Постанова від 17 березня 2026 р. у справі №486/1566/25 — Миколаївський апеляційний суд

18.03.26

22-ц/812/549/26

Справа №486/1566/25 Головуюча у 1-й інстанції Далматова Г. А.

Провадження № 22ц/812/549/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 березня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої-судді: Ямкової О. О.,

суддів: Локтіонової О. В., Крамаренко Т. В.,

із секретарем : Колосовою О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 ,

на рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 листопада 2025 року, ухваленого під головуванням судді Далматової Г. А. в залі суду в місті Південноукраїнську Миколаївської області із складанням повного судового рішення, у справі

за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_1

про зменшення розміру аліментів,

В С Т А Н О В И Л А:

14 серпня 2025 року ОСОБА_2 , діючи через свого представника ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та 8 жовтня 2025 року подав уточнену позовну заяву, у яких просив зменшити розмір аліментів, стягнутих з нього на користь відповідачки на утримання спільної неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 19 грудня 2024 року, з частини від усіх видів заробітку щомісячно до 1/6 частини щомісячно, посилаючись на те, що окрім доньки ОСОБА_5 , батьківство щодо якої визнано за рішенням суду, ним здійснюється утримання спільного сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання якого він теж сплачує аліменти у розмірі частини від усіх видів доходів, та має на утриманні хвору дружину, з якою 12 грудня 2024 року уклав шлюб, яка не має власного доходу та страждає на захворювання опорно-рухового апарату.

У відзиві на позовну заяву відповідачка ОСОБА_1 вважала позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів реального погіршення його матеріального стану, доказів понесення витрат на проходження лікування дружиною позивача, яке може бути безоплатним тощо. Вважала, що надані позивачем копії медичних документів, які містять діагнози та консультативні висновки, але не містять відомостей щодо призначення лікування. Зазначала, що обов`язок взаємного утримання виникає у подружжя з таких підстав як інвалідність, вагітність, догляд за дитиною, непрацездатність. Сам факт безробіття одного із подружжя не створює «пріоритетного» конкурентного обов`язку для іншого подружжя на зменшення витрат з утримання дітей від попереднього шлюбу.

Посилалась на ті обставини, що у подібних справах обов`язок довести наявність та істотність змін, які відбулись покладається на позивача, а суд має виходити з найкращих інтересів дитини.

Вказувала, що відомостей про отримання дружиною позивача ОСОБА_7 статусу особи, яка б потребувала особливого догляду, не надано, так саме як не надано і жодного істотного, документально підтвердженого погіршення свого матеріального стану з часу визначення розміру аліментів на утримання доньки, а надані медичні довідки не містять підтвердження витрат і не підтверджують їх істотності. Сама по собі зміна сімейного стану не є підставою для зменшення розміру аліментів без доказів реального впливу на платоспроможність.

Клопотала про витребування документів на підтвердження понесення витрат на лікування.

Посилалась на відповідну судову практику.

Позивачем, через свого представника, надано додаткові пояснення до позову, в яких він посилався на неможливість перевищення витрат на двох дітей 1/3 частини від усіх видів доходів платника аліментів, в той час як з нього стягнуто сумарно частину.

Також у зв`язку з виникненням заборгованості зі сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_5 , яка виникла не з його вини, та стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_6 , станом на даний час з позивача стягуються аліменти в розмірі більшому, ніж 70% його заробітної плати. Вважав, що наявність сина, на якого стягуються аліменти у розмірі частки від його доводів є самостійною підставою для розміру аліментів стягнутих на утримання доньки, заперечив доводи відзиву щодо відсутності обов`язку подружжя утримувати іншого з подружжя, посилаючись на положення статті 90 СК України.

Посилався на судову практику.

Надав копії доказів понесення витрат в аптеках в вигляді скріншотів списань коштів з різних платіжних карт.

Рішенням Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 листопада 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено, ухвалено про зменшення розміру аліментів, які стягуються на утримання доньки ОСОБА_4 у розмірі частини на 1/6 частину від усіх видів заробітку щомісячно на дитину відповідного віку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до повноліття дитини.

Ухвалюючи таке рішення суд виходив з рівності прав дітей, оскільки заочним рішенням змінено розмір аліментів на утримання сина ОСОБА_6 до 1/6 частки від усіх видів заробітку платника та у позивача змінився сімейний стан.

Не погодившись з рішенням суду, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його передчасність та невідповідність фактичним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

На її думку позивачем не надано доказів реального погіршення його матеріального стану, оскільки сам по собі факт нового шлюбу або хвороби у члена сім`ї не є автоматичною підставою його погіршення, має бути причинно-наслідковий зв`язок із реальним зменшенням платоспроможності платника. Втім, позивачем не надано суду доказів фактичного збільшення у нього витрат, у зв`язку з перебуванням у шлюбі з ОСОБА_7 та наявними у неї хворобами, оскільки із наданих позивачем довідок не вбачається фактичного понесення витрат на лікування дружини.

Зазначала, що у подібних справах обов`язок довести наявність та істотність змін, які відбулись, покладається на позивача, яким такі обставини з часу ухвалення судового рішення про стягнення аліментів не доведено, а тому суд має виходити з найкращих інтересів дитини.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, від імені якого діє представник, вважав доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а скаргу такою, що не підлягає задоволенню переважно виходячи із доводів викладених у позовній заяві з уточненнями та додаткових поясненнях.

До судового засідання суду апеляційної інстанції учасники справи та їх представники не з`явилися, про дату слухання повідомлені належним чином, заяв та клопотань про її відкладення за неможливістю їх явки з поважних причин не надали. Представником позивача надана заява про слухання справи за його відсутністю та відсутністю позивача. Тому, враховуючи надання заяви позивачем та його представником про слухання справи в суді апеляційної інстанції за їх відсутністю, та відсутністю клопотань від імені відповідачки про відкладення слухання справи з поважних причин, з огляду на викладення нею усіх аргументів у змісті апеляційної скарги, справа розглянута у відповідності до частини 2 статті 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до положень, що містяться у частинах 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою ВР України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року і набула чинності 27 вересня 1991 року) держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За змістом статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтями 180, 181 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3?) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3?) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Стаття 192 Сімейного кодексу України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Пункт 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснює, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 17 серпня 2019 року, який ними розірвано на підставі рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 7 травня 2024 року за наявності у них спільного малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.13-15).

Судовим наказом Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 15 червня 2023 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання спільного сина ОСОБА_6 стягнуті аліменти в розмірі частини від усіх видів доходу (а.с.17-18), розмір яких зменшено до 1/6 частини на підставі рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 8 жовтня 2025 року за наслідками розгляду позову ОСОБА_2 , який ним подано до суду 29 липня 2025 року (а.с.137-143).

Після розірвання шлюбу та стягнення аліментів на спільного сина за судовим наказом, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання батьківства колишнього чоловіка ОСОБА_2 стосовно її доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.19-23).

Рішенням Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 19 грудня 2024 року, описку в якому виправлено за ухвалою того ж суду від 5 травня 2025 року, позивача ОСОБА_2 визнано батьком ОСОБА_4 та з нього стягнуті аліменти на її утримання у розмірі частини усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно, починаючи з 25 березня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття. У змісті рішення зазначено, що ОСОБА_2 факт кровного споріднення з донькою визнано та одночасно визнано вимоги про стягнення з нього аліментів в розмірі частини з усіх видів його доходу (а.с.19-23).

Таким чином слід виснувати, що на час ухвалення рішення суду від 19 грудня 2024 року, яким з позивача ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання доньки в розмірі частини з усіх видів заробітку, у нього на утриманні був спільний син сторін ОСОБА_6 та він вже зареєстрував 12 грудня 2024 року шлюб з ОСОБА_8 , яка мала ряд захворювань.

Тобто обставини зміни матеріального і сімейного стану, на які посилався позивач та які судом покладено в основу прийнятого судового рішення, існували на час первісного визначення розміру аліментів, що були стягнуті з позивача на користь матері дитини, та розмір яких ним було визнано у поданій суду заяві.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене у справі слід вважати встановленим, що після ухвалення рішення суду про стягнення на користь доньки аліментів в розмірі частини, у платника аліментів змін матеріального та сімейного стану не відбулося, внаслідок чого немає підстав для застосування положень статті 192 СК України за цими правовідносинами, які помилково застосовані судом першої інстанції, незважаючи на правильно встановлені ним обставини справи.

При тому зменшення розміру аліментів, стягнутих на одну дитину, не залежить від розміру аліментів, які повинен сплачувати платник на іншу дитину, і такі обставини не свідчать про погіршення його майнового стану, так як мали місце на час постановленого судом рішення, за яким позивач просить зменшити розмір стягнутих з нього аліментів.

Щодо доводів про захворювання дружини позивача, які відповідачка просила не приймати до уваги у змісті апеляційної скарги, то слід зауважити, що ці обставини не були підставою для ухвалення рішення суду першої інстанції про задоволення позову, а отже не заслуговують на увагу під час його перегляду в суді апеляційної інстанції.

Усі доводи позивача, що пов`язані з об`єднаним виконавчим провадження про стягнення з нього аліментів на сина в розмірі 1/6 частини та доньку в розмірі частини не перевищують розмір стягнень, визначений Законом України «Про виконавче провадження», а зменшення стягнення на утримання сина не є показником погіршення майнового стану платника аліментів. Посилання представника позивача на те, що загальний розмір аліментів на утримання двох дітей не може перевищувати 1/3 частини від усіх видів доходу платника аліментів не є слушними, оскільки наведених обмежень ні положення СК України, ні положення Закону України «Про виконавче провадження» не містять.

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню відповідно до пунктів 3 і 4 частини 1 статті 376 ЦПК України з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів на утримання доньки - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді Т. В Крамаренко

О. В. Локтіонова