Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №140/616/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року ЛуцькСправа № 140/616/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Костюкевича С.Ф., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Френд Нафта Груп СЧ» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Френд Нафта Груп СЧ» (далі – ТзОВ «Френд Нафта Груп СЧ», позивач) звернулося з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі – ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 09.01.2026 № 77/03-20-09-03-1 про відмову у наданні ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним ТзОВ «Френд Нафта Груп СЧ»; зобов`язати Головне управління ДПС у Волинській області видати товариству з обмеженою відповідальністю «Френд Нафта Груп СЧ» ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним, за адресою роздрібної торгівлі пальним: Волинська область, Луцький район, місто Олика, вулиця Шевченка, 33.

Підставою позову є протиправність, на думку позивача, відповідного рішення відповідача. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що підставою відмовляючи у задоволені заяви позивача відповідач зазначив пункт 5 частини першої статті 45 Закону України № 3817 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», у зв`язку з неподанням необхідного пакету документів.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду 09.02.2026 відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач 24.02.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Зазначив, що до вищевказаної заяви позивачем було додано низку документів, проте в матеріалах відсутні належні документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою на якій розташовано об`єкт роздрібної торгівлі пальним; сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна, що підтверджує прийняття закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна в експлуатацію, щодо всіх об`єктів нерухомого майна, розташованих у місці роздрібної торгівлі пальним, оскільки матеріали містять відомості про введення в експлуатацію відповідного об`єкта у 2025 році (після 30 квітня 2011 року); а також відсутні документи, які підтверджують право власності на приміщення (предмет оренди), що на думку відповідача є порушення п.5 ч.1 ст.45 ЗУ № 3817 неподання або подання не в повному обсязі разом із заявою про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності копій документів, визначених цим Законом. Переконані що, ГУ ДПС у Волинській області діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а підстави для задоволення позовних вимог ТОВ «Френд Нафта Груп СЧ»» відсутні.

02.03.2026 представник позивача подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що у відповідності до пункту 1 частини п`ятої статті 43 Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального” визначено, що до заяви про отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним додаються копії документів, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки. Зазначив, що модульна автозаправна станція розміщена на частині асфальтованого покриття площею 50 кв.м., що є частиною земельної ділянки площею 1,6935га, кадастровий номер 0721855400:01:001:0044, яка знаходиться за адресою: вулиця Шевченка, 33, місто Олика, Луцький район, Волинська область. Право користування частиною асфальтованого покриття та земельною ділянкою ТОВ “ФРЕНД НАФТА ГРУП СЧ” підтверджується договором оренди приміщень та земельної ділянки № 1 від 06.08.2025. За умовами вказаного договору ФОП ОСОБА_1 передано строкове платне користування приміщення № 4, загальною площею 8,4 кв.м. в будівлі “Павільйон”, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Орендоване приміщення знаходиться на земельній ділянці площею 1,6935 га, кадастровий номер ділянки 0721855400:01:001:0044. В пункті 1.3. укладеного договору передбачено, що одночасно з правом оренди приміщення Орендарю надається право користування частиною земельної ділянки площею 208,1 кв.м. Пунктом 2 акту передачі-приймання приміщення та земельної ділянки від 06.08.2025 визначено, що одночасно з правом оренди приміщення № 4, загальною площею 8,4 кв.м., орендарю надається право користування земельною ділянкою площею 208,1 кв.м., конфігурація та межі якої позначені в додатку № 1 до даного договору, кадастровий номер ділянки 0721855400:01:001:0044.

Також вказав, що роздрібна торгівля пальним відбуватиметься з використанням модульної АЗС, яка розміщена як тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності. До позовної заяви позивачем приєднано паспорт станції автозапровочної контейнерної автоматичної (САКА) з обліковими номерами № 0001, відповідно до пункту 1.2. якого автозаправна контейнерна станція типу САКА виконана як єдиний виріб, що складається з декількох внутрішніх блоків (контейнерів) для зберігання дизельного палива та бензину. Згідно розділу 3 паспорту, САКА є модульною автозаправною станцією, повністю укомплектований заводський виріб, відповідає вимогам технічної документації, допускається до монтажу та експлуатації. Згідно пунктів 4.4.1. – 4.4.3. паспорту САКА, підготовка монтажу, демонтажу, налаштування і експлуатація САКА має відповідати вимогам даних технічних умов, керівництва по експлуатації, а також супровідній документації комплектуючих виробів і забезпечується замовником устаткування. Особливості монтажу і налаштування САКА: - САКА є повністю готовим заводським виробом та встановлюється на тверде покриття (асфальтоване або бетонне покриття, гранітна/бетонна бруківка); - встановлення САКА не передбачає виконання будівельних робіт та прийняття їх в експлуатацію; - монтаж САКА не потребує будівництва фундаменту, приміщень чи інших об`єктів нерухомості; - монтаж та налаштування САКА здійснюється у відповідності до інструкцій розроблених заводом виробником. Отже, паспортом САКА підтверджується, що АЗС, на яку позивач подав заяву про отримання ліцензії є модульного (контейнерного) типу, виконана як цілісний заводський виріб, та для її установлення не передбачено виконання будь яких будівельних робіт. Згідно паспорту, монтаж АЗС не потребує фундаменту, приміщень чи інших об`єктів нерухомого майна, що виключає потребу у виконанні будівельних робіт та не передбачає прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва відповідно до норм містобудівного законодавства.

Підсумовуючи доводи відповіді на відзив позивач зазначає, що наведені відповідачем заперечення не спростовують обгрунтованості та правомірності заявлених позовних вимог, їх законності та ефективності способу захисту. Тому, просить позов задоволити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01 січня 2025 року набув чинності розділ VII «Ліцензування» Закону України від 18 червня 2024 року № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі Закон № 3817).

Закон №3817 визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, ввезення на митну територію України, вивезення за межі митної території України, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, тютюновою сировиною, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, а також посилення боротьби з їх незаконним виробництвом та обігом на території України.

Положеннями статті 1 цього закону визначено, що ліцензія - це право суб`єкта господарювання на провадження відповідного виду (кількох видів) господарської діяльності.

Частиною 1 статті 20 Закону №3817 передбачається, що вирощування тютюну, ферментація тютюнової сировини, виробництво тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, здійснюється суб`єктами господарювання за наявності ліцензії на право вирощування тютюну, на право ферментації тютюнової сировини, на право виробництва тютюнових виробів, на право виробництва рідин, що використовуються в електронних сигаретах, відповідно.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону № 3817 (в редакції чинній на момент подання заяви про одержання ліцензії) органами ліцензування є: 1) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику; 2) територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону № 3817 ліцензія на право провадження відповідного виду господарської діяльності надається органом ліцензування шляхом прийняття рішення про надання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності.

Для отримання ліцензії суб`єкт господарювання подає до органу ліцензування заяву про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності у паперовій або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України (ч. 2 ст. 43 Закону № 3817).

Відповідно до ч. 4 ст. 43 Закону № 3817 до заяви про отримання ліцензії додаються:

1) копія документа, що засвідчує право власності або право користування об`єктами/об`єктом нерухомого майна (його частиною)/приміщеннями/приміщенням (його частиною), що використовуються для виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, для ферментації тютюнової сировини;

2) перелік технологічного обладнання, що перебуває у власності суб`єкта господарювання, або копії документів, що підтверджують право користування суб`єкта господарювання технологічним обладнанням, що забезпечує повний технологічний цикл виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, ферментації тютюнової сировини;

3) копія договору з лабораторією (у разі відсутності власної лабораторії) - для ліцензій на право виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах;

4) копія документа, що підтверджує право користування земельною ділянкою, на якій вирощується тютюн/здійснюється ферментація тютюнової сировини, із зазначенням кадастрового номера такої земельної ділянки - для ліцензій на право вирощування тютюну, на право ферментації тютюнової сировини;

5) атестат виробництва - для ліцензій на право виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв (крім малих виробництв дистилятів, малих виробництв виноробної продукції, малих виробництв пива), тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, на право ферментації тютюнової сировини.

Згідно з ч. 1 ст. 45 Закону № 3817 підставами для прийняття органом ліцензування рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності є, зокрема

1) відсутність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про заявника (крім іноземних суб`єктів господарської діяльності, які діють через свої зареєстровані постійні представництва, та осіб, які ведуть облік результатів діяльності за договорами про спільну діяльність без утворення юридичної особи) або наявність відомостей про державну реєстрацію його припинення;

2) відсутність обов`язкової реєстрації або взяття на облік суб`єкта господарювання у податкових органах, або відсутність повідомлення суб`єкта господарювання про об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, через які здійснюватиметься відповідний вид ліцензійної діяльності, відповідно до вимог пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України;

3) відсутність відомостей про державну реєстрацію (легалізацію, акредитацію чи засвідчення факту створення в інший спосіб) постійного представництва іноземного суб`єкта господарської діяльності та/або про взяття його на облік у контролюючому органі;

4) подання заяви про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності не за встановленою формою або з порушенням порядку її подання;

5) неподання або подання не в повному обсязі разом із заявою про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності копій документів, визначених цим Законом;

6) підписання заяви про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності особою, яка не має на це повноважень;

7) виявлення розбіжностей у відомостях, наведених у заяві про отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі підакцизними товарами (продукцією), та відомостях інформаційних баз даних органу ліцензування щодо фіскальних номерів реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій, книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок, наявних у місці роздрібної торгівлі;

8) наявність інформації про здійснення контролю над заявником у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", резидентами держави, що здійснює збройну агресію проти України у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про оборону України";

9) наявність в органу ліцензування інформації про рішення суду, що набрало законної сили, яким заявнику встановлена заборона на провадження окремого виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію указом Президента України про застосування до суб`єкта господарювання санкції, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 4 Закону України "Про санкції";

10) подання заяви про отримання ліцензії з порушенням строків, визначених частиною дев`ятою статті 46 цього Закону;

11) невідповідність відомостей, зазначених у заяві про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, щодо коду класифікації доходів бюджету, суми внесеного платежу, номера і дати платіжної інструкції, що підтверджує внесення річної плати або щоквартальної частини річної плати за відповідну ліцензію, фактичним даним органу ліцензування;

12) невстановлення цілодобової системи відеоспостереження у випадках, передбачених цим Законом;

13) наявність інформації, що заявник на дату подання заяви на отримання ліцензії не пройшов електронну ідентифікацію онлайн в електронному кабінеті з дотриманням вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" або не здійснює листування з контролюючим органом через електронний кабінет або контролюючим органом прийнято заяву про відмову отримувати документи через електронний кабінет.

02.01.2026 Товариство звернулось до Головного управління ДПС у Волинській області із заявою щодо отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за місцем розташування власного об`єкту господарювання, модульної АЗС: Волинська область, Луцький район, місто Олика, вулиця Шевченка, будинок, 33

До заяви було додано в копіях:

- паспорт САКА (паспорта Станції автозаправочної контейнерної автоматичної) № 0001 від 01.01.2025;

- паспорт на рівнемір магнітострикційний «Navitrack ML S-01 Ex» № 000013852 від 20.05.2025;

-паспорт на резервуар сталевий горизонтальний РГН-2-1-15 ТУУ 25.2 35081104-001:2015 № 1694 від 01.07.2025;

- паспорт Ш.10.00.00 ФО, Колонка паливнороздавальна Шельф, 100-50 2-1-2 № 17373;

- паспорт АПКИ.466137.220-21 ПС СЕККА для АЗС «T&TPOS.21» № ТА35000204 від 01.01.2025;

- договір оренди приміщення та земельної ділянки № 1 від 06.08.2025;- копію акту вводу в експлуатацію основних засобів № ФНГ00000001 від 27.08.2025;

- договір підряду № 28/07/25 від 28.07.2025;- копію акту прийому-передачі виконаних робіт № 89 від 27.08.2025;

- дозвіл на експлуатацію обладнання № ДЗ-4221/ЗХ/1-25 від 28.10.2025;

- дозвіл на експлуатацію обладнання № ДЗ-4564/ЗХ/1-25 від 20.11.2025;

- дозвіл на роботи у вибухонебезпечних та/або пожежонебезпечних зонах № ДЗ-4225/ЗХ/1-25 від 25.10.2025;

- реєстраційне посвідчення № 59922 від 25.11.2025;- копію платіжного доручення № 15 від 08.12.2025.

Відповідач зареєстрував заяву в Єдиному реєстрі ліцензіатів 05.01.2026 за № 116/АП/09.

Рішенням від 09.01.2026 № 77/03-20-09-03-01 від 09.01.2026 Податковий орган відмовив Товариству у наданні ліцензії на підставі пункту 5 частини першої статті 45 Закону України № 3817 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», у зв`язку з неподанням необхідного пакету документів, зокрема:

- не подання документів, що підтверджує право власності або право користування земельної ділянкою на якій розташовано об`єкт роздрібної торгівлі пальним, (витяг з реєстру речових прав на земельну ділянку, договір оренди земельної ділянки від 13.10.2021, укладений між Олицькою селищною радою (власником) та гр. ОСОБА_1 (орендарем), рішення Олицької селищної ради про надання дозволу на суборенду відповідної земельної ділянки ТОВ «ФРЕНД НАФТА ГРУП СЧ»);

- відсутній сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна, що підтверджує прийняття закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна в експлуатацію, щодо всіх об`єктів нерухомого майна, розташованих у місці роздрібної торгівлі пальним, оскільки матеріали містять відомості про введення в експлуатацію відповідного об`єкта у 2025 році (після 30.04.2011);

- відсутні документи, які підтверджують право власності на приміщення (предмет оренди).

Відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону № 3817 у рішенні про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності обов`язково зазначаються такі відомості: реквізити (номер і дата) рішення (дата у форматі РРММДД); найменування та код органу ліцензування, що прийняв рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності; реквізити (номер і дата) заяви про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності (дата у форматі РРММДД); 4) про заявника: для юридичних осіб - найменування, місцезнаходження, код згідно з ЄДРПОУ; вид ліцензії, у наданні якої відмовлено; підстава/підстави та опис підстав (обґрунтування) для прийняття рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності із зазначенням пункту частини першої цієї статті; строк набрання рішенням про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності чинності; строки і порядок оскарження прийнятого рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності (у тому числі найменування та місцезнаходження податкового органу, який є суб`єктом розгляду скарги, та вид суду, до якого особа може подати позов); кваліфікована електронна печатка податкового органу.

З оскарженого рішення про відмову у наданні ліцензії від 09.01.2026 № 77/03-20-09-03- 1 вбачається, що обґрунтуванням та підставою для прийняття такого рішення вказано пункт 5 частини 1 статті 45 Закону № 3817 ( неподання або подання не в повному обсязі разом із заявою про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності копій документів, визначених цим Законом).

В той же час, як вже зазначалося судом, відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону № 3817 передбачено, що у рішенні про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності обов`язково зазначаються такі відомості як підстава/підстави та опис підстав (обґрунтування) для прийняття рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності із зазначенням пункту частини першої цієї статті.

Суд, зазначає, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі № 826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб`єкт владних повноважень, у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Крім того, суд також вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Отже, критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11 вересня 2023 року у справа № 420/14943/21.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищенаведене, на переконання суду, зазначення в оскарженому рішення тільки посилання на пункт 5 ч. 1 ст. 45 Закону № 3817, не може вважатися належним описом підстав (обґрунтування) для прийняття рішення про відмову у наданні ліцензії, відтак оскаржене рішення не можна вважати таким, що відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України, зокрема щодо обґрунтованості.

Матеріалами справи підтверджено, що у складі документів, які додані позивачем до заяви, щодо отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за місцем розташування власного об`єкту господарювання, модульної АЗС: копія договору оренди приміщення та земельної ділянки № 1 від 06.08.2025 пунктом 2 акту передачі-приймання приміщення та земельної ділянки від 06.08.2025 визначено, що одночасно з правом оренди приміщення № 4, загальною площею 8,4 кв.м., орендарю надається право користування земельною ділянкою площею 208,1 кв.м., конфігурація та межі якої позначені в додатку № 1 до даного договору, кадастровий номер ділянки 0721855400:01:001:0044. що свідчить, що станом на 06.08.2025 року, позивачем документально було оформлено передачу у оренду нежитлові приміщення загальною площею 8,4 кв.м.

В той же час, судом встановлено, що відповідно до паспорту станції автозапровочної контейнерної автоматичної (САКА) з обліковими номерами № 0001, відповідно до пункту 1.2. якого автозаправна контейнерна станція типу САКА виконана як єдиний виріб, що складається з декількох внутрішніх блоків (контейнерів) для зберігання дизельного палива та бензину.

Згідно розділу 3 паспорту, САКА є модульною автозаправною станцією, повністю укомплектований заводський виріб, відповідає вимогам технічної документації, допускається до монтажу та експлуатації. Згідно пунктів 4.4.1. – 4.4.3. паспорту САКА, підготовка монтажу, демонтажу, налаштування і експлуатація САКА має відповідати вимогам даних технічних умов, керівництва по експлуатації, а також супровідній документації комплектуючих виробів і забезпечується замовником устаткування. Особливості монтажу і налаштування САКА:

- САКА є повністю готовим заводським виробом та встановлюється на тверде покриття (асфальтоване або бетонне покриття, гранітна/бетонна бруківка);

- встановлення САКА не передбачає виконання будівельних робіт та прийняття їх в експлуатацію;

- монтаж САКА не потребує будівництва фундаменту, приміщень чи інших об`єктів нерухомості; - монтаж та налаштування САКА здійснюється у відповідності до інструкцій розроблених заводом виробником.

Отже, паспортом САКА підтверджується, що АЗС, на яку позивач подав заяву про отримання ліцензії є модульного (контейнерного) типу, виконана як цілісний заводський виріб, та для її установлення не передбачено виконання будь яких будівельних робіт.

Згідно паспорту, монтаж АЗС не потребує фундаменту, приміщень чи інших об`єктів нерухомого майна, що виключає потребу у виконанні будівельних робіт та не передбачає прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва відповідно до норм містобудівного законодавства.

Отже паспортами САКА підтверджується, що АЗС, на які позивач подав заяви про отримання ліцензій є модульного (контейнерного) типу, виконані як цілісні заводські вироби, та для їх установлення не передбачено виконання будь-яких будівельних робіт.

Згідно паспортів, монтаж АЗС не потребує фундаменту, приміщень чи інших об`єктів нерухомого майна, що виключає потребу у виконанні будівельних робіт та не передбачає прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва відповідно до норм містобудівного законодавства.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 23.08.2023 у справі № 640/27953/21 зазначив, що установлення на бетонний майданчик АЗС, які виконані як цілісний заводський виріб і для їх установлення не передбачено будь-яких будівельних робіт, зокрема, улаштування фундаменту, не є будівництвом, а тому при розміщені такої АЗС не виникає обов`язку щодо прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва.

В постанові від 08.06.2022 у справі № 340/3135/20 Верховний Суд дійшов висновку, що правомірною є відмова у видачі ліцензії суб`єкту господарювання на роздрібну торгівлю пальним у разі неподання таким суб`єктом акта вводу в експлуатацію об`єкта, акта готовності об`єкта до експлуатації або сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, а саме - стаціонарного заправного комплексу.

Водночас, установлення на бетонний майданчик автозаправної станції, яка виконана як цілісний заводський виріб і для її установлення не передбачено будь-яких будівельних робіт, зокрема, улаштування фундаменту, не є будівництвом, а тому при розміщенні такої автозаправної станції не виникає обов`язку щодо прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва.

Вказаний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 640/19955/19.

Підсумовуючи наведені висновки, Верховний Суд у постанові від 09 08.2022 у справі № 580/2513/21 зазначив, що для отримання ліцензії на роздрібну торгівлю пальним суб`єкт господарювання зобов`язаний подати до ліцензійного органу акт вводу в експлуатацію об`єкта, акт готовності об`єкта до експлуатації або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта щодо виконаної цілісним заводським виробом стаціонарної автозаправної станції, проте такий обов`язок не виникає, якщо автозаправну станцію розміщено на бетонному майданчику як цілісний заводський виріб і для його установлення не передбачено будь-яких будівельних робіт, зокрема, улаштування фундаменту.

В подальшому Верховний Суд підтвердив такий правовий висновок у постанові від 28.01.2025 у справі № 140/1784/22 та у постанові від 16.10.2025 у справі № 600/1745/24-а.

Відповідно до ДБН Б.2.2.-12:2019 «Планування і забудова територій», модульна автозаправна станція автозаправна станція з наземним розташуванням резервуарів для зберігання палива, технологічне обладнання якої призначене для заправлення автотранспорту тільки рідким моторним паливом (бензином, дизельним паливом); характеризується розосередженим розташуванням ПРК та резервуара зберігання палива.

При цьому, у даному ж ДБН наявна таблиця 10.9 під назвою «Класифікація АЗС за їх категорією», де чітко визначено 4 типи АЗС за їх технологічним рішенням, а саме залежно від розміщення резервуара відносно ПРК, визначення яких наведено в розділі 3 «Терміни і визначення»:

- традиційна АЗС - АЗС з підземним розташуванням резервуарів зберігання палива, технологічне обладнання якої призначене для заправлення автотранспорту тільки рідким моторним паливом (бензином, дизельним паливом); характеризується розосередженим розташуванням резервуарів і паливно-роздавальних колонок (ПРК) (п. 3.65);

- блочна АЗС - АЗС з підземним розташуванням резервуарів зберігання палива, технологічне обладнання якої призначене для заправлення автотранспорту тільки рідким моторним паливом (бензином, дизельним паливом); характеризується розміщенням ПРК над резервуаром та виконана як цілісний заводський виріб (п. 3.9);

- модульна АЗС - АЗС з наземним розташуванням резервуарів для зберігання палива, технологічне обладнання якої призначене для заправлення автотранспорту тільки рідким моторним паливом (бензином, дизельним паливом); характеризується розосередженим розташуванням ПРК та резервуара зберігання палива (п. 3.40);

- контейнерна АЗС - установка для відпуску нафтопродуктів, яка складається з резервуара і ПРК, зблокованих в єдиному контейнері (п. 3.34).

Також цей розділ закріплює визначення і інших термінів, які пов`язані з обігом пального: багатопаливна АЗС, технологічне обладнання якої призначено для заправлення автотранспорту моторним паливом двох або трьох видів, серед яких дозволяється рідке моторне паливо (бензин/дизельне паливо) (п. 3.6); паливозаправний пункт - АЗС, яка розташована на території підприємства і призначена для заправлення автотранспорту, який належить підприємству (п. 3.42): пересувна АЗС - комплексна установка технологічного обладнання, змонтованого на автомобільному шасі або причепі, для транспортування та відпуску нафтопродуктів (п. 3.44).

Також, у складі документів для отримання ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним позивачем було подано дозвіл Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці № ДЗ-4564/ЗХ/1-25 від 20.11.2025, яким Товариству дозволено експлуатувати обладнання призначене для використання в потенційно вибухонебезпечних середовищах, яке зазначене у додатку 1 Технічного регламенту обладнання та захисних систем, призначених для використання в потенційно вибухонебезпечних середовищах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 № 1055.

Вказаним дозволом надано ТОВ «Френд Нафта Груп СЧ» експлуатувати:

- станцію автозаправну контейнерну автоматичну САКА, облік № 0001, 2025 р.в., Україна;

- рівнеміри магнітострикційні типу NAVITRACK MLS-01 Ex – 2 од., зав. №№ 00001382, 00001383, 2025 р.в., Україна. Місце експлуатації: Волинська область, Луцький район, місто Олика, вулиця Шевченка, 33.

Також, 28.10.2025 Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці Товариству видано дозвіл № ДЗ-4225/ЗХ/1-25 на виконання робіт у вибухонебезпечних та/або пожежонебезпечних зонах за адресою: Волинська область, Луцький район, м. Олика, вул. Шевченка, 33.

Тобто, Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці фактично дозволило Товариству експлуатувати станцію автозаправну контейнерну автоматичну типу САКА.

З огляду на викладене суд зазначає, що оскільки при влаштуванні модульної автозаправної станції позивач не здійснював будь-яких будівельних робіт, а обладнання розташовано на бетонних майданчикам без улаштування фундаментів, то розміщення таких автозаправних станцій не потребує документів, що дають право на її будівництво, та, відповідно, вона не підлягає прийняттю в експлуатацію в розумінні Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відтак, з урахуванням особливостей спірних правовідносин, висновок ГУ ДПС у Волинській області про відмову у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним з підстав відсутності акту вводу в експлуатацію, або акту готовності об`єкта до експлуатації чи сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або документів про право власності є безпідставним та суперечить вимогам закону. Більше того, закон визначає, що вимагати представлення інших документів, крім зазначених у цьому Законі, забороняється.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 09.01.2026 № 77/03-20-09-03-1 про відмову у наданні ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним товариству з обмеженою відповідальністю «Френд Нафта Груп СЧ» та його скасування.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача видати ТзОВ «Френд Нафта Груп СЧ» ліцензії на право роздрібної торгівлі, суд приймає до уваги наступне.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод задекларовано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд зазначає, що способи захисту права визначені як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Суд також звертає увагу, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засада ефективності захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві знайшла своє безпосереднє закріплення у положеннях КАС України.

Зокрема, вимога ефективності міститься у таких нормах КАС України: частинах першій та другій статті 2 (завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень; у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, розсудливо); частині другій статті 5 (захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень); абзаці 2 частини другої статті 9 (суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень); частині четвертій статті 242 (судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень); частині четвертій статті 245 (у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд).

Отже, аналіз положень КАС України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні «Пантелеєнко проти України» (заява № 11901/02, п. 77) з посиланням на статтю 13 Конвенції зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі «Salah v. The Netherlands» (заява № 196/02, п. 50), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб не відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

У постановах від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 Верховний Суд вказав, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.

Подібний підхід викладений Верховним Судом також і у постановах від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19, де Суд вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді (Recommendation № R(80)2 of the Committee of Ministers concerning the exercise of discretionary powers by administrative authorities), під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark» (заява № 49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Суд також вказує, що поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» 17 лютого 2022 року № 2073-IX (далі - Закон №2073-IX), згідно з яким дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону № 2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:

дискреційне повноваження передбачено законом;

дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбаченіКонституцією України та законом;

правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;

вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

З огляду на вищезазначене, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.

Характерними ознаками адміністративного розсуду (дискреції) є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб`єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб`єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 26 травня 2021 року у справі № 824/266/20-а, від 8 липня 2021 року у справі №160/1598/20, від 28 липня 2021 року у справі № 280/160/20, від 21 квітня 2021 року у справі №480/2675/20, від 20 травня 2022 року у справі № 340/370/21, від 26 жовтня 2022 року у справі №640/30483/21, від 21 березня 2023 року у справі № 640/17821/21, від 1 травня 2023 року у справі №540/913/21, від 1 травня 2023 року у справі № 540/913/21 та від 16 травня 2023 року у справі №380/3195/22.

В даному випадку у оскаржуваному рішенні зазначено підставу для відмови у видачі позивачу ліцензії, яке судом визнано протиправним, а вказані підстави визнано необґрунтованими.

Частиною 4ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 826/17220/17.

Відповідно до ч. 6 ст. 41 Закону № 3817-ІХ ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пальним надаються та їхня дія припиняється органами ліцензування - територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2015 №609 «Про затвердження переліку органів ліцензування та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» визначено органи ліцензування: - щодо діяльності з виробництва пального ДПС; - щодо оптової та роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального - територіальні органи ДПС.

Таким чином, в спірному випадку, органом, уповноваженим на видачу ліцензії дляроздрібної торгівлі пальним є Головне управління ДПС у Рівненської області.

Враховуючи вищезазначені положення Закону № 3817-ІХ зі змісту якого не вбачається наявності декількох варіантів поведінки відповідача під час видачі витягів з ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, суд доходить висновку, що правомірним для відповідача, за встановлених судом попередніх обставин справи, є лише один варіант поведінки і відповідач не наділений повноваженнями діяти не за законом, а на власний розсуд.

Таким чином, задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача видати позивачу ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за місцями роздрібної торгівлі пальним є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, і вказане рішення не можливо визнати втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки ним такі повноваження були самостійно реалізовані шляхом прийняття рішення суб`єкта владних повноважень про відмову у видачі такої ліцензії, яке було предметом судового розгляду у межах цієї справи.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 02.04.2024, яка прийнята за результатами розгляду справи №440/2357/24 та у постанові від 29.04.2025, яка прийнята за результатами розгляду справи №380/16902/24, та позицією Восьмого апеляційного адміністративного суду в постанові від 11.12.2025 в справі №380/6908/25.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 09.01.2026 № 77/03-20-09-03-1 про відмову у наданні ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним товариству з обмеженою відповідальністю «Френд Нафта Груп СЧ», його скасування та зобов`язання видати вказану ліцензію.

Відповідно до положень частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, системно проаналізувавши приписи чинного законодавства України, оцінивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень вказаного Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача сплачена сума судового збору у розмірі 2 662, 40 грн, сплачений квитанцією від 02.02.2026.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 09.01.2026 № 77/03-20-09-03-1 про відмову у наданні ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним товариству з обмеженою відповідальністю «Френд Нафта Груп СЧ» за адресою роздрібної торгівлі пальним: Волинська область, Луцький район, місто Олика, вулиця Шевченка, 33.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Волинській області видати товариству з обмеженою відповідальністю «Френд Нафта Груп СЧ» ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним, за адресою роздрібної торгівлі пальним: Волинська область, Луцький район, місто Олика, вулиця Шевченка, 33.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Френд Нафта Груп СЧ» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області витрати по сплаті судового збору в сумі 2 662, 40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривень 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя С.Ф. Костюкевич