Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №160/31789/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 рокуСправа №160/31789/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рищенко А. Ю.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

05.11.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України на підставі абз.13 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз.13 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у відповідача та звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі абз.13 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку із наявністю матері з інвалідністю II групи, при цьому рішенням відповідача було розглянуто вказаний рапорт позивача та відмовлено у його задоволенні, у зв`язку з наявністю члена сім`ї другого ступеня споріднення, неповнорідної сестри ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

13.11.2025 року відповідачем до суду надіслано відзив на позовну заяву в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з посиланням на те, В процесі розгляду рапорту, встановлено, що у матері позивача ОСОБА_2 , є неповнорідна сестра — ОСОБА_3 , яка є членом сім`ї другого ступеня споріднення. Сам факт існування неповнорідної сестри ОСОБА_3 , як члена сім`ї другого ступеня споріднення формально виключає можливість застосування абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII, оскільки в Законі № 2232-XII йдеться про відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, а не про їхню фактичну неможливість здійснювати такий постійний догляд. Водночас, варто зауважити, що Закон № 2232-XII допускає інший варіант — якщо інші члени сім`ї першого або другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. В контексті даної ситуації зазначений варіант міг бути застосований, якщо б до відповідача були надані документи, які підтверджують, що неповнорідна сестра ОСОБА_3 не може здійснювати постійний догляд оскільки сама потребує постійного догляду. На момент розгляду рапорту, таких документів до позивача не надходило. Підсумовуючи вищевикладене, встановлено відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби у запас через сімейні обставини

Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу на посаді тесляра-покрівельника 2 будівельного відділення 2 будівельного взводу 3 роти спеціальних будівельних робіт батальйону загальнобудівельних робіт у військовій частині НОМЕР_1 .

Мати позивача – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю II групи та потребує стороннього догляду, що підтверджується довідкою до акту огляду висновку МСЕК серії 12 ААД №079715 та висновком ЛКК від 23.07.2024 №43/1.витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244-25-4781/В від 15.08.2025 року

Факт родинних відносин підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , відповідно до якого ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 .

У зв`язку із чим, не бажаючи продовжувати військову службу за сімейними обставинами, позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на абз.13 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з долученням документів, які підтверджують право на звільнення.

Листом від 13.10.2025 року №6/12-2946 військовою частиною НОМЕР_1 було повідомлено, що за наслідками розгляду вищевказаного рапорту від 09.09.2025 не прийнято позитивного рішення на підставі того, що у матері позивача ОСОБА_2 , є неповнорідна сестра — ОСОБА_3 , яка є членом сім`ї другого ступеня споріднення. У зв`язку з тим, що до рапорту не додано документів, які підтверджують, що неповнорідна сестра ОСОБА_3 не можу здійснювати постійний догляд оскільки сама потребує постійного догляду підстави для звільнення ОСОБА_1 відсутні.

Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст.17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відповідно до ч.2 ст.17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (з наступними змінами та доповненнями; далі - Закон №2232), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із ч.2 ст.2 Закону №2232 проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Одним з різновидів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (ч.6 ст.2 Закону №2232).

Як передбачено частиною чотирнадцятою цієї ж норми виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абзацом тринадцятим ч.1 ст.1 Закону України «Про оборону України» №1933-XII від 06.12.1991 року (з наступними змінами та доповненнями), особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

17.03.2014 року після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні розпочав діяти особливий період.

Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №2102-ІХ.

У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й на час розгляду даної справи.

Підстави для звільнення військової служби визначні у ст.26 Закону №2232.

Згідно п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008 в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

- підстави звільнення з військової служби;

- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту Закон №2232-XII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)

Відповідно до абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, під час дії воєнного стану, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи

Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26Закону № 2122-IX.

Означені висновки зроблено Верховним Судом у постанові від 27.02.2025 року по справі №380/16966/24.

Таким чином в межах даної справи, суд надає оцінку діям відповідача щодо відмови у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби, шляхом повернення рапорту позивача із поданими документами із посиланням на наявність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, зокрема наявність неповнорідної сестри матері позивача — ОСОБА_3 , яка є членом сім`ї другого ступеня споріднення.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , проживає за кордоном, а саме у Республіці Італія, що підтверджується копією італійського посвідчення особи виданого на ім`я ОСОБА_3 , що на думку суду об`єктивно унеможливлює здійснення постійного догляду за особою, яка на постійні основі проживає в Україні.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи та потребує стороннього догляду, що підтверджується довідкою до акту огляду висновку МСЕК серії 12 ААД №079715 та висновком ЛКК від 23.07.2024 №43/1, витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244-25-4781/В від 15.08.2025 року.

Суд зазначає, що уже згаданою нормою п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232 дійсно передбачена додаткова умова для звільнення військовослужбовця з військової служби до умови наявності у батьків чи батьків дружини (чоловіка) інвалідності І чи ІІ групи - відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Підпунктом 14.1.263 п.14.1 ст.263 Податкового кодексу України (з наступними змінами та доповненнями) визначено, що членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені. Членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, підтверджених відповідними доказами, щодо необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю, особою з інвалідністю ІІ групи - ОСОБА_2 , відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які б могли забезпечити та погодились здійснювати відповідний догляд, суд доходить висновку про протиправність відмови відповідача в задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби із посиланням на наявність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

В свою чергу судом було досліджено лист за №6/12-2946 від 13.10.2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 , яким фактично відмовлено в задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби та не встановлено інших фактичних обставин, на які б посилався відповідач, та які, в свою чергу, могли слугувати підставою для відмови в задоволенні рапорту.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, суд доходить висновку про необхідність визнання протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до абз.13 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" на підставі поданого рапорту від 09.09.2025 року.

Враховуючи вищенаведене, з метою відновлення порушеного права позивача, суд дійшов висновку про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до абз.13 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у воєнний час, за сімейними обставинами у зв`язку з тим, що мати ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи.

Крім цього суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європидержавам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності передзаконом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

У пункті 2.4Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 року №3-рп/2016ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина першастатті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22.09.2005 року №5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права ізаконмає з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02.08.1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).

Ураховуючи наведене, суд зазначає, що задоволення похідної вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача прийняти звільнити позивача з військової служби не є елементом втручання у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на установлення достатніх підстав, які підтверджуються відповідними доказами у справі, щодо звільнення позивача з військової служби відповідно до абз.13 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 року по справі №380/16966/24.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Керуючись ст. 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України на підставі абз.13 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз.13 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А. Ю. Рищенко