Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №462/888/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/888/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2026 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Мруць І.С.,

за участю секретаря судового засідання Булавки Х.Н.,

справа № 462/888/26

учасники справи:

заявник – ОСОБА_1 ,

заінтересована особа – Залізничний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові,

розглянувши у порядку окремого провадження у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Залізничний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті на окупованій території,

в с т а н о в и в:

заявниця звернулася в суд із заявою, у якій просить встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 76 років в смт.Ялта Маріупольського району Донецької області.

Покликається на те, що померлий ОСОБА_2 є її батьком. З початку бойових дій заявниця перебувала у м.Маріуполь Донецької області, а її батьки перебували за адресою своєї реєстрації – АДРЕСА_1 . У травні 2022 року заявниці вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію. У зв`язку із тим, що батько хворів на цукровий діабет, переніс кілька інсультів, а мама є інвалідом ІІ групи, вони не змогли виїхати з окупації та залишилися у себе вдома. ІНФОРМАЦІЯ_2 батько заявниці ОСОБА_2 помер в смт.Ялта. Так як він помер вдома, розтин йому не проводили, а відповідно до довідки про смерть він помер від хронічної недостатності кровообігу, ішемічної хвороби серця та атеросклеротичного кардіосклерозу. Тіло батька вона бачила по відеозв`язку з мамою.

06.02.2026 року ухвалою судді заяву ОСОБА_1 було залишено без руху.

13.02.2026 року ухвалою судді заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

У судовому засіданні заявниця ОСОБА_1 свою заяву підтримала. Пояснила, що на час повномасштабного вторгнення вона була в Маріуполі, батьки проживали в с.Ялта. З березня був відсутній зв`язок, в квітні вона змогла потрапити до батьків в с.Ялта. Оскільки знаходитись в них було небезпечно, у травні вона виїхала на підконтрольну Україні територію. Батьки – похилого віку, а тому не мали можливості виїхати фізично. Щоб мати змогу проживати там, батьки прийняли громадянство рф. Батько помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у себе вдома. Йому не проводили розтин, однак приїжджав лікар. Лікарське свідоцтво про смерть забрали в органі реєстрації актів цивільного стану та видали довідку про смерть днрівського зразка та свідоцтво про смерть. Копії цих документів мати скинула їй через соцмережу. Через відеозв`язок з матір`ю вона також бачила тіло батька.

Заявниця також пояснила, що у її батьків є двоє дітей – вона та її брат, який також проживає у Львові та на час розгляду справи не може з`явитися до суду у зв`язку із тяжким захворюванням. Встановлення факту смерті батька необхідне для отримання свідоцтва про смерть державного зразка та звернення до органів Пенсійного фонду України для встановлення стану виплат померлому, зняття особи з пенсійного обліку.

Після смерті батька залишився будинок у с.Ялта та автомобіль, однак про спадкування мова зараз не йде, оскільки такі питання, на думку заявниці повинна вирішувати її мама, яка, можливо, переїде до них.

На час смерті батька, на його утриманні не було неповнолітніх, непрацездатних осіб. Спорів щодо майнових чи немайнових прав після його смерті з іншими особами, зокрема, з братом чи його сім`єю, немає та ухвалене судом рішення, на думку заявниці, не призведе до виникнення таких. Вважає, що інших осіб, на права яких може вплинути рішення суду у цій справі немає.

Заінтересована особа Залізничний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, його представник у судове засідання не з`явився, заяв, клопотань від нього до суду не надходило, відтак суд вважає за можливе слухати справу у його відсутності.

Заслухавши вступне слово заявниці, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов наступного висновку.

Суд вправі розглядати справи в окремому провадженні про встановлення юридичних фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки,

тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих

чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх

встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити

загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має

юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням

спору про право.

Відповідно до ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в смт.Ялта Першотравневого району Донецької області та її батьками зазначено ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (копія паспорта громадянина України, копія свідоцтва про народження, а.с.4-6,13).

Згідно копії свідоцтва про шлюб, виданого 02.12.2025 року із відміткою «повторно», повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 уклали шлюб 03.07.2009 року, прізвище дружини після реєстрації – ОСОБА_6 (а.с.14-17).

Згідно копії паспорта громадянина України, виданого 25.03.1999 року Першотравневим РВ УМВС України у Донецькій області, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в смт.Ялта Першотравневого району Донецької області, та був зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 у цьому населеному пункті (а.с.7-9).

Відповідно до копії дублікату довідки ОСОБА_2 було присвоєно ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (а.с.10).

Виходячи із копії довідки про смерть, копії свідоцтва про смерть НОМЕР_2 , виданих 18.11.2025 року Мангушським районним відділом ЗАГС Управління ЗАГС донецької народної республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт.Ялта Мангушського району, причиною смерті стала хронічна недостатність кровообігу, ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз (а.с.11,12).

На підтвердження доводів своєї заяви ОСОБА_1 долучила копію накладної за 12.11.2025 із переліком товарів необхідних для поховання на прізвище ОСОБА_7 (а.с.30).

Допитана у судовому засіданні як свідок ОСОБА_8 пояснила, що заявниця є сестрою її чоловіка ОСОБА_9 . 12.04.2022 року свідок із сім`єю виїхали з окупованої території, а батьки чоловіка залишилися проживати у своєму домі в смт.Ялта. 12.11.2025 року зранку чоловікова мама подзвонила йому та у присутності свідка повідомила про смерть його батька. Свідок зазначила, що особисто бачила тіло померлого свекра по відеозв`язку. Похованням свекра займалися родичі, які залишилися на окупованій території.

Також свідок пояснила, що у батьків чоловіка було двоє дітей – він та його сестра, яка є заявницею у цій справі. Майнових чи будь яких інших спорів після смерті ОСОБА_2 у них немає, свідку невідомо про інших осіб, на права та обов`язки яких може вплинути рішення суду.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив, що він є чоловіком заявниці. Після того як вони з дружиною виїхали, її батьки залишилися проживати в смт.Ялта. Зазначив, що 12.11.2025 року дружині зателефонував брат та повідомив про смерть її батька. Ніяких спорів із сім`єю брата дружини чи з іншими особами після смерті ОСОБА_2 немає, про осіб, на права та обов`язки яких може вплинути рішення суду йому не відомо.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час виключно у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

При цьому відповідно до роз`яснень, наданих в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.

Так Указом Президента України № 64/20211 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Верховна Рада України вказаний вище указ було затверджено.

Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, зокрема востаннє Указом Президента України від 12 січня 2026 року № 40/2026 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №4757-IX від 14 січня 2026 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 5 години 30 хвилин 3 лютого 2026 року строком на 90 діб і такий продовжує діяти на даний час.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована російською федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

Відповідно до ч. 2 даної статті Закону окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

При цьому відповідно до пункту 2.2. підрозділу 2 розділу І Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28 лютого 2025 року, в м. Маріуполі Маріупольської міської територіальної громади Донецької області з 24 лютого 2022 року до 20 травня 2022 року велись активні бойові дії, а згідно з пунктом 2 розділу ІІ Маріупольський район за винятком с. Заїченко, м. Маріуполь, с. Пікузи з 5 березня 2022 року та до даного часу є тимчасово окупованою російською федерацією території України.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України, ніяким чином не легітимізує таку владу. Разом з тим держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

Частиною 1 ст. 317 ЦПК України передбачено, що заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами у разі, якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров`я або судово-медичної установи, - не пізніше п`яти днів. Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені частиною другою цієї статті, та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання. Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі встановлення у судовому порядку факту смерті.

Відповідно до п. 7 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян України та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована російською федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.

При цьому, як встановлено судом, селище Ялта Маріупольського району Донецької області, в якому помер ОСОБА_2 , є тимчасово окупованим російською федерацією з 5 березня 2022 року.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «Намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republicof Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republicof Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів.

Оцінивши докази у їх сукупності, беручи до уваги пояснення свідків, суд вважає, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 76 років в смт. Ялта Маріупольського району Донецької області, встановлення факту смерті ОСОБА_2 породжує юридичні наслідки для заявниці, яка є спадкоємцем останнього, при цьому чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту смерті, встановлення даного факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право – заінтересована особа заперечень проти задоволення заяви суду не подала, судом не встановлено осіб, права та інтереси яких можуть бути порушені внаслідок встановлення факту.

Таким чином, суд вважає за можливе встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 76 років в селищі міського типу Ялта Маріупольського району Донецької області.

При цьому відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

Керуючись ст. ст. 5, 76-80, 263-265, 273, 293, 294, 315, 316, 319, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України , суд

у х в а л и в:

заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Залізничний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті на окупованій території – задоволити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця смт.Ялта Першотравневого району Донецької області, громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , у віці 76 років, в селищі міського типу Ялта Маріупольського району Донецької області.

Рішення підлягає до негайного виконання.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів учасниками справи до Львівського апеляційного суду.Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови.

Учасники справи:

заявник – ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання – АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 );

заінтересована особа – Залізничний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місце знаходження – м.Львів, вулиця Новий Світ, будинок 22, ЄДРПОУ 33286151).

Повний текст судового рішення складено 19 березня 2026 року.

Суддя: /підпис/ І.С. Мруць