Рішення від 17 березня 2026 р. у справі №274/6012/25 — Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/6012/25

Провадження № 2/0274/658/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"18" березня 2026 р. м. Бердичів

БЕРДИЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

в складі: головуючого судді Хуторної І. Ю.,

з участю секретаря Айрапетян А. А.,

розглянувши в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в :

У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ») через підсистему «Електронний суд» звернулося до суду з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- заборгованість у розмірі 42 550,00, з яких: сума кредиту 4600,00 грн, проценти за користування кредитом - 32890,00 грн, проценти за 44 календарні дні - 5060,00 грн;

- сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн;

- в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за формулою: розрахунок інфляційних втрат: 1 = ((si * s): 100) - s, де І сума інфляційних втрат; si індекс інфляції за певний період; сума заборгованості; 100 переведення відсотків, Розрахунок 3% річних: С* 3: 100: 365 * дн., де С сума основного боргу; 33% річних; 100 переведення відсотків; 365 кількість днів у році; дн. починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту кількість днів прострочення, виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ».

Стислий виклад доводів позову

Позовні вимоги ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» обґрунтовані тим, що 12.02.2024 між «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено електронний договір про надання споживчого кредиту №1436439 (далі договір №1436439, кредитний договір №1436439) за умовами якого позичальнику надано кредит на споживчі потреби у сумі 4600,00 рн, шляхом перерахування коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , строком на 360 днів, дата повернення 06.02.2025.

24.12.2024 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу №24122024, відповідно до якого ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» відступило на користь «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» права вимоги за договором про надання споживчого кредиту №1436439.

Відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором №1436439 від 12.02.2024, що підлягає стягненню з позичальника становить 44850,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 4600 грн, заборгованість за процентами нарахованими первісним кредитором - 32890,00 грн, заборгованість за процентами нарахованими ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» 5060,00 грн, штрафи 2300,00 грн .

Вказану суму боргу позивач просить стягнути із відповідача.

Відзив на позовну заяву від відповідача не надходив.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Ухвалою судді від 30.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження.

Сторони у судове засідання не з`явилися.

Представник позивача у позовній заяві просить проводити розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, надав згоду на ухвалення рішення при заочному розгляді.

Відповідач про час і місце слухання справи повідомлений належним чином, за адресою зареєстрованого місця проживання, відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

У зв`язку із неявкою в судове засідання учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального пристрою не здійснювалося.

Суд, відповідно до статті 280 ЦПК України, ухвалив проводити заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України суд призначив проголошення рішення о 14-00 год. 18.03.2026.

Фактичні обставини, встановлені судом, докази на їх підтвердження

Судом встановлено, що 12.02.2024 ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 уклали договір № 1436439 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний», за умовами якого позичальнику надано кредит на споживчі (особисті) потреби у безготівковій формі в розмірі 4600,00 грн, шляхом перерахування коштів на рахунок споживача із використанням електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 , строком на 360 днів, тип процентної ставки - фіксована, стандартна процентна ставка 2,5% в день застосовується у межах строку кредитування, орієнтовна реальна річна процентна ставка 90465,53 % річних, орієнтовна загальна вартість кредиту 46000,00 грн. Договір підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором Р361 (а.с. 90-94).

Графік розрахунків, обумовлений сторонами на момент укладення договору, відображений у додатку №1 до договору № 1436439 від 12.02.2024, дата видачі кредиту 12.02.2024, дата повернення кредиту 06.02.2025, кількість днів у розрахунковому періоді 30, сума кредиту 4600,00 грн, проценти 37963,80 грн, реальна річна процентна ставка 13702,21 %, загальна вартість кредиту 42563,80 грн. Графік підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором Р361 (а.с. 94).

На виконання кредитного договору № 1436439 від 12.02.2024,на картку № НОМЕР_2 12.02.2024 відповідачу були перераховані грошові кошти у сумі 4600,00 грн, номер транзакції в системі iPay.ua - 342471275, що доводиться листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» (ТОВ «УПР») від 14.01.2025 та повідомленням АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 30.10.2025 (а.с. 69, 107).

24.12.2024 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» було укладено Договір факторингу № 24122024 за умовами якого ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» передає ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» приймає належні ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» права вимоги до боржників (а.с. 73-76, 77, 78, 79, 80, 81).

З витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 24122024 від 24.12.2024 вбачається, що ОСОБА_1 вказаний у списку боржників за кредитним договором № 1436439, за яким загальна сума заборгованості на момент відступлення права вимоги становить 39790,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 4600,00 грн, заборгованість за відсотками - 32890,00 грн, пеня 2300,00 грн (а.с. 66).

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 1436439 від 12.02.2024,ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» нарахувало ОСОБА_1 заборгованість станом на 24.12.2024 (день відступлення прав вимоги за кредитним договором) у розмірі39790 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 4600,00 грн, заборгованість за відсотками - 32890,00 грн, штрафи - 2300,00 (а.с. 63).

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 1436439 від 12.02.2024,ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» нарахувало ОСОБА_1 заборгованість станом на 06.02.2025 заборгованість за тілом кредиту – 4600,00 грн, заборгованість за відсотками за період з 25.12.2024 до 06.02.2025 у розмірі 5060,00 грн (а.с. 64).

Застосовані судом норми права

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 526 ЦК визначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 512 ЦК України передбачено можливість зміни кредитора у зобов`язанні, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст. 1077 ЦК України).

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 12, ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз доводів сторін, висновки суду

Дослідивши докази та з`ясувавши обставини справи, суд доходить висновку про часткове задоволення позову, із таких підстав.

Наявними у справі доказами доведено, що ТОВ «СЛОН КРЕДИТ», правонаступником якого є ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» та відповідачем укладений договір про надання споживчого кредиту №1436439 від 12.02.2024 та відповідач отримав грошові кошти за кредитом.

Із наданих позивачем розрахунків заборгованості за кредитним договором №1436439 від 12.02.2024 вбачається, що відповідач не сплатив 4600 ,00 грн основного боргу.

Розрахунок боргу не оспорений відповідачем та він узгоджується із умовами договору.

Доказів, що відповідач вносив грошові кошти на погашення боргу суду не надано.

Отже, наявні підстави для стягнення боргу за тілом кредиту у розмірі 4600, 00 грн

Щодо стягнення боргу за процентами, які позивач визначив у сумі 37950,00 грн, нараховані у межах строку кредитування за період з 12.02.2024 до 06.02.2025, суд доходить таких висновків.

Згідно приписів пункту 8 частини 1 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», процентна ставка, її тип та порядок обчислення встановлюється у договорі і є істотною умовою цього договору.

Як зазначалося вище, умовами кредитного договору передбачено, що процента ставка за користування грошовими коштами встановлена у розмірі 2,5% в день.

22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2024 року. Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування». Зокрема, ст. 8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Водночас, п. 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону, яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пункті 5 мотивувальної частини Рішення КСУ від 09 лютого 1999 року по справі № 1-7/99, в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Отже, в даному випадку законодавцем використана ультраактивна форма регулювання суспільно-правових відносин та визначений перехідний період, який передує безпосередньому застосуванню нової правової норми.

Оскільки Закон України № 3498-ІХ набув чинності 24.12.2023 року та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження максимального розміру денної процентної ставки, в період часу з 22.04.2024 року до 20.08.2024 року максимальний розмір денної процентної ставки не повинен перевищувати - 1,5 %, а з 21.08.2024 року максимальний розмір денної процентної ставки 1 %.

При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Вказане свідчить про те, що у випадку продовження дії кредитних договорів після набрання чинності Законом України № 3498-ІХ, умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що для визначення розміру заборгованості за процентами за кредитним договором №1436439 від 12.02.2024, у період з 22.04.2024 до 20.08.2024 максимальна процента ставка не має перевищувати 1,5 %; за період з 21.08.2024 до 06.02.2025 максимальна процента ставка не має перевищувати 1 % .

Оскільки сума боргу за тілом кредиту складає 4600,00 грн, розмір процентів за період із 12.02.2024 до 21.04.2024 складає 8050 грн із розрахунку 4600*0,025*70.

За період із 22.04.2024 до 20.08.2024 сума боргу за процентами складає 8349,00 грн, із розрахунку 4600*0,015*121.

За період із 21.08.2024 до 06.02.2025 сума боргу за процентами складає 7820,00 грн, із розрахунку 4600*0,01*170.

Отже, розмір процентів за договором № 1436439 від 12.02.2024 складає 24219,00 грн (8050+8349+7820).

Разом з тим, суд враховує, що проценти у розмірі 24219 ,00 грн не є співмірними із тілом кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості) за користування коштами.

У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).

Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 9.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 7.10.2020 у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів відповідача щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

З огляду на викладене та враховуючи, що заборгованість за кредитним договором №1436439 від 12.02.2024 за процентами у розмірі 24219,00 грн не є співрозмірною сумі кредиту за договором в розмірі 4600,00 грн, є непропорційно великою сумою відсотків, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про те, що розмір процентів за вказаним договором необхідно зменшити до 18400,00 грн.

Таким чином, у стягненні процентів в сумі 19550,00 грн (37950-18400) суд відмовляє.

Щодо вимог позивача в частині нарахування та роз`яснення органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду про нараховування зі стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України з урахуванням часткових платежів суд зазначає наступне.

Ухвалюючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд може відповідно частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України зазначити в рішенні про нарахування відповідних або відсотків, або ж пені до моменту виконання рішення.

При цьому, не допускається зазначати в рішенні про одночасне нарахування відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.

Таке нарахування суд може здійснити лише на підставі процесуального клопотання позивача. Питання про можливість у конкретній справі застосовувати частини 10, 11 ст. 265 ЦПК України суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 червня 2024 року по справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24)

Велика Палата ВС вказала, що зміст ч. 10 ст. 238 ГПК України (частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України) про те, що суд може зазначити в рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, дає можливість виснувати, що суд вчиняє такі дії на вимогу позивача. За власною ініціативою суд не може зазначити в рішенні про таке подальше нарахування відсотків або пені на майбутнє.

Використовуючи в ч. 10 ст. 265 ЦПК України сполучник «або» під час формулювання вимог до змісту судового рішення, законодавець прямо виключив (через імперативну альтернативність нарахування або відсотків, або пені) одночасність стягнення відсотків і пені. У такий спосіб гарантується справедливість відповідальності, що покладатиметься на відповідача за судовим рішенням на майбутнє.

Вказівка в судовому рішенні про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, про їх одночасне нарахування за весь період до виконання відповідного судового рішення є недопустимою, оскільки це прямо суперечить імперативним приписам зазначених норм ГПК України та ЦПК України, принципу верховенства права в частині правової визначеності та унеможливлює гарантування реалізації засади справедливості в будь-який момент під час фактичного виконання судового рішення.

З огляду на викладене, на переконання Великої Палати ВС, зазначення судом першої інстанції в рішенні про одночасне нарахування пені та відсотків до моменту виконання рішення суду є помилковим і таким, що не відповідає приписам ч. 10 ст. 238 ГПК України.

Також, як звернула увагу ВП ВС, нарахування пені або відсотків у порядку частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України ґрунтується на тих самих нормах матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов`язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період, протягом якого зобов`язання не виконується.

Передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами ч. 10 ст. 238 ГПК України (частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України) за умови, що позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання зобов`язання та суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї вимоги.

Проте, вимог про стягнення з відповідача сум 3 % річних та інфляційних втрат позивачем не заявлено.

Крім того, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб. Надалі строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався та триває до цього часу.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині нарахування та роз`яснення органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду про нараховування інфляційних втрат і 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України задоволенню не підлягають.

Таким чином суд стягує з ОСОБА_1 борг за договором про надання споживчого кредиту №1436439 від 12.02.2024 в розмірі 23000,00 грн, що включає: 4600,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 18400,00 грн - проценти.

Розподіл судових витрат

За змістом ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позову, із відповідача слід стягнути на користь позивача сплачений за подання позову судовий збір в розмірі 1309, 41 грн (23000х2422, 40:42550).

Вирішуючи питання про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн, суд виходить із наступного.

За змістом п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надано: договір № 10/12-2024 про надання правової допомоги від 10.12.2024 (а.с. 71-72), акт № 10040 прийому -передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно з договором № 10/12-2024 від 10.12.2024 (а.с. 65), заявку № 10040 на виконання доручення договору № 10/12-2024 від 10.12.2024 (а.с. 88-89), ордер на надання правничої допомоги від 12.08.2025 (а.с. 86), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 18.09.2020 (а.с. 28).

За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді, через призму критеріїв, встановлених частинами другою-третьою статті 141 ЦПК України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Так, суд ураховує, що згідно акта № 10040 прийому -передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно з договором № 10/12-2024 від 10.12.2024 на зустріч адвоката та клієнта, надання адвокатом усної первинної консультації та роз`яснень з правових питань у рамках цивільного судочинства та на аналіз чинного законодавства, судової практики Верховного Суду, практики судів апеляційної інстанції у рамках цивільного судочинства було витрачено по 0,5 год та вартість цих послуг становить по 440,00 грн; на дослідження наданих клієнтом документів та аналіз фактичних обставин справи, на підготовку декількох позицій на підставі вивченого питання для ефективного захисту права та інтересів клієнта, узгодження обраної позиції з клієнтом, на письмову юридичну консультацію, складання письмового консультаційного висновку з посиланням на вимоги чинного законодавства з урахуванням сталої судової практики та обраної клієнтом позиції захисту прав та інтересів, на проведення адвокатом заходів спрямованих на самостійне отримання необхідних письмових доказів у цивільному процесі, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, складення, оформлення та направлення адвокатських запитів, на складання та оформлення інших документів (крім процесуальних) додатків до позовної заяви, необхідних для повного, всебічного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наданих до суду доказів (витяги з реєстру боржників було витрачено по 1 год та вартість цих послуг становить по 840,00 грн; на складання позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1436439 від 12.02.2024 укладеним між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 до суду, на складання та оформлення процесуальних документів, представництво ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» у судових засіданнях було витрачено по 2 год та вартість цих послуг становить по 1640,00 грн.

На переконання суду такі витрати є завищеними, при цьому представник позивача не приймав участі у судовиз засіданнях.

Таким чином, оцінивши надані позивачем докази на підтвердження розміру понесених ним судових витрат, ураховуючи складність справи, ціну позову, обсяг виконаної адвокатом роботи в контексті критерію реальності адвокатських витрат, керуючись принципами справедливості та верховенства права, зважаючи на часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» та стягнення із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн.

Отже, всього слід стягнути із відповідача 3309,41 грн судових витрат (2000+ 1309,41).

Керуючись статтями 141, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» заборгованість за договором № 1436439 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 12.02.2024 в розмірі 23 000 (двадцять три тисячі) гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» 3309 гривень 41 копійку судових витрат.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Загородня, 15, оф. 118/2, код ЄДРПОУ 44559882;

відповідач - ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя І. Ю. Хуторна