Постанова від 09 березня 2026 р. у справі №440/10688/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 р.Справа № 440/10688/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2026 р. (ухвалене суддею Бойко С.С.) по справі № 440/10688/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання протиправними та скасування пункту наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила суд: визнати протиправним і скасувати п. 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) №178 від 26.06.2023 р.; визнати протиправним і скасувати пп. 4.1 п. 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 67 від 07.03.2024 р.; визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 280 від 10.07.2023 р.; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 поновити ОСОБА_2 на всіх видах забезпечення з 26.06.2023 р.; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недонараховане та невиплачене грошове забезпечення ОСОБА_2 за період зняття його з усіх видів забезпечення та виведення у розпорядження військової частини НОМЕР_1 .

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2026 р. відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачка посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивачка вважає, що спірні накази, які стосуються її чоловіка - ОСОБА_2 , щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності за фактом самовільного залишення військової частини є протиправними, у зв`язку з чим підлягають скасуванню. Також вважає, що відповідач зобов`язаний компенсувати їй недонараховане та невиплачене грошове забезпечення ОСОБА_2 за період зняття його з усіх видів забезпечення та виведення у розпорядження військової частини НОМЕР_1 .

Відповідач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивачки не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 з 17.03.2022 р. проходив військову службу на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 65/2022 від 24.02.2022 р., що підтверджується даними військового квитка Серії НОМЕР_2 , виданого 06.10.2009 р. ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до п. 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.06.2023 р. № 178, лейтенант ОСОБА_2 вважається таким, що самовільно залишив військову частину та знятий з усіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

10.07.2023 р. наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 10.07.2023 р. № 280 “Про результати службового розслідування” за порушення вимог статей 11, 12, 16, 40 Статуту внутрішньої служби України в частині обов`язку кожного військовослужбовця сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, накази командирів, службові обов`язки, поставлені завдання, доповідати командирам про все, що сталося з ним, бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, дотримуватись порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України, офіцера медичної служби лейтенанта медичної служби ОСОБА_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності після його повернення до військової частини, з урахуванням вимог статті 87 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 67 від 07.03.2024 р. лейтенанта медичної служби ОСОБА_2 , офіцера медичної служби наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 03.03.2024 р. № 62 призначено на посаду у розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 , з 03.03.2024 р.

Також судовим розглядом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, про що 11.04.2024 р. складено відповідний актовий запис № 3113, що підтверджується копією свідоцтва про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_4 , виданого Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) 11.04.2024 р.

Позивачка, не погодившись з вищевказаними наказами командира військової частини НОМЕР_1 від 26.06.2023 р. № 178, від 07.03.2024 р. № 67, від 10.07.2023 р. № 280, звернулася до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо оскаржуваних наказів відповідача безпідставні та не підлягають задоволенню, а позовні вимоги про зобов`язання відповідача поновити ОСОБА_2 на всіх видах забезпечення та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки грошове забезпечення ОСОБА_2 за період зняття його з усіх видів грошового забезпечення та виведення у розпорядження є похідними, у зв`язку з чим також не підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», початком проходження військової служби вважається день відправлення у навчальну частину (центр) з територіального центру комплектування та соціальної підтримки (збірного пункту) - для громадян, направлених для проходження базової військової служби.

Відповідно до ст. ст. 1, 2 розділу І Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень встановлений статтями 83-95 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України».

Відповідно до статті 312 глави 22 Книги Другої Цивільного кодексу України "Особисті немайнові права фізичної особи", фізична особа має право на вибір та зміну роду занять. Фізичній особі може бути заборонено виконувати певну роботу або обіймати певні посади у випадках і в порядку, встановлених законом. Використання примусової праці забороняється. Не вважаються примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншими рішеннями суду, а також робота чи служба відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Згідно з ст. 272 Цивільного кодексу України, фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно.

Аналіз вищевказаних вимог законодавства вказує, що реалізація особистих немайнових прав фізичної особи, зокрема, особистого немайнового права на вибір та зміну роду занять повинні здійснюватися фізичною особою самостійно, а чинним законодавством не передбачена можливість здійснення фізичною особою немайнових прав іншої фізичної особи після смерті такої особи.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 оскаржуються накази відповідача № 178 від 26.06.2023 р., № 67 від 07.03.2024 р., № 280 від 10.07.2023 р., які стосуються питання проходження військової служби безпосередньо ОСОБА_2 та правомірності дій відповідача під час накладення на ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення.

Також судовим розглядом встановлено, що вищевказані накази відповідача ОСОБА_2 не оскаржувалися, а позов про оскарження вищевказаних наказів позивачка направила до суду 27.07.2025 р., тобто, після смерті ОСОБА_2 10.04.2024 р.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування наказів відповідача № 178 від 26.06.2023 р., № 67 від 07.03.2024 р., № 280 від 10.07.2023 р. безпідставні та не підлягають задоволенню, а позовні вимоги про зобов`язання відповідача поновити ОСОБА_2 на всіх видах забезпечення з 26.06.2023 р. та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки грошове забезпечення ОСОБА_2 за період зняття його з усіх видів грошового забезпечення та виведення у розпорядження є похідними, у зв`язку з чим також не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2026 р. по справі № 440/10688/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін

Повний текст постанови складено 16.03.2026 року