Вирок від 17 березня 2026 р. у справі №697/3388/25 — Канівський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 697/3388/25

Провадження № 1-кп/697/75/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2026 м. Канів

Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі :

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

законного представника обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Канів Черкаської області матеріали кримінального провадження № 12025250340000307 за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця с. Хмільна, Канівського району Черкаської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, неповнолітніх дітей на утриманні не має, не працюючого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 297 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 04.10.2025 близько 21 години, більш точного часу органом досудового розслідування не встановлено, перебуваючи на території сільського цвинтаря в с. Хутір-Хмільна, Черкаського району, Черкаської області, посягаючи на моральні устої суспільства та принципи загальнолюдської моралі, розуміючи суспільну небезпечність та протиправність своїх дій, діючи умисно, з хуліганських мотивів, наблизився до місць поховань громадян: ОСОБА_7 1938-2023; ОСОБА_8 1936-1997; ОСОБА_9 1998-2002; ОСОБА_10 1947-2021; ОСОБА_11 1920-2014 та пошкодив пам`ятники на вказаних могилах, а також витягнув із землі один хрест на могилі із написом ОСОБА_7 1938-2023. У наслідок вказаних дій було порушено спокій місця поховання та виявлено зневагу до пам`яті померлих, що є проявом наруги над могилами.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, обставини, викладені у обвинувальному акті, підтвердив та дав покази про те, що 04.10.2025 він випив та пішов на цвинтар, де перебуваючи у збудженому стані пошкодив декілька пам`ятників та хрестів. У вчиненому щиро розкаюється, просить суворо не карати.

Прокурор в судовому засіданні просив призначити ОСОБА_6 покарання у виді пробаційного нагляду строком на три роки, із застосуванням примусових заходів медичного характеру.

Потерпілі у судове засідання не з`явилися, подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Захисник ОСОБА_5 просив призначити ОСОБА_6 покарання у виді штрафу до 1000,00 грн. із застосуванням примусових заходів медичного характеру. Також просив визнати докази, які не стосуються обвинувачення неналежними та процесуальні витрати пов`язані з даними доказами не стягувати з обвинуваченого. У задоволенні цивільних позовів просив відмовити.

Законний представник обвинуваченого – ОСОБА_4 погодилася з думкою прокурора та просила також призначити лікування, оскільки її син має психічні розлади. Покарання у вигляді штрафу просила не призначати, оскільки ОСОБА_6 особисто його не сплатить.

Крім визнання винуватості обвинуваченим ОСОБА_6 його вина у скоєнні даного кримінального правопорушення підтверджується зібраними під час досудового розслідування та дослідженими під час судового розгляду доказами:

- показаннями свідка ОСОБА_12 , яка пояснила, що у жовтні 2025 року в с. Хмільна біля кладовища вона чула гупання, а потім бачила ОСОБА_6 , який повертався з кладовища;

- - показаннями свідка ОСОБА_13 , яка пояснила, що у жовтні 2025 року близько 16:15 год. вона перебувала на кладовищі в с. Хмільна Черкаського району і не бачила пошкоджень пам`ятників. Однак на наступний день її повідомили про пошкодження пам`ятників.

- витягом з ЄРДР №? 12025250340000307 від 06.10.2025, згідно якого були внесені відомості по факту вчинення наруги над могилами 05.10.2025 за участі ОСОБА_6 ;

- рапортом про отримання заяви про вчинення кримінального правопорушення № 7350 від 05.10.2025, згідно якого до органів поліції надійшло повідомлення про вночі невідомі особи розбили пам`ятники на кладовищі;

- протокол огляду місця події від 05.10.2025, згідно якого було оглянуто місце події – цвинтар, де понівечені могили;

- фототаблицями до протоколу огляду місця події від 05.10.2025;

- протоколом проведення слідчого експерименту від 30.10.2025 та фототаблицями до нього, під час якого обвинувачений пояснив та показав як він пошкоджував пам`ятники на могилах;

- ухвалою слідчого судді Канівського міськрайонного суду від 12.11.2025 про тимчасовий доступ до речей та документів, згідно якої було надано доступ до медичної документації відносно ОСОБА_6 .

Щодо решти доказів, які надані прокурором на підтвердження винуватості.

Прокурором також надано в якості підтвердження винуватості докази:

- протокол огляду від 09.10.2025, згідно з яким обвинувачений ОСОБА_14 добровільно видав 2 пари взуття;

- СD диск як додаток до протоколу огляду від 09.10.2025;

- заяву ОСОБА_4 про добровільну видачу 2 пар взуття ОСОБА_6 ;

- заяву ОСОБА_6 про добровільну видачу 2 пар взуття;

- постанову слідчого від 06.11.2025 про визнання речовим доказом вилученого взуття.

Під час судового розгляду прокурор пояснив, що після вилучення взуття було проведено трасологічну експертизу, щодо схожості слідів взуття із слідами на місці злочину, однак висновок експертизи дані обставини не підтвердив.

Які саме обставини вчинення кримінального правопорушення, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, доводять наведені докази прокурор не пояснив.

Копію висновку експертизи прокурор не надав, натомість просив стягнути з обвинуваченого вартість проведеної експертизи в сумі 10696,80 грн.

Відповідно до ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;

6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;

7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

Як слідує з ч. 1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

У відповідності до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Таким чином, оскільки прокурором не доведено, які саме обставини кримінального правопорушення, що підлягають доказуванню, доводять наведені докази, суд визнає їх неналежними та не приймає до уваги.

Оцінюючи зібрані по кримінальному провадженню докази в їх сукупності, в результаті повного і всебічного дослідження їх у судовому засіданні, суд приходить до висновку, що пред`явлене органами слідства обвинувачення ОСОБА_6 доведено повністю, його дії суд кваліфікує:

- за ч.1 ст. 297 КК України, як наруга над могилою.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

До обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , згідно ст. 66 КК України, суд відносить щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , згідно ст. 67 КК України, суд не встановив.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 на обліку у лікаря-нарколога не перебуває, однак перебуває під наглядом лікаря-психіатра.

Відповідно до вимог КК України, покарання, призначене судом, має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який вину визнав та щиро розкаявся, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризується посередньо, наявність пом`якшуючих обставин та відсутність обтяжуючих обставин.

Враховуючи наведене, виходячи з основних засад призначення покарань, визначених ст.50, 65 КК України, та з метою попередження вчинення обвинуваченою нових кримінальних правопорушень, суд вважає, що процес виправлення та перевиховання обвинуваченого можливий без ізоляції її від суспільства, та вважає за доцільне призначити покарання у виді пробаційного нагляду.

На думку суду, таке покарання буде справедливим та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів та відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Призначення покарання у вигляді штрафу є недоцільним, оскільки обвинувачений офіційно не працює.

Підстав для застосування ст.ст. 69, 75 КК України суд не вбачає.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили не обирати.

Щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

Згідно висновку судово-психіатричного експерта №725 від 26.11.2025, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на той час, до якого відноситься скоєння інкримінованого йому правопорушення, відмічалися прояви психічного розладу у формі легкої розумової відсталості зі значними емоційно-вольовими і поведінковими розладами (F-70.1 за міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду) - через що він не був здатний повною мірою усвідомлювати свої дії і керувати ними.

На теперішній час у ОСОБА_15 виявляються прояви психічного розладу у формі легкої розумової відсталості зі значними емоційно-вольовими і поведінковими розладами - через що він не здатний повною мірою усвідомлювати свої дії і керувати ними, не здатний самостійно приймати участь при проведенні слідчих дій і при розгляді справи в суді, і за своїм психічним станом потребує застосування примусового заходу медичного характеру, надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку з метою обов`язкового лікування та запобігання вчинення суспільно-небезпечних діянь.

Частиною 2 ст. 19 КК України, встановлено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Згідно з положеннями ст. 20 КК України підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення кримінального правопорушення, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Системне тлумачення вищевказаних норм свідчить про те, що законодавець чітко відокремлює поняття неосудної особи від особи з обмеженою осудністю, посилаючись на те, що встановлення такої обставини в подальшому тягне за собою різні правові наслідки. Так, неосудною вважається особа, яка в цілому не може усвідомлювати свої дії або керувати ними, а тому не підлягає кримінальній відповідальності, тоді як особа з обмеженою осудністю лише не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, при цьому така особа підлягає притягненню до кримінальної відповідальності, а факт визнання її обмежено осудною зобов`язує суд врахувати цю обставину під час призначення покарання.

Неосудність або обмежена осудність є юридичними поняттями, тому висновок про можливість застосування до особи положень ст. 19 або ст. 20 КК України у конкретному провадженні робить суд, спираючись на результати судово-психіатричної експертизи.

Враховуючи наведене підстави для визнання ОСОБА_6 неосудним у відповідності до ст. 19 КК України, відсутні.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 29.07.2021 по справі №755/5059/19.

Згідно із п.п.8, 10 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи вчинив обвинувачений кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності; чи слід у випадках, передбачених статтею 96 Кримінального кодексу України, застосувати до обвинуваченого примусове лікування.

Статтями 92, 93, п.1 ч.1 ст.94 КК України встановлено, що примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов`язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь. Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб: 1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; 2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини; 3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Статтею 96 КК України встановлено, що примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров`я інших осіб. У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.

Разом з тим, слід враховувати, що примусові заходи медичного характеру мають застосовуватися лише за наявності у справі обґрунтованого висновку експертів-психіатрів про те, що особа страждає на психічну хворобу чи має інший психічний розлад, які зумовлюють її неосудність або обмежену осудність і викликають потребу в застосуванні щодо неї таких заходів.

При цьому, зазначені заходи, перелік яких визначений ст.94 КК України, можуть застосовуватися до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності (обмеженої осудності) або вчинили злочини в стані осудності чи обмеженої осудності, але до постановлення вироку або під час відбування покарання захворіли на психічну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) чи керувати ними.

Згідно рекомендацій постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 3 червня 2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги застосовується щодо осіб, які мають психічні розлади, наявність яких сама і є критерієм обмеженої осудності (ч. 1 ст.20, ч. 2 ст.94 КК України). Своєрідність зазначеної психіатричної допомоги полягає в тому, що вона надається обмежено осудним у примусовому порядку одночасно з відбуванням покарання, призначеного за вироком суду.

Відповідно до пункту 8 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, така допомога може надаватися таким особам незалежно від виду призначеного їм покарання, якщо воно пов`язане з позбавленням волі, та здійснення зазначеного примусового заходу медичного характеру покладається на медичну службу кримінально-виконавчих установ, а якщо не пов`язане - на психіатричні заклади охорони здоров`я за місцем проживання засуджених.

При вирішенні питання про те, який вид примусових заходів медичного характеру слід застосувати до обвинуваченого, суд враховує вимоги ст.20 та ч.1 ст.94, ст.96 КК України, а також роз`яснення, що містяться в п.п.7, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» від 03.06.2005 за №7, відповідно до яких до обмежено осудних осіб у разі потреби може застосовуватися лише вид примусових заходів медичного характеру у виді надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги. Своєрідність зазначеної психіатричної допомоги полягає в тому, що вона надається обмежено осудним особам у примусовому порядку одночасно із відбуванням покарання, призначеного за вироком суду. Якщо покарання пов`язане із позбавленням волі, то здійснення зазначеного примусового заходу медичного характеру покладається на медичну службу кримінально-виконавчих установ.

Таким чином, суд вважає за необхідне обвинуваченого ОСОБА_6 визнати обмежено осудним та застосувати до нього примусові заходи медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку з метою обов`язкового лікування, одночасно з покаранням, яке йому призначено.

Щодо заявлених цивільних позовів.

ОСОБА_16 та ОСОБА_17 заявлено цивільні позови до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином.

Так, ОСОБА_16 просила стягнути з ОСОБА_6 на її користь 40000,00 грн. завданої їй матеріальної шкоди.

ОСОБА_17 просив стягнути з ОСОБА_6 на його користь 20000,00 грн. матеріальної шкоди.

Відповідно до ст. 129 КПК України, суд постановляючи обвинувальний вирок залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

За загальними правилами майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1 ст.1166 ЦК України).

Частиною 1 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Разом з тим, цивільними позивачами пред`являючи позов по обвинуваченого позов не надано суду жодного доказу на підтвердження вартості завданих збитків.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, враховуючи те, що потерпілими ОСОБА_16 та ОСОБА_17 як цивільними позивачами, в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не було надано суду належних доказів спричинення їм матеріальної шкоди, заявлені ними цивільні позови задоволенню не підлягають.

Долю речових доказів у кримінальному провадженні суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати по справі стосуються проведення судової експертизи у розмірі 10696,80 грн., однак як суд зазначав вище, докази отримані за допомогою даної експертизи є неналежними, тому дані процесуальні витрати слід віднести на рахунок держави.

На підставі зазначеного та керуючись ст.ст. 370-374-, 376, 381, 382 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 297 КК України та призначити покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 (один) рік.

На підставі ст. 59-1 КК України, покласти на ОСОБА_6 такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

4) виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Застосувати до ОСОБА_6 примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку з метою обов`язкового лікування за місцем відбування покарання.

Проведення лікування доручити Комунальному некомерційному підприємству « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Запобіжний захід ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили не обирати.

Строк виконання покарання рахувати з моменту набрання вироком законної сили.

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_16 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином - відмовити.

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_17 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином - відмовити.

Процесуальні витрати за проведення експертизи покласти на рахунок держави.

Речові докази:

- 4 гіпсові зліпки з фрагментами сліду низу взуття, які передано до кімнати зберігання речових доказів ІНФОРМАЦІЯ_3 - знищити;

- ботинки чорного кольору та кросівки сірого кольору з білою підошвою, , які передано до кімнати зберігання речових доказів ІНФОРМАЦІЯ_3 - передати власнику ОСОБА_6 .

Вирок може бути оскаржений до ІНФОРМАЦІЯ_4 протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття судового рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1