Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №462/1807/25 — Львівський апеляційний суд

Справа №462/1807/25 Головуючий у 1 інстанції:Ліуш А.І.

Провадження №22-ц/811/3041/25 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» на рішення Залізничного районного суду м.Львова в складі судді Ліуша А.І. від 05 серпня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 05 серпня 2025 року в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, – відмовлено за безпідставністю.

Вказане рішення оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс».

В апеляційній скарзі просять скасувати рішення Залізничного районного суду м.Львова від 05 серпня 2025 року про відмову у задоволенні позову та ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» задовольнити в повному обсязі.

Зазначають, що за доцільне повідомити суд про наявність технічної помилки у витягу з Додатку №1 до Договору факторингу №01/04 від 01.04.2020, а саме – у розділі «Сторони» щодо одного з підписантів, який засвідчив зазначений Витяг, з боку директора ТОВ «Мілоан» Вінніченка Олексія Віталійовича. Вважають, що зазначена помилка залишилась непоміченою під час подання даного позову до суду, так і судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення. Таку помилку не було виявлено судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення, водночас позивач діючи добросовісно, вважає за необхідне звернути увагу на зазначену обставину та просить, аби за результатами апеляційного перегляду було ухвалено рішення, яке не викликатиме сумнівів у сторін спору. Звертають увагу, що в наданій копії Додатку №1 до Договору факторингу №01/04 від 01.04.2020 міститься інформація щодо третіх осіб, збереження якої забезпечується таємницею фінансової послуги та яка не має відношення до предмета розгляду цієї цивільної справи, у зв`язку з чим, така була цензурована. Вважають, що наданий позивачем лист-підтвердження від ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» щодо виконання «ФК «Пінг-Понг» повного розрахунку за договором факторингу №1/4 є належним та допустимим доказом. Зазначають, що відсутність у матеріалах справи окремих доказів щодо зміни найменування ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на ТОВ «Він Фінанс» під час розгляду справи у суді першої інстанції не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки юридична особа з ідентичним кодом ЄДРПОУ продовжує існування у незмінному правовому статусі. Вважають, що навіть у випадку зміни найменування юридичної особи, її правонаступництво та ідентичність як учасника правовідносин підтверджується незмінним кодом ЄДРПОУ.

Відповідно до ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 263-265, 274-279 ЦПК України, ст.ст. 207, 626, 628, 629, 638 ЦК України та відмовляючи в задоволенні позову, – виходив з того, що згідно наявного в матеріалах справи договору про споживчий кредит № 2026992 від 20 лютого 2020 року, між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 , відповідач отримав кредит в розмірі 12 000 грн., на строк 30 днів з 20 лютого 2020 року. Термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування – 21 березня 2020 року. Суду було також надано графік платежів та паспорт споживчого кредиту. Як вбачається з платіжного доручення №15526744, платником якого значиться ТОВ «Мілоан», 20 лютого 2020 року, отримувачу ОСОБА_1 , перераховано грошові кошти в розмірі 12 000 грн., згідно договору №2026992. Матеріали справи містять договір факторингу №01/04 від 01 квітня 2020 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», згідно умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідному реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах, зазначених цим договором. В той же час, як вбачається з наданого суду реєстру прав вимоги, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», клієнт відступив права вимоги до позичальників, зазначених в реєстрі, а фактор набув права вимоги у позичальників, однак вказаний реєстр не містить переліку позичальників. Хоча у справі наявний договір факторингу №01/04 від 01 квітня 2020 року, наданий Реєстр боржників, що є його додатком, не містить переліку боржників. Вказане унеможливлює перевірку передачі конкретних зобов`язань від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», що ставить під сумнів сам факт відступлення права вимоги щодо конкретних боржників. Крім того, наявні в матеріалах справи акт повернення права вимоги, акт погодження мінімальної ціни, звіт отримання коштів, повідомлення про відступлення права вимоги, також не містять необхідних даних. Відсутність заповнених граф та інших важливих відомостей позбавляє суд можливості дослідити їхній зміст та зробити однозначний висновок щодо виконання умов договору. Така невизначеність суперечить вимогам законодавства, зокрема статтям 203, 215, 516, 1054 Цивільного кодексу України, які передбачають, що договір має містити всі істотні умови та відображати реальну волю сторін. Також, суд звернув увагу на те, що до укладеного договору факторингу №01/4 від 01 квітня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та ТОВ «ФК «Пінг понг», надано витяги з додатку, що підписані ТОВ «ФК «Пінг Понг» та ТОВ «Він Фінанс». Згідно відповіді директора ТОВ «Він Фінанс» від 13 листопада 2024 року, між ТОВ «ФК «Пінг понг» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (нова назва ТОВ «Він Фінанс») укладено догові факторингу 1/4. Однак, зазначена відповідь директора ТОВ «Він Фінанс» сама по собі не може вважатися належним та достатнім доказом факту зміни назви юридичної особи. Матеріали справи не містять жодних офіційних документів, що підтверджують реєстрацію зміни найменування ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс» у встановленому законом порядку. Зокрема, не надано витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який би підтверджував зміну найменування, а також інших реєстраційних документів, що дозволили б суду достеменно пересвідчитися у правонаступництві цих суб`єктів господарювання. Відтак, без наявності належних та допустимих доказів зміни назви юридичної особи, суд позбавлений можливості достовірно встановити, що саме ТОВ «Він Фінанс» є правонаступником ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» у межах спірного договору факторингу. Вказане у свою чергу, не дозволяє суду визнати надані документи такими, що належним чином підтверджують правовідносини сторін за зазначеним договором. Оскільки надані докази містять суттєві прогалини та підтвердити фактичний перехід права вимоги, суд позбавлений можливості визнати договірні відносини між сторонами такими, що відбулися належним чином. Відсутність належного документального підтвердження передачі правочину та зобов`язань унеможливлює здійснити правову оцінку заявлених вимог а також задовільнити позов.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи; обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають; обставини, які суд вважав встановленими, – не доведені, а тому рішення суду підлягає скасуванню.

У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс») звернулось в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило:

- стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» заборгованість за Кредитним договором №2026992 від 20.02.2020 в розмірі 35040 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що 20 лютого 2020 року, між ТОВ «Мілоан» та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит, на підставі чого відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 12 000 грн. Зазначили, що відповідач не виконав належним чином кредитні зобов`язання. В той же час, згідно умов договору факторингу №01/04, ТОВ «МІЛОАН» відступлено право вимоги за кредитним договором на користь ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», а відповідно ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» набуло права вимоги до відповідача. Крім того, 13 грудня 2021 року, між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ТОВ «ФК «Пінг-Понг» укладено договір факторингу №1/4, у відповідності до умов якого та згідно додатку № 1 до договору факторингу, набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 , за договором про споживчий кредит від 20 лютого 2020 року. Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 35040 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту – 12000,00 грн; заборгованості за відсотками – 21600,00 грн; заборгованості за комісією – 1440,00 грн; заборгованості за пенею – 0,00 грн.

21.07.2025 до Залізничного районного суду м.Львова було подано заяву про зміну назви сторони позивача, з якої вбачається, що відповідно до Наказу №70—к від 01.07.2025 року на виконання Рішення єдиного учасника ТОВ «ФК «Пінг Понг» №1778 від 01.07.2025 року перейменовано з 01.07.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг Понг» (ЄДРПОУ 43657029) на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (ЄДРПОУ 43657029).

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позичкодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частина 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник, у даному випадку відповідач, вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не виконав зобов`язання у строк, який встановлений договором чи законом.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 3 цього Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (п. 3, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положеннями ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦПК України та ГПК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 вказаного Закону, є оригіналом такого документа (п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 12 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор – алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Як вбачається із матеріалів справи, – між ТОВ «Мілоан» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено Кредитний Договір №2026992 від 20.02.2020. (а.с.43-45).

Відповідно п.1.2. Кредитного договору, сума отриманих кредитних коштів становить 12000,00 грн.

Відповідно п.1.3. Кредитного договору, кредит надається строком на 30 днів з 20.02.2020.

Відповідно п.1.4. Кредитного договору, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 21.03.2020.

Відповідно до п.1.5.1. Кредитного договору, комісія за надання кредиту становить 1440,00 грн., яка нараховується за ставкою 12,00% від суми кредиту одноразово.

Відповідно до п.1.5.2. Кредитного договору, проценти за користування кредитом становлять 7200,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована.

Відповідно п.1.6. Кредитного договору, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п.2.2.3. цього Договору.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 , за власним волевиявленням, з повним розумінням умов кредитування та усвідомлення рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» подав Заявку на отримання кредиту №2026992, ТОВ «Мілоан» направило відповідачу електронне повідомлення – одноразовий ідентифікатор, при введені якого відповідач підтвердив прийняття умов Кредитного Договору №2026992 від 20.02.2020. (а.с.36).

В Анкеті-заяві Клієнта на отримання кредиту в ТОВ «Мілоан» відповідач зазначив свої особисті дані: прізвище, ім?я, по батькові, ідентифікаційний номер, рік народження, номер мобільного телефону та електронної адреси, паспортні дані, домашню адресу, освіту, місце роботи, щомісячні доходи. (а.с.36).

ТОВ «Мілоан», в свою чергу, свої зобов?язання за Кредитним договором виконало, та надало позичальнику грошові кошти на його картковий рахунок в сумі 12000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №15526744 від 20.02.2020. (а.с.13).

Таким чином, доведеним є факт укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору та те, що первісний кредитор свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі та надав кредит у розмірі, погодженому сторонами.

Як вбачається з відомостей про щоденні нарахування та погашення згідно Кредитного договору №2026992 від 20.02.2020, сума заборгованості відповідача за Кредитним Договором становить 35040,00 грн., яка складається з: боргу по тілу кредиту – 12000,00 грн.; боргу по відсотках – 21600,00 грн.; борг по комісії – 1440,00 грн.; борг по пені – 0,00 грн. (а.с.38).

Також, за положенням ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

У ч. 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

01.04.2020 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» було укладено договір факторингу №01/04, відповідно до умов якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідному Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах, зазначених цим договором. (а.с.47-50).

Як вбачається з витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №01/04 від 01.04.2020, сума заборгованості відповідача за основним Кредитним договором №2026992 від 20.02.2020 становить 35040,00 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту – 12000,00 грн.; заборгованість за відсотками – 21600,00 грн.; заборгованість за комісією – 1440,00 грн.; заборгованість за пенею – 0,00 грн. (а.с.83-85).

Згодом, 13.12.2021 між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» було укладено Договір факторингу №1/4, відповідно до умов якого Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт зобов`язується відступити свої права грошової вимоги до боржників зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги. (а.с.9-11).

Як вбачається з витягу з Додатку до Договору факторингу №1/4 від 13.12.2021, залишок боргу відповідача на момент відступлення прав вимоги за основним Кредитним договором №2026992 від 20.02.2020 становить 35040,00 грн., яка складається з: суми заборгованості за тілом кредиту – 12000,00 грн.; суми заборгованості за відсотками – 21600,00 грн.; суми заборгованості за комісією – 1440,00 грн.; суми заборгованості за пенею – 0,00 грн. (а.с.34).

Однак, що стосується вимоги про стягнення заборгованості за комісією за Кредитним договором №2026992 від 20.02.2020 у сумі 14400 грн., колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року – остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року – остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року – остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультрактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі – Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, – щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».

Із розрахунків наданих позивачем вбачається, що відповідачу нарахована комісія за Кредитним договором №2026992 від 20.02.2020 у розмірі 1440,00 грн. Вказану суму слід вважати платою за обслуговування кредитної заборгованості, яка за законом повинна надаватись безоплатно, а відтак колегія суддів вважає, що підстави для стягнення суми за надання кредиту в розмірі 1440,00 грн. відсутні, за нікчемною умовою договору.

Відтак, позивач виконав свої зобов`язання згідно умов кредитного договору, однак, відповідач не повернув отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатив нараховані відсотки за Кредитним договорам.

Отже, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Кредитним договором №2026992 від 20.02.2020, заборгованість становить 33600,00 грн., з яких: 12000,00 грн. – прострочена заборгованість за сумою кредиту та 21600,00 грн. – заборгованість за простроченими відсотками.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягала стягненню заборгованість за Кредитним договором №2026992 від 20.02.2020 в розмірі 33600,00 грн. та така не була помилково стягнута судом першої інстанції.

Враховуючи вказане, доводи позову та апеляційної скарги слід визнати частково обґрунтованими та такі позов та апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Оскаржуване ж рішення суду слід скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову частково, яким слід стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» – 33600,00 грн. заборгованості за кредитним договором (з яких 12000,00 грн. заборгованість по основному боргу та 21600,00 грн. – заборгованість за відсотками). В задоволенні решти позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» – задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 05 серпня 2025 року – скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» – 33600,00 грн. заборгованості за кредитним договором.

В задоволенні решти позову – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 19 березня 2026 року.

Судді: Я.А. Левик

Н.П. Крайник

М.М. Шандра