Постанова від 16 березня 2026 р. у справі №200/11563/18 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3022/26 Справа № 200/11563/18 Суддя у 1-й інстанції - Куцевол В.В. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.

суддів Никифоряка Л.П., Агєєва О.В.

за участю секретаря Гречишникової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення додаткових витрат на утримання дитини,

- за апеляційною ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Біжко Юлія Олександрівна,

на рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 13 листопада 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

10.07.2018 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення додаткових витрат на утримання дитини, в якому позивачка просила позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути з відповідача 8000 грн додаткових витрат на утримання дитини.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ

Рішенням Шевченківського районного суду м. Дніпра від 13 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, адміністрація Шевченківського району Дніпровської міської ради, Орган опіки та піклування Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав та стягнення додаткових витрат на утримання дитини залишено без задоволення.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

16.12.2025 рокувід ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Біжко Юлія Олександрівнанадійшла апеляційна скарга в якій ставиться вимога про скасування рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 13 листопада 2025 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що фактично з середини 2013 року малолітня дитина, 06.11.2012 року проживає разом з мамою (позивачкою у справі). Свого батько (відповідача) дитина не знає та не пам`ятає. Відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків. Відносно відповідача слухається кримінальне провадження за ч.2 ст.307 КК України.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст.360 ЦПК України не надходило.

СУДОВІ ВИКЛИКИ

Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (т.3 а.с.56-58).

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи:

ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 батьками якої записані: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09.02.2015 року у справі № 203/6682/13-ц розірвано шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

11.07.2017 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 .

02.08.2018 року Шевченківською районною у місті Дніпрі радою, як органом опіки та піклування затверджено висновок № 13/15-157, згідно якого орган опіки та піклування вважає за можливе позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно характеристики наданої Комунальним дошкільним навчальним закладом (ясла-садок) загального розвитку «Світлячок» Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 14.05.2018 року, ОСОБА_5 проживає разом з мамою та вітчимом. Батьки приймають активну участь у вихованні дитини.

Згідно характеристики Дитячого центру розвитку «Академія талантів «Hakunamatata» мати ОСОБА_6 приймає активну участь у вихованні дитини. На зайняття дитину приводить мати – ОСОБА_7 , батько – ОСОБА_8 , няня – ОСОБА_9 .

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області затвердженого рішенням голови сільського голови Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 06.11.2024 року № 389, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , стосовно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно прибуткових касових ордерів від 20.11.2017 року, 18.12.2017 року, 26.01.2018 року, 23.02.20218 року, 26.03.2018 року, 27.04.2018 року 23.10.2017 року, ОСОБА_1 сплачено ФОП ОСОБА_10 кошти в сумі 5040 грн.

В провадженні Дніпровського районного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа № 175/4854/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, Управління-служба у справах дітей адміністрації Центрального районну Дніпровської міськради про визначення способу участі у вихованні дитини.

Встановивши зазначені обставини суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачкою не надано доказів, які б свідчили про можливість застосування до ОСОБА_2 такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав та враховуючи твердження відповідача щодо бажання спілкуватися з дитиною, вказана позовна вимога не підлягає задоволенню.

Щодо стягнення 8 000 грн, суд першої інстанції встановив, що з наданих позивачкою копій квитанцій не вбачається належність одержувача до особи, яка надає послуги з навчання, та прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

З таким висновком погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке.

Заперечуючи проти позову, відповідач надав фото з сином т.1 а.с.104-109) та заявив, що після розірвання шлюбу з позивачкою він продовжував спілкуватись з дитиною постійно.

Коли позивачка вдруге вийшла заміж, вона стала перешкоджати його спілкуванню з дитиною, тому він був вимушений звернутись до суду з позовом про визначеності участі батька у вихованні дитини.

Як вбачається з копії позовної заяви (т.1 а.с.98-102), ОСОБА_2 20.12.2017 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив встановити його участь, яка батька у вихованні дитини ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково та визначені способи його участі у вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Тоді, як ОСОБА_12 звернулась до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав 10.07.2018 року, та оскаржила заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2018 року, яке ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2018 року було скасоване. Справу призначено до розгляду. На момент апеляційного перегляду справи, рішення за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення його участі, яка батька у вихованні дитини ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не прийняте.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, громадянського суспільства.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою . Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява

№ 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 чинить перешкоди відповідачу ОСОБА_2 у здійсненні ним, як батьком участі у вихованні дитини ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

А тому ОСОБА_2 звернувся до суду з відповідним позовом 20.12.2017 року, в той час, яка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав 10.07.2018 року.

З наведених доказів вбачається, що поведінка відповідача ОСОБА_2 не дає змогу зробити висновок, що він ухиляється від виконання обов`язків щодо виховання дитини.

Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 726/433/23).

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду.

При таких обставинах апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Біжко Юлія Олександрівна залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 13 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлено 17.03.2026 року.

Судді: