Рішення від 17 березня 2026 р. у справі №282/269/26 — Любарський районний суд Житомирської області

Справа № 282/269/26

Провадження № 2-а/282/12/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року селище Любар

Любарський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого - судді: Вальчук В. В.

при секретарі судових засідань: Демчук В. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Лущик Катерина Олександрівна до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,-

УСТАНОВИВ :

Представник позивача звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності №4/124 від 26.03.2025.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 26 березня 2025 року постановою №4/124 ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 17000,00 грн.

Зокрема, представник позивача зазначає, що 04 березня 2025 року ОСОБА_1 самостійно прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 після телефонного дзвінка дільничного поліцейського, який повідомив, що його розшукує ТЦК. Саме тоді позивач дізнався, що нібито перебуває у розшуку через неявку до ТЦК 27.01.2025 року. При цьому жодних документальних підтверджень направлення повістки, зокрема номера поштового відправлення, опису вкладення чи інших доказів її надсилання або вручення, позивачу надано не було.

Представник позивача також звертає увагу, що з матеріалів постанови вбачається складання щодо ОСОБА_1 протоколу та відібрання пояснень. Водночас відповідно до ст.258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених ст.210-1 КУпАП, якщо особа не з`явилася на виклик ТЦК без поважних причин, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику та за наявності підтвердних документів про отримання такого виклику. У даному випадку відсутні будь-які належні докази належного повідомлення позивача, що свідчить про порушення відповідачем адміністративної процедури.

Крім того, представник позивача зазначає, що позивач не ухилявся від виконання військового обов`язку, оскільки самостійно виховує та утримує трьох неповнолітніх дітей. Його дружина померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується відповідними документами. У зв`язку з цим позивач має право на відстрочку від призову під час мобілізації, яку він оформив ще 17.03.2023 року, коли став на військовий облік у четвертому відділі ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ). Того ж дня він повідомив ТЦК про адресу свого фактичного проживання та уточнив свої військово-облікові дані.

В оскаржуваній постанові зазначено, що належним повідомленням про виклик є проставлення відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою». Проте позивач не змінював місця реєстрації, повідомив ТЦК про фактичну адресу проживання, а жодних поштових повідомлень чи листів від ТЦК він не отримував ні за адресою реєстрації, ні за фактичною адресою проживання.

На підставі викладеного вище представник позивача просить суд поновити строк на оскарження постанови №4/124 від 26.03.2025, постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 №4/124 від 26.03.2025 року, скасувати а адміністративну справу закрити. Окрім того, представник позивача просив стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, що складаються із суми сплаченого судового збору у розмірі 665 грн. 60 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.

Ухвалою суду від 10 березня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з адміністративним позовом. Відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи призначено на 12 год 50 хв 18 березня 2026 року.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, остання подала до суду клопотання про розгляд справи без їх участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подав відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та розглянути справу без його участі. У відзиві зазначається, що позивач як військовозобов`язаний був зобов`язаний з`явитися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, визначені повісткою. Повістка була направлена позивачу рекомендованим поштовим відправленням за його зареєстрованою адресою проживання.

Згідно з даними поштового відстеження, на відправленні було зроблено відмітку про відсутність адресата за вказаною адресою. Відповідач вважає, що відповідно до вимог чинного законодавства така відмітка є належним підтвердженням повідомлення особи про виклик, а отже позивач вважається належним чином оповіщеним.Також у відзиві зазначено, що позивач не з`явився за викликом, не повідомив про причини неявки у встановлений строк та не прибув до територіального центру комплектування у подальшому, чим порушив вимоги законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Відповідач вважає, що у діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, а постанова про притягнення до адміністративної відповідальності винесена законно, уповноваженою особою, з дотриманням вимог законодавства та на підставі належних доказів.

Крім того, відповідач звертає увагу суду на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом. Зазначає, що позивачу було відомо про розгляд справи та винесення постанови, оскільки протокол про адміністративне правопорушення складався за його участю. Водночас позов подано лише через значний проміжок часу, без наведення поважних причин пропуску строку.

У зв`язку з цим відповідач вважає, що відсутні підстави для поновлення строку звернення до суду, що також є підставою для відмови у задоволенні позову.

У відповідності до ч.4 ст.229 КАС України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши позов та докази, яким він обґрунтовується, дійшов наступного висновку.

Із скріншота додатку Міністерства оборони « ІНФОРМАЦІЯ_4 » слідує, що ОСОБА_2 , дані уточнив вчасно, заброньований до 05.03.2026 року, пройшов військово-лікарську комісію 24.03.2025 та визнаний придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах) мед підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, ОЗ, охорони

26 березня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 винесено постанову №4/124 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 .

Із вказаної постанови слідує, що громадянину ОСОБА_1 17.01.2025 засобом поштового зв?язку було надіслано повістку за адресою місця проживання, відповідно до якої йому належало з?явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 27.01.2025 за адресою: АДРЕСА_1 . Належним підтвердженням оповіщення військовозобов?язаного ОСОБА_1 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою». Проте, у визначений час він не з?явився. Про наявність поважних причин неявки не повідомляв. В поясненнях до протоколу ОСОБА_1 вказав, що не живе за місцем прописки, не знав законодавства.

Отже, громадянин ОСОБА_1 під час дії особливого періоду, маючи обов`язки з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки та протягом 60 днів з дня набрання чинності Законом №3633-ІХ від 11 квітня 2024 року уточнити адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані, грубо порушуючи вимоги абзацу другого частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», частини десятої статті І Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», абзацу 4 пп. 1 п. 2 Розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України №3633=ІХ від 11 квітня 2024 року не з?явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 та не уточнив адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані.

Своїм умисним діянням (бездіяльністю) ОСОБА_1 порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. На гр. ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 17000,00 грн.

Не погоджуючись із вказаною постановою ОСОБА_1 звернувся до суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частина 2 ст.2 КАС України зазначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, під час розгляду цієї справи, суду належить вирішити питання: чи дотримано Відповідачем - суб`єктом владних повноважень критерії правомірності рішення про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності. Зокрема покладення на Позивача обов`язку щодо явки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, належного оповіщення та дотримання Відповідачем вимоги процесуального законодавства під час провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України орган державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.

Як передбачено ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з ст.280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Згідно з п.1 ст.247 КпАП України, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідно до статті 252 КУпАП та ч.1 ст.90 КАС України орган (посадова особа) та суд оцінюють докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За положеннями статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу. Суб`єкт владних повноважень має довести правомірність прийнятого ним рішення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У частині 3 ст.210-1 КУпАП визначена відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Згідно ч.1 ст.210-1 КУпАП адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Дана норма права є бланкетною, тобто закріплює лише загальні ознаки правила поведінки, а для їх встановлення необхідно керуватись положеннями інших нормативно-правових актів.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу", Закон України "Про борону України", Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", "Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів" затверджений постановою КМУ №1487 від 30.12.2022, інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій Указом Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено на всій території України воєнний стан, який триває і по теперішній час.

З метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 "Про загальну мобілізацію" на всій території України оголошено проведення загальної мобілізації. Таким чином, з 24 лютого 2022 року на всій території Україні триває особливий період.

Згідно п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, вбачається, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Згідно п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку є:

день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Згідно п. 82 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою КМ України № 270 від 05.03.2009 рекомендовані листи з позначкою Повістка ТЦК під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою Повістка ТЦК.

Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого листа з позначкою Повістка ТЦК, працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку адресат відсутній за зазначеною адресою, яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.

Отже, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних.

Як слідує із оскаржуваної постанови ОСОБА_1 17.01.2025 засобами поштового зв?язку було надіслано повістку за адресою місця проживання, відповідно до якої йому належало з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 27.01.2025 за адресою: АДРЕСА_1 . Належним підтвердженням оповіщення військовозобов`язаного ОСОБА_1 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідач зазначає, що про виклик ОСОБА_1 був повідомлений ІНФОРМАЦІЯ_2 рекомендованим листом.

Так, відповідачем до відзиву на позовну заяву було долучено: копію трекінгу відстеження поштового відправлення, як доказ належного повідомлення ОСОБА_1 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд звертає увагу на те, що належним доказом отримання адресатом поштового відправлення є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, тоді як витяг з інтернет сайту АТ «Укрпошта» про трекінг відправлення є виключно відображенням відомостей про отримання, відправлення, пересилання, вручення чи невручення поштового відправлення, що здійснюється на підставі відповідних юридичних фактів чи юридичних актів.

Будь-яких доказів, про те, що відправлення не вручене одержувачу, або вручене одержувачу з порушення нормативних строків, суду не надано. Жодних, даних про дату фактичного отримання ОСОБА_1 вкладення рекомендованого повідомлення відповідач суду не надав.

Надана роздруківка з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта» щодо відслідковування поштового відправлення за трекінг номером 0610223309936 не може бути належним доказом, оскільки не містить ідентифікуючих ознак, що саме та кому було відправлено за вказаним трекінг номером.

Отже суд доходить висновку, що роздруківка з сайту Укрпошти (Трекінг) є інформаційною довідкою, яка документує (протоколює) внутрішню діяльність оператора поштового зв`язку щодо прийняття відповідного поштового відправлення (лист, посилка тощо) до пересилання та рух його в процесі доставки особі, якій таке відправлення адресоване, підтверджуючи лише факти прийняття поштою відправлення та його рух між структурними операційними підрозділами підприємства зв`язку. Трекінг не є доказом вручення відправлення. Тобто відсутній опис вкладення, який би дав можливість стверджувати, що саме повістка, була направлена за зазначеним вище трекінг номером.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтвердили факт надсилання ОСОБА_1 та отримання позивачем повістки, яка була направлена на його адресу.

Вказана постанова винесена у відсутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи, притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за оскаржуваною постановою від 26.03.2025 відбувалося, у зв`язку з неявкою його до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк визначений у повістці.

З даного приводу суд зауважує, що копію повістки від 17.01.2025 про виклик позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 сторонами суду не надано.

Суд також звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів того, що повістка про необхідність ОСОБА_1 прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 направлялася йому поштою чи вручалася в інший спосіб, визначений законодавцем.

Таким чином, суд у сукупності встановленого та викладеного вважає, що у даному випадку відсутня вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, за яке його було притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до оскаржуваної постанови, у зв`язку з чим відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зазначений обов`язок відповідач не виконав, оскільки ним не доведено правомірності своїх дій, які полягають у притягненні позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що посадовою особою начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 при розгляді справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП не встановлено належними, допустимими та достатніми доказами наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ч. 3ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Стаття 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частина 1 ст.139 КАС України визначає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Наведені норми дають підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

Враховуючи зазначені вище положення ст. 134 КАС України, суд доходить до висновку, що розподілу між сторонами підлягають лише ті витрати, які понесені сторонами у справі.

На підтвердження понесених судових витрат представником позивача подано до суду Договір №4/26 про надання правничої допомоги від 17 січня 2026 року, з якого слідує, що вартість послуг адвоката становить 4000,00 грн за підготовку та подачу позову, 2000,00 грн за подачу адвокатського запиту.

Отже, враховуючи наведені обставини, а також фактичний обсяг виконаної роботи адвокатом, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу є обґрунтованими та підлягаю стягнення з відповідача в сумі 6000,00 грн.

Разом з тим, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень сплачений позивачем судовий збір у розмірі 665,60 грн, відповідно до приписів ст.139 КАС.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 75-77, 90, 139, 241, 245-246, 250, 255, 258, 262, 293, 295, 297 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною постанову №4/124 від 26.03.2025 задовольнити.

Скасувати постанову №4/124 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, від 26.03.2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковником ОСОБА_3 , про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.210-1КУпАП закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_5 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 (шість тисяч) грн, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн 60 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: В. В. Вальчук