Рішення від 17 березня 2026 р. у справі №440/325/26 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/325/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить:

- визнати протиправним дії начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 та скасувати наказ №1564 від 17 листопада 2025 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині призову на військову службу під час мобілізації солдата ОСОБА_1 , 1999 р.н., військово-облікова спеціальність № НОМЕР_2 , до військової частини НОМЕР_1 ;

- визнати протиправним дії командира Військової частини НОМЕР_1 та скасувати наказ № 336 від 18 листопада 2025 року командира Військової частини НОМЕР_1 , в частині призначення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 18 листопада 2025 року на посаду солдата резерву 118 запасної роти;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення солдата військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від проходження військової служби під час воєнного стану, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації та виключити солдата військової частини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в один і той самий день, 17.11.2025 року було проведено медичний огляд ВЛК позивача та відправлено до ВЧ НОМЕР_1 . Позивач, звертає увагу, що такі дії відповідача щодо організації проведення військово-лікарської комісії стосовно Позивача та оформлення документів за наслідками її проведення є протиправними і тягнуть за собою визнання протиправними і скасування рішень про проведення військово-лікарської комісії стосовно Позивача, за умови її проведення. Представники ТЦК не мають права затримувати громадян і тим паче примусово доправляти їх до територіальних центрів комплектування. Повноваження проводити адміністративне затримання та примусово доправляти громадянина до ТЦК мають лише працівники поліції. Військовослужбовці, які здійснюють оповіщення військовозобов`язаних, такого права не мають. Працівники ТЦК можуть ініціювати затримання лише в разі, коли людина перебуває в розшуку за ігнорування повісток, але фізично затримувати і доставляти особу може тільки поліція. Будь-яке самостійне затримання представниками ТЦК є незаконним. На переконання позивача, примусове затримання та направлення на проходження ВЛК, здійсненою без належних на те законних підстав, що потягло незаконний призов його на військову службу та включення до списків особового складу військової частини.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) учасників.

26.01.2026 через "Електронний суд" надійшов відзив від Військової частини НОМЕР_1 , в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначає, що позивач будучи військовозобов`язаним підлягав призову на військову службу під час мобілізації, а тому, на переконання суду, приймаючи наказ начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 від 17 листопада 2025 року за №1564 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації діяв в рамках чинного законодавства, а в частині щодо направлення його ІНФОРМАЦІЯ_4 для проходження військової служби під час мобілізації у військову частину НОМЕР_1 , діяв правомірно.

26.01.2026 через "Електронний суд" надійшов відзив від ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначає, що 17.11.2025 року військовозобов`язаний ОСОБА_1 був супроводжений до ІНФОРМАЦІЯ_3 працівниками Національної поліції України. Твердження Позивача про "викрадення невідомими особами у цивільному одязі" є надуманими та не підтверджені жодними процесуальними документами правоохоронних органів. Позивачу було видано направлення на проходження військово-лікарської комісії, що підтверджується матеріалами справи. Медичний огляд позивача проведений позаштатною ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_5 17.11.2025 року відповідно до вимог Положення №402, затвердженого наказом МОУ №402 від 14.08.2008. За результатами медичного огляду: винесено постанову ВЛК; позивача визнано придатним до військової служби; оформлено довідку ВЛК № 2025-1117-1722-1865-0.

29.01.2026 через "Електронний суд" надійшла від позивача відповідь на відзиви, в якій позивач підтримує позовні вимоги та просить суд задовольнити позов повністю.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.

17.11.2025 проведено медичний огляд ВЛК позивача та відправлено до ВЧ НОМЕР_1 . Позивач, звертає увагу, що такі дії відповідача щодо організації проведення військово-лікарської комісії стосовно Позивача та оформлення документів за наслідками її проведення є протиправними і тягнуть за собою визнання протиправними і скасування рішень про проведення військово-лікарської комісії стосовно Позивача, за умови її проведення представники ТЦК не мають права затримувати громадян і тим паче примусово доправляти їх до територіальних центрів комплектування. Повноваження проводити адміністративне затримання та примусово доправляти громадянина до ТЦК мають лише працівники поліції. Військовослужбовці, які здійснюють оповіщення військовозобов`язаних, такого права не мають. Працівники ТЦК можуть ініціювати затримання лише в разі, коли людина перебуває в розшуку за ігнорування повісток, але фізично затримувати і доставляти особу може тільки поліція. Будь-яке самостійне затримання представниками ТЦК є незаконним. На переконання позивача, примусове затримання та направлення на проходження ВЛК, здійсненою без належних на те законних підстав, що потягло незаконний призов його на військову службу та включення до списків особового складу військової частини

Вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та накази про призов та зарахування до особового складу військової частини НОМЕР_1 , позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 106 Конституції України, Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.

У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався і триває дотепер.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України від 03.03.2022 року №2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов`язані та резервісти. У відповідності з частиною першою статті 1 Закону України від 25.03.1992 року №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу", в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №2232), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону №2232, військовий обов`язок включає, зокрема, проходження військової служби.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ, військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Статтею 3 Закону №2232 передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України 2Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону №2232, на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі громадяни призовного віку).

Закон України від 21.10.1993 року №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №3543) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Так, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст. 1 Закону №3543).

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону №3543, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Статтею 23 Закону №3543 встановлено перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.

Згідно даного переліку ОСОБА_1 не підпадає під перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначений Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затвердженим постановою КМУ від 30.12.2022 №1487.

Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період (п. 3 Порядку №1487).

Відповідно до п. 20 Порядку №1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. У разі зміни місця проживання або у разі, коли в паспорті громадянина України відсутні відмітки про реєстрацію місця проживання, призовниками, військовозобов`язаними та резервістами подається інформація, яка підтверджується документами або відомостями відповідно до Закону України Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні та Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 № 265 Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад (Офіційний вісник України, 2022, №25, ст. 1234). Для внесення запису/актуалізації даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ними надаються персональні дані відповідно до вимог Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з п. 22 Порядку №1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи, беручи до уваги норми чинного законодавства, позивач будучи військовозобов`язаним підлягав призову на військову службу під час мобілізації, а тому, на переконання суду, приймаючи наказ начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 від 17 листопада 2025 року за №1564 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації діяв в рамках чинного законодавства, а в частині щодо направлення його ІНФОРМАЦІЯ_4 для проходження військової служби під час мобілізації у військову частину НОМЕР_1 , діяв правомірно, а відтак відсутні підстави для визнання таких дій протиправними.

Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

Отже наказ від 17.11.2025 за №1564, яким позивача призвано та направлено для проходження військової служби за призовом під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 , є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, який станом на час вирішення справи вичерпав свою дію.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.11.2025 №336 солдат ОСОБА_1 , 3633505090, призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_6 відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію", призначити на посаду солдата резерву 118 запасної роти та 18 листопада 2025 року прибув до військової частини НОМЕР_1 з метою безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, а також зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на підставі мобілізаційної директива Командування СВ ЗС України від 31.10.2025 №116/2/1/29963/***, іменного списку ІНФОРМАЦІЯ_3 від 17.11.2025 №1739/5/7578 (вх.№9601 від 18.11.2025) та рапорта солдата ОСОБА_1 (вх. №16042/р від 18.11.2025).

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.11.2025 №341 солдата ОСОБА_1 , солдата резерву 118 запасної роти, призначено на нову посаду кулеметника 2 штурмового відділення 2 штурмового взводу 5 штурмової роти, ВОС – 101627А наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №119-РС від 22 листопада 2025 року, та приступив до виконання службових обов`язків за новою посадою з 22 листопада 2025 року.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.11.2025 №349 солдат ОСОБА_1 , кулеметник 2 штурмового відділення 2 штурмового взводу 5 штурмової роти, вибув у відрядження до військової частини НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 , з метою проходження базової загальновійськової підготовки на базі військової частини НОМЕР_3 за ВОС-100, терміном з 30 листопада 2025 року до окремого розпорядження на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №1722 від 28.11.2025, рапорту молодшого лейтенанта ОСОБА_2 (вх.№16698/р від 30.11.2025)та згідно посвідчення про відрядження №2645в від 30.11.2025.

Отже, солдат ОСОБА_1 прибувши з ІНФОРМАЦІЯ_3 до частини зарахований у списки особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення, а також перебуває у відрядженні з метою проходження базової загальновійськової підготовки на базі військової частини НОМЕР_3 за ВОС-100.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу", а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (ч. 3 ст. 1 Закону України "Про

військовий обов`язок і військову службу").

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу").

Крім того, відповідно до пункту 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення № 1153/2008.

Згідно з абзацом другим пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-XIIу військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Тобто, звільнення від проходження військової служби, яка є складовою військового обов`язку, здійснюється виключно на підставах визначених Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу”(Закону №2232-XII), військова частина зазначає, що підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 даного Закону.

Приписами частини 7 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Судом встановлено, що позивач не звертався з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення його зі служби відповідно до статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Так, Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.

Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що чинним законодавством не передбачено звільнення з військової служби шляхом виключення зі списків особового складу військової частини чи скасування наказу про призов на військову службу під час мобілізації, в частині призову на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 .

Крім того, суд врахуває правову позицію, висловлену Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 05 лютого 2025 року у справі №160/2592/23, про те, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає суті порушеного права позивача, а задоволення цієї вимоги не приведе до поновлення такого права, а тому відповідач 1 був правомірний у своїх діях.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

За приписами частини першої статті 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Частина п`ята статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачає, що особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Зі змісту положень статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" вбачається, що призову на військову службу під час мобілізації підлягають військовозобов`язані, які, з-поміж іншого, визнані придатними до військової служби за станом здоров`я відповідно до висновку військово-лікарської комісії.

Враховуючи зазначені у Законі України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку" зі змінами від 18.05.2024 року та Постанові Верховної ради України № 560 від 16.05.2024 року норми, перед початком проходження ВЛК, претендент повинен пройти медичний огляд, який включає різні діагностичні процедури, такі як вимірювання артеріального тиску, ваги, зросту, визначення зору та слуху, перевірка крові та інше. При цьому важливо не тільки виявити наявність хронічних захворювань, але й виявити підозрілі симптоми, які можуть бути перешкодою для служби в армії.

Після успішного проходження медичного огляду, претендент отримує направлення на проходження ВЛК у військовій медичній комісії. Під час ВЛК військові лікарі проводять детальне обстеження претендента, перевіряючи його здатність до служби в армії, а також встановлюючи категорію придатності до служби.

Питання медичного огляду регулюється розділом ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення №402, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пункт 1.1. Розділу І Положення №402 передбачає, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності, зокрема, до військової служби, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.

Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, зокрема, до військової служби допризовників, призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).

Медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів. Кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, окулістом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями і лікарями інших спеціальностей (пункт 3.1. Розділу ІІ Положення №402).

Після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов`язаного одну із таких постанов: "Придатний до військової служби"; "Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)"; "Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку" (пункт 3.8. Розділу ІІ Положення №402).

Крім того, перед видачою ОСОБА_1 Довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 , останній згідно картки обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного, був оглянутий хірургом, невропатологом, офтальмологом, лором, дерматовенерологом, психіатром, стоматологом, травматологом, а також було проведено інші медичні обстеження, результати яких свідчать про придатність ОСОБА_1 для проходження військової служби у Збройних Силах України.

Проходження ВЛК є обов`язковою процедурою для всіх громадян, які бажають вступити до військової служби. Згідно зі Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", для призову до військової служби необхідно пройти ВЛК, яка включає медичний огляд, психологічну діагностику та інші процедури.

Під час прибуття в розташування військової частини НОМЕР_1 солдата (запасу) ОСОБА_1 було надано Довідку військово-лікарської комісії №2025-1117-1722-1865-0 від 17.11.2025 ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка не оскаржується.

У результаті дослідження вищезазначеної довідки встановлено, що під час призову позивача, ІНФОРМАЦІЯ_7 , на військову службу за мобілізацією на підставі статті 30в. 23в.45б графи ІІ розкладу хвороб наказу МО України "Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України" №402 від 14.08.2008 було проведено медичний огляд " ІНФОРМАЦІЯ_8 " 17.11.2025 та встановлено придатність до військової служби солдата (запасу) ОСОБА_1 у зв`язку з чим не було порушено процедуру призову позивача на військову службу під час мобілізації.

Отже, у спірних правовідносинах відсутнє порушене право позивача на належну процедуру його призову на військову службу під час мобілізації.

Проходження позивачем медичного огляду під час його призову є свідченням придатності позивача до військової служби та не є підставою для звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", яка визначає виключний перелік таких підстав.

Позивач згідно поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_4 відправлені у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 та згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.11.2025 №336 солдат ОСОБА_1 зарахований у списки військової частини НОМЕР_1 .

Процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Проведення медичного огляду ОСОБА_1 військово-лікарською комісією в порядку, визначеному Положення №402, також не впливатиме на відновлення порушеного права позивача в контексті порушеної процедури призову позивача на військову службу, яка є, власне, предметом спору в цій справі.

Ураховуючи невідповідність спірним правовідносинам обраного позивачем способу захисту порушеного його права, а також відсутність ефективного засобу його відновлення, встановленого висновками Верховного Суду у постанові від 5 лютого 2025 року щодо визнання процедури призову незворотною, крім того, зазначалося, що встановлення факту незаконності мобілізації не тягне за собою автоматичного звільнення з військової служби.

Також відповідач зазначає, що листом начальника відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_3 №48 від 21.01.2026 (вх.№857 від 23.01.2026), повідомлено командира військової частини НОМЕР_1 про самовільне залишення частини військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , який перебуває у відряджені у військовій частині НОМЕР_3 , солдатом ОСОБА_1 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 21.01.2026 №17.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 21.01.2026 №17 солдат ОСОБА_1 військовослужбовець військової частині НОМЕР_1 , який прибув у відрядження до військової частині НОМЕР_3 , з 21 січня 2026 року самовільно залишив частину у зв`язку з чим військовослужбовцю було припинено відрядження.

Наразі, військовослужбовець ОСОБА_1 в розташуванні військової частині НОМЕР_3 чи військової частині НОМЕР_1 не з`явився, в його діях наявні ознаки самовільного залишення місця несення служби.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.01.2026 №25 солдат ОСОБА_1 кулеметник 2 штурмового відділення 2 штурмового взводу 5 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 самовільно залишив військову частину НОМЕР_3 перебуваючи там у відряджені.

Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 815/7245/16, від 20 жовтня 2022 року у справі №420/8190/21.

Під дискреційними повноваженнями розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

За правилами частини 4 статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Таким чином, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Процедура розгляду рапорту про звільнення зі служби врегульована законодавством та передбачає вчинення певних дій, зокрема підготовку, подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту – зобов`язання командира військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби є дискреційними повноваженнями військової частини, де проходить службу військовослужбовець.

Під час розгляду кожної справи, суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі №1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі №712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі №500/477/15-а, від 12 травня 2021 року №640/11938/20.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, слід суду першої інстанції ґрунтуватися на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав позивач свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що має бути зроблено судом першої інстанції розглядаючи адміністративний позов та аналізуючи відповідні доводи позивача.

Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Підсумовуючи все викладене вище, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що дії відповідачів ґрунтуються на вимогах законодавства України, а відтак відсутні підстави для визнання наказів відповідача протиправним, тому у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Підстави розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 243-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Г.В. Костенко