Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №460/6368/25 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 березня 2026 року м. Рівне№460/6368/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач-2) у якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-1 про відмову в призначенні пенсії від 21.03.2025 № 232650004016;

зобов`язати відповідача-1 та відповідача-2 зарахувати період роботи в Ямало-Ненецькому автономному окрузі рф м. Новий Уренгой в Товаристві з обмеженою відповідальністю "ПроСтройКомплект" з 12.01.1998 по 29.12.2011 до страхового стажу позивача;

зобов`язати відповідача-2 призначити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 06.03.2025 та провести відповідні виплати.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в березні 2025 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Заява позивача за принципом екстериторіальності була скерована для розгляду по суті до відповідача-1. Відповідач-1 рішенням від 21.03.2025 № 232650004016 відмовив позивачу в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". При цьому, відповідач-1 не зарахував до загального страхового стажу позивача період роботи в російській федерації з 12.01.1998 по 29.12.2011, оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території російської федерації по 31.12.1991 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення" та листа Пенсійного фонду України від 27.12.2022 № 2800-030102-5/56080. Таку відмову позивач вважає протиправною, оскільки на період трудової діяльності з 1999 по 2019 роки Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення була чинною, а денонсація Угоди не може бути підставою для відмови в зарахуванні спірного періоду до стажу роботи. З огляду на що, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

25.04.2025 через підсистему "Електронний Суд" суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-2 заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що в ході автоматизованого розподілу за принципом екстериторіальності було визначено Рівненське ГУ ПФ України відповідальним структурним підрозділом за розгляд заяви позивача про призначення пенсії та прийняття рішення. Відтак, відповідач-2 не приймав жодного розпорядчого акта за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком. А тому, оскільки відповідачем-2 право позивача на отримання пенсії не порушувалось, підстави для визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача-2, так само як і зобов`язання зарахувати періоди роботи до страхового стажу та призначити пенсію відсутні, у зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позову повністю.

У встановлений судом строк Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відзив на позовну заяву не надав, тому в силу вимог частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України(далі - КАС України) суд вирішує справу за наявними матеріалами.

05.05.2025 через відділ документального забезпечення суду позивач подав відповідь на відзив відповідача-2, однак з даного приводу суд зауважує, що в силу вимог частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у цій категорії справ заявами по суті справи є позов та відзив.

ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Інших заяв та клопотань, які мають значення для вирішення спору до суду не надходило.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою суду від 07.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.

Розглянувши матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.

14.03.2025 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

На підставі пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, за принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії від 14.03.2025 направлено для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

21.03.2025 Головним управління Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення № 232650004016 (далі- рішення № 232650004016) про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Підставою прийняття пенсійним органом такого рішення, як слідує з його змісту, слугувало те, що відповідач-1 не зарахував до загального страхового стажу позивача період роботи в російській федерації згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 01.08.1984, з 12.01.1998 по 29.12.2011.

Позивач, не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи їх протиправними, звернувся до суду з адміністративним позовом.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною третьою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV), регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

За правилами частини першої статті 26 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин;) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Водночас, частиною другою статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

Відтак, приписи статті 26 Закону № 1058-IV пов`язують набуття особою права на призначення пенсії за віком з досягненням такою особою відповідного пенсійного віку та наявністю у неї необхідного страхового стажу.

Оскаржуваним рішенням про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком повідомлено, що загальний страховий стаж позивача склав 19 років 02 місяці 26 днів при мінімально необхідному 32 роки.

Водночас, матеріалами справи підтверджується, що відповідач-1 не врахував при обчисленні загального страхового стажу період роботи в російській федерації з 12.01.1998 по 29.12.2011.

Відтак, спірним у справі питанням є наявність/відсутність підстав для зарахування до загального страхового стажу вказаних періодів роботи позивача в російській федерації.

Вирішуючи спір в цій частині, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до абзацу 9 частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Будь-яких випадків щодо необхідності або ж можливості зарахування Пенсійним органом до загального страхового стажу позивача періоду її роботи з 12.01.1998 по 29.12.2011 в російській федерації не інакше як в одинарному розмірі, відповідач не повідомив.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також:

а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;

в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби;

д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно з вимогами статті 62 Закону № 1788-XII, Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Судом встановлено, що трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , дата заповнення 01.08.1984, містить наступні відомості:

1. Запис № 12 від 12.01.1998 прийнятий електромонтером 3 розряду в Товариство з обмеженою відповідальністю "ПромСтройКомплект" (наказ від 12.01.1998 № 15-л/с);

2. Запис № 13 від 07.02.2001 присвоєно 4 розряд електромонтера (наказ від 07.02.2001 № 51-л/с);

3. Запис № 14 від 28.04.2006 присвоєно 5 розряд електромонтера за результатами атестації (наказ від 28.04.2006 № 73-л/с);

4. Запис № 15 від 29.12.2011 трудовий договір розірваний за ініціативою працівника пункт 3 частина перша статті 77 Трудового кодексу російської федерації (наказ від 29.12.2011 № 132-л/с).

Суд зауважує, що записи про періоди роботи позивача в російській федерації виконані в трудовій книжці, засвідчені чітким відтиском печатки відповідного закладу та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. Доказів протилежного відповідачами не надано та судом не встановлено.

Таким чином, відомості трудової книжки позивача підтверджують періоди його роботи за межами України у російській федерації, що відповідачами не заперечувалось в ході розгляду поданої позивачем заяви з документами.

Зазначені періоди роботи, що в сумі складають 13 років 11 місяць 18 днів, відповідач-1 не врахував при прийнятті оскаржуваного рішення до загального страхового стажу, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Відтак, на думку відповідача-1, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на територіях РРФСР по 31.12.1991.

Оцінюючи правомірність поведінки відповідача-1 щодо неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи в російській федерації, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 № 1906-IV, укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

13.03.1992 було підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка базується на територіальному принципі (далі Угода від 13.03.1992) між Азербайджаном, російською федерацією, білоруссю, Таджикистаном, Вірменією, Туркменістаном, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном, Україною та Молдовою.

Статтею 1 Угоди від 13.03.1992 визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.

Згідно зі статтею 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СССР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії (пункт 3 статті 6 вказаної Угоди).

Крім того, відповідно до положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 (далі Угода від 14.01.1993), а саме статті 6, працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов`язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Статтею 7 Угоди від 14.01.1993 встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Статтею 11 цієї ж Угоди встановлено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до частини третьої статті 6 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України № 290/95-ВР від 11 липня 1995 року, працівники користуються правами і виконують обов`язки, встановлені трудовим законодавством сторони працевлаштування.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав № 01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Отже, наведенні положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, гарантуючи захист прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, стосуються призначення пенсії та передбачають, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються лише при призначенні пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі № 555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі № 646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Відтак, суд приходить висновку, що доводи відповідача щодо неможливості зарахування до трудового стажу позивача періодів роботи в російській федерації з 12.01.1998 по 29.12.2011 з підстав припинення 01.01.2023 участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, є необґрунтованими, оскільки у період роботи позивача на території російської федерації Угода, яка надавала можливість зарахування до трудового стажу періоду роботи на території будь-якої з цих держав, була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.

В цьому контексті, суд констатує, що жодних документально обґрунтованих сумнівів щодо записів трудової книжки про період роботи позивача за межами України в російській федерації у спірний період відповідачами суду надано не було. Отже, поведінка відповідача-1 в цій частині є протиправною та не відповідає положенням чинного законодавства.

Відтак, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення № 232650004016 прийняте відповідачем-1 без надання належної правової оцінки набутого позивачем страхового стажу, тобто без дотримання критеріїв правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, установлених частиною другою статті 2 КАС України, а тому таке рішення порушує право позивача на соціальний захист у старості (пенсійне забезпечення).

Крім того, частиною другою статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що на момент досягнення віку 60 років страховий стаж особи має становити не менше 32 років.

За змістом оскаржуваного рішення від 21.03.2025 № 232650004016, відповідачем-2 визнаються обставини щодо наявності у позивача страхового стражу 19 років 02 місяців 26 днів без урахування спірних періодів трудової діяльності.

В ході судового розгляду суд встановив, що позивачу безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 12.01.1984 по 29.12.2011, що в сукупності складає 13 років 11 місяців 18 днів.

Відтак, наданими позивачем для призначення пенсії документами підтверджується набуття останнім страхового стажу 33 роки 02 місяці 14 днів.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що позивач звернувся за призначенням пенсії в межах трьохмісячного строку з дня досягнення пенсійного віку та мав страховий стаж понад 32 роки, а тому у відповідності до частини другої статті 26 Закону № 1058-IV у відповідача-1 не було підстав для відмови у призначенні пенсії, у зв`язку з чим рішення від 21.03.2025 № 232650004016 є протиправним та підлягає скасуванню.

Разом з тим, за правилами пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Враховуючи, що пенсійного віку (60 років) позивач досягнув 06.03.2025, а із заявою про призначення пенсії звернувся 21.03.2025, тобто в межах трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, то пенсію позивачу потрібно призначити з 07.03.2025 (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку), а не з 06.03.2025, як про це просить позивач у позовній заяві.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача-2 виплачувати позивачу пенсію за віком на підставі статті 26 Закону № 1058-IV, то суд вказує на таке.

Право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Таким чином, суд приходить висновку, що станом на момент ухвалення судом цього рішення призначення позивачу пенсії за віком на підставі статті 26 Закону № 1058-IV ще не відбулося, відповідно права позивача на виплату пенсії за наслідками такого призначення не порушені,а чинне законодавство не допускає ухвалення судом рішень на майбутнє.

Відтак, у задоволенні позовних вимог в названій частині слід відмовити, як передчасних.

Крім того, в ході розгляду справи суд встановив, що саме відповідач-1 безпідставно не зарахував спірний період до страхового стажу позивача та, як наслідок, прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії.

З огляду на вказане, саме відповідача-1 необхідно зобов`язати зарахувати спірні періоди роботи до страхового стажу позивача та прийняти рішення про призначення пенсії останньому.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, у якій колегія суддів дійшла висновку про те, що дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії.

За наведених обставин, підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання саме відповідача-2 вчинити зарахувати стаж та призначити пенсію також відсутні.

Водночас, наведене зумовлює для суду необхідність у виході за межі позовних вимог на підставі частини другої статті 9 КАС України з метою повного та ефективного захисту (відновлення) порушених прав позивача шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити позивачу пенсію за віком на підставі статті 26 Закону № 1058-IV з 07.03.2025.

Частинами першою, другою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своєї бездіяльності та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, позовну заяву належить задовольнити частково.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Так, за подання даного адміністративного позову сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн, відтак за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1 слід стягнути на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн, оскільки саме його рішення про відмову в призначенні пенсії зумовило порушення прав позивача.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 21.03.2025 № 232650004016 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 07.03.2025, з зарахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи у російській федерації з 12.01.1998 по 29.12.2011.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області суму судового збору в розмірі 605,60 грн (шістсот п`ять грн 60 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 17.03.2026.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028; код ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076);

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, буд. 23, м. Черкаси, Черкаська обл., 18002; код ЄДРПОУ/РНОКПП 21366538).

Суддя Ольга ПОЛІЩУК