Рішення від 11 березня 2026 р. у справі №214/12021/25 — Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/12021/25

2/214/413/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 березня 2026 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді - Чернової Н.В.,

за участю:

секретаря судового засідання – Нестеренко К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу № 214/12021/25 за позовною заявою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», - Балюх Євген Олександрович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», Балюх Є.О.. звернулась до суду через модуль підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» із позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 11.03.2025-100002202 від 11.03.2025 року у розмірі 11 651,85 грн.; стягнути судові витрати у розмірі 2 422, 40 грн.

Пред`явлені вимоги мотивовано тим, що 11.03.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11.03.2025-100002202. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі – 5 000,00 грн., строком на 140 днів. Дата повернення (виплати) кредиту 28.07.2025 року; процентна ставка фіксована незмінна у розмірі 1% за один день користування кредитом; комісія пов`язана з наданням кредиту – 20% від суми кредиту та дорівнює 1000,00 грн.; денна процентна ставка та її розрахунок : 0,87% (денна процентна ставка)=(6113,69/5000)/140/100%; неустойка 50,00 грн. що нараховується за кожен день неналежного невиконання кожного окремого зобов`язання. Кредитний договір № 11.03.2025-100002202 від 11.03.2025 року було продовжено шляхом укладення додаткового договору до кредитного договору 05.05.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 . Відповідно до п. 3.1 Договору за цим договором кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію. Як зазначено в п. 3.2. договору кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Згідно з п. 4.1 Договору Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11XX-XXXX-5266. Однак відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату подання позову утворилась заборгованість у розмірі 11 651,85 грн., яка складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 4 622,15 грн., заборгованості по процентам в розмірі 4529,70 грн., неустойка 2500,00 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

Ухвалою суду від 07.01.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін).

Відповідач не погодившись з позовними вимогами подав до суду відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначає наступне. Позовна заява не містить даних щодо невиконання чи неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором, а позивач лише констатує факт наявності розміру всієї суми непогашеного кредиту, також в матеріалах справи відсутній детальний розрахунок заборгованості , з якого було б зрозуміло, виходячи з яких обставин формувалися суми грошових коштів, які просить стягнути позивач., крім того позивачем не було надіслано на адресу боржника вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань або пропозицію щодо погашення боргу. На підставі вищевикладеного, просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

23.02.2026 року представник позивача до суду подав відповідь на відзив, в обґрунтування зазначає наступне. Позивачем було подано належні, допустимі та достатні докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовувалися позовні вимоги. Кредитний договір між позивачем та відповідачем, був укладений в електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової. Стороною позивача документи, що складають кредитний договір підписувались електронним підписом. Стороною відповідача документи , що складають кредитний договір підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано смс повідомленням на номер, вказаний останнім. Відповідач не заперечує, що відповідний засіб зв`язку належать йому. Відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов кредитного договору та підписано відповідачем. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимим доказами. Сторона позивача наголошує, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, сторона відповідача не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Відтак, відповідач заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам. Таким чином ТОВ «Споживчий центр» виконало свої зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Матеріали справи не містять жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунків заборгованості долучених до матеріалів справи позивачем, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.07.2018 року у справі №753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Таким чаном, сторона позивач вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

24.02.2026 року відповідачем до суду подано заперечення на відповідь на відзив В обґрунтування зазначено наступне. Щодо належності розрахунку, як первинного документу. Позивач стверджує, що розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Розрахунок заборгованості це лише арифметичне відображення позиції Позивача, а не первинний документ. Розрахунок без формул та алгоритму нарахування не є доказом. Суд не може перевірити правильність нарахувань, якщо не бачить бази оподаткування, періоду та ставки за кожен день. Відповідно до правової позиції Верховного Суду (справа №№ 202/6412/15-ц), розрахунок має бути детальним, зрозумілим та підлягати перевірці. Вимоги Позивача «вірити» цифрам у таблиці суперечать принципу змагальності сторін. Позивач стверджує, що розрахунок без опису математичних дій є правильним, проте це суперечить ст. 77, 80 ЦПК України. Докази мають бути достовірними та достатніми. Розрахунок заборгованості за своєю суттю є одностороннім документом Позивача, який не містить алгоритму нарахування відсотків та пені. За відсутності розшифровки формул, Суд та Відповідач позбавлені можливості перевірити арифметичну коректність вимог, що порушує принцип змагальності сторін (ст. 12 ЦПК). Посилання Позивача на те, що розрахунок є достатнім "первинним документом", є хибним. Згідно з правовою позицією Верховного Суду (справа № 554/4514/16-ц), розрахунок заборгованості не є доказом укладення договору чи факту передачі коштів. Належним доказом виконання зобов`язання з боку кредитора (видачі коштів) є виключно меморіальний ордер, платіжне доручення або виписка з особового рахунку.. Твердження Позивача про те, що розрахунку для дослідження достатньо, є спробою перекласти обов`язок доказування на Відповідача. Однак, згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Аргументи Позивача про належність електронної форми договору не нівелюють того факту, що його умови є несправедливими в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Позивач у своїй заяві намагається видати надмірні відсотки за «плату за користування», хоча фактично вони мають характер каральної санкції, що суперечить принципу добросовісності. Враховуючи, що умови договору прописані Позивачем в односторонньому порядкуй (договір приєднання), а я, як споживач, не міг вплинути на їх зміст, будь-які сумніви щодо трактування сум мають тлумачитися на користь споживача. Щодо не співмірності штрафних санкцій. Сума нарахувань в розмірі 7 029,70 грн. значно перевищує розмір основного боргу (4 622,15 грн). Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений судом, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в прохальній частині позовної заяви просив справу розглядати за його відсутності, за наявним матеріалами справи. .

Відповідач в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву в якій просить справу розглядати за його відсутності, проти позову заперечує, в позовних вимогах просить відмовити в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Суд, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, надавши їм оцінку в сукупності, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 11.03.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено електронний Кредитний договір № 11.03.2025-100002202, шляхом подання відповідачем Заявки та Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) від 11.03.2025 року, підтвердження укладення кредитного договору, які підписані ОСОБА_1 аналогом електронного цифрового підпису у формі одноразового ідентифікатора.

Сума кредиту становить 5 000,00 грн.; строк, на який надається кредит – 140 днів з дати його надання; Дата повернення (виплати) кредиту 28.07.2025 року; процентна ставка фіксована незмінна у розмірі 1% за один день користування кредитом; комісія пов`язана з наданням кредиту – 20% від суми кредиту та дорівнює 1000,00 грн.; денна процентна ставка та її розрахунок : 0,87% (денна процентна ставка)=(6113,69/5000)/140/100%; неустойка 50,00 грн. що нараховується за кожен день неналежного невиконання кожного окремого зобов`язання.

На виконання п. 4.1 кредитного договору, кредитні кошти, які надані відповідачу кредитором були перераховані на 4441-11XX-XXXX-5266 в розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 11.03.2025-100002202 від 11.03.2025 року, заборгованість відповідача ОСОБА_1 по кредитному договору складає 11 651,85 грн., яка складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 4 622,15 грн., заборгованості по процентам в розмірі 4529,70 грн., неустойка 2500,00 грн.

Спірні правовідносини між сторонами виникли через неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань перед кредитодавцем за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію»).

Відповідно до положень ст. 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно із ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електрону комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно з ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові ВС від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21).

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

На підставі ст. 526, 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зважаючи на встановлені фактичні обставини справи, які підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, суд вважає, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 11.03.2025-100002202від 11.03.2025 року в електронній формі.

Сторони договору узгодили розмір кредиту, строки та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором ст. 1049 ЦК України.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають наслідки встановлені договором або законом.

ОСОБА_1 належно не виконував свої зобов`язання за кредитним договором, тому його заборгованість перед позивачем становить 11 651,85 грн. На день розгляду справи зазначена вище заборгованість відповідачем не погашена.

За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов`язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.

Відповідачем наведені розрахунки не заперечено, власних не проведено, доказів їх неправильності не надано. З огляду на зазначене, у суду немає підстав сумніватися у обґрунтованості розрахунків, які беруться до уваги як розмір наявної заборгованості перед позивачем.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи в сукупності викладені обставини і визначені відповідно до них правовідносини сторін, положення закону, якими вони регулюються, дослідивши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» слід задовольнити повністю, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 11.03.2025-100002202 від 11.03.2025 року у розмірі 11 651,85 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, згідно ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» в рахунок відшкодування документально підтверджених витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 247 ч.2, 258-259, 263-265, 273, 274, 277, 279, 280-284, 287, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», - до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 11.03.2025-100002202 від 11.03.2025 року у розмірі 11 651,85 грн., яка складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 4 622,15 грн., заборгованості по процентам в розмірі 4529,70 грн., неустойка 2500,00 грн..

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати його складання шляхом подання апеляційної скарги. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ: 37356833, юридична адреса: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Н.В. Чернова