Постанова від 10 березня 2026 р. у справі №336/6681/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 11.03.2026 Справа № 336/6681/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/6681/24 Головуючий у 1-й інстанції: Дацюк О.І.

Провадження № 22-ц/807/591/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Подліянової Г.С.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Камаловій В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» Гайдо Олени Валеріївни на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року представник АТ «Банк Кредит Дніпро» Ковриженко С.О. звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 19 травня 2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 22036000511764 (далі – кредитний договір), за умовами якого позивач надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти на споживчі потреби, а відповідач зобов`язався повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених цим договором розмірах і строках та виконати свої зобов`язання за цим договором в повному обсязі.

Банк надав відповідачу грошові кошти на наступних умовах: сума виданого кредиту: 299 040,00 грн., дата надання кредиту: 19.05.2021 року, кінцева дата погашення кредиту: 19.05.2026 року, валюта кредиту: UAH, строк користування кредитом, міс.: 60, цільове призначення - на споживчі потреби; щомісячна комісія за обслуговування кредиту: з 19.05.2021 по 18.09.2022 – 3% від суми кредиту; з 19.09.2022 по 18.12.2023 – 2,5% від суми кредиту; з 19.12.2023 по 18.03.2025 – 1,5% від суми кредиту; з 19.03.2025 по 19.05.2026 – 0,925% від суми кредиту; процентна ставка за користування кредитом на строкову заборгованість - 0,001 % річних, процентна ставка за користування кредитом на прострочену заборгованість - 56,0 % річних.

Відповідно до п. 1.4. кредитного договору кредит надається шляхом зарахування суми кредиту на поточний рахунок НОМЕР_1 , відкритий у Банку.

Також, 19 травня 2021 року між відповідачем та Банком укладено договір банківського рахунку та надання додаткових послуг № РКО-1172959/19052021/0147.

Тоді ж, 19 травня 2021 року між відповідачем та ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна страхування життя» було укладено договір добровільного страхування життя позичальника на випадок смерті в результаті нещасного випадку (кредит готівкою) № PZ-22036000511764 (далі – договір страхування), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону та пов`язані з життям застрахованої особи. Страховим агентом та вигодонабувачем, у разі настання страхового випадку, виступає АТ «Банк Кредит Дніпро». Як зазначено в п. 4.4 договору страхування та п. 1.5. кредитного договору, розмір страхового платежу, здійсненого на користь страховика, становив 32 040,00 грн. Страхування відповідача було супровідною до кредитного договору послугою.

В подальшому, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, Правилами роботи банків, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 25.02.2022 № 23 «Про деякі питання діяльності банків України та банківських груп» (із подальшими змінами), Національний банк України дозволив банкам не враховувати несплату за кредитами протягом 24.02.2022-30.06.2022 як прострочення (кредитні канікули). Про запровадження, умови та строк дії кредитних канікул у зв`язку із введенням на території України воєнного стану АТ «Банк Кредит Дніпро» повідомляло клієнтів у низці публікацій на сторінках офіційного сайту Банку www.creditdnepr.com.ua.

У пункті 2.1 кредитного договору передбачено, що відповідач мав здійснювати платежі з погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів та щомісячної комісії у вигляді щомісячних ануїтетних (рівномірних) платежів, які є обов`язковим платежем. Дати погашення та розмір обов`язкового платежу визначені в розділі 4 цього договору (п. 2.2. кредитного договору).

На час дії кредитних канікул було відтерміновано сплату боргу ОСОБА_1 , в результаті чого кошти, що підлягали сплаті у період кредитних канікул, могли ним не сплачуватися і не враховувалися як прострочена заборгованість. Разом з тим, кредитні канікули не зменшили суму боргу відповідача, а лише відтермінували її сплату, що відображено у розрахунку заборгованості.

Однак ОСОБА_1 , як позичальник, свої обов`язки за кредитним договором не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, загальний розмір якої станом на 09 травня 2024 року становить 439 444,94 грн., та складається з: залишку простроченого кредиту у розмірі 280 948,00 грн., залишку прострочених відсотків - 5,74 грн., залишок прострочених комісій - 158 491,20 грн.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що він складається з публічної частини договору, якою є Універсальний договір банківського обслуговування клієнтів фізичних осіб у АТ «Банк Кредит Дніпро» із змінами і доповненнями, затверджений Банком та розміщений на Офіційному сайті Банку www.creditdnepr.com.ua (далі – УДБО), та індивідуальної частини, якою є Кредитний договір.

Підписавши кредитний договір, позичальник підтвердив, що він акцептував УДБО, версія 19.2, шляхом підписання Заяви-згоди про приєднання до Універсального договору банківського обслуговування клієнтів-фізичних осіб АТ «Банк Кредит Дніпро» (далі – Заява-згода) і згоден з усіма умовами УДБО в повному обсязі, зокрема щодо порядку укладення договорів та умов надання всіх послуг, в тому числі, що можуть бути надані йому в майбутньому (з урахуванням всіх змін та доповнень); умови Договору йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення. Кредитний договір є невід`ємною частиною УДБО, вказані документи разом із Заявою-згодою складають єдиний Договір.

Згідно з п. 2.1 УДБО, він визначає умови та порядок надання Банком банківських послуг, зокрема, надання кредитів фізичним особам.

Надання кожної банківської послуги здійснюється на підставі укладеного між Клієнтом та Банком відповідного Договору, в якому міститься посилання на УДБО і підтвердження прийняття Клієнтом Публічної пропозиції.

У кредитному договорі визначаються, серед іншого, такі істотні умови договору: вид Кредиту, сума Кредиту/ розмір Максимального ліміту кредитної лінії / Овердрафту, строк, на який надається Кредит, цільове призначення, розмір процентної ставки та комісій, та інші умови, визначені кредитним договором як Істотні. Умови надання та обслуговування Кредиту, що не визначені в кредитному договорі, передбачені Тарифами Банку та УДБО.

Відповідно до умов УДБО, до загальних витрат за Кредитом відносяться витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням Кредиту, уключаючи проценти за користування Кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги Банку, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням Кредиту (уключаючи комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення та інші платежі), кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів та інших осіб, а також інші обов`язкові платежі), які сплачуються Клієнтом згідно з вимогами законодавства України та/або умовами Кредитного договору (крім платежів, що згідно із законодавством України не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом). Конкретні види витрат за Кредитом, їх розміри, порядок нарахування та сплати визначаються кредитним договором, УДБО та/або Тарифами Банку.

На виконання вимог ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 175 ЦПК України АТ «Банк Кредит Дніпро» направив на адресу відповідача вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором (кредитними договорами). Проте, станом на дату подачі позову, зазначена вимога Банку була залишена відповідачем без виконання.

Посилаючись на вказані обставини, представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором № 22036000511764 від 19.05.2021р. у сумі 439 444,94 гривень, яка складається із: суми залишку простроченого кредиту - 280 948,00 гривень; суми прострочених відсотків – 5,74 гривень; суми прострочених комісій – 158 491,20 гривень, та судовий збір у сумі 5 273,34 гривень.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2025 року позов Акціонерного товариства «Банк кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором № 22036000511764 від 19.05.2021 року за період з травня 2021 року по червень 2024 року включно в сумі 27 567,64 грн., судовий збір в сумі 332,22 грн.

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник Акціонерного товариства «Банк кредит Дніпро» Гайдо О.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі, стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що перед видачею кредиту Банк повідомив позичальнику всю необхідну інформацію щодо сукупної вартості витрат за споживчим кредитом. В тому числі, позичальник був ознайомлений із реальною річною відсотковою ставкою на рівні 52,81% (розрахованої за методикою Постанови НБУ № 49, що включає чисту суму кредиту 267 000 грн., щомісячні платежі та періоди оплат). Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у тому числі тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) на момент укладання договору складала 654 533,36 гривень. Вказані суми зазначені і в паспорті споживчого кредиту, примірник якого підписаний позичальником перед укладенням кредитного договору та отриманням кредиту. Позичальник підтвердив (проставляючи підпис на 3 документах), що отримав усю необхідну інформацію щодо умов кредитного договору та погодився з ними.

Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», комісії за кредитним договором визначаються як загальні витрати за споживчим кредитом, тобто, витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту. За частиною другою статті 8 Закону, до загальних витрат за споживчим кредитом серед іншого включаються: комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Чинним на момент укладення спірного договору законодавством України передбачено право кредитодавця у договорі споживчого кредиту встановлювати оплату за обслуговування кредиту у вигляді комісії. До того ж Постанова НБУ № 49 передбачає лише надання розпису складових вартості кредиту за таблитизованою формою без деталізованого опису складу/переліку послуг за комісію по обслуговуванню заборгованості.

Вказує, що позичальник не надав доказів на підтвердження того, що фактичні умови оспорюваного ним договору відрізнялись від тих, що були погоджені сторонами при його укладенні. Банк повідомив позичальнику всю необхідну інформацію про умови надання кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника. Факти, які б підтверджували введення позичальника в оману, ним також доказово не підкріплювались.

Спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних його умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору, які є йому незрозумілими, та у подальшому виконував його, Банк надав позичальнику документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку погашення боргу.

Зауважує, що реальна відсоткова ставка Банку, як і загальна вартість кредиту по спірному кредитному договору, відповідала економічно - виваженій методиці ціноутворення в Банку з підсистемним нормативним, інформаційним, технологічним, технічним та кадровим забезпеченням та обґрунтуванням. Жодним Законом України чи актом Національного банку України чи іншим актом законодавства не визначено, що Банк повинен деталізувати в договорі чи внутрішньому документі, чи взагалі в будь-якому документі перелік послуг, що включені в ту чи іншу комісію, яка встановлена Банком.

Відповідно до норм банківського, кредитного законодавства, розділу 4 кредитного договору № 22036000511764 та Універсального договору банківського обслуговування клієнтів фізичних осіб АТ «Банк Кредит Дніпро» версії 19.2 (далі – УДБО), Банк стягує щомісячну плату у вигляді комісії за обслуговування кредиту.

Обслуговування кредиту не можна ототожнювати з наданням інформації за кредитом.

Умовами кредитної угоди передбачалось, що комісії з клієнта стягуються за послугу Банку з обслуговування кредиту. Дані умови кредитної угоди були розроблені позивачем з врахуванням статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», та не є тотожним статті 11 даного Закону.

Отримання плати у вигляді комісій за його здійснення регулюється кредитним договором № 22036000511764, та статтею 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Зі змісту положень розділів 1 та 4 кредитного договору, в частині визначення послуг, за які стягується комісія, можна зробити висновок, що вони мають суттєву різницю з положеннями пункту 6.5.1, та були розроблені Банком з урахуванням різних норм законодавства про споживче кредитування.

При укладенні кредитного договору № 22036000511764 відповідач погодився з тією умовою, що платежі з погашення комісійної заборгованості мають ним здійснюватися саме за надання Банком послуги з обслуговування кредиту, яка включає в себе розрахункове обслуговування, операції з платіжними картками та через застосунок Банку, супроводження операцій за кредитом, формування рахунків, залучення депозитів тощо.

Вказує, що нарахування комісій, їх розмір та обов`язок сплати позичальником, були правомірно встановлені кредитним договором, тому стягнення простроченої заборгованості за комісіями та перерахунок вже здійснених комісійних платежів здійснюватися не мав.

В кредитному договорі відсутні приховані чи явні обмеження для споживача або положення, що вводять його в оману, що давало б підстави для визнання його несправедливим. Всі негативні для споживача-позичальника наслідки, передбачені умовами договору, є адекватними і відповідними змісту договору кредиту та чинному законодавству. А отже, вважає, що відсутні підстави для відмови в стягненні заборгованості за кредитним договором, які були б наслідком нечесної практики кредитора, або як таких, що укладені на вкрай несправедливих для споживача умовах.

Умови кредитного договору Банком були доведені до споживача, є прозорими та зрозумілими, а підписання договору було дійсним волевиявленням позичальника.

І в договорі, і в паспорті споживчого кредиту було зазначено орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом; реальну річну процентну ставку. Позичальник при укладенні договору був належним чином проінформований про відповідні витрати. Відтак відсутні підстави вважати, що у спірних відносинах наявний дисбаланс у договірних відносинах між Банком та позичальником.

Більш того, сторона відповідача під час розгляду справи в суді першої інстанції не зазначала, якої саме шкоди завдали йому умови договору, і не менш важливо якими належними та допустимими доказами така шкода підтверджується.

У даному випадку мова йшла не про нечесність чи недобросовісність Банку як кредитодавця, який діяв виключно в межах закону, а про безпідставну зміну намірів і прагнень позичальника, який станом на момент отримання кредитних коштів вважав такі умови прийнятними для себе, а після їх отримання і використання для задоволення власних потреб і з настанням строку виконання грошових зобов`язань - змінив свою думку і намагався в судовому порядку уникнути подальшого виконання кредитних зобов`язань.

Зазначає, що суд першої інстанції, стверджуючи в рішенні про обмеження умовами кредитного договору прав позичальника, вказану обставину не врахував.

Вважає, що в даному випадку саме поведінка відповідача, а не Банку була недобросовісною. Адже як неодноразово зазначав Банк, ОСОБА_1 , з моменту укладення договору до моменту звернення в суд, вважав умови договору справедливим та розумними для себе, здійснював погашення кредиту. Водночас, після звернення Банку до суду з первісними вимогами погасити заборгованість, кардинально змінив свою позицію. Відтак вбачається, що саме позичальник, а не Банк поводився суперечливо, адже в процесі виконання умов договору змінив свою позицію.

Враховуючи принцип свободи договору, ОСОБА_1 мав можливість не вступати у кредитні відносини з Банком, якщо дійсно вважав для себе, що встановлення комісії за обслуговування кредиту є несправедливою умовою, натомість позичальник погодив зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його без будь-яких застережень. Підписавши кредитний договір відповідач засвідчив, що погодився на отримання коштів у кредит саме на умовах, визначених в кредитному договорі. Тобто, позичальник визнав саме Банк та запропоновані ним умови як найкращі та найбільш вигідні для себе. Після укладення кредитного договору ОСОБА_1 в подальшому виконував його умови та покладені на нього договірні зобов`язання, сплачуючи кредит, проценти та комісію у відповідному розмірі, що свідчить про свідоме визнання позичальником умов такого договору.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд в ряді своїх рішень, зокрема, в постанові від 21.06.2023 у справі №463/2891/21, постанові від 13.03.2023 у справі №707/782/22, у постанові від 30.06.2021 у справі №201/10403/19.

Відповідач приступив до виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором № 22036000511764, та протягом певного часу здійснював погашення заборгованості, отже був згоден з даними обов`язками, покладеними на нього як на позичальника умовами кредитного договору. Враховуючи це, зауважує, що доводи про неправомірність стягнення Банком боргу за комісіями з`явились у ОСОБА_1 лише після звернення АТ «Банк Кредит Дніпро» з позовом до суду. Така поведінка відповідача є суперечливою і недобросовісною, що є неприпустимим в цивільних правовідносинах.

Оскільки Законом № 1734-VIII безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредитної заборгованості, то умови кредитного договору, в частині нарахування такої комісії не є нікчемними, а отже, розглядаються з точки зору права як такі, що юридично мали місце і створили правові наслідки для сторін правочину. Тому за відсутності рішення суду про визнання правочину чи його окремих частин недійсними діє презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), тобто всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені зобов`язання, в тому числі обов`язок позичальника сплачувати комісію - підлягали виконанню.

Близькі за змістом висновки про оспорюваність умови про сплату комісії у кредитних договорах, укладених після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування», містяться у постановах Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 295/3522/20, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 тощо.

Також вказує, що вимога сторони відповідача про визнання недійсними комісійних платежів за кредитним договором, укладеним ОСОБА_1 з АТ «Банк Кредит Дніпро», не була обґрунтована належним чином. Укладений між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 кредитний договір не суперечив положенням цивільного законодавства, та законодавства про споживче кредитування, укладався в межах норм, зазначених у відповідних нормативно-правових актах.

Умова кредитного договору про сплату комісії не була нікчемною, а також не могла бути визнана судом недійсною, оскільки погодження послуги обслуговування кредиту відбулось між сторонами під час підписання кредитного договору. Велика Палата Верховного Суду у п. 31.14 п. 31.18 постанови від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 вказала таку ж позицію щодо розуміння даного питання. Оскільки при підписанні кредитної угоди відповідач визнав всі положення кредитного договору обов`язковими для виконання, отже він не мав сумнівів щодо справедливості умов кредитного договору та не вважав, їх такими, що потенційно можуть обмежити його права.

Вимога кредитного договору про сплату комісій за обслуговування кредиту є такою ж рівносильною умовою, як обов`язок сплати процентів та повернення отриманих кредитних коштів, враховується при розрахунку реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту. Послуга Банку з обслуговування кредиту зосереджує в собі низку інших послуг пов`язаних з цим, зокрема супроводження операцій за кредитом, формування рахунків, залучення депозитів тощо, які Банком вчинялись на користь позичальника. Отже, у розумінні статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», договірні умови про сплату комісій не обмежували відповідача у здійсненні його прав, а були справедливо визначеною платою за обслуговування Банком кредиту.

Таким чином, зауважує, що прострочена заборгованість за комісіями не тільки не підлягала зменшенню, але не підлягали перерахунку.

Крім того, вказує, що, на думку суду першої інстанції, передчасність позову Банку до ОСОБА_1 пов`язана з недоведеністю позивачем підстав для дострокового стягнення суми кредиту, адже на момент пред`явлення позову Банком не було висунуто такої вимоги до позичальника. До позовної заяви АТ «Банк Кредит Дніпро» було долучено наступні докази направлення вимоги про повернення кредиту: копію Вимоги про повернення кредиту від 09.06.2023 року та копію Списку №19354-01-164-19 згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів від 27.06.2023 року.

Вказані докази доводять, що: АТ «Банк Кредит Дніпро» намагалось врегулювати спір з відповідачем у позасудовому порядку; позивач не просто склав вимогу про повернення кредиту, а й здійснив її завчасне направлення на відому адресу відповідача, яка була підтверджена як чинна в суді першої інстанції; відправляючи вимогу, Банк інформував позичальника про наявну прострочену заборгованість та можливі санкції, які можуть настати за подальше невиконання зобов`язань за кредитом (звернення до суду).

Сам текст вимоги про повернення кредиту містить детальні відомості про поточну та прострочену заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором, наявну на відповідну дату – 09.06.2023 року, на чому позивач двічі акцентував увагу у вимозі. Саме 09.06.2023 року була складена та підписана вимога Банку про дострокове повернення кредитних коштів. Окрім унікальних реквізитів кредитного договору, актуальної на той момент суми боргу, позивачем також зазначались й інші відомості, завдяки яким можна дійти висновку про порушення відповідачем кредитних зобов`язань та настання для позивача права достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. Зокрема, сам позивач акцентує увагу на цьому факті, оскільки чітко зазначає про строк простроченні кредиту, який на той момент вже складав більше одного календарного місяця. Крім того, Банк чітко зазначав, що у разі невиконання зобов`язання з дострокового повернення кредиту протягом 30 днів з моменту отримання вимоги, кредитодавцем буде вжито інших заходів, спрямованих на повернення кредиту – звернення до суду з позовною заявою.

Доказом направлення вказаної вимоги є Список №19354-01-164-19 згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів від 27.06.2023 року. Цим доказом підтверджується факт відправки вимоги від 09.06.2023 року відповідачу від 27.06.2023 року. Вказаний доказ в сукупності містив достатньо інформації, яка давала змогу зробити висновок про направлення позивачем вимоги про повернення кредиту. Зокрема, в даному документі зазначається: прізвище, ім`я та по-батькові відповідача; адреса, на яку направлявся лист і яка є ідентичною тій, яку вказував ОСОБА_1 . Банку при укладенні кредитної угоди; підписи та печатки відправника – ТОВ «Дірект Технолоджі», а також оператора поштового зв`язку АТ «Укрпошта».

Достовірність та легальність вказаних документів не викликає сумнівів. Як докази, вони чітко доводять обставини існування вимоги повернення кредиту та її направлення на відому адресу відповідача, тобто і права на повернення всієї суми кредитного боргу.

На АТ «Банк Кредит Дніпро» як на кредитодавця угодою та законодавством покладається обов`язок з направлення вимоги про повернення кредиту позичальнику у разі прострочення виконання зобов`язань понад один місяць. Однак в той же час, на позичальника покладається обов`язок отримання поштової кореспонденції від Банку, зокрема вимоги про дострокове повернення кредиту.

Отже, Банк не відповідає за отримання позичальником поштової кореспонденції від Банку, кредитодавець зобов`язаний лише повідомити у будь-який можливий спосіб позичальника про наявність заборгованості. Позичальник вважається належним чином повідомлений навіть у разі неотримання ним листа від Банку – така умова була погоджена сторонами під час укладення кредитної угоди, отже, відповідач погоджувався з тим, що відповідальність за неотримання листів від Банку повністю покладається на нього.

Отримання поштової кореспонденції позичальником залежить тільки від безпосередньої волі позичальника на її отримання, а отже, знаходиться поза впливом Банку.

З моменту відправлення Банком вимоги про дострокове повернення кредиту і до звернення до суду з позовом, ОСОБА_1 мав достатньо часу (один рік) для того, щоб отримати лист на відділенні поштового зв`язку та вчинити інші дії щодо врегулювання простроченої заборгованості.

Вказує, що посилання суду першої інстанції на те, що Банком не надано договорів з ТОВ «Дірект Технолоджі», які б підтверджували їх повноваження на направлення поштової кореспонденції Банку, не може слугувати підставою для визнання позову передчасним. Вказаний договір не стосується предмета спору, та не підтверджував жодної з обставин, які суд мав встановити, а Банк - довести в даній категорії справ. Вказаний договір реально існує, однак його предметом є надання ТОВ «Дірект Технолоджі» послуг з розсилки кореспонденції Банку. Те, що відправником листа вказувалось зазначене товариство, а не позивач, не спростовує ту обставину, що саме вимога АТ «Банк Кредит Дніпро» про повернення кредиту була направлена ОСОБА_1 .

Зауважує, що АТ «Банк Кредит Дніпро» вважає можливим поновлення судом апеляційної інстанції строку на подання доказу надання послуг Банку з надсилання поштової кореспонденції ТОВ «Дірект Технолоджі» - копії Договору №ДТ/КД_05042017 про надання послуг/виконання робіт з друку, упаковки і розсилки документів, зберігання бланків, конвертів іншої продукції від 05.04.2017 року, та долучення вказаного доказу до матеріалів справи.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Кузьмінов Д.В. сформував в системі «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.

Так, з огляду на відсутнє положення кредитного договору про розірвання договору або зміну строку кредитування за вимогою однієї зі сторін, позивач позбавлений можливості достроково вимагати повернення кредиту у позасудовому порядку, а вимоги про розірвання кредитного договору позовна заява не містить.

Згідно ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

До позову позивачем долучено копію вимоги про повернення кредиту без дати та номера, якою позивач обґрунтовує набуття права на дострокове стягнення кредиту.

Проте, до позову не було додано доказів направлення цієї вимоги, на що було звернуто увагу представника позивача під час розгляду справи судом першої інстанції.

З цих підстав позивачем після початку розгляду справи по суті було подано клопотання про поновлення строку та долучення копії списку № 19354-01-164-19 згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів, у якому відправником зазначено ТОВ «Дірект Технолоджі», на що також було місцевим судом звернуто увагу позивача про дослідженні цього доказу (судове засідання 24.11.2025 року).

При цьому, позивачем не заявлялось клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю надання додаткових доказів, а саме копії договору з ТОВ «Дірект Технолоджі», який подано разом із апеляційною скаргою. Будь-які перешкоди надати ці докази у позивача були відсутні, що підтверджує задоволення клопотання про долучення копії списку згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів. Більш того, належним доказом відправлення вимоги є не тільки список відправлень, але і поштовий чек (розрахунковий документ) про прийняття цього списку, а також опис вкладення. Усі ці докази позивачем не надані, у зв`язку з чим судом обґрунтовано зроблено висновок про недоведеність цих обставин, що потягло за собою висновок про відсутність права на дострокове стягнення тіла кредиту.

Щодо комісії зазначає, що у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21 викладено правовий висновок щодо застосування норми права у аналогічній справі, де зазначено, що Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У цій справі позивач не надав таких доказів, а тому, вважає, що судом першої інстанції правомірно, з врахуванням висновків Верховного Суду, прийнято рішення про нікчемність умови кредитного договору щодо встановлення комісії. З урахуванням сплати відповідачем комісії у розмірі 8 971,20 грн 9 разів, що разом склало 80 740,80 грн, судом правомірно ці суми зараховані у заборгованість за кредитом, у зв`язку з чим сума боргу зменшена на вказану суму.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 19.05.2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 22036000511764, за умовами якого банк зобов`язався надати ОСОБА_1 грошові кошти на споживчі потреби в сумі 299 040 гривень строком на 60 місяців до 19.05.2025 року, а клієнт, у свою чергу, зобов`язався повернути суму кредиту, сплатити проценти та комісії, передбачені договором.

Щомісячна комісія за обслуговування кредиту визначена у розмірі від 3% до 0,925% від суми кредиту в різні періоди часу дії кредитного договору.

Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та складає 0,001% річних на строкову заборгованість та 56% річних на прострочену заборгованість за кредитом.

Погашення заборгованості по кредиту, сплати процентів та комісії здійснюється щомісячними ануїтетними платежами відповідно до Графіку платежів (п. 2.1, 2.2 договору). Згідно із графіком щомісячний платіж складає 10 944,86 гривень, останній платіж – 8 786,62 гривні.

З наданого розрахунку вбачається, що відповідачем зобов`язання за договором виконувались неналежним чином, адже оплата здійснювалась до лютого 2022 року, в подальшому будь-яких платежів ОСОБА_1 не здійснював.

Представником позивача також надано копію вимоги про дострокове повернення кредиту та сплати заборгованості, яка не датована, а також копію списку згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів, згідно із яким ТОВ «Дірект технолоджі» 27.06.2023 року відправляло ОСОБА_1 кореспонденцію.

Сторонами не заперечується факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та порушення ним зобов`язань щодо їх повернення.

Водночас відповідачем заперечувались позовні вимоги в частині стягнення комісії за обслуговування кредиту, також відповідач вказував про відсутність підстав для дострокового стягнення усієї суми кредиту та наявність підстав для стягнення заборгованості з поточних платежів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За положеннями частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини перша та друга статті 207 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина першій статті 634 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За положеннями ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Вирішуючи позовні вимоги в частині дострокового стягнення заборгованості за кредитом та відсотками, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для дострокового стягнення суми кредиту, адже на момент пред`явлення позову банком не було висунуто такої вимоги до позичальника, тому суд виснував про наявність підстав для стягнення з відповідача поточної заборгованості за кредитним договором станом на день пред`явлення позову.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції.

Так, як встановлено судом, відповідно до п. 1.2 кредитного договору кредит наданий на 60 місяців, кінцева дата повернення кредиту 19.05.2025 року.

Водночас у разі невиконання позичальником зобов`язань за договором банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів, що передбачено п. 15.1.15.4 Універсального договору банківського обслуговування клієнтів - фізичних осіб.

Пунктом 2.7.4.6 Універсального договору банківського обслуговування клієнтів -фізичних осіб визначено, що клієнт вважається належним чином повідомленим, зокрема, про вимогу погашення заборгованості клієнта перед банком у разі направлення поштового повідомлення на поштову адресу клієнта, зазначену в останньому укладеному договорі про надання банківської послуги, або на адресу, що зазначена в іншому документів, наданому до банку (факт відправлення підтверджується поштовим реєстром).

Представник Банку на підтвердження того, що банком пред`явлено відповідачеві вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату процентів посилалась на письмову вимогу та список згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів.

Водночас надана позивачем письмова вимога не датована, а містить лише зазначення суми заборгованості, розраховану не певну дату.

Крім того, позивачем не надано доказів того, що банком така письмова вимога була в установленому порядку направлена відповідачеві, адже з наданого списку згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів вбачається, що якась кореспонденція була направлена ОСОБА_1 ТОВ «Дірект технолоджі», водночас будь-яких доказів того, що це була саме письмова вимога АТ «Банк Кредит Дніпро» позивачем не надано. Банком не надано суду доказів того, що між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Дірект Технолоджі» був укладений договір, за умовами якого останнє мало б відправляти кореспонденцію банку клієнтам банку.

Судом першої інстанції також враховано те, що згідно із відкритою інформацією, розміщеною на сайті АТ «Укрпошта», рекомендований лист/листівка пересилається рекомендованим порядком і має трек-номер для відстеження. За трек-номером можна відстежити лист (на сайті Укрпошти, в мобільному застосунку або через чат-бот у Messenger, Viber та Telegram). Станом на час ухвалення рішення судом можливість відстеження поштового відправлення за трек-номером вже втрачена.

Приймаючи до уваги, що відповідачем факт отримання будь-яких вимог банку щодо дострокового повернення кредиту заперечувався, суд першої інстанції правильно виснував, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що банком направлялась позичальнику письмова вимога про дострокове погашення кредиту та сплату відсотків за кредитним договором. Тому, виходячи з відсутності підстав для дострокового стягнення суми кредиту, адже на момент пред`явлення позову банком не було висунуто такої вимоги до позичальника, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача поточної заборгованості за кредитним договором станом на день пред`явлення позову.

Також колегія суддів погоджується і з висновком суду щодо відсутні підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення комісії за обслуговування кредиту з наступних підстав.

Як встановлено судом, пунктом 1.1 кредитного договору передбачено щомісячну комісію за обслуговування кредиту.

Пунктом 2.3 кредитного договору визначено, що супутніми послугами, що придбаваються у зв`язку з укладенням цього договору є послуги з розрахунково-касового обслуговування, вартість яких визначається згідно із Тарифами, опублікованими на сайті банку, а також послуги страхування, що надаються клієнту відповідно до окремого договору, що укладається між страховиком та клієнтом.

Водночас у кредитному договорі не зазначено конкретного переліку супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Розрахунково-касове обслуговування - це послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, у тому числі у вигляді електронного документа, укладеного між ними, які пов`язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором.

Розрахунково-касове обслуговування є однією з базових операцій банків. Будь яка операція - і пасивна, і активна, і надання послуг - неминуче супроводжується здійсненням платежу, отже - розрахунковим чи касовим обслуговуванням відповідного клієнта. Причому виконання таких операцій виконуються за дорученням клієнтів, яких банки здійснюють платежі, чи касові операції.

Банки на договірній основі здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконують їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків, за що стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди.

Отже, касове обслуговування - це сукупність банківських операцій з прийняття готівкових коштів від клієнтів і зарахування їх на відповідні банківські рахунки та видачі з клієнтських рахунків через касу банку готівкових коштів згідно з розпорядженням клієнтів на цілі, передбачені чинним законодавством.

Касові операції виконуються відповідно до інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості не є банківською послугою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», за яку позикодавець може отримувати будь-яку плату чи винагороду.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Банк не зазначив та не надав доказів фактичного надання послуг, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору. За таких обставин суд першої інстанції правильно виснував, що положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування", а підстави для стягнення з відповідача на користь позивача щомісячної комісії за обслуговування кредиту відсутні.

Правовий висновок щодо застосування норми права в аналогічній справі викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21.

Таким чином, враховуючи відсутність підстав для дострокового стягнення суми кредиту, а також відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача щомісячної комісії за обслуговування кредиту, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.

Як вбачається з графіку платежів, за період з травня 2021 року по червень 2024 року ОСОБА_2 мав сплатити АТ «Банк Кредит Дніпро» за тілом кредиту 126 394,84 гривні, за процентами - 7,8 гривень, загалом ОСОБА_2 мав погасити станом на день пред`явлення позову 126 402,64 гривні. Фактично за розрахунком ОСОБА_2 сплатив 98 835 гривень. Таким чином, сума заборгованості, яка наявна станом на червень 2024 року включно та яку належить стягнути з відповідача становить 27 567,64 гривень.

В апеляційній скарзі представник АТ «Банк кредит Дніпро» Гайдо О.В. просила апеляційний суд поновити АТ «Банк Кредит Дніпро» строк на подачу до суду доказу надання послуг АТ «Банк Кредит Дніпро» з надсилання поштової кореспонденції ТОВ «Дірект Технолоджі» - копії Договору №ДТ/ КД_05042017 про надання послуг/виконання робіт з друку, упаковки і розсилки документів, зберігання бланків, конвертів іншої продукції від 05.04.2017 року; долучити до матеріалів справи № 336/6681/24 доказ надання послуг АТ «Банк Кредит Дніпро» з надсилання поштової кореспонденції ТОВ «Дірект Технолоджі» - копії Договору №ДТ/КД_05042017 про надання послуг/виконання робіт з друку, упаковки і розсилки документів, зберігання бланків, конвертів іншої продукції від 05.04.2017 року.

Вирішуючи вказане клопотання суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Нормою, яка закріплена в п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України, передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21) зазначено: «Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні…».

Суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції (відповідний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20)).

Представником АТ «Банк кредит Дніпро» не надано апеляційному суду докази неможливості подання доказу - копії Договору №ДТ/КД_05042017 про надання послуг/виконання робіт з друку, упаковки і розсилки документів, зберігання бланків, конвертів іншої продукції від 05.04.2017 року - до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача, отже, клопотання задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Одночасно з цим, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції наведених у скарзі правових позицій Верховного Суду, оскільки в указаних справах були встановлені інші фактичні обставини, порівняно з обставинами у цій справі.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» Гайдо Олени Валеріївни залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2025 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 19 березня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: Г.С. Подліянова

Е.А. Онищенко