Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №466/6073/20 — Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/6073/20

Провадження № 2/466/37/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі головуючої судді Зими І.Є.

секретаря судового засідання Васинчик М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за уточненим позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа Львівська міська рада, про набуття права на користування житлом ,-

у с т а н о в и в :

з 28.10.2020 року, у провадженні Шевченківського районного суду м. Львова перебувала цивільна справа за позовом Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про виселення з квартири АДРЕСА_1 та зустрічним позовом ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , поданим у власних інтересах та в інтересах їх неповнолітнього сина ОСОБА_2 , про визнання права користування зазначеним житловим приміщенням.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2026 року первісний позов Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про виселення залишено без розгляду.

03 лютого 2026 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про уточнення позовних вимог, у якій зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новосадове Краматорського району Донецької області загинув позивач ОСОБА_3 .

У зв`язку з наведеним позивачка просила виключити ОСОБА_3 з числа позивачів за зустрічним позовом, а також виключити її з числа позивачів у частині заявлених вимог у власних інтересах, підтримавши позовні вимоги виключно в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_2 . Просить ухвалити рішення, яким визнати за останнім право на користування квартирою АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 09.01.2026 року провадження по справі було відновлено, після зупинення провадження - 26.06.2024 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2026 року заяву про уточнення позовних вимог прийнято до розгляду.

З урахуванням уточнених позовних вимог предметом розгляду у даній справі є вимога про визнання за неповнолітнім ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , права користування квартирою АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів м. Львова від 01 квітня 1994 року ОСОБА_4 була надана однокімнатна ізольована квартира за адресою: АДРЕСА_2 .

Син наймача - ОСОБА_3 , проживав у зазначеній квартирі як член сім`ї наймача. З 2005 року разом із ним у квартирі проживала його дружина ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя народився син - ОСОБА_2 , який з народження проживає у спірному житловому приміщенні. Позивачка зазначає, що сім`я тривалий час проживала у спірній квартирі однією сім`єю з наймачем, вела спільне господарство, здійснювала оплату житлово-комунальних послуг та брала участь в утриманні житла. Після смерті наймача у 2014 році позивачка разом із сином продовжують проживати у зазначеній квартирі, яка є їх постійним місцем проживання.

Крім того, позивачка зазначає, що після укладення шлюбу з чоловіком , ОСОБА_3 , проживали у спірній квартирі як у службовому житлі, оскільки обоє працювали у ЛКП «Рясне-402». У зв`язку з виконанням ними трудових обов`язків у зазначеному підприємстві вони фактично користувалися квартирою АДРЕСА_1 як службовим житлом, проживали у ній тривалий час, утримували житлове приміщення та сплачували житлово-комунальні послуги.

З огляду на наведені обставини позивачка просить визнати за неповнолітнім ОСОБА_2 право користування квартирою АДРЕСА_1 .

В судове засідання учасники справи не з`явились. В матеріалах справи міститься заява позивачки від 02.02.2026 року, про розгляд справи у її відсутності, вимоги підтримує.

09.03.2026 року, на адресу суду надійшла заява від представника відповідача про розгляд справи у їх відсутності. Зазначають, що позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина - підтримують.

09.03.2026 року, на адресу суду також надійшли письмові пояснення представника третьої особи , Львівської міської ради, в яких зазначають, що неповнолітній ОСОБА_2 , від народження (з 2009 року) проживав за вказаною адресою у АДРЕСА_2 , і вказана квартира є його єдиним місцем , де він може проживати. Відтак, представник Львівської міської ради не заперечує, щодо визнання права користування вказаною квартирою за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

З`ясувавши дійсні обставини справи, права та обов`язки сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.

Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE» викладені загальні принципи тлумачення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до житла. ЄСПЛ зазначив, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке особа займає на законних підставах, а залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зав`язків із конкретним місцем. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється «згідно із законом» та не є «необхідним у демократичному суспільстві». Таким чином, при вирішенні спорів щодо права користування житлом суд повинен оцінити не лише формальні підстави користування приміщенням, але й фактичний, тривалий та стабільний зв`язок особи із відповідним житлом.

Згідно із статтею 64 Житлового кодексу Української РСР члени сім`ї наймача жилого приміщення, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами та несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти та батьки, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до статті 65 ЖК України особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо між ними, наймачем та членами його сім`ї не було іншої угоди щодо порядку користування житлом.

Відповідно до Закону України «Про основні засади житлової політики» від 13.01.2026 (який набрав законної сили 15.02.2026) Житловий кодекс України втратив чинність, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Суд також враховує зміни житлового законодавства, зокрема набрання чинності Законом України «Про основні засади житлової політики». Водночас спірні правовідносини у даній справі виникли значно раніше - на момент вселення членів сім`ї до спірного житлового приміщення, народження дитини та подальшого фактичного проживання сім`ї у квартирі. Отже, правовідносини щодо користування спірним житловим приміщенням виникли та тривали у період дії положень Житлового кодексу Української РСР, які регулювали порядок користування житлом державного та комунального житлового фонду. Враховуючи принцип незворотності дії законів у часі, закріплений у статті 58 Конституції України, а також те, що спірні житлові правовідносини сформувалися за дії зазначених норм, суд застосовує положення статей 64, 65 Житлового кодексу Української РСР для оцінки прав та обов`язків сторін у даній справі.

У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі №6-60цс12 зазначено, що у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо вони постійно проживали разом із наймачем, вели з ним спільне господарство та були визнані членами його сім`ї.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів м. Львова від 01 квітня 1994 року ОСОБА_4 було надано однокімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується ордером на жиле приміщення, долученим до матеріалів справи.

З наданих доказів вбачається, що син наймача - ОСОБА_3 - проживав у зазначеній квартирі як член сім`ї наймача. Після укладення шлюбу у 2005 році разом із ним до квартири , зі згоди наймача , вселилася ОСОБА_1 .

З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_1 та її чоловік , ОСОБА_3 , працювали у ЛКП «Рясне-402», у зв`язку з чим фактично користувалися спірною квартирою як службовим житлом, проживали у ній тривалий час та здійснювали її утримання.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя народився син - ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, наявною у матеріалах справи.

Згідно з актом ЛКП «Рясне-402» про фактичне проживання, а також довідкою із навчального закладу, де навчається дитина, встановлено, що ОСОБА_2 фактично проживає у квартирі АДРЕСА_1 з моменту народження, що підтверджує тривалий та постійний зв`язок дитини із зазначеним житлом.

Судом також встановлено, що у 2014 році помер наймач квартири - ОСОБА_4 , після чого ОСОБА_3 , ОСОБА_1 разом із сином продовжили проживати у спірному житлі.

Крім того, із матеріалів справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новосадове Краматорського району Донецької області загинув ОСОБА_3 - батько неповнолітнього ОСОБА_5 .

Суд бере до уваги, що неповнолітній ОСОБА_2 проживає у спірній квартирі з моменту народження, що підтверджується письмовими доказами, наявними у матеріалах справи, а саме: свідоцтвом про народження, актом про проживання, довідкою із навчального закладу, а також іншими документами.

При цьому суд враховує, що відповідно до вимог житлового законодавства на вселення неповнолітніх дітей до батьків згода інших членів сім`ї не вимагається, а тому неповнолітній ОСОБА_5 вселився до спірного житла на законних підставах як член сім`ї особи, яка проживала у квартирі як член сім`ї наймача.

Суд також бере до уваги письмові пояснення представника Львівської міської ради, долучені до матеріалів справи, у яких зазначено, що Львівська міська рада не заперечує проти визнання за неповнолітнім ОСОБА_2 права користування квартирою АДРЕСА_1 .

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що неповнолітній ОСОБА_2 має інше житло або інше постійне місце проживання.

Таким чином, оцінюючи надані сторонами докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що неповнолітній ОСОБА_2 тривалий час фактично проживає у спірній квартирі, яка є його єдиним місцем проживання, а тому має достатній та тривалий зв`язок із зазначеним житлом.

З урахуванням принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, практики Європейського суду з прав людини щодо захисту права на житло, а також встановлених обставин справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , подані в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , про визнання права користування квартирою АДРЕСА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 64,65, 71, 72 ЖК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-82,259, 263-265, 268, 273, 355 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 , поданий в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, за участю третьої особи - Львівської міської ради, про визнання права користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з моменту виготовлення повного його тексту, безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Сторони в справі:

Позивачка: ОСОБА_1 , проживає АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, місцезнаходження: м. Львів, вул. Липинського, 11, код ЄДРПОУ:04056115.

Третя особа: Львівська міська рада, місцезнаходження: м. Львів, пл. Ринок, 1, ЄДРПОУ:04055896.

Повний текст судового рішення оголошено 19 березня 2026 року.

Суддя І. Є. Зима