Постанова від 17 березня 2026 р. у справі №490/7472/25 — Миколаївський апеляційний суд

18.03.26

22-ц/812/618/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2026 року м. Миколаїв

справа №490/7472/25

провадження №22-ц/812/618/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Локтіонової О. В.,

суддів: Крамаренко Т. В., Ямкової О. О.,

із секретарем судового засідання – Колосовою О. М.,

за участі:

представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Черенкової Н. П. у приміщенні суду у м. Миколаєві, за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», філії «Миколаївське регіональне управління» акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про визнання поруки припиненою,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2025 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним вище позовом, який обґрунтовував наступним.

Позивач зазначав, що 14 червня 2007 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» в особі філії «Миколаївське регіональне управління ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №60 МС/2007, за умовами якого Банк надав останньому кредит в сумі 125 000 дол. США з кінцевим терміном повернення 10 червня 2010 року.

В забезпечення виконання ОСОБА_4 своїх зобов`язань за кредитним договором 14 червня 2007 року між ПАТ КБ «ПриваБанк» в особі філії «Миколаївське регіональне управління ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 , між Банком та ОСОБА_5 , Банком та ОСОБА_6 , Банком та ОСОБА_7 були укладені окремі договори поруки.

16 червня 2007 року між Банком та ОСОБА_4 укладено договір про видачу траншу №1-60МС/2007, згідно з п.1.1 якого Банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміту, встановленого п.1.2 кредитної угоди №60МС/2007 від 14 червня 2007 року. Сума траншу кредиту складає 125 000 дол. США.

28 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено договір про видачу траншу №260МС/2007, згідно з п. 1.1 якого Банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміту, встановленого п.1.2 кредитної угоди №60МС/2007 від 14 червня 2007 року. Сума траншу кредиту складає 18 000 дол. США.

Пунктом 1.3 кредитної угоди №60МС/2007 від 14 червня 2007 року строк повернення кредиту та окремих частин – траншів кредиту, встановлюється договорами про видачу траншів кредиту, а також графіками погашення кредиту, процентів і винагород, які є невід`ємними додатками до договорів про видачу траншів, але не пізніше 10 червня 2010 року.

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за вказаним кредитним договором за період з 07 жовтня 2011 року по 23 грудня 2014 року виникла заборгованість, яка складалася з заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 63 578,58 дол. США, що еквівалентно 1 705 177,52 грн, заборгованості по пені у сумі 76 956,88 дол. США, що еквівалентно 2 063 983,52 грн, а всього 140 535,46 дол. США, що еквівалентно 3 769 161,04 грн.

Позивач зазначав, що відсутнє будь-яке підтвердження звернення чи повідомлення з вимогами про погашення заборгованості за кредитним договором з поручителів, як солідарних відповідачів протягом шести місяців з моменту, коли виникла заборгованість перед кредитором, тобто починаючи з 07 жовтня 2011 року і до 07 квітня 2012 року, відповідно до вимог частини 4 ст. 559 ЦК України.

Кредитором в порушення вимог договору поруки не повідомлено поручителя у встановлений строк і порядок про розмір заборгованості, строк невиконання умов кредитного договору в цілому чи в будь-якій його частині, чим допущено значного збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Крім того, позивач вказував, що поручителю не відомо про вирішення питання про забезпечення погашення заборгованості за рахунок майна позичальника, що передано в забезпечення даного кредитного договору. Так, за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом позичальник сплачує пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості, як це передбачено договором поруки. При цьому, в договорі поруки сторони погодили, що відповідальність поручителя за цим договором обмежується сумою кредиту, визначеною згідно з основним зобов`язанням, нарахованими процентами.

Відповідно до умов договору поруки будь-які зміни до основного зобов`язання, крім змін, наслідком яких є зміна обсягу відповідальності поручителя за цим договором, погоджуються між позичальником та Банком самостійно без повідомлення поручителя про такі зміни. Усі зміни та доповнення до цього договору дійсні у тому випадку, якщо вони оформлені письмово і підписані сторонами. У випадку виникнення заборгованості Банк повідомляє поручителя письмово про заборгованість за кредитним договором. Зокрема, сторони визначили порядок погашення заборгованості за кредитним договором: починаючи з 2007 року до 2014 року в добровільному порядку, відповідно до цієї домовленості позичальник мав здійснювати погашення заборгованості за кредитом, відповідно до умов кредитного договору, та сплату процентів за період користування кредитом, нарахованих відповідно до умов кредитного договору, шляхом здійснення платежів у чітко встановлений цим договором термін погашення згідно графіку, що є невід`ємною часиною цього договору.

Однак поручителя ОСОБА_3 про домовленість між позичальником і кредитором про внесення змін до умов кредитного договору від 14 червня 2007 року не повідомлено, додаткової угоди до договору поруки від 14 червня 2007 року не укладалось.

21 червня 2025 року позивачу стало відомо, що 15 жовтня 2018 року між ПАТ КБ «ПриваБанк» та ОСОБА_4 була укладена додаткова угода №1 до кредитного договору №60МС/2007 від 14 червня 2007 року, згідно з якою сторони узгодили, що заборгованість за договором на дату укладання цієї додаткової угоди становить 214 728,07 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 78 642,36 доларів США, заборгованості за відсотками в розмірі 120 866,01 доларів США, заборгованості за пенею в розмірі 15 219,70 доларів США.

Однак його, як поручителя, не було повідомлено про укладання 15 жовтня 2018 року додаткової угоди №1 до кредитного договору №60МС/2007 від 14 червня 2007 року, якою змінені суттєві умови кредитного договору, змінено валюту кредитного договору, строки повернення, змінено графік погашення заборгованості, змінена сума за кредитним договором, яка підлягає поверненню, тобто відбулись суттєві зміни умов кредитного договору, чим збільшився обсяг відповідальності поручителя.

Таким чином він, як поручитель, був позбавлений права у випадку виникнення заборгованості добровільно в строк сплачувати погашення кредитних коштів, як це передбачено умовами кредитного договору №60МС/2007 від 14 червня 2007 року і договором поруки від 14 червня 2007 року шляхом недопущення прострочення платежів та уникнення нарахування штрафних санкцій.

Оскільки відбулося збільшення обсягу основного зобов`язання за кредитним договором №60МС/2007 від 14 червня 2007 року у вигляді: відстрочення погашення кредитної заборгованості, що призвело до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування кредитними коштами; встановлення нових штрафних санкцій шляхом підвищення розміру процентів у разі порушення позичальником певних умов договору; збільшення спеціального строку позовної давності стосовно неустойки, й жодної згоди на таке збільшення в передбаченому законом і умовами договору поруки позивач не надавав, таким чином порука за договором від 14 червня 2007 року є такою, що припинилася.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив визнати поруку, надану ОСОБА_3 на підставі договору поруки від 14 червня 2007 року припиненою.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 грудня 2025 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано відсутнім право вимоги кредитора – Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в особі філії «Миколаївське регіональне управління ПАТ КБ «ПриватБанк» за договором поруки від 14 червня 2007 року, укладеним між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» в особі філії «Миколаївське регіональне управління ПАТ КБ «Приватбанк» та визнано поруку припиненою.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись із рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначав, що висновки суду про часткове задоволення позову та визнання поруки припиненою прямо суперечать встановленим обставинам наявності чинних та невиконаних судових рішень про стягнення заборгованості, оскільки факт стягнення боргу з поручителя судовим рішенням усуває юридичну невизначеність. Наявність цих рішень є перешкодою для задоволення позову про визнання поруки припиненою, що мало бути підставою для відмови у позові через обрання позивачем неефективного способу захисту.

Крім того, суд не надав належної оцінки доводам відповідача про те, що додаткова угода №1 від 15 лютого 2018 року не збільшила, а навпаки, зменшила обсяг відповідальності ОСОБА_3 як поручителя (зміна валюти з долара на гривню, часткове прощення боргу на суму 3 627 332,21 грн, встановлено відсоткову ставку 0% річних, збільшення терміну погашення заборгованості до 15 лютого 2023 року не збільшує відповідальності поручителя, оскільки щодо нього вже були чинні рішення суду про стягнення боргу).

До того ж, суд у резолютивній частині рішення визнав відсутнім право вимоги кредитора АТ КБ «Приватбанк» в особі філії «Миколаївське регіональне управління ПАТ КБ «Приватбанк», але філія не є юридичною особою і не може бути самостійним відповідачем або стороною правовідносин. Провадження щодо філії підлягало закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, що не було враховано судом.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

14 червня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитну угоду №60МС/2007 про надання Банком позичальнику кредиту в сумі 125 000 дол. США зі сплатою 15% річних за користування кредитом (32% у випадку порушення зобов`язань за кредитом) шляхом надання коштів траншами з кінцевим терміном повернення 10 червня 2010 року.

16 червня 2007 року між Банком та ОСОБА_4 укладено договір про видачу траншу №1-60МС/2007, згідно з п.1.1 якого Банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміту, встановленого п. 1.2 кредитної угоди №60МС/2007 від 14 червня 2007 року. Сума траншу кредиту складає 125 000 дол. США.

01 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено договір про видачу траншу №2-60МС/2007, згідно з п. 1.1 якого Банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміту, встановленого п. 1.2 кредитної угоди №60МС/2007 від 14 червня 2007 року. Сума траншу кредиту складає 18 000 дол. США.

Відповідно п. 2.2 кредитного договору позичальник зобов`язався сплачувати проценти за користування кредитом, здійснювати погашення кредитів, процентів та винагород в порядку і строки згідно графіків погашення. Згідно п. 6.1 кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань по сплаті процентів, за користування кредитом, строків повернення кредитів, винагороди, позичальник сплачує Банку пеню в розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу.

В забезпечення виконання боржником ОСОБА_4 зобов`язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 укладено окремі договори поруки.

Відповідно до умов договору поруки від 14 червня 2007 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 , предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_4 обов`язків за кредитною угодою від 14 червня 2007 року №60МС/2007, згідно з якою кредитор надав боржнику кредит в сумі 125 000 дол. США, а боржник зобов`язаний повернути кредит в строк до 10 червня 2010 року та сплачувати за його користування 15% річних в дату сплати процентів, якою є 15-те число кожного місяця, а у випадку порушення строків повернення кредиту сплачувати 32% річних в дату сплати процентів, зазначену вище, а також сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у кредитному договорі (п.1 договору).

Згідно з п.1.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

У випадку невиконання боржником обов`язків за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п.4 договору).

Відповідно до п.5 договору поруки у випадку невиконання боржником якого-небудь обов`язку, передбаченого п.1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного обов`язку.

Пункт 6 договору регламентує, що поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж п`яти календарних днів з моменту отримання вимоги.

Згідно з п.11 договору строк позовної давності, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист права або інтересу, становить п`ять років.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2014 року у справі №0417/12367/12 позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №60МС/2007 від 14 червня 2007 року у розмірі 211 537,58 дол. США, що визначена станом на 06 жовтня 2011 року та складається з: 91 115,80 дол. США заборгованості за кредитом, 70 940,22 дол. США заборгованості по процентам за користування кредитом, 1647,60 дол. США заборгованості по комісії за користування кредитом, 47 833,96 дол. США пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ПАТ «Акцент-Банк» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №60МС/2007 від 14 червня 2007 року в сумі 200 грн. Розподілено судові витрати.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2017 року у справі №489/2001/15-ц ухвалено: 1) стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року за період з 07 жовтня 2011 року по 23 грудня 2014 року, яка складається з: заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 63 578,58 дол. США, що еквівалентно 1 690 311,76 грн та заборгованості по пені у сумі 1 054 466,73 грн; 2) стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_7 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року за період з 07 жовтня 2011 року по 23 грудня 2014 року, яка складається з: заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 63 578,58 дол. США, що еквівалентно 1 690 311,76 грн та заборгованості по пені у сумі 1 054 466,73 грн; 3) стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року за період з 07 жовтня 2011 року по 23 грудня 2014 року, яка складається з: заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 63 578,58 дол. США, що еквівалентно 1 690 311,76 грн та заборгованості по пені у сумі 1 054 466,73 грн. Розподілено судові витрати.

15 лютого 2018 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №60МС/2007 від 14 червня 2007 року з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором.

В угоді вказано, що укладаючи її, сторони керувалися постановою НБУ №461 від 06.08.09 р. «Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів», яка містила у собі рекомендації щодо роботи банків з позичальниками – фізичними особами, які мають заборгованість за споживчими кредитами та потрапили в скрутне фінансове становище.

Сторони узгодили наступні пункти:

1.1. Заборгованість за договором на дату укладення цієї додаткової угоди становить 214 728,07 дол. США, а саме: заборгованість за кредитом – 78 642,36 дол. США, заборгованість за відсотками – 120 866,01 дол. США, заборгованість за пенею – 15 219,70 дол. США.

1.2. Замінити валюту кредиту за договором з долара США на гривню. Заміна валюти кредиту здійснюється за курсом НБУ гривні до долара США, який на дату укладання цієї додаткової угоди складає – 26,654762 грн за 1 дол. США.

В зв`язку з чим, заборгованість позичальника, зазначена в п.1.1 цієї додаткової угоди на дату укладення цієї додаткової угоди становить 5 723 525,60 грн, а саме: заборгованість за кредитом – 2 096 193,39 грн, заборгованість за відсотками – 3 221 654,73 грн, заборгованість за пенею – 405 677,48 грн.

1.3. Суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди, зменшити на 3 627 332,21 грн, а саме відсотки у розмірі 3 221 654,73 грн, комісія у розмірі 0,00 грн, пеня у розмірі 405 677,48 грн.

1.4. Зобов`язання позичальника по сплаті основного боргу за Кредитом в розмірі 839 016,62 грн, що є різницею між основною сумою боргу за кредитом в іноземній валюті, що визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, за рішенням Банку прощені.

1.5. Зобов`язання позичальника по сплаті процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за цим кредитом в розмірі 3 627 332,21 грн за рішенням Банку прощені.

1.6. За користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати Банку відсотки в розмірі 0% річних у строк, зазначений в Графіку погашення кредиту.

1.7.Позичальник зобов`язується здійснювати погашення кредиту в строки, зазначені в графіку погашення кредиту (Додаток №1 до цієї додаткової угоди), що викладається в новій редакції та є невід`ємною частиною цієї додаткової угоди.

У п.1.8 угоди сторони передбачили сплату неустойки в разі порушення позичальником строків по сплаті відсотків за користування кредитом та винагород, зазначених в договорі.

Згідно з п.3 додаткової угоди сторони визначили, що термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки – пені, штрафів за договором встановлюється сторонами тривалістю п`ять років.

Відповідно до додатку до додаткової угоди №1 від 15.02.2018 ОСОБА_4 мав погасити заборгованість за кредитним договором у сумі 1 257 176,77 грн у строк з 15 березня 2018 року по 15 лютого 2023 року, сума щомісячного погашення складає 20 952,95 грн.

Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Щодо участі філії в цивільному процесі

У цій справі позивач, звертаючись до суду з позовом, співвідповідачем у справі, зокрема, визначив філію «Миколаївське регіональне управління» АТ КБ «ПриватБанк». Однак співвідповідачем у справі є і АТ КБ «ПриватБанк».

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина перша статті 89 ЦК України).

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (частини перша, третя статті 95 ЦК України).

Філії та представництва, а також відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, у яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору.

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року в справі №760/32455/19 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2024 року у справі №461/5877/22.

Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Положення про філію «Миколаївське регіональне управління» АТ КБ «ПриватБанк» вказана філія є відокремленим підрозділом АТ КБ «ПриватБанк», не має статусу юридичної особи та здійснює свою діяльність від імені Банку в межах повноважень, наданих їй Банком, та закріплених в Положенні.

Отже, філія «Миколаївське регіональне управління» АТ КБ «ПриватБанк» не наділена цивільно-процесуальною дієздатністю, у зв`язку з чим не може виступати стороною в цивільному процесі, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України є підставою для закриття провадження в справі в частині вимог до філії.

Подібний висновок щодо застосування норм права наведено в постановах Верховного Суду від 06 березня 2024 року в справі №295/6062/22 та від 23 жовтня 2024 року в справі №461/5375/23.

Щодо позовних вимог до АТ КБ «ПриватБанк»

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 553 ЦК України, тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин, передбачає, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Стаття 554 ЦК України регламентує, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з вимогами статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.

Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц вказано, що «закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, викладеного в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення – характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення».

У вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що «визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто відповідне судове рішення має забезпечити, щоб обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту. Отже, ухвалення судом рішення у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості».

У цій же постанові Великої Палати Верховного Суду вказано, що «необхідною умовою задоволення позову є наявність спору. Зокрема, у справі про визнання поруки припиненою позивач має довести, що відповідач вважає наявним своє право вимоги і кореспондуючий обов`язок позивача, який не був установлений судовим рішенням або не є предметом розгляду в іншій справі. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі №50/311-б, провадження №12-143гс19; пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, провадження №12-204гс19), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим».

Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Звертаючись до суду з позовом про припинення поруки, ОСОБА_3 стверджував, що відбулося збільшення обсягу основного зобов`язання за кредитним договором №60МС/2007 від 14 червня 2007 року у вигляді: відстрочення погашення кредитної заборгованості, що призвело до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування кредитним коштами; встановлення нових штрафних санкцій шляхом підвищення розміру процентів у разі порушення позичальником певних умов договору; збільшення спеціального строку позовної давності стосовно неустойки.

Ухвалюючи рішення про визнання відсутнім права вимоги кредитора за договором поруки від 14 червня 2007 року, укладеним ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 та визнання поруки припиненою, суд першої інстанції вважав, що для цього є підстави.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, оскільки він не відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Досліджені докази свідчать, що судовими рішеннями судів апеляційної інстанції Дніпропетровської області від 30 вересня 2014 року та Миколаївської області від 11 жовтня 2017 року стягнуто у солідарному порядку з позичальника ОСОБА_4 та його поручителів, серед іншого, і ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором №60 МС/2007 від 14.06.2007.

Зі змісту додаткової угоди №1 від 15.02.2018 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 , вбачається, що вона укладена після ухвалення судами рішень про стягнення заборгованості за кредитним договором та договорами поруки і фактично спрямована на надання можливості позичальнику, який має заборгованість за споживчим кредитом, яка визначена судовими рішеннями, та потрапив в скрутне фінансове становище, погасити заборгованість за кредитним договором шляхом її реструктуризації, зміни валюти заборгованості та часткового прощення боргу.

За такого, доводи позивача про збільшення обсягу його основного зобов`язання за кредитним договором є безпідставними.

Обсяг зобов`язань поручителя ОСОБА_3 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» визначений судовими рішеннями.

Враховуючи вказане, колегія суддів находить слушними доводи апеляційної скарги Банку про наявність підстав для задоволення його апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_3 до філії «Миколаївське регіональне управління» акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання поруки припиненою підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю. Рішення суду в частині вирішення позову ОСОБА_3 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання поруки припиненою підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог через їх безпідставність.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача, скасував рішення суду першої інстанції, відмовивши у задоволенні позовних вимог позивача до Банку, то наявні підстави для відшкодування позивачем відповідачу АТ КБ «ПриватБанк» судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 1453,44 грн.

Керуючись статтями 374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 грудня 2025 року в частині вирішення позову ОСОБА_3 до філії «Миколаївське регіональне управління» акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання поруки припиненою скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до філії «Миколаївське регіональне управління» акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання поруки припиненою закрити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 грудня 2025 року в частині вирішення позову ОСОБА_3 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання поруки припиненою скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про визнання поруки припиненою відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 1453,44 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді Т. В. Крамаренко

О. О. Ямкова

Повне судове рішення складено 18 березня 2026 року.