Рішення від 22 лютого 2026 р. у справі №205/14327/25 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 205/14327/25

Єдиний унікальний номер 205/14327/25

Провадження № 2/205/1679/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, –

ВСТАНОВИВ:

12 вересня 2025 року ОСОБА_1 направив поштою до Новокодацького районного суду міста Дніпра позов до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, який надійшов до суду 19 вересня 2025 року.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 24 вересня 2025 року позовну заяву залишено без руху і запропоновано позивачеві усунути недоліки з дотримання вимог ч. 1 ст. 9, ч. 2 ст. 95, абз. 1 ч. 1 ст. 177 ЦПК України, з метою усунення яких позивачем 02 жовтня 2025 року направив поштою документи з перекладом на українську мову, які надійшли до суду 02 жовтня 2025 року.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 07 жовтня 2025 року позов було прийнято до розгляду суду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 07 жовтня 2025 року у задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 20 січня 2026 року підготовче провадження по справі було закрито і справу призначено до розгляду по суті.

Позивач у своєму позові та відповіді на відзив посилався на те, що 08 квітня 2024 року він надав відповідачеві ОСОБА_2 у борг 30 000 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути грошові кошти до 08 травня 2024 року, про що було складено відповідний договір позики грошей. 12 квітня 2024 року ОСОБА_1 надав додатково у борг відповідачеві 10 000 доларів США, по що останній власноруч зазначив на розписці про отримання коштів. Свої зобов`язання щодо надання грошових коштів позивач виконав у повному обсязі, а відповідачем взяті на себе зобов`язання щодо повернення сум боргу виконано не було, не повернуто ним грошові кошти і до теперішнього часу. Посилання відповідача на переписку між ними у мобільному застосунку меседжера не може бути належним доказом виконання боржником його зобов`язання за договором позики, оскільки відсутні підтвердження, що листування відбувається саме між позивачем і відповідачем, про яку саме боргову розписку йде мова, відсутнє посилання, що відповідач повернув кошти. Посилання відповідача на намір позивача знищити розписку під відеофіксацію, як на підставу відсутності у нього обов`язку повернення коштів, є хибним, адже підтвердженням виконання обов`язку з повернення боргу є наявність у боржника боргового документу. Відповідачем 12 квітня 2024 року було отримано грошові кошти у розмірі 10 000 доларів США і цього ж дня була написана розписка. Всупереч тверджень відповідача, позичено кошти ОСОБА_2 було для особистих потреб, оскільки грошові кошти, які вносяться для здійснення спільної господарської діяльності не оформлюються борговими розписками, оскільки вони є внеском у спільний бізнес, а не позикою. Домовленості про знищення розписки від 08 квітня 2024 року між сторонами не було. Також зазначив, що факт передання грошових коштів має підтверджуватися відповідними письмовими доказами, оскільки таких доказів відповідачем не долучено до відзиву, відсутнє підтвердження повернення ОСОБА_2 коштів. Розписка в оригіналі наявна у позивача, що спростовує факт повернення ОСОБА_2 грошових коштів. Позивач у своєму позові просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму боргу у загальному розмірі 40 000 доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення, три відсотки річних у розмірі 64 887 грн. 81 коп., інфляційні втрати у розмірі 286 017 грн. 99 коп., а також судові витрати. Представник позивача у своїй заяві до суду просила справу розглянути за її відсутності та відсутності позивача, ухваливши рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про час та дату судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки судові не повідомив. У своєму відзиві та запереченнях на відповідь на відзив проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що зобов`язання за розпискою від 08 квітня 2024 року на суму 30 000 доларів США ним виконані в повному обсязі. Грошові кошти у вказаній сумі були отримані ним для ведення спільного бізнесу з позивачем, а не на особисті потреби. Підтвердженням повернення коштів у розмірі 30 000 доларів США є скріншот переписки між ним та ОСОБА_1 , в якій останній погоджується на знищення розписки, що свідчить про повне виконання його обов`язку з повернення коштів. У приватній розмові згодом позивач підтвердив факт знищення розписки. Таким чином, зазначена дія є підтвердженням припинення права позивача на вимогу до відповідача. Стосовно вимоги про стягнення з нього 10 000 доларів США, вона є безпідставною з огляду на те, що датою отримання коштів зазначено «12 квітня 2029 року», яка є майбутньою відносно дати розписки від 08 квітня 2024 року, що робить неможливим стягнення цієї суми за договором, оскільки на дату подачі позову подія отримання відповідачем коштів ще не настала, і кошти ще не були отримані відповідачем. Позивач безпідставно стверджує, що додатково надав ОСОБА_2 у борг кошти у розмірі 10 000 доларів США та, що строк виконання визначений 08 травня 2024 року, допис про отримання ним коштів у вказаному розмірі 10 000 доларів США нікчемним доказом позики. Стосовно позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних заперечував, посилаючись, що індексація, тобто інфляційні втрати, - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, та поширюється лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті – гривні, а не в іноземній або еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. 3 % річних мають компенсаційний характер, за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті. Також, з 24 лютого 2022 року звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, про що зазначено в Прикінцевих та перехідних положеннях ЦК України. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи, що учасники справи та їх представники у судове засідання не з`явилися, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до розписки від 08 квітня 2024 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 30 000 доларів США і зобов`язався повернути їх у строк до 08 травня 2024 року (а.с. 54-55).

На підставі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір позики, оскільки на виконання положень ч. 2 ст. 1046 ЦК України позивачем було передано відповідачеві грошові кошти у розмірі 30 000 доларів США, і відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України його було оформлено належним чином: відповідачем власноруч було написано розписку.

Абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлений договором.

Згідно із договором позики грошей від 08 квітня 2024 року ОСОБА_2 взяв у позивача грошові кошти та зобов`язався повернути у строк до 08 травня 2024 року; зобов`язання не виконав, кошти не повернув.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд не приймає до уваги твердження відповідача, що ним обов`язок повернення грошових коштів у розмірі 30 000 доларів США виконаний в повному обсязі, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає. Тобто, кредитор має виконати свій обов`язок з повернення боргового документа, або видачі розписки при неможливості повернення боргового документа під час прийняття виконання.

Зміст розписки про одержання виконання у ст. 545 ЦК України не встановлений, але, для забезпечення визначеності у відносинах суб`єктів логічним видається вказувати в ній, зокрема: підставу виникнення зобов`язання (наприклад, номер та дату укладення договору); ім`я (найменування) кредитора та боржника; суб`єктів, які здійснили виконання (боржник або інша особа) та які прийняли виконання (кредитор або управомочена ним особа); зміст зобов`язання (наприклад, сплата грошових коштів); дату або момент виконання зобов`язання; місце виконання зобов`язання; обсяг виконання (повний або частковий); місце знаходження (проживання) кредитора та боржника; дату і місце складення розписки.

Статтею 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Відповідно до приписів статті 545 ЦК, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Наявність розписки у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування.

В силу ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Тобто, підтвердженням факту укладення договору та існування зобов`язання між сторонами має бути оригінал розписки.

Як убачається із матеріалів справи, позивачем на підтвердження позовних вимог надано завірену копію боргової розписки, яка перебуває у позивача.

Доводи відповідача про виконання ним зобов`язання в частині повернення коштів в розмірі 30 000 доларів США спростовуються вищенаведеними встановленими обставинами та наявними в матеріалах справи письмовими доказами, що у встановленому процесуальним законом порядку відповідачем не спростовані.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 30 000 доларів США за договором позики від 08 квітня 2024 року.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача 10 000 доларів США, отриманих ним 12 квітня 2024 року, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 цієї статті, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер та інші джерела правового регулювання, передусім акти цивільного законодавства, повинні відповідати змісту загальних засад. Це проявляється, зокрема, в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. Усталеним як у цивілістичній доктрині, так і в судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади, згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання. Як правило, виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Статтею 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Абзацом 2 частини 1 статті 1049 ЦК України визначено, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відсутність у розписці запису про зобов`язання ОСОБА_2 повернути отримане ним у борг не є підставою для відмови в позові, оскільки, складаючи вказану розписку (допис про отримання коштів) і підписуючи її, відповідач тим самим взяв на себе зобов`язання повернути кошти. Такий висновок випливає з реальності укладеного між сторонами договору та положень вищенаведеної статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника повернути позикодавцеві передану йому позику.

При цьому, суд зазначає, що оскільки сторонами не було погоджено термін повернення грошових коштів у розмірі 10 000 доларів США, такий строк має відраховуватися відповідно до положень ч. 2 ст. 530, абз. 2 ч. 1 ст. 1049 ЦК України після пред`явлення вимоги позикодавцем про вимогу його виконання.

Стороною позивача не було долучено до матеріалів справи доказів належного виконання ним приписів абз. 2 ч. 1 ст. 1049 України.

Таким чином, оскільки позивачем не доведено належним чином виконання приписів стосовно направлення вимоги позичальникові з вимогою виконати зобов`язання за договором позики в частині повернення грошових коштів у розмірі 10 000 доларів США та залишення такої вимоги ОСОБА_2 без задоволення, суд приходить до висновку про передчасність пред`явлення ОСОБА_1 позовних вимог в цій частині, тому у їх задоволенні слід відмовити.

З урахуванням того, що у задоволенні позову в частині стягнення боргу у розмірі 10 000 доларів США відмовлено із вищезазначених підстав судом не оцінюються доводи і заперечення сторін щодо дати укладення цього договору.

Стосовно вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за договором позики за курсом НБУ на день виконання рішення, суд зазначає наступне.

Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти – фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.

Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов`язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17).

Сторони погодили, що одиницею виміру суми коштів, яка підлягає поверненню за цим зобов`язанням, є долар США. Тобто змістом зобов`язання є повернення заборгованості в розмірі, який еквівалентний 30 000 доларів США.

За змістом ч. 2 ст. 533 ЦК України сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними договорі не погодили.

Спір виник саме у зв`язку з невиконанням відповідачем у добровільному порядку договірного зобов`язання. На теперішній час платіж на виконання умов договору відповідач не здійснив.

Стягнення заборгованості за договором у судовому рішенні підтверджує наявність між сторонами невиконаного зобов`язання та обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора в межах процедури виконання судового рішення (виконавчого провадження).

Таким чином, якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що в разі наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Водночас, при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 3 % річних у сумі 64 887 грн. 81 коп., суд приходить до висновку, що вони задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у даній справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

При обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

При вирішенні даних позовних вимог, суд враховує положення ст. 13 ЦПК України, згідно з якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Під матеріальними межами судового розгляду слід розуміти обов`язок суду вирішити справу на підставі тільки тих вимог, які заявлені заінтересованими особами. Процесуальні межі полягають у тому, що суд розпочинає розгляд справи не інакше як за заявою (скаргою) заінтересованої особи.

Із матеріалів позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просить стягнути 3% річних, визначивши їх у гривневому еквіваленті, вимоги про стягнення 3% річних у доларах США позивачем не заявлені.

Оскільки у відповідності до вимог закону розрахунок має бути проведений у доларах США, з урахуванням положень статті 13 ЦПК України стягнення 3 % річних у доларах США, позивач заявляє про стягнення коштів у національній валюті, враховуючи, що вимоги процесуального закону зобов`язують суд вирішувати спір в межах заявлених позивачем вимог, у суду відсутні підстави для розрахунку 3% річних у доларах США самостійно. Крім того, такий розрахунок позивачем було здійснено виходячи із загального розміру заборгованості, який був заявлений до стягнення, але вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення боргу у розмірі 10 000 доларів США не були задоволені.

За таких підстав, суд приходить до висновку, про відмову у задоволенні ОСОБА_1 в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 64 887 грн. 81 коп.

Зазначене відповідає висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року по справі № 373/651/20.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню за наступних підстав.

За змістом ст. 1 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України – гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що умовами договору позики сторони визначили, що позичальник бере на себе зобов`язання повернути кошти в тому ж розмірі та тій же валюті - долари США, нарахована позивачем сума інфляційних втрат стягненню з відповідача не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 червня 2020 року у справі № 752/10525/16-ц.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, саме судовий збір. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд стягує з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 9 375 грн. 38 коп. (30 000 доларів США, що станом на 12 вересня 2025 року еквівалентно 1 239 300 грн. (30 000 доларів США х 41 грн. 31 коп. = 1 239 300 грн. 1 239 300 грн. х 15 140 грн. / 2 001 305 грн. 80 коп. = 9 375 грн. 38 коп.).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 525, 526, 545, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 625, ст. 1046, ч. 2 ст. 1047, ч. 1 ст. 1048, абз. 1 ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1050 ЦК України, ч. 1 ст. 141, ч. 1 ст. 223, ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики від 08 квітня 2024 року в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 9 375 (дев`ять тисяч триста сімдесят п`ять) гривень 38 коп.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: