Постанова від 17 березня 2026 р. у справі №336/9581/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 18.03.2026 Справа № 336/9581/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №336/9581/24 Головуючий у першій інстанції: Вайнраух Л.А. Провадження № 22-ц/807/589/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Гончар М.С.,

Трофимової Д.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2024 року представник позивача за довіреністю Кіріченко В.М. в інтересах позивача за допомогою системи «Електронний суд» 25.09.2024 звернувся до суду із зазначеним позовом.

За змістом позовної заяви, відповідач 20.05.2019 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, підписавши анкету-заяву, у зв`язку із чим банком видано кредитну картку як платіжний інструмент, тип «Універсальна Gold», відкрито картковий рахунок, крім того, відповідач отримав кредит, сума якого поступово збільшувалась до 41 000,00 гривень шляхом встановлення відповідного кредитного ліміту на дану картку. Відповідач користувався грошовими коштами в рахунок кредитного ліміту. За користування коштами банк нараховував відсотки за користування кредитом, процентна ставка змінювалась до 40,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

20.01.2020 відповідачем підписано заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, отримано кредитну картку та додаткову кредитну картку із тотожним типом, погоджені інші суттєві умови користування кредитним рахунком. З вказаної дати розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами дорівнював 42% згідно з п.1.3.Умов та Правил надання банківських послуг, згодом зменшений до 40,8%.

Позивач також вказує, що Банк виконав свої зобов`язання щодо надання банківських послуг, надавши можливість відповідачу розпоряджатися кредитними коштами, на умовах договору та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач користувався кредитним лімітом, повертав заборгованість, сплачував відсотки, проте припинив своєчасно вносити необхідні платежі в порушення п.1.4 Договору, ст.509, 526, 1054 ЦК України.

Станом на 25.08.2024 відповідач має заборгованість за договором у сумі 51 495,78 гривень, яка складається з: 41 617,25 гривень в якості тіла кредиту та 9 878,53 гривень – заборгованості за простроченими відсотками, у зв`язку із чим позивач скористався своїм правом вимагати дострокового виконання заборгованості (ст. 1050, 1054 ЦК України).

З вказаних підстав, оскільки відповідач продовжує ухилятись від виконання умов договору, укладеного між сторонами, який не розірваний, крім того, заходи досудового врегулювання спору не є обов`язковими у зазначених правовідносинах, із посиланням на приписи ст.509, 525, 526, 527, 530, 598, 599, 610, 615, 629, 1050, 1054 ЦК України, представник позивача просить задовольнити позов у визначений спосіб.

Просили стягнути на користь позивача з відповідача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 20.05.2019 у сумі 51 495,78 гривень, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 41 617,25 гривень, а також прострочених процентів у сумі 9 878,53 гривень.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за договором про надання банківських послуг №б/н від 20.05.2019 у сумі 51 495,78 гривень (п?ятдесят одна тисяча чотириста дев?яносто п?ять гривень 78 копійок), яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 41 617,25 гривень (сорок одна тисяча шістсот сімнадцять гривень 25 копійок), а також прострочених процентів у сумі 9 878,53 гривень (дев?ять тисяч вісімсот сімдесят вісім гривень 53 копійки).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2 422,40 гривень (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності скаржника, який належним чином не був повідомлений про розгляд справи; зроблено помилковий висновок про наявність правових підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотків за користування кредитом.

Відзив на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Щодо наявного в апеляційній скарзі клопотання про витребування доказів колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Ознайомившись з матеріалами цивільного провадження та заявленим клопотанням, колегія суддів дійшла висновку, про відмову у задоволенні такого клопотання, з підстави достатності та повноти матеріалів цивільної справи, що забезпечить її повний та всебічний розгляд Запорізьким апеляційним судом.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.2 ст.369 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволеню, з огляду на наступне.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з враховуючи обгрунтованості заявлених позовних вимог, дотримання стороною позивача свого процесуального обов?язку з надання достатніх, належних та допустимих доказів, що у своїй сукупності та взаємозв?язку свідчать про наявність підстав для стягнення заборгованості за договором з відповідача на користь позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 3) частини третьої статті 2 ЦПК України).

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).

Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи(частина шоста 128 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 8 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, неповідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Тлумачення частини першої статті 8, частини другої статті 211, пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що: обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу; невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства; розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України визначено, що обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, визначено розгляд судом за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання.

Аналогічний висновок викладено об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

Матеріали справи не місять доказів надсилання судової повістки ОСОБА_1 ані в електроний кабінет учасника справи, ані поштовим відправленням.

Таким чином, суд першої інстанції розглянув справу у судовому засіданні призначеному 05 грудня 2025 року року, за відсутності відповідача – ОСОБА_1 належним чином не повідомленого про місце, дату та час судового засідання, чим порушив норми процесуального права.

У зв`язку з чим, оскаржуване рішення підлягає обов`язковому скасуванню відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України.

Щодо вирішення спору по суті позовних вимог.

Судом першої інстанції встановлено та піджтверджеється матеріалами справи, що Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» є правонаступником усіх прав та обов`язків Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк». Копія засвідченого витягу загальних положень статуту та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань АТ Комерційний банк «Приватбанк» міститься у матеріалах справи.

20.05.2019 відповідач ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, приєднавшись до Умов та Правил надання банківських послуг, зі змінами до яких зобов?язався самостійно ознайомлюватись на сайті банку. Відповідно до матеріалів справи, між позивачем та вказаним споживачем відповідно до анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку від 20.05.2019 підписано договір про надання банківських послуг, із можливістю кредитування, у зв`язку із чим банком відкрито розрахунковий рахунок відповідачеві та видано кредитну картку як платіжний інструмент із типом «Універсальна Gold». Основні умови кредитування визначені банком з урахуванням побажань клієнта згідно з паспортом споживчого кредиту: відновлювальна кредитна лінія, шляхом встановлення кредитного ліміту на кредитній картці, розмір від 50 000,00 гривень до 75 000,00 гривень, строк договору – 240 місяців, строк кредитування – до 240 місяців, на споживчі потреби, порядок надання кредитом – у безготівковий спосіб, без забезпечення. Процентна ставка в межах пільгового періоду – 0, 00001%, за межами пільгового періоду – 42% (для картки «Універсальна Gold»). Порядок повернення кредиту – щомісяця до 25 числа поточного місяця 5% від заборгованості на кінець попереднього місяця, але не менше 100 гривень. Сторонами також узгоджено наслідки невиконання або прострочення виконання зобов?язань за договором про споживчий кредит – сплату штарфу у сумі 500 гривень + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів та комісій, крім того, в разі невиконання зобов?язань щодо повернення кредиту застосовується процентна ставка – 84%.

У паспорті, який має за загальним правилом суто інформативний характер, чітко зазначено (т.с.1 а.с.46), що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятись від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту, будуть залежать від проведеної кредитодавцем оцінки пдатоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий стан, сімейний стан, доходів тощо. Крім того, дані умови кредитування, як видно з паспорту, зберігають свою чинність та дійсні до 04.06.2019, тобто, менше, ніж один місяць від дати звернення відповідача до банку з метою отримання банківських послуг.

Разом з цим, до позовної заяви долучено заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг АТ КБ «Приватбанк» за підписом ОСОБА_1 від 20.01.2020, із викладенням істотних умов договору, основних умов кредитування тощо. Так, тип кредиту - відновлювальна кредитна лінія, розмір не більше 75 000,00 гривень для картки «Універсальна Gold», строк кредитування – 20 років, на споживчі цілі, порядок надання кредитом – у безготівковий спосіб, без забезпечення. Процентна ставка - 42% (для картки «Універсальна Gold») річних, тип - фіксована.

Порядок повернення кредиту визначений сторонами у п.1.4, зокрема, шляхом договірного списання з рахунку клієнта, у т.ч. за рахунок кредитного ліміту, у розмірі процентів, що підлягають сплаті за цим договором, 1 числа календарного місяця, наступного за місяцем, у якому здійснено трати за рахунок кредитного ліміту; шляхом внесення клієнтом коштів у розмірі мінімального обов?язкового платежу на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного місяця (включно), наступного за місяцем, у якому здійснено трати за рахунок кредитного ліміту. Сторонами узгоджено наслідки невиконання або прострочення виконання зобов?язань за договором про споживчий кредит, а саме сплату пені (про її стягнення позовних вимог не заявлено), крім того, в разі невиконання зобов?язань щодо повернення кредиту застосовується процентна ставка – 84% (враховуючи обраний тип картки).

Окремим розділом у даній заяві про приєднання є викладення Умов та Правил надання банківських послуг на дату приєднання та підписання їх клієнтом, що також розміщені на сайті.

Так, умови кредитування, наведені вище, повністю узгоджуються із змістом вказаних Умов та Правил, досліджених судом. У п.2.1.1.2.9. визначено, що тривалість пільгового періоду користування кредитними коштами – до 25 числа місяця, наступного за місяцем, у якому здійснено трати за рахунок кредиту, відсоткова ставка – 0,00001% річних від суми трат, здійснених за рахунок кредиту.

Порядок повернення кредиту узгоджений сторонами правочину у п.2.1.1.3.1, розмір мінімального обов?язкового платежу – у п.2.1.1.3.2. Згідно з п.2.1.1.5.1. клієнт зобов?язаний здійснювати погашення кредиту у строки та в розмірах, визначених п. 2.1.1.3.1., 2.1.1.3.2 цього договору.

Крім того, відповідно до п.2.1.1.5.2. клієнт має право відмовитись від договору у письмовій формі.

Як передбачено п. 2.1.1.9.1, договір починає діяти з дати встановлення кредитного ліміту на картці та діє до повного виконання сторонами своїх зобов?язань.

Порядок зарахування коштів (спочатку – на погашення прострочених відсотків) визначений у п.2.1.1.3.4 договору, крім того,відповідно до п.2.1.1.3.1 банк має право, якщо платіж не здійснений клієнтом самостійно, у строк здійснення платежу (до 25 числа наступного календарного місяця після здійснення трати), що доручає банку клієнт, - при настанні терміну платежів здійснювати списання грошей у валюті кредитного ліміту з усіх рахунків клієнта, відкритих в Банку, в розмірі заборгованості, що підлягає сплаті банку за цим договором.

Відповідач підтвердив свою згоду із тим, що підписана заява разом Пам?яткою клієнта, «Умовами та правилами надання банківських послуг», та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг.

За даними довідки від 04.09.2024, відповідачеві видано три платіжні картки із вказаним вище типом, а саме: 20.05.2019 строком дії до січні 2023 року, 20.01.2020 – строком дії до серпня 2023 року, 18.08.2021 – строком дії до березня 2025 року, тобто, дані платіжні інструменти дозволяли користувачеві послуг банку оплачувати товари та послуги, переказувати кошти, отримувати готівку тощо. Кредитний ліміт, який встановлений банком на рахунку відповідача неодноразово змінений, що підтверджено довідкою від 04.09.2024, початковий розмір 20.05.2019 – 300,00 гривень, який поступово збільшувався в строк до 03.11.2023 до розміру 41 151,10 гривень. Користування застосунком «Приват24» з боку відповідача не заперечується, відповідно, щодо розміру щомісячних нарахувань та строків їх сплати ОСОБА_1 був вочевидь обізнаний, будучи клієнтом банку.

Факт постійного користування відповідачем грошовими коштами в рахунок кредитного ліміту підтверджений випискою за договором за період з 20.06.2019 по 04.09.2024, зокрема, у торгово-роздрібних мережах, для задоволення власних споживчих потреб позичальника, зняття готівки, поповнення картки, мобільного рахунка, за кур?єрські та поштові послуги.

Баланс на початок періоду: 0, валюта рахунку: UAH, усього надходжень: 499 614,86 гривень, баланс на кінець періоду: - 51 495,78 гривень, що відповідає розміру заборгованості, усього витрат – 551 110,64 гривень.

Виписка засвідчена печаткою юридичної особи, а також підписом керівника напрямку операційного обслуговування ГР ОСОБА_2 , тобто, відповідає критеріям належності та допустимості. Суд наголошує, що у виписці відображено розмір процентної ставки разом із деталями кожної операції зі списання відсотків, що відповідає умовам договору.

Факт користування кредитними коштами з моменту приєднання до банківських послуг та видачі платіжної картки, встановлення кредитного ліміту на ній сторона відповідача не заперечує, належних та допустимих доказів протилежного матіріали справи не містять. Відповідачем не надано доказів встановлення кредитного ліміту за відсутності його ініціювання (заявки до банку) збільшення розміру ліміту. Будучи обізнаним щодо балансу рахунку в режимі реального часу, ОСОБА_1 мав зробити свідомий вибір, чи відповідає його інтересам та платіжним можливостям в певний період користування кредитною карткою саме із використання ліміту в розмірі, більшому, ніж 5 000,00 гривень.

Відповідно до розрахунка, наданого стороною позивача, доданого до позовної заяви, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 25.08.2024 дорівнює 51 495,78 гривень та складається з заборгованості по тілу кредиту у сумі 41 617,25 гривень, а також процентів, нарахованих на прострочене тіло кредиту, у загальній сумі 9 878,53 гривень.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом частини 1, 2 статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Матеріали справи містять підписану відповідачем заяву про приєднання, яка недійсною не визнавалась, відповідачем (боржником) з підстав безгрошовості у порядку ст. 1051 ЦК України не оскаржувалась.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Таким чином, підписавши заяву відповідач підтвердив, що він в повній мірі ознайомився з умовами отримання кредиту, розміром процентів за користування кредитними коштами.

Наданий банком розрахунок відповідачем належними і допустимими доказами не спростований.

Отже, колегія суддів вважає встановленим існування між сторонами кредитних правовідносин, узгодженість процентної ставки.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ «КБ «Приватбанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Як вбачається з анкети-заяви б/н, яка підписана ОСОБА_1 , річна процентна ставка складає 43,2 % річних.

У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

У постанові Верховного Суду по справі справа № 306/486/17 (провадження № 61-34520св18) від 10 жовтня 2019 року Верховний Суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем зазначив, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Доводи апеляційної скарги щодо ненадання позивачем належних та допустими доказів на підтвердження наявності заборгованості колегія суддів визнає безпідставними, оскільки матеріали справи містять достатню кількість процесуальних документів на підставі яких вбачається можливим встановити наявність та розмір заборгованості відповідача.

Твердження апеляційної скарги про прострочення кредитора (ст.613 ЦК України), яке нібито має місце в даній справі, є тотожним доводам наведеним у відзиву на позовну заяву та належним чином спростовані в мотивувальній частині оскаржуваноо рішення, а саме, що блокування пдатіжної картки для здійснення видаткових операцій не свідчить про неможливість здійснення поповнення карткового рахунку ОСОБА_1 , позаяк доказів відмови сторони позивача прийняти відповідний платіж або технічного блокування платежу стороною відповідача до матеріалів справи не подано.

Судами не встановлено факту відмови банку від прийняття належного виконання боржником своїх зобов`язань, а також наявності перешкод для належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, що є основним критерієм у застосуванні статті 613 ЦК України.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

У постанові від 23 січня 2018 року (справа № 755/7704/15-ц, провадження № 61-283 св 18) Верховним Судом зазначено, що належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Скаржником у справі не спростовано доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення, кредитних коштів.

Відтак, скаржником не виконано зобов`язань, визначених Договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування.

Інші твердження апеляційної скарги зводяться до тлумачення діючого законодавства та не впливають на вищевикладене.

Приймаючи рішення колегія суддів враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 грудня 2025 року скасувати, ухвалити постанову наступного змісту.

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за договором про надання банківських послуг №б/н від 20.05.2019 у сумі 51 495,78 гривень (п?ятдесят одна тисяча чотириста дев?яносто п?ять гривень 78 копійок), яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 41 617,25 гривень (сорок одна тисяча шістсот сімнадцять гривень 25 копійок), а також прострочених процентів у сумі 9 878,53 гривень (дев?ять тисяч вісімсот сімдесят вісім гривень 53 копійки).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2 422,40 гривень (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 18 березня 2026 року.

Головуючий

Судді: