Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №641/5217/24 — Слобідський районний суд міста Харкова

Провадження № 2/641/222/2026 Справа № 641/5217/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року м. Харків

Слобідський районний суд міста Харкова в складі:

головуючого - судді Музиченко В.О.

за участю секретаря – Микитюк В.П.,

розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з останнього на свою користь заборгованість за договором позики від 17.04.2019 року та розписками від 03.09.2019 року, 29.11.2018 року, 03.08.2018 року, 11.06.2018 року та від 25.09.2014 року станом на 29.07.2024 року у розмірі 191 108 доларів США.

В обґрунтування позову зазначив, що 03.09.2019 року ОСОБА_2 отримав від нього у борг грошові кошти в сумі 30000 доларів США, які зобов`язався повернути 07.11.2019 року. Отримання грошових коштів підтверджується розпискою, яку відповідач підписав особисто. 17.04.2019 року ОСОБА_2 відповідно до письмового Договору позики грошових коштів отримав від нього у борг грошові кошти в сумі 100000 доларів США, які зобов`язався повернути до 17.04.2022 року, також умови договору передбачали стягнення інфляційних витрат та 3 % відсотків річних у разі неналежного виконання умов договору. 29.11.2018 року ОСОБА_2 отримав він нього у борг грошові кошти у сумі 4000 доларів США, які зобов`язався повернути до 29.12.2018 року Отримання грошових коштів підтверджується розпискою. 03.08.2018 року ОСОБА_2 отримав від нього у борг грошові кошти у розмірі 3000 доларів США, що підтверджується розпискою. 11.06.2018 року ОСОБА_2 отримав від нього у борг грошові кошти у розмірі 5000 доларів США, які зобов`язався повернути протягом пів року, тобто до 01.01.2019 року, про що написав розписку. 25.09.2014 року ОСОБА_2 отримав від нього у борг грошові кошти в сумі 28000 доларів США, які зобов`язався повернути до 28.12.2014 року. Відповідач умови договорів позики не виконав, грошові кошти у встановлений строк не повернув. В зв`язку із невиконання відповідачем умов договорів, ним здійснено розрахунок 3 %. Так, відповідно до розписки від 03.09.2019 року, розмір 3 % річних складає 4252 доларів США (1726 днів прострочення), за договором позики від 17.04.2019 року, розмір 3 % річних складає 6850 доларів США (824 дні прострочення), відповідно до розписки від 29.11.2018 року, розмір 3 % річних складає 669 доларів 84 центи США (2039 днів прострочення), відповідно до розписки від 03.08.2018 року, розмір 3 % річних складає 448 доларів 87 центи США (1822 дні прострочення), відповідно до розписки від 11.06.2018 року, розмір 3 % річних складає 836 доларів 06 центів США (2036 днів прострочення), відповідно до розписки від 25.09.2014 року, розмір 3 % річних складає 8051 долари 17 центів США (3501 день прострочення). Всього за договорами позиками, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 191108 доларів США.

Ухвалою судді Комінтернівського районного суду м. Харкова Зелінської І.В. від 16.09.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою судді Комінтернівського районного суду м. Харкова Зелінської І.В. від 26.12.2024 року задоволено самовідвід головуючого судді та справу передано до канцелярії суду для повторного автоматизованого розподілу.

Згідно повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2024 року, матеріали вказаної цивільної справи розподілені на суддю Музиченко В.О.

Ухвалою судді Комінтернівського районного суду м. Харкова Музиченко В.О. від 30.12.2024 року цивільну справу прийнято до свого провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою судді Слобідського районного суду міста Харкова від 15.05.2025 року закрито підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду.

Позивач та його представник в судовому засіданні 22.07.2025 року заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просив їх задовольнити. В подальшому представником позивача подано заяву про розгляд справи без участі його та позивача.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не подав.

У відповідності до приписів ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, письмові докази прийшов до наступного.

03.09.2019 року ОСОБА_2 склав розписку про те, що отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 30000 доларів США, які зобов`язався повернути 07.11.2019 року. Розписка складена в присутності свідка ОСОБА_3 .

17.04.2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали Договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг грошові кошти в сумі 100000 доларів США, які зобов`язався повернути не пізніше 17.04.2022 року. Відповідно до п. 1 договору, грошові кошти, що є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору. Договір позики є безоплатним і відсотки на суму позики не нараховуються. В разі порушення умов договору позичальник має право вимагати стягнення інфляційних витрат та 3 % річних.

29.11.2018 року ОСОБА_2 склав розписку про те, що отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4000 доларів США, які зобов`язався повернути протягом місяця. Термін повернення грошових коштів не вказаний.

03.08.2018 року ОСОБА_2 склав розписку про те, що отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3000 доларів США. Термін повернення грошових коштів не вказаний.

11.06.2018 року ОСОБА_2 склав розписку про те, що отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5000 доларів США, які зобов`язався повернути протягом півроку, точна дата у розписці не вказана.

25.09.2014 року ОСОБА_2 склав розписку про те, що отримав під катер у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 28000 доларів США, які зобов`язався повернути 28.12.2014 року. Розписка складена в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають на підставах, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п.2 ч.1 ст.1046 ЦК).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій ст.640 ЦК, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 367/7135/16-ц зазначено, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суд повинен виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів зробити відповідні правові висновки щодо дійсної природи існуючих між сторонами правовідносин.

У постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року № 755/9283/15-ц зазначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог надав письмові докази у вигляді розписок від 03.09.2019 року, 29.11.2018 року, 03.08.2018 року, 11.06.2018 року, 25.09.2014 року та договір позики від 17.04.2019 року. Однак перелічені розписки та договір є лише документами, які фіксують письмове волевиявлення, і відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 26.04.2022 у справі №753/1349/20 та від 23.12.2021 у справі №501/1243/20, при розгляді справ про стягнення боргу за розпискою необхідно встановити не тільки формальне існування розписки, але й факт реальної передачі коштів.

Проаналізувавши надані позивач розписки, судом встановлено, що у розписці від 03.08.2018 року не зазначено строк повернення грошових коштів, у розписці від 11.06.2018 року зазначено, що отримані кошти ОСОБА_2 зобов`язався повернути протягом півроку, чіткого терміну повернення коштів розписка не містить, у розписці від 29.11.2018 року зазначено, що отримані кошти ОСОБА_2 зобов`язався повернути протягом місяця, чіткого терміну повернення коштів розписка також не містить.

Так, у договорі позики від 17.04.2019 року вказано, що кошти передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору. Доказів коли були передані грошові кошти, матеріали справи не містять.

У постанові Верховного Суду від 26.04.2022 по справі № 753/1349/20 зазначено, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.12.2021 року у справі № 501/1243/20, провадження № 61-14794 св 21, в постанові від 11.06.2021 року по справі №753/11670/17.

Крім того, відповідно до принципу змагальності сторін, закріпленого в ст. 13 ЦПК України та ст. 129 Конституції України, саме на позивача покладається обов`язок доведення обставин, що обґрунтовують його вимоги. Під час судового розгляду позивач не надав достатніх та належних доказів фактичної передачі коштів. Під час складення розписок 25.09.2014 та 03.09.2019 року були присутні свідки. Клопотань про виклик та допит свідків стороною позивача не заявлялось.

Також суд звертає увагу, що перші грошові кошти, які просить стягнути позивач надавались у позику 25.09.2014 року та як стверджує позивач повернені не були, після цього 11.06.2018, 03.08.2018, 29.11.2018, 17.04.2019, 03.09.2019 року позивач продовжував надавати у борг відповідачу значні суми грошових коштів, при цьому за жодною розпискою відсутні докази хоча б часткового її виконання. Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення боргу у серпні 2024 року, тобто через десять років від часу надання першої позики, за весь цей час позивачем не здійснювались заходи щодо спроб повернути грошові кошти, шляхом надсилання вимоги відповідачу про обов`язок виконання умов договорів.

Як вже зазначалося судом, у даній справі єдиним доказом, на який посилається позивач, є розписки, нібито написані відповідачем, однак, як вказано у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі №369/3340/16-ц, розписка не є безумовним доказом передачі коштів, якщо інші докази спростовують цей факт. Зокрема, у цій постанові зазначено: Розписка, яка не підтверджена іншими доказами фактичної передачі коштів, не може вважатися достатнім доказом укладення договору позики.

З огляду на зміст наданих розписок, враховуючи пояснення позивача щодо них, у суду відсутні підстави для їх врахування як беззаперечних доказів укладення договорів позики та факту передачі грошових сум позичальнику.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження факту існування між позивачем і відповідачем правовідносин за договорами позики, суд не вбачає законних підстав для задоволення позову, а відтак відмовляє у його задоволенні.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК України вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Відповідно до положень статей 12 і 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні основної вимоги, а вимоги щодо стягнення трьох відсотків річних є похідними які не можуть існувати окремо від основної вимоги, суд, у задоволенні зазначених вимог – відмовляє.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про відмову у позові через необґрунтованість останнього.

Враховуючи прийняте судом рішення та на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне судові витрати позивача по сплаті судового збору залишити за ним.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1046, 1047, ЦК України, ст.ст. 3, 10,12,13,76-78, 141,263,265,268, 280-283 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу – відмовити в повному обсязі.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення суду виготовлений 19.03.2026 року.

Суддя В.О.Музиченко