Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №212/15111/25 — Покровський районний суд міста Кривого Рогу

Справа № 212/15111/25

2/212/1972/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2026 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі: Головуючого судді - Власенко М.Д., за участю секретаря судового засідання – Машошиної Ю.О., розглянувши в порядку ст.247 ЦПК України за відсутності учасників справи та без здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,-

В С Т А Н О В И В:

25 грудня 2025 року адвокат Лященко А.М., яка діє в інтересах позивача звернулась до суду із вказаним позовом в якому просила стягувати щомісячно з відповідача на користь позивача аліменти на його утримання у зв`язку із навчанням у розмірі частини від усіх видів його заробітку до закінчення навчання чи до досягнення позивачем 23 років.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є сином відповідача і на теперішній час навчається на денній формі навчання в Університеті ОСОБА_3 за спеціальністю – логістика, навчання платне. Потреби позивача складаються з оплати навчання, проживання, харчування, підручники , що вимагає додаткових витрат, а відповідач не надає добровільної матеріальної допомоги. Враховуючи, що позивач навчається на стаціонарній формі навчання у навчальному закладі, не має ніякого джерела доходу, знаходяться на утриманні матері, він потребує матеріальної допомоги, а відповідач не є інвалідом, знаходиться у працездатному віці, він зобов’ язаний та має можливість утримувати свою повнолітню дитину.

Ухвалою суду від 30 грудня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 26 січня 2026 року відповідачу продовжено процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву до 31 січня 2026 року включно.

Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що твердження про те, що відповідач не надає сину добровільної матеріальної допомоги, не відповідає дійсності. Після розірвання шлюбу з матір`ю позивача, відповідач виконував свій обов`язок щодо утримання сина, сплачуючи аліменти до досягнення ним повноліття. Після початку військової служби відповідачем, аліменти на утримання позивача до досягнення ним 18-річного віку перераховувалися військовою частиною НОМЕР_1 у передбаченому законом порядку. Вподальшому відповідач також не припинив надання матеріальної допомоги сину. У зв`язку з переведенням до іншої військової частини та затримкою надходження грошового атестата, відповідач особисто, зі своїх заощаджень, добровільно перерахував позивачу грошові кошти у сумі 7 000 грн. з чітким призначенням платежу “аліменти ОСОБА_4 ”. Крім того, наявні квитанції про інші перерахування коштів на користь позивача у період з 01 липня 2025 року по 15 січня 2026 року, які не є аліментними платежами, а мають характер додаткової добровільної допомоги. Таким чином, твердження позивача про відсутність добровільної підтримки з боку батька є відверто неправдивим та спрямованим на введення суду в оману. У позовній заяві зазначено загальні формулювання щодо необхідності коштів на оплату навчання, проживання, харчування та підручників, що вимагає додаткових витрат, водночас жодної конкретної інформації про реальний розмір таких витрат не наведено. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача аліменти на його утримання у зв`язку з продовженням навчання, однак у мотивувальній частині позову фактично вказує про необхідність покриття так званих “додаткових витрат”, пов`язаних із навчанням, проживанням, харчуванням та придбанням підручників. Водночас аліменти та додаткові витрати є різними за своєю правовою природою категоріями і потребують окремого обґрунтування відповідно до ст.185 СК України. Тобто сам по собі факт навчання, проживання або харчування не є підставою для стягнення додаткових витрат і не може автоматично слугувати належним обґрунтуванням для визначення розміру аліментів. Також у позовній заяві зазначено лише те, що позивач навчається в Університеті Марії Склодовської-Кюрі, що підтверджується довідкою, проте відсутня будь-яка інформація про вартість навчання в університеті, не подано жодної квитанції або рахунку, що підтверджували б реальні витрати на навчання. Так само не зазначено, де саме проживає позивач, чи забезпечений він місцем у гуртожитку, чи проживає разом з матір`ю, чи несе фактичні витрати на оренду житла, у якому розмірі та за який період. Відповідач проходить військову службу в умовах воєнного стану, має обмежені можливості для додаткового заробітку та несе підвищені ризики для життя і здоров`я. Відповідач отримує лише грошове забезпеченнія військовослужбовця, яке за своєю правовою природою не є тотожним поняттю заробітної плати у класичному розумінні. Крім того, до відзиву додано договір оренди нерухомості, що підтверджує відсутність у відповідача власної нерухомості та необхідність щомісячно нести витрати на оплату оренди житла і комунальних послуг і значна частина доходів відповідача спрямовується на задоволення базових житлових потреб, що додатково обмежує його фінансові можливості. У позовній заяві повністю відсутня інформація про матеріальний стан матері позивача, її дохід та зайнятість. Суду не надано жодних квитанцій, платіжних документів або інших доказів, які б підтверджували реальні витрати матері на утримання позивача та дозволяли об`єктивно оцінити обсяг її фінансової участі. Позивач разом з матір`ю перебуває за кордоном, де вони потенційно можуть отримувати соціальні виплати, допомогу на проживання, освітні гранти, стипендії або інші види державної та гуманітарної підтримки, жодних доказів того, що таких виплат не існує або що вони є недостатніми для забезпечення базових потреб позивача, суду також не надано. З урахуванням викладеного, позовна заява не містить належних доказів потреби позивача у матеріальній допомозі, не доводить можливості відповідача надавати таку допомогу, ґрунтується на недостовірних твердженнях та ігнорує істотні обставини справи, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач у судове засідання не з`явився, його представник надала клопотання про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, його представник надав клопотання про розгляд справи без його участі та участі відповідача, заперечували проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст.247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище – ОСОБА_6 ) уклали шлюб 10 грудня 2005 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, що видане 10 грудня 2005 року Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 1146 від 10 грудня 2005 року (а.с.7).

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідним сином ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, що видане 25 грудня 2007 року Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 1458 від 25 грудня 2007 року (а.с.5).

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було розірвано 29 липня 2010 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу, що видане 29 липня 2010 року Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 329 від 29 липня 2010 року (а.с.8).

Згідно довідки про прийняття іноземця на денне навчання, виданої Університетом Марії Склодовської-Кюрі місті Люблін від 27 червня 2025 року, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був прийнятий на навчання у період з 01 жовтня 2025 року по 30 вересня 2028 року на денну форму навчання за спеціальністю – логістика. Навчання платне (а.с.11-15).

Згідно довідки в/ч НОМЕР_2 № 22/44 від 19 січня 2026 року, ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 .

Згідно довідки про доходи в/ч НОМЕР_1 № 2/155 від 20 січня 2026 року, ОСОБА_2 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 на посаді помічника начальника служби та за період з червня 2025 року по листопад 2025 року йому нараховане грошове забезпечення, у т.ч. у натуральній формі у розмірі 328520,80 грн., з яких: утримано податок на фізичних осіб у розмірі 59133,74 грн., утримано військовій збір у розмірі 4927,81 грн. та сплачені аліменти у розмірі 80898,75 грн.

Згідно договору оренди нерухомості від 01 грудня 2025 року, ОСОБА_9 передала,а ОСОБА_2 і члени його сім`ї, які мешкають спільно з ним прийняли у тимчасове платне користування квартиру АДРЕСА_1 .

Договір оренди укладений на термін з 01 грудня 2025 року по 01 квітня 2026 року (п.1.2 договору оренди).

Також, відповідачем надано копії квитанції, з яких вбачається, що за період з липня 2025 року по грудень 2025 року відповідачем були здійснені перекази грошових коштів на картку позивача у загальному розмірі 42400 грн.

Відповідно до ч.1-2 ст.199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

За змістом ст.27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, діючої на Україні з 27.02.1991 року, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.

В частині 1 статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів” № 3 від 15.05.2006 року, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.183 СК України частка заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно ст.200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

На виконання вказаних вимог закону, суд враховує також можливість матері дитини надавати їй матеріальну допомогу, яка не спростована жодним доказами.

Як встановлено судом та підтверджено наданими доказами повнолітній ОСОБА_1 навчається на денній формі навчання, самостійного заробітку не має, що також не спростовано відповідачем, у зв`язку з чим потребує матеріальної допомоги, що має йому забезпечуватись з боку обох батьків.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною Постановою ВР № 789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

За змістом ст.27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, діючої на Україні з 27.02.1991 року, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.

Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року “Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів” при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дітей, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність у нього рухомого та нерухомого майна, та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, з наданих відповідачем копій квитанцій вбачається, що ним добровільно без судового рішення сплачувались кошти на утримання повнолітнього сина до моменту досягнення ним повноліття.

При цьому, обставини на які посилається відповідач щодо необхідності нести витрати на оплату оренди житла та комунальних послуг не звільняють його від законодавчого обов`язку надавати матеріальну допомогу повнолітній дитині.

Як встановлено судом, відповідач є військовослужбовцем та згідно довідки про доходи за період з червня 2025 року по листопад 2025 року йому нараховане грошове забезпечення, у т.ч. у натуральній формі у розмірі 328520,80 грн.

Твердження відповідача щодо відмінності визначень заробітку та грошового забезпечення, також не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину на період навчання, оскільки в розумінні закону аліменти стягуються з усіх видів як заробітку, так і доходу, при цьому грошове забезпечення військовослужбовців є різновидом доходу.

Приймаючи до уваги встановлені обставини справи, враховуючи обов`язок обох батьків надавати допомогу дитині, наявність у відповідача об`єктивної можливості надавати таку допомогу, виходячи з принципу розумності та справедливості, суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги про стягнення аліментів частково, стягнувши щомісяця з відповідача на користь позивача аліменти в розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з дати звернення до суду, тобто з 25 грудня 2025 року та до припинення навчання, але не більше ніж до досягнення сином двадцяти трьох років.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути судовий збір на користь держави у розмірі 1211,20 грн., оскільки позивач при зверненні до суду був звільнений від його сплати.

Керуючись ст.ст.10, 76, 83, 95, 133, 141, 259, 265 268 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання – задовольнити частково.

Стягувати щомісячно аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі 1/6 частини від усіх видів його заробітку (доходів) на його утримання до завершення ним навчання в Університеті Марії Склодовської-Кюрі міста Люблін, але не довше ніж до досягнення віку 23-х років, починаючи стягнення з 25 грудня 2025 року.

Рішення суду допустити до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до ч.6 ст.259 ЦПК України, якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження, залежно від складності справи складання повного рішення суду може бути відкладено на строк - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Повний текст рішення, складено та підписано без проголошення 19 березня 2026 року.

Суддя: М.Д. Власенко