Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №752/24978/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/24978/25

Провадження №: 2/752/1606/26

РІШЕННЯ

Іменем України

17.03.2026 м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Кирильчук І.А.

при секретарі судового засідання - Сінчук І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у залі судового засідання в приміщенні Голосіївського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») звернулося до Голосіївського районного суду міста Києва із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначає, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 03 лютого 2025 року укладено кредитний договір №03.02.2025-100000641, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 12 000 грн строком на 98 днів.

Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надав відповідачу кредит, однак відповідач своїх зобов`язань за укладеним договором не виконав, кредит не повернув. У добровільному порядку відповідачем заборгованість за кредитним договором не погашено.

За таких підстав, позивач просить стягнути з відповідача 31 560,00 грн. заборгованості за кредитним договором №03.02.2025-100000641 від 03 лютого 2025 року, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 12 000,00 грн., по процентам в розмірі 11 760,00 грн., по комісії у розмірі 1 800,00 грн, по неустойці у розмірі 6 000,00 грн, а також 2 422,40 грн судового збору. У позовній заяві позивач також просить розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін та не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

У порядку автоматизованого розподілу справ між суддями 13 жовтня 2025 року матеріали справи передано на розгляд судді Кирильчук І.А.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вказаній справі з призначенням розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, учасникам процесу роз`яснено право подати заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань відповідно до положень чинного ЦПК України.

Копія позову з додатками була направлена відповідачу позивачем при зверненні до суду в системі «Електронний суд» у порядку виконання вимог абзацу 2 частини першої статті 177 ЦПК України.

Відповідач по справі повідомлявся судом про розгляд справи у встановленому законом порядку, шляхом направлення поштової кореспонденції на адресу зареєстрованого місця проживання, однак поштове відправлення повернулося з відміткою «Повернення. Адресат відсутній за вказаною адресою».

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Згідно постанов Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18, від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19, від 30 листопада 2022 року у справі № 725/486/22, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Клопотань про розгляд справи з повідомленням сторін та відзиву на позовну заяву до суду не надходило.

Відповідно до положень частини восьмої статті 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в порядку спрощеного позовного провадження на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом установлено, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 03 лютого 2025 року укладено кредитний договір №03.02.2025-100000641 (далі - Договір), який складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), паспорта споживчого кредиту та заяви у електронній формі, що вчинено в електронній формі та підписано відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором Е816.

Відповідно до умов пункту 3.1 Договору кредитор зобов`язався надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти, комісію.

Пунктом 3.2 Договору встановлено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Позичальник зобов`язується не використовувати кредит для участі в азартних іграх та не перераховувати кредит на рахунок організаторів азартних ігор.

Пунктом 3.3. Договору визначено умови надання кредиту, за якими тип кредиту: кредитна лінія. Також визначено, що дата видачі кредиту, сума кредиту, строк на який він надається, проценти за користування, графік платежів та дата повернення встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною кредитного договору.

Заявкою від 03 лютого 2025 року (далі - Заявка) визначено: дату видачі кредиту: 03 лютого 2025 року, сума кредиту: 12 000 грн. Строк, на який надається кредит: 98 днів з дати його надання. Дата повернення кредиту - 11 травня 2025 року.

Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку (пункт 6 Заявки).

Пунктами 7 Заявки визначено комісію пов`язану з наданням кредиту - 15% від суми кредиту та дорівнює 1 800,00 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується у день видачі кредиту.

Відповідно до пункту 15 вказаної заявки неустойка становить 120,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

При підписані кредитного договору відповідача ОСОБА_3 ідентифіковано та верифіковано через систему BankID НБУ.

Відповідно до пункту 4.1 кредитного Договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача № НОМЕР_1 .

Згідно з вимогами пункту 4.3 Договору днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку кредитодавця, а днем погашення кредиту/сплати платежу - день надходження коштів у касу кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитодавця.

Пункт 4.4. договору визначає що проценти нараховуються з дня надання позичальнику кредиту, включно до дати його фактичного повернення. Проценти нараховуються та обліковуються кредитодавцем щоденно.

Відповідно до умов пункту 6.1 Договору позичальник зобов`язався використати кредит на зазначені в договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата процентів комісії не пізніше термінів вказаних у графіку платежів б) неустойка, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов`язань за цим договором- негайно, з моменту пред`явлення кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.

Згідно з пунктом 10.1 Договору він набирає чинності з дати отримання кредитодавцем у інформаційній системі кредитодавця від позичальника відповіді про прийняття пропозиції (акцепт), підписаної одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником від кредитодавця на номер телефону позичальника, вказаний при реєстрації у інформаційній системі кредитодавця. Договір діє протягом одного року.

До укладення договору про споживчий кредит відповідач ОСОБА_1 ознайомлена та підписала електронним підписом з одноразовим ідентифікатором Е816 заявку кредитного договору, в якій вказані основні умови договору.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

За змістом частин першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із дослідженого судом договору від 03 лютого 2025 року №03.02.2025-100000641 встановлено, що його укладено в електронній формі.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразового ідентифікатору є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Положеннями частин першої та другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

За змістом частини першої статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як встановлено судом, договір від 03 лютого 2025 року №03.02.2025-100000641 укладений в електронній формі, що відповідає приписам статті 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатору, та за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З наданих матеріалів вбачається, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір від 03 лютого 2025 року №03.02.2025-100000641 відповідає вимогам Закону та є обов`язковим до виконання.

Кредитний договір від 03 лютого 2025 року №03.02.2025-100000641 містить персональні дані клієнта, зокрема, зазначення номеру банківського рахунку/картки, паспортних даних відповідача, адреси проживання/реєстрації та контактної інформації.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (стаття 510 ЦК України).

Відповідно до статтей 525,526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

ТОВ «Споживчий центр» свої обов`язки за договором від 03 лютого 2025 року №03.02.2025-100000641 виконав у повному обсязі, перерахувавши на рахунок відповідача кошти, відповідно до довідки №57-2609 від 26 вересня 2025 року, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення», проте відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів за договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Відповідно до розрахунку позивача заборгованість за договором станом на 03 жовтня 2025 року становить 31 560,00 грн, що складається з заборгованості за тілом кредиту - 12 000,00 грн, проценти - 11 760,00 грн, комісія - 1 800,00 грн, неустойка - 6 000,00 грн.

Контррозрахунку заборгованості за тілом кредиту, відповідач суду не надала. Також відповідачем не надано доказів щодо належного виконання нею умов кредитного договору, відповідним правом остання не скористалась.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідачем не виконано зобов`язань, визначених Договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих процентів за його користування.

Відповідно до частини другої статті 1048 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то, в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статей 1049,1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором.

З умов кредитного договору встановлено, що сума кредиту складає 12 000,00 грн, строк кредитування - 98 днів, фіксована процентна ставка - 1 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Отже, розрахунок відсотків за користування кредитом здійснено позивачем відповідно до погоджених сторонами умов кредитування.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення, а саме: стягнення тіла кредиту та процентів.

Щодо вимоги ТОВ «Споживчий центр» про стягнення з відповідача комісії у розмірі 1 800,00 грн, суд зазначає наступне.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).

Положеннями кредитного договору № 03.02.2025-100000641 від 03 лютого 2025 передбачено, що банк надавав позичальнику кредит на поточні потреби.

Таким чином, з урахуванням пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», зазначений кредитний договір відноситься до споживчого кредиту.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак вказаний Закон розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

На виконання вимог пункту 4 частини першої та другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанова Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частиною першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини першою та другою статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Оскільки договір кредиту не містить переліку додаткових та супутніх послуг ТОВ за які встановлюється плата у вигляді комісії, встановлена у пункті 8 кредитного договору умова про сплату комісії є нікчемною.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24 лютого 2022 року до теперішнього часу.

Суд не може погодитися з аргументами позивача про те, що норми ЦК України в питанні нарахування пені є загальними та поступаються в пріоритеті застосування нормам спеціального законодавства Закону України «Про споживче кредитування», оскільки за змістом частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.

Так основним регулятором договірних відносин є ЦК України, а не окремі закони, що вбачається з аналізу висновків постанови Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/2159/15-ц.

Водночас, як зазначає позивач у даній справі, пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

З системного аналізу як приписів пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», про які вказує позивач, так і пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, вбачається, що відповідні положення Закону України «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв`язку з іншими обставинами, а саме прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг".

З огляду на зазначене підстави для задоволення позовних вимог про стягнення комісії у розмірі 1 800,00 грн та неустойки у розмірі 6 000,00 грн відсутні.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про те, що з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню заборгованість за Договором № 03.02.2025-100000641 від 03 лютого 2025 року в розмірі 23 760,00 грн., з яких 12 000,00 грн.- заборгованість за тілом кредиту, 11 760,00 грн. - заборгованість за процентами.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до платіжної інструкції від 30 вересня 2025 року № СЦ00042308 позивачем сплачено судовий збір у сумі 2 422,40 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог (75,59%) з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 831,09 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 512, 514, 526, 549, 610, 611, 615, 629, 1054, 1081, 1082 ЦК України, статтями 12, 13, 49, 81, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором від 03 лютого 2025 року №03.02.2025-100000641 в розмірі 23 760 (двадцять три тисячі сімсот шістдесят) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 1 831 грн (одна тисяча вісімсот тридцять одна) грн 09 коп.

У задоволені іншої частини позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833.

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повне рішення суду виготовлено 17 березня 2026 року.

Суддя І.А. Кирильчук