою.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені нормами процесуального законодавства, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі №160/394/22 та у додатковій постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18.

Дослідивши надані послуги адвокатом позивачу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, з урахуванням заперечення представника відповідача щодо задоволення вимог в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, колегія суддів вважає, що заявлена до відшкодування сума в загальному розмірі 6000 грн не відповідає критерію розумності та не є співмірною з обсягом наданих адвокатом послуг.

Враховуючи характер наданих послуг в суді апеляційної інстанції, які полягали виключно у наданні відзиву на апеляційну скаргу, обізнаність представника з доказовою базою та правовою проблематикою у справі, які залишились не змінними зі стадії розгляду справи судом першої інстанції, що мало вплив на обсяг часу необхідного для складання відзиву на апеляційну скаргу, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку, що співмірним, розумним та необхідним у межах перегляду цієї справи в суді апеляційної інстанції є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Отже, стягненню підлягають з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу, які є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді апеляційної інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.

Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до власного тлумачення норм права та до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 28 серпня 2025 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 березня 2026 року.

Суддя-доповідач І.В. П`єнта

Судді: А.П. Корніюк

О.І. Талалай