Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №522/4307/20 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/141/26

Справа № 522/4307/20

Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Гурської Оксани Віталіївни, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Єврокредит», приватний нотаріус Київського нотаріального округу Скульська Тетяна Анатоліївна про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, виключення запису про право власності, визнання припиненим кредитного договору, визнання припиненим іпотечного договору, зняття заборони відчуження майна та виключення запису про іпотеку, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Приватного нотаріуса Гурської Оксани Віталіївни, ОСОБА_1 в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43236276 від 27.09.2018 року приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гурської Оксани Віталіївни, щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ;

- виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності номер: 28130295 від 27.09.2018 року, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43236276, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гурської Оксани Віталіївни;

- визнати припиненим Кредитний договір №0055/05/08-N від 19.09.2005 року, укладений між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 , з 18.11.2015 року;

- визнати припиненим Іпотечний договір від 19.09.2005 року, укладений між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Білоусовою Н.І., з 18.11.2015 року;

- зняти заборону відчуження майна та виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку номер: 28130542, від 19.09.2005 року та запис про реєстрацію обтяження номер: 28130439 від 19.09.2005 року;

- стягнути з ОСОБА_3 (яка здійснює нотаріальну діяльність за адресою: АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) солідарно на користь ОСОБА_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати.

Свої вимоги обґрунтував тим, що ОСОБА_1 неправомірно зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_5 в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, укладеним між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «Форум» 19.09.2005 року, який на думку позивача є припиненим в результаті виконання грошового зобов`язання за кредитним договором №0055/05/08-N від 19.09.2005 року, який було забезпечено іпотечним договором, укладеним між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «Форум» 19.09.2005 року.

Позивач посилався на те, що за фактично припиненим кредитним договором №0055/05/08-N від 19.09.2005 року та іпотечним договором від 19.09.2005 року, Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» не могло укладати договори про відступлення права у зв`язку із тим, що зазначені договори були фактично припинені на момент укладання цих договорів. У зв`язку із зазначеним позивач вважав звернення стягнення на предмет іпотеки припиненим.

Ухвалою суду від 22 червня 2021 року залучено до участі у цивільній справі у якості третіх осіб: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Єврокредит» (код ЄДРПОУ 40932411, м. Київ, вул. Саксаганського, 120, офіс 17) та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульську Тетяну Анатоліївну (м. Київ, вул. Івана Франка, 40, оф. 1).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2023 року позов ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Гурської Оксани Віталіївни, ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Єврокредит», приватний нотаріус Київського нотаріального округу Скульська Тетяна Анатоліївна про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, виключення запису про право власності, визнання припиненим кредитного договору, визнання припиненим іпотечного договору, зняття заборони відчуження майна та виключення запису про іпотеку – задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43236276 від 27.09.2018 року приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гурської Оксани Віталіївни, щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Визнано припиненим Кредитний договір №0055/05/08-N від 19.09.2005 року, укладений між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 , з 18.11.2015 року з 18.11.2015 року.

Визнати припиненим Іпотечний договір від 19.09.2005 року, укладений між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Білоусовою Н.І., з 18.11.2015 року.

Припинено обтяження нерухомого майна: іпотеку, запис про іпотеку номер: 28130542 від 19.09.2005 року, за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. 19.09.2005 року, зареєстрованим в реєстрі за №2869 та заборону відчуження майна, запис про реєстрацію обтяження номер: 28130439 від 19.09.2005 року, накладену за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. 19.09.2005 року, зареєстрованим в реєстрі за №2869, яку зареєстровано в реєстрі за №58.

Стягнуто з ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 2 522,40 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Тобто рішення суду оскаржено лише в частині задоволення судом першої інстанції вимог. У частині вимог у задоволенні яких судом відмовлено, а саме: про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності номер: 28130295 від 27.09.2018 року, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43236276, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гурської Оксани Віталіївни, рішення суду не оскаржено і тому в апеляційному порядку не переглядається.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 03.03.2026 року на 15:00 год. відповідач приватний нотаріус Гурська Оксана Віталіївна, треті особи: ТОВ «ФК «Єврокредит», приватний нотаріус Київського нотаріального округу Скульська Тетяна Анатоліївна не з`явилися, про причини неявки не повідомили, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції не виявили та заяв про відкладення судового засідання не подавали.

Присутні у судовому засіданні представник ОСОБА_2 адвокат Соболева Г.В. та у режимі відеоконференції представник ОСОБА_1 адвокат Маслова О.С. не заперечували проти розгляду справи за фактичною явкою сторін.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, поважність причин неучасті у судовому засіданні 03.03.2026 року учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі Верховного Суду у справі № 361/8331/18.

Ураховуючи вищевказане, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов частково, визнаючи протиправним та скасовуючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43236276 від 27.09.2018 року приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гурської Оксани Віталіївни, щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ; визнаючи припиненим Кредитний договір №0055/05/08-N від 19.09.2005 року, укладений між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 , з 18.11.2015 року з 18.11.2015 року; визнаючи припиненим Іпотечний договір від 19.09.2005 року, укладений між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Білоусовою Н.І., з 18.11.2015 року, припиняючи обтяження нерухомого майна: іпотеку, запис про іпотеку номер: 28130542 від 19.09.2005 року, за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. 19.09.2005 року, зареєстрованим в реєстрі за №2869 та заборону відчуження майна, запис про реєстрацію обтяження номер: 28130439 від 19.09.2005 року, накладену за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. 19.09.2005 року, зареєстрованим в реєстрі за №2869, яку зареєстровано в реєстрі за № 58, суд першої інстанції виходив з того, що:

- кредитний договір №0055/05/08-N від 19.09.2005 року станом на 18.11.2015 року було припинено його виконанням у відповідності до заочного рішення Кодимського районного суду Одеської області від 30.01.2015 року у справі №503/1199/14-ц, яке набрало законної сили;

- іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання, а тому іпотечний договір є також припиненим;

- ОСОБА_2 в результаті прийняття остаточного рішення у справі 503/704/15-ц, яке не скасовано та набрало законної сили, що його зобов`язання за кредитним договором №0055/05/08-N від 19 вересня 2015 року припинені в повному обсязі, а банк не має права стягнення з нього будь-яких інших заборгованостей;

- відповідачем ОСОБА_1 не було погоджено із позивачем ОСОБА_2 ціну, за яку буде звернено стягнення на спірну квартиру, чим також порушено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачений статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

- звіт про оцінку, виконаний ТОВ «ПРОФ-ЕКСПРЕС» від 11.07.2018 року ідентифікатор за базою ФДМУ № 3295970_25062018_901, не містить додатків та зокрема фотофіксації об`єкта оцінки, що свідчить про його не відповідність вимогам п. 50, 51, 54 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440, а також про невиконання оцінювачем всіх процедур з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності;

- ринкова вартість майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 станом на 27.09.2018 року відповідно до Висновку експерта №510/20 судової оціночно-будівельної експертизи у цивільній справі №522/4307/20 від 08.07.2020 року, виконаного судовим експертом Чорною Юлією Петрівною складає 29 145,00 доларів США +/- 10%, що еквівалентно 820 223,00 грн +/- 10% і є неспівмірно більшою за заявлене відповідачем, ОСОБА_1 право вимоги, позаяк таке право вимоги відсутнє, як таке;

- дозвіл органу опіки та піклування на звернення стягнення на предмет іпотеки в досудовому порядку на підставі застереження в іпотечному договорі, що фактично є правочином, до матеріалів справи не подано

- належних та допустимих доказів направлення позивачу листа-повідомлення про усунення порушення зобов`язань за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки від 25.04.2018 року до суду не надано. Підтверджено тільки направлення повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним, іпотечним договором та договором поруки;

Колегія суддів не може у повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що:

- 19.09.2005 року позивач ОСОБА_2 купив квартиру під АДРЕСА_5 , загальною площею 40,2 кв.м., відповідно до договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2841 (т. 1 а. с.22-23). Право власності на зазначену квартиру зареєстровано 19.09.2005 року відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №8382338 від 19.09.2005 року (т. 1 а. с. 27- 28);

- 19.09.2005 року між позивачем ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум» було укладено кредитний договір №0055/05/08-N, відповідно до умов якого банк надав – Позивачу кредит у сумі 35 000,00 доларів США на строк до 18.09.2015 року включно зі сплатою 13,0 % річних (т. 1 а. с. 33-36);

- 19.09.2005 року між позивачем та АКБ «Форум» був укладений договір іпотеки, за умовами якого позивач з метою забезпечення виконання кредитного договору №0055/05/08-N передав у заставу квартиру АДРЕСА_5 (т. 1 а. с. 29-32);

- кредитний договір №0055/05/08-N від 19.09.2005 року було забезпечено Договором поруки від 19.09.2005 року, укладеним між АКБ «Форум» та громадянином Ірану ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 37);

- рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26.11.2014 року у справі 522/8270/14-ц ПАТ «БАНК ФОРУМ», встановлено, що 20.03.2014 року ПАТ «БАНК ФОРУМ» направило позивачу ОСОБА_2 вимогу про виконання порушеного зобов`язання в порядку ст.. 35 Закону України «Про іпотеку», станом на 27.03.2014 року розмір заборгованості за кредитним договором №0055/05/08-N від 19.09.2005 року склав 85 312,42 грн.. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26.11.2014 року у справі 522/8270/14-ц відмовлено в задоволенні вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку із не співмірністю вимог банку, адже заставна вартість предмета іпотеки становить 214 000,00 грн (т. 1 а. с. 54-58);

- 30.01.2015 року заочним рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 30.01.2015 року у цивільній справі №503/1199/14-ц, за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» до ОСОБА_4 , третя особа – ОСОБА_2 , яке набрало законної сили 21.10.2015 року, судом встановлено, що заборгованість за кредитним договором №0055/05/08-N від 19.09.2005 року станом на 27.03.2014 року склала 85 312,42 грн, позовні вимоги ПАТ «Банк Форум» задоволено та вирішено стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованість за кредитним договором в розмірі 85 312,42 грн (т. 1 а. с. 59-62);

- ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 21.10.2015 року у справі №503/1199/14-ц заочне рішення Кодимського районного суду Одеської області від 30.01.2015 року у цивільній справі №503/1199/14-ц залишено без змін;

- 18.11.2015 року ОСОБА_4 сплатив за рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 30.01.2015 року у цивільній справі №503/1199/14-ц на рахунок ПАТ «БАНК ФОРУМ» (у стадії ліквідації) суму заборгованості за кредитним договором №0055/05/08-N від 19.09.2005 року в розмірі 85 312,42 грн, що підтверджується Квитанцією №40 від 18.11.2015 року, яка містить підпис касира банку та печатку (т. 1 а. с. 70, 113; т. 2 а. с. 170);

- з рішення Кодимського районного суду Одеської області від 19.05.2016 року у справі №503/704/15-ц, яке набрало законної сили 09.11.2016 року, встановлено, що заочним рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 30 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 жовтня 2015 року, з поручителя ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк Форум» стягнуто заборгованість за кредитним договором №0055/05/08-N від 19 вересня 2015 року в сумі 85 312 грн 42 коп., у т.ч. поточна та прострочена заборгованість з повернення тіла кредиту, поточна заборгованість зі сплати нарахованих відсотків, пеня та штраф за не страхування об`єкта застави. Відповідно до квитанції №40 від 18 листопада 2015 року ОСОБА_4 сплатив на користь ПАТ «Банк Форум» присуджені судом 85 312 грн 42 коп., у зв`язку із чим ПАТ «Банк Форум» відмовлено в задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором №0055/05/08-N від 19 вересня 2015 року в сумі 212 039,00 грн (т. 1 а. с. 63-65);

- рішення Кодимського районного суду Одеської області від 19.05.2016 року у справі №503/704/15-ц, мотивовано наступним: «Пленум Верховного Суду України в п.17 постанови «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30 травня 2012 року, вказав, що зобов`язання за кредитним договором припиняється з підстав, передбачених самим договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599,601, 604,609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК. Отже, покладення на боржника обов`язку відшкодувати виниклу кредитну заборгованість за наявності судового рішення про стягнення кредитної заборгованості можливе лише за умови, якщо це рішення не виконане. Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №0055/05/08-N від 19 вересня 2015 року, яка вже стягнута судом та сплачена поручителем, задоволенню не підлягають»;

- ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09.11.2016 року у справі №503/704/15-ц рішення Кодимського районного суду Одеської області від 19.05.2016 року у справі 503/704/15-ц залишено без змін. (т. 1 а. с. 66-69);

- постановою Верховного суду від 30.01.2019 року у справі 503/704/15-ц рішення Кодимського районного суду Одеської області від 19.05.2016 року у справі 503/704/15-ц та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 09.11.2016 року у справі 503/704/15-ц залишено без змін (т. 2 а. с. 164-169).

Постанова Верховного суду від 30.01.2019 року у справі 503/704/15-ц вмотивована наступним: «із рішення Кодимського районного суду Одеської області від 30 січня 2015 року вбачається, що кредитор реалізував право на дострокове повернення кредиту та платежів за ним. Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Отже, кредитор, звернувшись у 2015 році із позовом про дострокове повернення кредиту (шляхом стягнення кредитної заборгованості), на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить про закінчення строку дії кредитного договору. Також встановлено, що відповідно до квитанції від 18 листопада 2015 року № 40 ОСОБА_4 сплатив на користь ПАТ «Банк Форум» кошти присуджені судом у розмірі 85 312,42 грн. Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18). Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що заочним рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 30 січня 2015 року, кредитна заборгованість за указаним договором була стягнута з поручителя та 18 листопада 2015 року вказане рішення суду виконано, враховуючи те, що вимоги щодо сплати грошової суми відповідно до статті 625 цього Кодексу за період невиконання рішення позивачем не заявлялись, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову»;

- 26 березня 2018 року відбулися електронні торги, за якими відповідач ОСОБА_1 купив право вимоги за кредитним договором №0055/05/08-N від 19 вересня 2015 року, укладеним із фізичною особою, забезпечення: двокімнатна квартира АДРЕСА_6 , ЗП – 20,2 кв. м., ЖП -26,1 кв. м., за ціною продажу 68 135,00 грн, що підтверджується протоколом електронних торгів №UA-EA-2018-03-15-000228-а від 26.03.2018 року (т. а. с. 157).

Тобто предметом електронних торів не визначено номер квартири, яка є забезпеченням права вимоги, що продається, а замість номера квартири проставлено «-» (прочерк), що унеможливлює ідентифікацію квартири, як засобу забезпечення зобов`язання;

- 19 квітня 2018 року складено договір №1069-Ф про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитним договором № 0055/05/08-N від 19 вересня 2015 року, відповідно до якого розмір прав вимоги складає 5 319 доларів США, за іпотечним договором від 19.09.2005 року № 2869, та за договором поруки №24/08/05-Р від 19.09.2005 року. Відповідно до додатку № 1 до договір №1069-Ф про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 19.04.2018 року заборгованість за кредитним договором № 0055/05/08-N від 19 вересня 2015 року включає заборгованість по основній сумі кредиту 4 033,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на дату укладення Договору складає 105 453,96 грн, заборгованість по процентах 1 286,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на дату укладення Договору складає 33 626,04 грн, заборгованість по комісіям – 0,00 грн (т. 1 а. с. 40-45);

- 19 квітня 2018 року складено Договір про відступлення прав за іпотечним договором від 19.09.2005 року № 2869 від ПАТ «БАНК ФОРУМ» на користь відповідача ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 46-47);

- також, 19 квітня 2018 року складено Договір про відступлення прав за договором поруки № 24/08/05-Р від ПАТ «БАНК ФОРУМ» на користь відповідача ОСОБА_1 (т. 1. а. с. 48-49).

- 25 квітня 2018 року відповідачем ОСОБА_1 складено лист-повідомлення до позивача ОСОБА_2 за кредитним договором №0055/05/08-N від 19 вересня 2015 року, яким відповідач повідомив позивача про наявність зазначених вище договорів про відступлення права та запропонував позивачу в подальшому з усіх питань, в тому числі щодо сплати заборгованості, зверталися до нового кредитора, ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 38-39). При цьому, суд встановив, що позивач визнав отримання такого повідомлення, зазначивши про це у позові.

Суд також враховує, що цей лист-повідомлення не містить вимоги про погашення суми заборгованості за кредитним договором;

- 27 вересня 2018 року відповідачем приватним нотаріусом Гурською Оксаною Віталіївною здійснено державну реєстрацію права власності відповідача ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_5 , номер об`єкта нерухомого майна 165464051101 (з відкриттям розділу), на підставі Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором серія та номер 533, виданий 19.04.2018 року, іпотечного договору серія та номер 2869 виданий 19.09.2005 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер витягу 139424756 від 27.09.2018 року (т. 3 а. с. 121).

У матеріалах реєстраційної справи міститься лист-повідомлення про усунення порушення зобов`язань за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки від 25.04.2018 року із вимогою відповідача ОСОБА_1 на адресу позивача ОСОБА_2 про сплату 139 198,23 гривні (т. 3 а. с. 129). Суд встановив, що зазначений лист містить ідентичний підпис ОСОБА_1 його ж підпису на листі-повідомленні від 25.04.2018 року, обидва зазначені листи датовані 25.04.2018 року (т. 1 а. с. 39).

При цьому, позивач визнав факт отримання листа-повідомлення від 25.04.2018 року (т. 1 а. с. 39) і заперечував факт отримання листа-повідомлення про усунення порушення зобов`язань за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки від 25.04.2018 року (т. 3 а. с. 129).

Також реєстраційна справа містить бланк рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу №3960016680230, на якому в графі «вручено/виплачено» вказано «5/5» в графі «розписка в одержані» підпис відсутній (т. 3 а. с. 28, 132).

Колегія суддів виходить з наступного.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18)).

Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо, суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина 1 статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість,сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини 5 статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально. Саме до таких висновків щодо змісту вказаних норм права дійшов КЦС ВС у постанові від 30 серпня 2023 року у справі № 633/407/18 (провадження № 61-19202 св 20).

Виходячи з наведених позивачем у позовній заяві обставин справи, результат, якого бажає він досягти – відновлення становища яке існувало до порушення його прав пов`язаних з переходом права власності на квартиру до відповідача.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) вказано, що «підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України). Тобто договірні правовідносини виникають саме на підставі договорів. Водночас поняття правочину (зокрема поняття договору) і поняття правовідносин не є тотожними. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Правовідносинами є відносини, змістом яких є права та обов`язки сторін. Зокрема, змістом зобов`язальних правовідносин є обов`язок однієї сторони (боржника) вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії та кореспондуюче право кредитора вимагати від боржника виконання цього обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком про наявність тісного зв`язку між договорами та договірними правовідносинами, оскільки такі правовідносини виникають саме з договорів, а подальший розвиток правовідносин може бути зумовлений, у тому числі (але не виключно), умовами договору. Водночас подальші зміни правовідносин, зокрема припинення прав та обов`язків з договору, не обов`язково пов`язані зі зміною чи припиненням договору...»; «Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком про те, що припинення обов`язку за договором тісно пов`язане з припиненням самого договору. Щодо посилань на статті 997, 1008, 1044 ЦК України, якими передбачено право припинення відповідних договорів, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. За змістом частин другої - шостої статті 997 ЦК України цією статтею передбачені випадки односторонньої відмови від договору страхування страхувальником або страховиком. Така відмова здійснюється шляхом вчинення одностороннього правочину управленою стороною, а не за рішенням суду. Отже, зазначена стаття не встановлює способів захисту. Статтею 1008 ЦК України передбачені випадки припинення договору доручення внаслідок таких юридичних фактів: відмови довірителя або повіреного від договору; визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; смерті довірителя або повіреного. Зазначена стаття не встановлює випадків припинення договору за рішенням суду, а тому і не встановлює способів захисту. Статтею 1044 ЦК України також не встановлено випадків припинення договору управління майном за рішенням суду, отже, не встановлено способів захисту. Передбачений законом спосіб захисту у вигляді припинення судом існуючого правовідношення на майбутнє (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України) за своєю правовою суттю відрізняється від способу захисту у вигляді визнання судом припиненим договору в минулому, який законом не передбачений».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18 ) зробила висновок про те, що нормами статей 16 ЦК України та 20 ГК України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання договору.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 477/33/20 (провадження № 61-2817св21).

Згідно з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Установивши, що заявлені позивачем позовні вимоги (про визнання припиненими договорів кредиту та іпотеки) не відповідають критерію ефективності способу захисту порушеного права, оскільки належним способом захисту є саме визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором та припинення іпотеки, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у їх задоволенні саме з підстав обрання позивачкою неналежного способу захисту, який не передбачений законом.

Оскільки позовні вимоги про скасування державної реєстрації іпотеки квартири та скасування державної реєстрації заборони відчуження квартири є похідними від вимог про визнання кредитного договору та договору іпотеки припиненими, суди дійшли правильного висновку і про відмову у їх задоволенні.

Доводи касаційної скарги про те, що некоректне формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, відхиляються колегією суддів з таких підстав.

У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»).

Застосування судом цього принципу полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах: від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19; від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, провадження № 14-20цс21 та інших.

Пред`являючи позов, як уже зазначалося, позивач зокрема просив: а) визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43236276 від 27.09.2018 року приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гурської Оксани Віталіївни, щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ; б) виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності номер: 28130295 від 27.09.2018 року, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43236276, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гурської Оксани Віталіївни; в) визнати припиненими кредитний та іпотечний договори; г) зняти заборону відчуження майна та виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку номер: 28130542, від 19.09.2005 року та запис про реєстрацію обтяження номер: 28130439 від 19.09.2005 року.

Позивач обґрунтовує свої вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43236276 від 27.09.2018 року приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гурської Оксани Віталіївни, щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 порушенням встановленої законом процедури звернення стягнення на іпотечне майно (належне повідомлення іпотекодавця про усунення порушення шляхом визначення строку виконання зобов`язання за кредитним договором з повідомленням про намір звернення стягнення на предмет іпотеки у разі не усунення порушення протягом встановленого строку з вказівкою способу звернення стягнення, ціни предмету іпотеки); не отриманням відповідачем дозволу органу опіки та піклування на відчуження квартири в якій проживає неповнолітня особа.

Крім того, позивач вказує на відсутність з 18.11.2015 року невиконаного зобов`язання за кредитним договором і як наслідок, припинення з цієї дати Кредитного договору №0055/05/08-N від 19.09.2005 року, укладеного між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 у зв`язку з повним виконанням зобов`язання за цим кредитним договором, та припинення з 18.11.2015 року Іпотечного договору від 19.09.2005 року, укладеного між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Білоусовою Н.І., яким забезпечувалось виконання основного зобов`язання за кредитним договором, що було повністю виконане 18.11.2015 року.

Такі обставини на думку позивача також самі по собі свідчать про протиправність рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43236276 від 27.09.2018 року приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гурської Оксани Віталіївни, щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 і про наявність підстав для його скасування.

Як зазначалося вище, принцип «jura novit curia» («суд знає закони») застосовується у тому випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права.

Застосування судом принципу «jura novit curia» («суд знає закони») не є безмежним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від «Гусєв проти України» від 14 січня 2021 року (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людинивказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.

Отже, принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.

Зазначений висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 вересня 2024 року у справі № 278/2111/23.

У справі, яка переглядається, позивач посилався на правильні норми права, які регулюють питання припинення зобов`язань, однак заявив вимоги про припинення кредитного та іпотечного договору, а не припинення зобов`язання, що є неналежним способом захисту порушеного права.

Колегія суддів вважає, що визнання припиненими зобов`язання за кредитним договором та договором іпотеки без заявлення таких позивачем, порушує принцип диспозитивності цивільного процесу та буде свідчити про вихід суду за межі позовних вимог, що суперечить частині першій статті 13 ЦПК України.

При цьому позивач не позбавлений права звернутися до суду із належно обраним способом захисту прав (визнання припиненими зобов`язання), а тому відсутні підстави вважати, що права позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції є порушеними.

Аналогічний висновок за такими ж позовними вимогами та за схожих обставин справи наведений у постанові Верховного Суду від 27.11.2024 року у справі № 757/12831/19.

Враховуючи наведене у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позовних вимог про визнання припиненим Кредитного договору №0055/05/08-N від 19.09.2005 року, укладеного між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 , з 18.11.2015 року; про визнання припиненим Іпотечного договору від 19.09.2005 року, укладеного між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Білоусовою Н.І., з 18.11.2015 року.

Тому рішення суду в цій частині вимог не може залишатися в силі, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні даних вимог.

Крім того, не може залишатися в силі рішення суд в частині припинення обтяження нерухомого майна: іпотека, запис про іпотеку номер: 28130542 від 19.09.2005 року, за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. 19.09.2005 року, зареєстрованим в реєстрі за №2869 та заборону відчуження майна, запис про реєстрацію обтяження номер: 28130439 від 19.09.2005 року, накладену за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. 19.09.2005 року, зареєстрованим в реєстрі за №2869, яку зареєстровано в реєстрі за № 58, оскільки такі вимоги є похідними від вимог про визнання припиненим Кредитного договору №0055/05/08-N від 19.09.2005 року, укладеного між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 , з 18.11.2015 року; визнання припиненим Іпотечного договору від 19.09.2005 року, укладеного між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Білоусовою Н.І., з 18.11.2015 року.

Тому в цій частині рішення суду також підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у даних вимогах.

Що стосується висновків суду про недотримання іпотекодержателем процедури надсилання іпотекодавцю та боржнику (якщо він є відмінним від іпотекодавця) письмової вимоги про усунення порушення та відповідності змісту вимоги про усунення порушення вимогам законодавства, а також щодо недотримання іпотекодержателем дозволу, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку», тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частини перша, друга статті 37 Закону України «Про іпотеку» ).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що:

«умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки. В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 206/6043/19, на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що:

«у справі, що переглядається, суди не врахували, що в іпотечному договорі від 25 квітня 2008 року (пункт 4.6) міститься застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, зокрема шляхом можливості набуття ним права власності на предмет іпотеки, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому суди не звернули увагу, що у пункті 6.2. вказаного іпотечного договору сторони домовилися про те, що усі повідомлення за цим договором будуть вважатись зробленими належним чином у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або зроблені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатись дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення одержувача.

Системний аналіз пункту 6.2. іпотечного договору від 25 квітня 2008 року у взаємному зв`язку з положеннями статті 627 ЦК України дає підстави для висновку, що сторони у договорі за взаємною домовленістю встановили порядок надсилання повідомлень за цим договором, зокрема вимоги, передбаченої частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», та визначили, що таку вимогу слід вважати зробленою належним чином у випадку якщо вона здійснена у письмовій формі та надіслана рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручена особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання такої письмової вимоги слід вважати дату її особистого вручення, або дату поштового штемпеля відділення одержувача.

Таким чином, належним чином виконавши у порядку, визначеному пунктом 6.2. іпотечного договору від 25 квітня 2008 року, передбачений частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» обов`язок належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, АТ «Укрсоцбанк» правомірно звернуло стягнення на предмет іпотеки.

Разом із тим, слід ураховувати, що презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання іпотекодавцем ОСОБА_5 в загальному порядку належними та допустимими доказами не спростована. За таких обставин, суди зробили помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1».

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2024 року у справі № 757/22414/19, а також вказано, що «з матеріалів справи вбачається, що 19 листопада 2018 року АТ «Укрсоцбанк» направило ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 повідомленням про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основаним зобов`язанням (а. с. 176, т. 1). Вказані повідомлення було направлено засобами поштового зв`язку на адресу ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які повернулися відправникам із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а. с. 171-174, т. 1). Листи направлено на адреси, зазначені в іпотечному договорі. Натомість рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, направлене на адресу позивача ОСОБА_1, містить підпис та дату отримання, а саме 03 грудня 2018 року (а. с. 175, т. 1). Факт отримання ОСОБА_1 вимоги про усунення порушень також встановлена судом першої інстанції, який зазначив, що ОСОБА_1 не заперечував отримання такого листа. Вищевикладене дає підстави для висновку, що банком було виконано вимоги щодо направлення іпотекодавцям вимог про усунення порушень у спосіб, визначений сторонами в іпотечному договорі, тому висновки апеляційного суду щодо відсутності у державного реєстратора підстав для проведення державної реєстрації, є помилковими».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша, друга статті 367 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

У справі, що переглядається звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 посилався, зокрема на те, що вимоги про усунення порушення основного зобов`язання він не отримував.

При задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43236276 від 27.09.2018 року приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гурської Оксани Віталіївни, щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що належних та допустимих доказів направлення позивачу листа-повідомлення про усунення порушення зобов`язань за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки від 25.04.2018 року відповідачем до суду не надано.

Судом встановлено, що 25 квітня 2018 року відповідачем ОСОБА_1 складено лист-повідомлення на адресу позивача ОСОБА_2 про відступлення права за кредитним договором № 0055/05/08-N від 19 вересня 2005 року, яким відповідач повідомив позивача про наявність зазначених вище договорів про відступлення права та запропонував позивачу в подальшому з усіх питань, в тому числі щодо сплати заборгованості, звертатися до нового кредитора, ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 38-39). Зазначений лист-повідомлення не містить вимоги про усунення порушення за кредитним та іпотечним договором.

Також судом встановлено, що в матеріалах реєстраційної справи міститься лист-повідомлення про усунення порушення зобов`язань за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки від 25.04.2018 року із вимогою відповідача ОСОБА_1 на адресу позивача ОСОБА_2 про сплату 139 198,23 гривень (т. 3 а. с. 129).

Зазначений лист містить ідентичний підпис ОСОБА_1 його ж підпису на листі-повідомленні від 25.04.2018 року, обидва зазначені листи датовані 25.04.2018 року.

При цьому, позивач у позові визнав факт отримання листа-повідомлення про відступлення права вимоги від 25.04.2018 року (т. 1 а. с. 39) і заперечував факт отримання листа-повідомлення про усунення порушення зобов`язань за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки від 25.04.2018 року (т. 3 а. с. 129).

Судом прийнято до уваги, що реєстраційна справа містить бланк рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу №3960016680230, на якому в графі «вручено/виплачено» вказано «5/5» в графі «розписка в одержані» підпис відсутній (т. 3 а. с. 132).

Таким чином, суд встановив, що бланк рекомендованого повідомлення не містить підпису позивача ОСОБА_2 , а замість дати вказано «5/5». Відомості про відстеження поштового відправлення №3960016680230, які містяться в матеріалах реєстраційної справи, підтверджують, що відправлення вручено 05.05.2018 року, без вказівки особи, якій вручено відправлення (т. 1 а. с. 130-131).

В той же час, суд прийняв до уваги, що відповідно до опису вкладень до цінного листа, відправлення містить лист-повідомлення від 25.04.2018 року, та три договори відступлення прав вимоги за кредитним договором, за іпотечним договором, за договором поруки, а саме: копію договору №1069-Ф про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 19 квітня 2018 року, копію договору від 19 квітня 2018 року про відступлення прав за іпотечним договором, копію договору від 19 квітня 2018 року про відступлення прав за Договором поруки №24/08/05-Р (т. 3 а. с. 133). При цьому лист – повідомлення про усунення порушення зобов`язань за кредитним договором (т. 3 а. с. 129) не містить додатків до нього. Разом із тим, лист-повідомлення (т. 1 а. с. 39) містить перелік додатків, який повністю відповідає переліку додатків, зазначеному в описі вкладення (т. 3 а. с. 29, 133). Опис вкладень до цінного листа не містить номеру відправлення, проте містить відбиток календарного поштового штемпелю від 25.04.2018 року.

Тим самим, судом встановлено, що поштове відправлення №3960016680230, яке було доставлено 05.05.2018 року, містило в собі лист-повідомлення про відступлення права вимоги (т. 1 а. с. 39), в якому не містилося вимоги про погашення кредитної заборгованості, що не відповідає вимогам статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Суд набув висновок, що відповідач, ОСОБА_1 не звертався до позивача, ОСОБА_2 із письмовою вимогою про усунення порушення, а отриманий позивачем лист-повідомлення не містить обов`язкової інформації відповідно до вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку», а тому не є вимогою іпотекодержателя про усунення порушень іпотекодавцем.

Зазначене є самостійною підставою для задоволення позовної вимоги позивача, ОСОБА_2 про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку із порушенням порядку звернення стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду, оскільки такий висновок відповідає встановленим у справі обставинам, дослідженим доказам та заснований на законі.

Таким чином за встановлення відсутності належного надсилання вимоги відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом досудового врегулювання.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.09.2020 року у справі № 757/13243/17.

Отже, визнаючи протиправним та скасовуючи рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру з посиланням на відсутність належних доказів на підтвердження того, що боржнику у встановленому законом порядку надіслано вимоги-повідомлення про усунення порушень, суд першої інстанції дотримався вимог закону і такий висновок з урахуванням встановлених судом обставин і досліджених доказів узгоджується з висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 29.09.2020 року у справі № 757/13243/17.

Крім того, суд першої інстанції вважав, що опис вкладеного до поштового відправлення (т. 3 а. с. 29, 133) цілком очевидно свідчить про відправлення іншого документа, замість листа-повідомлення про усунення порушення зобов`язань за кредитним договором (т. 3 а. с. 129), що могло та повинно було бути встановленим приватним нотаріусом Гурською Оксаною Віталіївною, як державним реєстратором прав та їх обтяжень.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, яка була чинна на день проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки), державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

За змістом ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Тим самим, Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 визначено, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, здійснюється на підставі вимоги про усунення порушення, передбаченої ст. 35 Закону України «Про іпотеку», а також документа, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання вимоги, яким є рекомендоване повідомлення про вручення поштової кореспонденції та опис вкладення.

Ураховуючи встановлені у справі обставини, суд першої інстанції правильно застосував законодавство та нормативні акти, що регулюють спірні правовідносини та набув обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43236276 від 27.09.2018 року приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гурської Оксани Віталіївни, щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Що стосується ціни квартири у співвідношенні до розміру заборгованості за кредитним договором, у рахунок якої іпотекодержатель ОСОБА_1 набув право власності на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку», колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 Закону України «про Іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

У відповідності до ч. 3 цієї ж статті цього ж Закону іпотекодежратель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Тобто, невідповідність реальної вартості предмета іпотеки, на яке звертається стягнення впливає на обов`язок іпотекодержателя відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

У справі, яка переглядається іпотекодавець не погоджується з існуванням, і як наслідок, з розміром заборгованості за кредитним договором, який нарахований первісним кредитором та іпотекодержателем та відчужений новому кредитору та іпотекодержателю ОСОБА_1 , який в рахунок погашення заборгованості звернув стягнення на предмет іпотеки зареєструвавши за собою право власності у порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 19.05.2016 року у справі №503/704/15-ц, яке набрало законної сили 09.11.2016 року, ПАТ «БАНК ФОРУМ» було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості станом на 11.12.2015 року, в тому числі в розмірі 4 033,00 доларів США простроченої заборгованості тіла кредиту, відсотків – 33,49 доларів США тощо, у зв`язку із припиненням кредитного договору через звернення банку до судового врегулювання спору, чим припиняється строк дії кредитного договору, та оплати кредитної заборгованості за рішенням суду, після чого банк втрачає право на подальше нарахування відсотків з моменту звернення до суду, і залишає за собою лише право на стягнення відповідно до ст. 625 ЦК України.

Правомірність такого висновку судів першої та апеляційної інстанції у справі №503/704/15 перевірено Верховним Судом у постанові від 30.01.2019 року за наслідками розгляду касаційної скарги Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якій зокрема суд касаційної інстанції зазначив про реалізацію кредитором свого права на дострокове виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі та сплату процентів у 2014 році (час звернення до позичальника з вимогою та зверненням до суду з позовом). Верховний суд вказав, що кредитор вимоги про стягнення з позичальника платежів у порядку ст. 625 ЦК України у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання за кредитним договором після настання строку виконання зобов`язань достроково за вимогою кредитора, останнім до боржника не заявлені. Та заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитом станом на день вимоги про виконання зобов`язань за кредитним договором достроково, відповідачами сплачена після вирішення спору в судовому порядку і набрання рішенням суду законної сили (т. 2 а. с. 164-168).

Суд правильно врахував, що банк не був позбавлений права стягувати заборгованість за кредитним договором в іноземній валюті, проте своє право не використав.

У той же час як встановлено судом, відповідно до додатку № 1 до договір №1069-Ф про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 19.04.2018 року право вимоги включає в себе заборгованість за кредитним договором №0055/05/08-N від 19 вересня 2015 року станом на 19.04.2018 року в розмірі 4 033,00 доларів США та процентів у розмірі 1 286 доларів США, а всього 5 319 доларів США, що становило еквівалент 139 080 грн.

Разом з тим, суд правильно вказав, що рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 19.05.2016 року, яке набрало законної сили, Банку вже було відмовлено у стягненні заборгованості станом на 11.12.2015 року, в тому числі у розмірі 4 033,00 доларів США простроченої заборгованості тіла кредиту, відсотків – 33,49 доларів США.

При таких обставинах решта процентів станом на 19.04.2018 року кредитором нараховані вже після спливу строку кредитування у зв`язку з реалізацією права на виконання зобов`язань боржником за кредитним договором достроково у 2014 році.

Тобто, заборгованість як за тілом кредиту 4 033 доларів США, так і за процентами 1 286 доларів США нарахована первісним кредитом всупереч рішенню суду, яким у цих вимогах відмовлено як безпідставних після фактичного виконання рішення суду про стягнення заборгованості за укладеним кредитним договором у межах іншої цивільної справи, яке набрало законної сили і було виконано у повному обсязі боржником. Крім того, нарахуванням процентів за користування кредитом здійснено після спливу строку кредитування, що не відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, який неодноразово підтримувався Верховним Судом в усталеній судовій практиці, зокрема, у постанові від 06.02.2019 року справа № 175/4753/15 та інших.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції виходячи із встановлених обставин правильно зазначив про відсутність підстав виникнення у відповідача ОСОБА_1 права на звернення стягнення на предмет іпотеки та відповідно права власності на спірну квартиру, правомірно задовольнив вимоги ОСОБА_2 та обгрутовано визнав протиправним та скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43236276 від 27.09.2018 року приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гурської Оксани Віталіївни, щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Судова колегія при цьому звертає увагу, що перевищення реальної вартості предмету іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог має наслідком обов`язок іпотекодержателя, який набув право власності на предмет іпотеки у порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

При цьому, сам по собі факт такого перевищення не є наслідком для скасування державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки у порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Крім того, суд першої інстанції зазначив про порушення іпотекодержателем при переході права власності на предмет іпотеки, яке полягало у неотриманні дозволу від органу опіки та піклування на укладення договору щодо квартири, в якій проживає неповнолітня особа.

Колегія суддів звертає увагу, що квартира придбана одночасно з отриманням грошових коштів у кредит – 19.09.2005 року і в той же день передана в іпотеку.

За умовами кредитного договору від 19.09.2005 року Банку надає позичальнику ОСОБА_2 кредит для придбання нерухомості на вторинному ринку за програмою молодіжного кредитування у сумі 35 000 доларів США строком по 18.09.2015 року. Забезпеченням повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування та можливої неустойки (штраф, пеня) є іпотечний договір та договір поруки. Предметом виступає нерухомість – двохкімнатна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Іпотекодавцем квартири є ОСОБА_2 , іпотекодержатедем АКБ «Форум». За договором поруки поручителем виступає ОСОБА_4 .

Відповідно до кредитного договору від 19.09.2005 року адреса реєстрації місяця проживання та місця фактичного проживання ОСОБА_2 - АДРЕСА_7 .

Відповідно до договору поруки від 19.09.2005 року адреса реєстрації громадянин Ірану ОСОБА_4 згідно з довідкою на постійне проживання в Україні - АДРЕСА_8 .

При цьому в договорі поруки нижче підписів поручителя та кредитора міститься заява ОСОБА_5 , 1977 року народження про те, що вона не заперечує проти того, що її чоловік ОСОБА_4 виступив поручителем за ОСОБА_2 перед кредитором грошовими коштами та всім майном, що знаходиться в спільній сумісній власності. Адреса реєстрації ОСОБА_5 , 1977 року народження, співпадає з місцем реєстрації позичальника ОСОБА_2 , а саме: АДРЕСА_7 .

Таким чином, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не є дочкою ОСОБА_2 , оскільки виходячи з особистих даних її матері - ОСОБА_5 , 1977 року народження, зокрема, по-батькові, та місця реєстрації останньої, що співпадає з адресою реєстрації та проживання ОСОБА_2 , а також з особистих даних позивача (імені) ОСОБА_6 може бути онучкою ОСОБА_2 , 1953 року народження.

Ураховуючи такі обставини, ОСОБА_2 при укладенні іпотечного договору 19.09.2005 року та передачі придбаної цього ж дня квартири в іпотеку за рахунок кредитних коштів банка, не могло не бути відомо про народжену ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 .

Тому реєструючи 09.11.2005 року ОСОБА_6 у належній ОСОБА_2 квартирі, яку він передав в іпотеку та зобов`язався не передавати предмет іпотеки (квартиру) у користування іншим особам без отримання згоди іпотекодержателя, іпотекодавець таким чином порушив дану умову іпотечного договору, оскільки не надав доказів отримання відповідної згоди іпотекодержателя, який у свою чергу заперечує надання іпотекодавцю такої згоди.

У постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у № 6-2940ц15 зазначено, що "статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування. Згідно з положеннями частин четвертої та п`ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло".

Частиною четвертою статті 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Оскільки ОСОБА_2 не є батьком неповнолітньої (на час укладення договору іпотеки 19.09.2005 року та переходу права власності на квартиру ІНФОРМАЦІЯ_3 ) ОСОБА_6 , а батьки дитини - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мають зареєстровані місця проживання - АДРЕСА_8 та АДРЕСА_7 відповідно.

Сама по собі реєстрація дитини у квартирі, що до цього передана в іпотеку, не створює для іпотекодержателя обов`язку отримувати дозвіл при зверненні стягнення на предмет іпотеки, оскільки дитина набуває право на користування житлом, в якому відповідне право користування мають її батьки, а таким житлом не є спірна квартира, яка є предметом іпотеки.

Тому висновок суду першої інстанції в обґрунтуванні необхідності отримання такого дозволу за наведених обставин, є помилковим і підлягає зміні з викладенням мотивувальної частини в редакції цієї постанови суду апеляційної інстанції.

Таким чином апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про визнання припиненими з 18.11.2015 року Кредитного договору №0055/05/08-N від 19.09.2005 року, укладеного між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 , з 18.11.2015 року з 18.11.2015 року, Іпотечного договору від 19.09.2005 року, укладеного між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Білоусовою Н.І., з 18.11.2015 року; припинення обтяження нерухомого майна: іпотеки, запис про іпотеку номер: 28130542 від 19.09.2005 року, за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. 19.09.2005 року, зареєстрованим в реєстрі за №2869 та заборони відчуження майна, запис про реєстрацію обтяження номер: 28130439 від 19.09.2005 року, накладеної за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. 19.09.2005 року, зареєстрованим в реєстрі за №2869, яку зареєстровано в реєстрі за № 58 - скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні цих вимог. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2023 року про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43236276 від 27.09.2018 року приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гурської Оксани Віталіївни, щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 у мотивувальній частині слід змінити та викласти її в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так, позивачем заявлено три основні позовні вимоги немайнового характеру (визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання припиненим кредитний договір, визнання припиненим іпотечний договір) за які сплачено судовий збір у розмірі 2 522,40 грн (2102 х 0,4 х 3), виходячи з 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожну немайнову вимогу з урахування, що на час подання позову у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2 102 грн, тобто 840,80 грн за кожну вимогу немайнового характеру.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку апеляційну скаргу задоволено частково, в частині двох позовних вимог, а саме: визнання припиненими кредитного та іпотечного договору, та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог. У зв`язку з чим підлягає відшкодуванню на користь позивача розмір судового збору пропорційно задоволеним вимогам на 33,3%, тобто 840,80 грн (2 522,40 х 33,3%).

За подання апеляційної скарги скаржником спалено судовий збір у розмірі 3 783,60 грн, виходячи з (2 522,40 х 1,5). У зв`язку з тим, що апеляційна скарга задоволена на 66,6%, з позивача на користь відповідача підлягає відшкодуванню судовий збір у розмірі 2 519,88 грн (3 783,60 х 66,6%).

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З урахування викладено вище, остаточно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню різниця між 2 519,88 грн та 840,80 грн, тобто 1 679,08 грн (2 519,88 – 840,80).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2023 року в частині вирішення вимог про визнання припиненими з 18.11.2015 року Кредитного договору №0055/05/08-N від 19.09.2005 року, укладеного між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 , з 18.11.2015 року з 18.11.2015 року, Іпотечного договору від 19.09.2005 року, укладеного між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Білоусовою Н.І., з 18.11.2015 року; припинення обтяження нерухомого майна: іпотеки, запис про іпотеку номер: 28130542 від 19.09.2005 року, за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. 19.09.2005 року, зареєстрованим в реєстрі за №2869 та заборони відчуження майна, запис про реєстрацію обтяження номер: 28130439 від 19.09.2005 року, накладеної за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. 19.09.2005 року, зареєстрованим в реєстрі за №2869, яку зареєстровано в реєстрі за № 58 – скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2023 року про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43236276 від 27.09.2018 року приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гурської Оксани Віталіївни, щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 у мотивувальній частині змінити та викласти її в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 420,40 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 17.03.2026 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

Є.С. Сєвєрова