Постанова від 17 березня 2026 р. у справі №182/2047/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3305/26 Справа № 182/2047/24 Суддя у 1-й інстанції - Рунчева О.В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Агєєва О.В.,

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2024року, головуючий у суді першої інстанції Рунчева О.В.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі ТОВ «Бізнес Позика») подало в суд позов проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення з відповідачки на його користь заборгованості за кредитним договором у розмірі 56 571,35грн.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 07 січня 2022року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено електронний Договір № 429928-КС-004 про надання кредиту, шляхом перерахування коштів на банківську картку у розмірі 28 000,00грн, на засадах строковості, поворотності, платності, за яким позичальниця зобов`язалася повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит.

Вказував, що ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов`язання за Кредитним договором, у зв`язку з чим у неї станом на 10 квітня 2024року утворилась заборгованість за Договором № 429928-КС-004 у розмірі 56 571,35грн, яка складається з: 22 228,24грн – заборгованість за тілом кредиту, 31 640,86грн - заборгованість за простроченими відсотками, 2702,25грн - прострочені платежі за комісією.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2024року позов ТОВ «Бізнес Позика» задоволено в повному обсязі. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, оскільки відповідачем було допущено порушення зобов`язань з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь товариства.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

08 грудня 2025року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_2 , подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою засобів поштового зв`язку апеляційну скаргу на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2024року.

В апеляційній скарзі заявниця не погодилася з висновками суду та висловила вимогу про скасування рішення та відмову у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення між сторонами кредитного договору та перерахування кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 , а також існування заборгованості за кредитним договором. Суд першої інстанції необґрунтовано взяв до уваги докази, які були подані позивачем.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти апеляційної скарги, заявляв що обставини якими скаржниця обґрунтовувала свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

29 грудня 2025року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду справу №182/2047/24 було витребувано із суду першої інстанції; та 14 січня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2026року апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

19 лютого 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

ТОВ «Бізнес Позика» 07 січня 2022року запропонувало ОСОБА_1 укласти договір про надання кредиту з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, в електронний формі в порядку передбаченому ЗУ «Про електронну комерцію», що відображено в пропозиції (оферті) укласти договір №429928-КС-004 про надання кредиту.

За умовами договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 28000,00 гривень на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів; строк на який надається кредит – 24 тижні; процента ставка за кредитом 0,86483209% в день фіксована; комісія за надання кредиту – 4 200,00гривень; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту – 61 560,00гривень; орієнтовна реальна річна процента ставка 3 586,48%.

ОСОБА_1 07 січня 2022рокуприйняла (акцептувала) пропозицію (оферту) ТОВ «Бізнес Позика» укласти договір №429928-КС-004про надання кредиту на визначених у оферті ТОВ «Бізнес Позика» умовах. Прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) укласти договір №429928-КС-004про надання кредиту підписано позичальником ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором G-0602.

З інформаційних довідок ТОВ “ФК “Елаєнс” від 09 квітня 2024року вбачається, що було проведено успішні транзакції по перерахуванню коштів ОСОБА_1 за кредитним договором №429928-КС-004в системі у сумі 20 000,00 гривень, дата проведення 07 січня 2022року, номер платіжної картки НОМЕР_1 , емітент платіжної картки MONOBANK та у сумі 8 000,00 гривень, дата проведення 07 січня 2022року, номер платіжної картки НОМЕР_1 , емітент платіжної картки MONOBANK.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором №429928-КС-004позичальника ОСОБА_1 вбачається, що станом на 10 квітня 2024року утворилась заборгованість за Договором № 429928-КС-004 у розмірі 56 571,35грн, яка складається з: 22 228,24грн – заборгованість за тілом кредиту, 31 640,86грн - заборгованість за простроченими відсотками, 2702,25грн - прострочені платежі за комісією.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог та виходив з того, що відповідачем було допущено порушення зобов`язань з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь товариства.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково та змінити рішення так як суд першої інстанції не в повному обсязі дотримався вимог законодавства щодо законності і обґрунтованості рішення.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася /частина друга статті 639 ЦК України/.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові /пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»/.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах /частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»/.

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі танадати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа /стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис»/.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору /пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»/.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022року у справі № 757/40395/20.

У справі встановлено, що відповідно до пункту 1 кредитного договору № 429928-КС-004 від 07 січня 2022року сума кредиту складає 28 000,00грн, процентна ставка становить 0,86483209% за кожен день користування кредитом, тип ставки фіксована, строк кредиту – до 24 червня 2022року.

Для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.

ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання перед відповідачкою за кредитним договором виконало та надало кредит в сумі 28 000,00грн шляхом зарахування кредитних коштів на її банківську картку № НОМЕР_1 , емітент MONOBANK.

Договір про надання фінансового кредиту підписаний ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 07 січня 2022рокуправочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

В подальшому відповідачкою вносились кошти на погашення заборгованості, а саме 09 січня 2022року — 3000,00грн, 10 січня 2022року — 3000,00грн та 21 січня 2022року — 2500,00грн, що свідчить про погодження нею умов кредитування.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачкою ОСОБА_1 таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

Отже, оспорюваний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому ОСОБА_1 через особистий кабінет на вебсайті Товариства подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого ТОВ «Бізнес Позика» надіслало відповідачці за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор, який відповідачка і використала для підтвердження підписання кредитного договору, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачці, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Отже, встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачкою кредитний договір не був би укладений сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.

Встановивши зазначені обставини у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами у справі укладений кредитний договір, за умовами якого відповідачка прийняла грошові кошти та зобов`язалася повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повного повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді тілу кредиту або відсотків матеріали справи не містять.

Як вбачається із змісту кредитного договору між позичальником та кредитором було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо сплати процентів /розділ 1 кредитного договору/.

Підпис відповідачки під договором свідчить про її ознайомлення з усіма його умовами, загальними умовами кредитування, іншою інформацією надання якої передбачено чинним законодавством України.

Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; не оспорювала кредитний договір в частині або в цілому, первісний кредитор надав відповідачці документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; кредитний договір містить інформацію щодо загальної вартості кредиту та графік погашення кредиту.

Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідачка з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту до вільно обраної нею фінансової установи, а саме ТОВ «Бізнес Позика», отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів надання ОСОБА_1 кредитних коштів та доказів існування заборгованості у заявленому розмірі, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги як безпідставні, оскільки факт отримання відповідачкою кредитних коштів підтверджується довідками ТОВ “ФК “Елаєнс” від 09 квітня 2024року, з яких вбачається, що було проведено успішні транзакції по перерахуванню коштів ОСОБА_1 за кредитним договором №429928-КС-004 в системі у сумі 20 000,00 гривень, дата проведення 07 січня 2022року, номер платіжної картки НОМЕР_1 , емітент платіжної картки MONOBANK та у сумі 8 000,00 гривень, дата проведення 07 січня 2022року, номер платіжної картки НОМЕР_1 , емітент платіжної картки MONOBANK, із зазначенням РНОКПП відповідачки.

Факт отримання відповідачкою кредитних коштів також підтверджується частковим виконанням нею своїх зобов`язань за кредитним договором, що вбачається із розрахунку заборгованості, з якого видно, що ОСОБА_1 частково здійснювала платежі в рахунок погашення заборгованості.

Заперечуючи проти укладення кредитного договору, відповідачка не надала ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів на спростування цих обставин, не заявляла відповідних клопотань.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи /статті 79 ЦПК України/.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2020року у справі № 127/23910/14-ц вказав, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

Встановлено, відповідачка ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору між сторонами.

Відповідачка ОСОБА_1 не надала суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед ТОВ «Бізнес Позика», не довела відсутність заборгованості.

Також ОСОБА_1 клопотання про призначення судової економічної експертизи, яка могла б підтвердити або спростувати обставини наявності кредитної заборгованості, ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не заявляла.

Натомість наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт видачі та отримання відповідачкою ОСОБА_1 кредитних коштів, про що свідчать підпис у кредитному договорі, в якому погоджено між сторонами всі істотні умови, порядок отримання та погашення заборгованості, наслідки невиконання зобов`язань за договором, а розрахунком заборгованості підтверджується факт користування кредитними коштами та вчинення відповідачкою дій щодо часткового погашення заборгованості.

Крім того, згідно п. 1 Договору №429928-КС-004сторони погодили комісію за надання кредиту у розмірі 4 200,00грн, яка має бути сплачена трьома платежами згідно графіку (п.3 договору).

Пунктом 7 Договору передбачено, що позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Договором, Правилами, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та відповідно, укладає Договір.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 ЗУ «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

За приписами частини другої статті 8 ЗУ «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Тож за наведених обставин, ЗУ «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 11 лютого 2021року №16 затвердило правило розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідно до пункту 5 вище зазначених Правил Кредитодавець надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит у додатку 2 до цих Правил.

Кредитодавець має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дають змогу змінювати процентну ставку та/або інші платежі за послуги кредитодавця, уключені до загальних витрат за споживчим кредитом, і такі зміни не можуть бути визначені на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил).

Враховуючи умови Договору №429928-КС-004 про надання кредиту від 07 січня 2022року, Правила надання споживчих кредитів Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», колегія суддів вважає правомірними дії товариства щодо встановлення комісії за надання кредиту, оскільки укладеним кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а Правилами надання споживчих кредитів передбачено, що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов`язкових платежів.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного суду від 13 липня 2022року у справі № 496/3134/19.

Тож задовольняючи позов ТОВ «Бізнес Позика», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів укладення з відповідачем кредитного договору, враховуючи вищезазначені обставини справи та вимоги закону.

Між тим, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за відсотками у розмірі 31 640,86грн, суд першої інстанції не врахував наступне.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості, складає 31 640,86грн, що значно перевищує заборгованість за тілом кредиту – 22 228,24грн.

Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не змогла ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування ТОВ «Бізнес Позика», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Отже, суд апеляційної інстанції враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками – фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 31 640,86грн не є співрозмірною сумі заборгованості за тілом кредиту у 22 228,24грн за договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру заборгованості за тілом кредиту у розмірі 22 228,24грн.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення суду підлягає зміні, шляхом зменшення загальної суми стягнутої заборгованості з 56 571,35грн до 47 158,73грн.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи /пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України/.

Отже, суд першої інстанції не повністю виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити частково апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції змінити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору, апеляційний суд виходить з наступного.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно частини десятої статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Бізнес Позика» підлягали б стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 2 019,35грн (47158,73 / 56571,35 х 2 422,40 = 2 019,35).

Відповідно з позивача ТОВ «Бізнес Позика» на користь ОСОБА_1 підлягали б стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 755,72грн (9412,62 / 56571,35 х 4542,00 = 755,72).

Отже, застосовуючи частину десяту статті 141 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат, слід остаточно стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 263,63грн ( 2 019,35 — 755,72).

Отже, рішення суду підлягає зміні в частині стягнутої загальної суми заборгованості та скасуванню в частині стягнення судового збору.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Задовольнити частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2024року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» суми заборгованості за кредитним договором — змінити, зменшивши загальну суму заборгованості за кредитним договором до стягнення з 56 571,35грн до 47 158,73грн.

Заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2024року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судового збору - скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 263,63грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 18 березня 2026року.

Судді: