Постанова від 17 березня 2026 р. у справі №520/23301/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 р. Справа № 520/23301/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 (головуючий суддя І інстанції: Чудних С.О.) по справі № 520/23301/25

за позовом ОСОБА_1

до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – позивач, ОСОБА_1 ) звернулась з позовом, в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 11 вересня 2020 року по 15 серпня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 85 813,92 грн.;

- зобов`язати Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 11 вересня 2020 року по 15 серпня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 85 813 , 92 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 11 вересня 2020 року по 15 серпня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 85 813 ,92 грн.

Зобов`язано Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 11 вересня 2020 року по 15 серпня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 85 813, 92 грн.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Держаної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області сплачену суму судового збору у розмірі 968 , 96 грн.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що звернення до суду з декількома окремим адміністративними позовами за захистом порушених прав більше ніж через три роки демонструє пасивну поведінку позивача. Не одночасне заявлення вимог по оплаті праці штучно збільшує період за який можливе стягнення спірних сум, що може розглядатись як зловживанням правом.

Наголошує, що відповідно до свого статусу відповідач не мав та не має повноважень самостійно переглядати та змінювати накази вищих за статусом установ, зокрема, щодо механізму визначення розміру посадового окладу особам рядового і начальницького складу та встановленого його розміру.

Також не погоджується із визначеною судом сумою середнього заробітку. Вказує, що відповідно до архівної відомості за 2020 рік нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням становило 12 620,19 грн у липні та серпні 2020 року , отже середньоденне грошове забезпечення позивача становить 407, 10 грн, а не як помилково встановлено судом першої інстанції – 466, 38 грн (липень та серпень 2020 року – 14 457, 90 грн). Зазначене свідчить, що судом першої інстанції, в порушення п. 4 Порядку № 100, безпідставно збільшено розмір середньоденного грошового забезпечення позивача.

Крім того, судом першої інстанції не застосовано принцип співмірності, розумності, справедливості та пропорційності, та правову позицію Великої Палати Верховного Суду України, викладену у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23.

Відзив на апеляційну скаргу не подано .

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідив докази по справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 проходила службу у відповідача та 11 вересня 2020 року звільнена зі служби цивільного захисту наказом Головного управління ДСНС України у Харківській області (по особовому складу) № 278 від 11 вересня 2020 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 у справі № 520/29422/24, зокрема зобов`язано Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління ДСНС України у Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18),шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 по 11.09.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з урахуванням раніше виплачених сум. Рішення набрало законної сили 12.06.2025.

Крім того, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року № 520/777/25, зокрема зобов`язано Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2019 рік, з урахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Рішення набрало законної сили 23.06.2025.

15.08.2025 відповідач виплатив позивачу перераховане грошове забезпечення:

- на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 у справі № 520/29422/24 - в розмірі 17 955,40 грн,

- на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 у справі № 520/777/25- в розмірі 13 5544,55 грн, що підтверджується банківською випискою та не заперечується відповідачем.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час розрахунку при звільненні з 11 вересня 2020 року по 15 серпня 2025 року, але не більше шести місяців, звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки під час звільнення позивача зі служби 11.09.2020, остаточний розрахунок грошового забезпечення проведено 15.08.2025, тому відповідач має обов`язок сплатити та користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України не більш як за шість місяців.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент проведення остаточного розрахунку) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою ст. 117 КЗпП України.

Оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Колегія суддів звертає увагу, що правовідносини, які регулюються ст. 117 КЗпП України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що незважаючи на визначення приписами ст. 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами ст. 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих ст. 117 КЗпП України у цій справі, є 12.09.2020 - наступний день після звільнення позивача із займаної посади.

Враховуючи ст. 117 КЗпП у відповідача виник обов`язок виплати працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, абз. 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абз.1 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, суд виходить з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні (11.09.2020), зокрема перерахунок грошового забезпечення з 29.01.2020 по 11.09.2020 та індексації грошового забезпечення з 26.02.2016 по 31.12.2019, здійснений відповідачем лише 15.08.2025 на виконання рішень суду від 22.01.2025 у справі № 520/29422/24 та від 20.03.2025 у справі № 520/777/25, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 12.09.2020 (з дня, наступного за датою звільнення 11.09.2020) по 15.08.2025 включно.

Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню ст. 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, тобто обмежені шістьма місяцями.

Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом зокрема й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23).

Здійснюючи розрахунок суми середнього грошового забезпечення , суд першої інстанції врахував, що позивача звільнено зі служби 11.09.2020, тобто останніми двома календарними місяцями, що передували звільненню є липень та серпень 2020 року.

Згідно з довідки № 96 від 16.06.2025 перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 (а.с. 13), грошове забезпечення позивача за останні два повні місяці 62 календарних днів (липень та серпень 2020 року) складає 28 915, 80 грн, розмір середньоденного грошового забезпечення заявника за період липень 2020 - серпень 2020 року складає 466, 38 грн.

Посилання на неврахування судом архівної відомості за 2020 рік, відповідно до якої нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням становило 12 620, 19 грн у липні та серпні 2020 року, тобто середньоденне грошове забезпечення - 407, 10 грн, а не як помилково встановлено судом першої інстанції – 466, 38 грн (липень та серпень 2020 року – 14 457, 90 грн), колегія суддів вважає помилковим, оскільки архівна відомість за 2020 рік не містить відомостей про перераховане грошове забезпечення позивача з урахуванням рішення від 22.01.2025 по справі № 520/29422/25.

Відтак, для розрахунку середньоденного грошового забезпечення, суд першої інстанції правомірно керувався відомостями, зазначеними у довідці № 96 від 16.06.2025 перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Щодо доводів апелянта про не застосування судом першої інстанції принципів співмірності, розумності, справедливості та пропорційності, правової позиції Великої Палати Верховного Суду України, викладеної у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23.

Так, за позицією Великої Палати у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

Так, при вирішенні справи судом враховано дії позивача щодо звернення до суду з позовами про виплату індексації після звільнення зі служби, а також обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями.

Колегія суддів, застосовуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності, враховує, що ОСОБА_1 за захистом порушених прав щодо недоотриманого грошового забезпечення звернулась до адміністративного суду більше ніж через три роки після звільнення, що демонструє пасивну поведінку позивача.

Проте, при цьому, колегія суддів також враховує, що відповідачем при звільненні позивачу виплачено грошове забезпечення у розмірі 31 834, 43 грн, а на виконання рішень суду заборгованість недоплаченого грошового забезпечення у розмірі 153 499, 95 грн.

Відтак, враховуючи, що розмір виплаченої заборгованості є значно вищим, ніж виплачене при звільненні грошове забезпечення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлена позивачем сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 11 вересня 2020 року по 15 серпня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 85 813, 92 грн є належною та такою, що не суперечить принципам розумності, справедливості та пропорційності та наведеним вище висновкам апеляційного суду.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову.

Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведені висновки, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено (доказано) правомірність власних дій, що є предметом оскарження у даній справі.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду у даній справі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 по справі № 520/23301/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц