Постанова від 15 березня 2026 р. у справі №520/5085/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 р. Справа № 520/5085/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., м. Харків, повний текст складено 03.11.25 по справі № 520/5085/25

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Харківської міської ради третя особа Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харків

про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Харківської міської ради (далі по тексту – відповідач, ВК ХМР), Харківського квартирно-експлуатаційного управління (далі – третя особа, КЕУ), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 24.02.2025 р. № 84 в частині відмови виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 , згідно з клопотанням Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 30.07.2024 р. за вих. № 583/3673;

- зобов`язати Виконавчий комітет Харківської міської ради виключити з числа службових квартиру АДРЕСА_1 , згідно клопотання Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 30.07.2024 р. за вих.№583/3673, для забезпечення сім`ї ОСОБА_1 постійним житлом.

В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 24.02.2025 № 84 в частині відмови виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 , згідно з клопотанням Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 30.07.2024 р. за вих.№ 583/3673, як такого, що є безпідставним, необґрунтованим та порушує конституційні права ОСОБА_1 на житло.

З посиланням на приписи Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. № 1081 (далі по тексту – Порядок № 1081), пояснив, що рішення щодо подальшого статусу житла, яке знаходиться на балансі Харківського КЕУ МОУ, військове командування вирішує самостійно у порядку, встановленому Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380 (далі – Інструкція № 380) або на підставі рішення суду, а виконавчий орган місцевого самоврядування уповноважений своїм рішенням виключно посвідчувати волю власника такого житла на зміну його статусу. Тобто, мотиви і підстави прийнятого уповноваженим органом власника службового житла рішення щодо подальшого його статусу знаходяться за межами компетенції відповідача.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 по справі № 520/5085/25 адміністративний позов - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 24.02.2025 р. № 84 в частині відмови виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 , згідно клопотання Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 30.07.2024 р. за вих. № 583/3673.

Зобов`язано Виконавчий комітет Харківської міської ради виключити з числа службових квартиру АДРЕСА_1 , згідно клопотання Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 30.07.2024 р. за вих.№583/3673, для забезпечення сім`ї ОСОБА_1 постійним житлом.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 04059243) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень) 20 коп.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 по справі № 520/5085/25 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Харківської міської ради, третя особа – Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії – скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог – відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована твердженнями про необґрунтованість рішення суду першої інстанції, оскільки судом при його прийнятті неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, що свідчить про наявність підстав для його скасування.

З посиланням на приписи Порядку № 1081 та Інструкції № 380 вказував, що законодавством передбачено чіткі умови, за яких військовослужбовці, що мають вислугу на військовій службі 20 років і більше набувають право на виключення житла із числа службових, зокрема, шляхом надання до виконавчого комітету разом із клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу витягу зі Списку надання постійного житла у Збройних Силах України, затвердженого заступником Міністра оборони України, що не мало місця у спірних правовідносинах.

У свою чергу, вказував, що виконавчі комітети місцевих рад не наділені повноваженнями щодо виключення житла з числа службових за відсутності відповідного дозволу власника нерухомого майна, яким, у даному випадку, є Міністерство оборони України.

Звернув увагу, що постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2024 у справі № 520/34232/23, на яку покликався позивач, не містить висновків щодо незастосування та недотримання при здійсненні розгляду клопотання третьої особи вимог Інструкції № 380. До того ж, ані відповідач, ані МОУ, не були учасниками справи №520/34232/23, а тому таке судове рішення не створює для них преюдиції.

Сторони правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до наказу начальника Харківського національного університету провітрених сил ім. Кожедуба від 07.03.2019 № 62 (по стройовій частини) на підставі наказу командувача Повітряних сил ЗСУ від 11.02.2019 № 68, звільнений з військової частини у запас «за станом здоров`я».

Позивач має статус ветерана війни – учасник бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 .

Згідно з довідкою Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 21.11.2023 № 583/2530 ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку в Харківському гарнізоні в загальній черзі з 27.02.1998, в першочерговій черзі з 30.11.2009.

10.10.2016 виконавчим комітетом Харківської міської ради позивачу видано службовий ордер № 099985.

Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім`ї та реєстрації асоціації "Будинки на Котлова" від 03.11.2023, позивач разом з дружиною і дочкою постійно проживають та зареєстровані в службовій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , житловою площею 44,8 м.кв.

Рішенням житлової комісії ХНУПС від 11.04.2019 (витяг з протоколу № 4) погоджено надання позивачу на склад сім`ї 3 особи постійну житлову площу шляхом виключення з числа службових квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Наказом начальника ХНУПС від 12.04.2019 № 725 вказаний протокол житлової комісії затверджено, що підтверджується доданою копією витягу з відповідного наказу.

20.11.2023 позивач звернувся до начальника Харківського квартирно-експлуатаційного управління із заявою про погодження виключення квартири за адресою: АДРЕСА_2 , з числа службових для забезпечення сім`ї постійним житлом.

Листом від 21.11.2023 № 583/2524 Харківського КЕУ повідомлено позивача, що рішенням заступника Міністерства оборони України від 04.11.2022р. №2551/з/5 та рішенням Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ України та членів їх сімей жилими приміщеннями, протоколу від 16.11.2022 № 142, з питань щодо забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного житла із числа службових розглядається для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропади безвісті.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 по справі №520/34232/23 визнано протиправною відмову Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 21.11.2023р. вих. № 583/2524 в реалізації права ОСОБА_1 на виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 ; зобов`язано Харківське квартирно-експлуатаційне управління подати до Виконавчого комітету Харківської міської ради клопотання, про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 .

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2024р. рішення ХОАС від 08.04.2024 залишено без змін.

На виконання вищевказаного рішення суду Харківським квартирно-експлуатаційним управлінням було подано до Виконавчого комітету Харківської міської ради відповідне клопотання від 30.07.2024 за вих. № 583/3673 про виключення з числа службових квартири, яку займає ОСОБА_1 .

Проте, Департаментом житлово-комунального господарства Харківської міської ради листом від 30.08.2024 № 5744/0/90-24 повідомлено, що виключення квартири АДРЕСА_1 та визнання наймачами її мешканців буде розглянутий додатково після погодження цього питання у відповідності до вимог визначених пунктами 3-7 розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 № 380.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2024 по справі №520/25659/24 визнано протиправною бездіяльність Харківської міської ради щодо розгляду клопотання Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 30.07.2024 № 583/3673 про виключення з числа службової квартири Міністерства оборони України за адресою: АДРЕСА_2 , житловою площею 44,8 м.кв., для забезпечення ОСОБА_1 та його сім`ї постійним житлом; зобов`язано Харківську міську раду розглянути по суті клопотання Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 30.07.2024 № 583/3673 про виключення з числа службової квартири Міністерства оборони України за адресою: АДРЕСА_2 , житловою площею 44,8 м.кв., для забезпечення ОСОБА_1 та його сім`ї постійним житлом, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У подальшому 24.02.2025 рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради №84 відмовлено у виключенні житлових приміщень із числа службової житлової площі підприємств, організацій та установ згідно з додатком, у зв`язку з відсутністю затвердженого заступником Міністра оборони України списку, відповідно до вимог пп. 3-7 розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 № 380, внаслідок чого між сторонами в цій справі виник новий спір на продовження правовідносин, які неодноразово вирішувались судами, однак за наслідком цього позивач не отримав бажаного результату.

Не погодившись з відмовою відповідача щодо виключення житлових приміщень із числа службової житлової площі підприємств, організацій та установ, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки вважав, що відповідачем не досліджено у повному обсязі доданих до звернення документів, що свідчить про не врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття оскаржуваного рішення.

Так, відповідачем не враховано того, що Харківський окружний адміністративний суд у рішенні від 08.04.2024 по справі № 520/34232/23 та Другий апеляційний адміністративний суд у постанові від 26.07.2024 у вказаній справі встановили, що у позивача наявні всі визначені пунктом 10 Інструкції № 380 умови для реалізації права на виключення житла, яке він займає, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання.

З метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана з захистом Вітчизни, з метою забезпечення виконання покладених на себе державою певних гарантій, пільг та компенсацій, суд вважав, що належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання Виконавчого комітету Харківської міської ради виключити з числа службових квартиру АДРЕСА_1 , згідно з клопотанням Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 30.07.2024 за вих. № 583/3673, для забезпечення сім`ї ОСОБА_1 постійним житлом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

У відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі здійснює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі по тексту – Закон № 2011-XII).

Згідно зі статтею 1-2 Закону № 2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана з захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законами України.

У відповідності до частини 1 статті 12 Закону № 2011-XII, держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом, іншими законами, в порядку, визначеному КМ України. Військовослужбовцям, які мають календарну вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.

Приписами статті 118 Житлового кодексу України (далі по тексту - ЖК України) визначено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Відповідно до статті 125 ЖК України осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, не може бути виселено із службового житла без надання іншого жилого приміщення.

Наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 року № 380 затверджено Інструкцію з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями.

Відповідно до пунктів 3-7 розділу VII Інструкції № 380 для прийняття рішення про надання жилих приміщень для постійного проживання житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) протягом одного місяця з дня затвердження командиром військової частини протоколу з питань, вказаних у пункті 7 розділу ІІІ цієї Інструкції, розглядає документи облікових справ військовослужбовців.

Після розгляду документів облікової справи житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання.

Затверджений у встановленому законодавством порядку протокол засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) є підставою для підготовки наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, який видається протягом трьох робочих днів з дня затвердження протоколу.

Протягом трьох робочих днів з дня видання наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання облікова справа військовослужбовця разом з витягом із затвердженого у встановленому законодавством порядку протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) та зазначеного наказу направляються військовою частиною до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району.

На підставі отриманих документів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району протягом п`яти робочих днів з дня їх надходження готує список надання жилої площі для постійного проживання (додаток 23) (далі - список надання постійного житла), який затверджується командиром військової частини.

Список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, з обліковою справою військовослужбовця, витягом із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) невідкладно в межах строку, визначеного абзацом першим цього пункту, направляються до ЦУІІЗ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю.

Для розгляду Списку надання постійного житла Комісією з контролю на її засідання можуть запрошуватися голови житлових комісій військових частин (об`єднаних житлових комісій).

За результатами розгляду Списку надання постійного житла Комісія з контролю приймає рішення окремо щодо кожного військовослужбовця про:

погодження надання постійного житла;

відмову в погодженні надання постійного житла із зазначенням причини такої відмови.

Рішення Комісії з контролю оформлюється протоколом.

У разі прийняття Комісією з контролю рішення щодо відмови в погодженні надання постійного житла воно підлягає новому розподілу у встановленому цією Інструкцією порядку протягом одного місяця та є підставою для скасування наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.

Рішення Комісії з контролю є обов`язковим для виконання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, ТЦК та СП та військовими частинами.

ЦУІІЗ на підставі рішення Комісії з контролю протягом п`яти робочих днів з дня проведення засідання Комісії з контролю готує список надання постійного житла у Збройних Силах України та надає його до ГУКВ.

ГУКВ протягом одного дня подає список надання постійного житла заступнику Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків), який затверджує цей список протягом десяти робочих днів з дня його надходження.

Затверджений Список надання постійного житла у Збройних Силах України є підставою для оформлення протягом десяти робочих днів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району та подання до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради документів для видачі ордеру на постійну житлову площу, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.

До виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району надає облікову справу військовослужбовця разом з витягом із Списку надання постійного житла у Збройних Силах України, копію протоколу житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії), витяг із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.

Згідно з пунктом 10 розділу VII Інструкції № 380 військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.

Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.

Механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, розвідувальних органів, посади в яких комплектуються військово-службовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей, врегульовано нормами Порядку № 1081.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 1081 житлове приміщення виключається з числа службового, якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено з числа житлових приміщень.

Виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.

Відповідно до пункту 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 № 37 (далі по тексту - Положення № 37) жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Приписами статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі по тексту - Закон № 280/97-ВР) визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: а) власні (самоврядні) повноваження: зокрема, облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності або яке отримано в оренду, користування (у тому числі комунальними підприємствами, установами, організаціями); б) делеговані повноваження: зокрема, облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням; видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій.

Конституційний Суд неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема, гарантії соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах СБУ, податковій, міліції, прокуратурі, тощо (рішення КСУ від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій, гарантій).

Із урахуванням вищевикладених норм, суд апеляційної інстанції зазначає, що визначальними обставинами - матеріальними підставами для визнання права на виключення житла з числа службового є: перебування позивача на військовій службі, наявність календарної вислуги від 20 років, перебування на квартирному обліку та, до того ж, наявність статусу учасника бойових дій, що надає право на забезпечення постійним житлом, у тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 636/1514/19 та у постанові від 17.09.2024 у справі № 520/14989/23.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції, позивач має статус ветерана війни – учасник бойових дій, перебуває на квартирному обліку в Харківському гарнізоні в загальній черзі з 27.02.1998, в першочерговій черзі з 30.11.2009 та зареєстрований в службовій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , житловою площею 44,8 м. кв.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 по справі № 520/34232/23, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2024, третьою особою було подано до Виконавчого комітету Харківської міської ради відповідне клопотання від 30.07.2024 за вих. №583/3673 про виключення з числа службових квартири, яку займає ОСОБА_1 .

За наслідками розгляду вищевказаного клопотання, відповідачем прийнято оспорюване рішення, яким відмовлено у виключенні з числа службових вказаної квартири.

Підставою такої відмови слугувало відсутність затвердженого заступником Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків) списку (а. с. 17).

З приводу наведеного колегія суддів зазначає, що відмова виконавчого органу місцевого самоврядування в задоволенні клопотання квартирно-експлуатаційного органу про виключення квартир (житлового приміщення) з числа службових для забезпечення ним для постійного проживання військовослужбовця та членів його сімей може відбуватися лише у визначених законодавством випадках.

Аналізуючи наведені вище приписи Закону України № 280/97-ВР, ЖК України, Положення № 37, Інструкції № 380, колегія суддів зазначає, що останні не містять такої підстави для відмови у виключенні з числа службових квартири (житлове приміщення), як відсутність разом з поданим квартирно-експлуатаційним органом клопотанням затвердженого заступником Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків) списку.

Крім того, ВК ХМР не враховано, що Харківським окружним адміністративним суд у рішенні від 08.04.2024 по справі № 520/34232/23 та Другим апеляційним адміністративним судом у постанові від 26.07.2024 було встановлено, що у позивача наявні всі визначені пунктом 10 Інструкції № 380 умови для реалізації права на виключення житла, яке він займає, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи, Харківським квартирно-експлуатаційним управлінням до свого звернення було додано постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2024 по справі № 520/34232/23, яка протиправно залишилась поза увагою.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 31 березня 2015 року № 1-рп/2015 вказав, що складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005)

Практика Верховного Суду вказує на те, що рішення суб`єкта владних повноважень, що прийняте без належних правових підстав, всупереч встановленій процедурі або без дотримання вимог Конституції та законів, визнається протиправним, оскільки це суперечить принципу верховенства права, що вимагає юридичної визначеності та правової передбачуваності.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 24.02.2025 №84 в частині відмови виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 , згідно з клопотанням Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 30.07.2024 за вих. № 583/3673 є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на те, що під час судового розгляду підтверджено факт неодноразового звернення позивача до суду, за наслідками яких судами визнавалось право позивача щодо забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного житла із числа службових, колегія суддів дійшла висновку про дотримання позивачем всіх визначених законодавством умов для такого виключення.

Відтак, враховуючи, що підстав для відмови у виключенні з числа службових квартиру АДРЕСА_1 , згідно з клопотанням Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 30.07.2024 за вих.№ 583/3673, для забезпечення сім`ї ОСОБА_1 постійним житлом у спірних правовідносинах не було, існує лише один вид правомірної поведінки відповідача – виключити таке житло з числа службових.

Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов`язання Виконавчого комітету Харківської міської ради виключити з числа службових квартиру АДРЕСА_1 , згідно клопотання Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 30.07.2024 р. за вих. №583/3673, для забезпечення сім`ї ОСОБА_1 постійним житлом.

Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Харківської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 по справі № 520/5085/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій