Вирок від 16 березня 2026 р. у справі №527/3335/24 — Глобинський районний суд Полтавської області

Справа № 527/3335/24

провадження № 1-кп/527/33/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року м. Глобине

Глобинський районний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді – ОСОБА_1 ,

за участю секретарів судового засідання – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

прокурора – ОСОБА_4 ,

обвинуваченого – ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції захисника обвинуваченого – ОСОБА_6 ,

потерпілого – ОСОБА_7 ,

в режимі відеоконференції представника потерпілого – ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Глобине кримінальне провадження № 12024175510000128 від 22.04.2024 року за обвинуваченням -

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Глобине, Кременчуцького району, Полтавської області, українець, громадянин України, працюючий водієм ФОП « ОСОБА_9 », освіта середня-технічна, одружений, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не маючий, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий, -

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

21.04.2024 року, близько 18 год. 00 хв., ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийшов разом із ОСОБА_10 та ОСОБА_11 до території домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , де перебував ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В цей час у ОСОБА_5 , на ґрунті неприязних відносин із ОСОБА_7 , виник умисел на спричинення тілесних ушкоджень останньому.

Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_5 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, спрямованого на спричинення тілесних ушкоджень, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, під час, коли ОСОБА_10 та ОСОБА_11 тримали за руки потерпілого ОСОБА_7 , ОСОБА_5 правою рукою стиснутою в кулак, наніс один удар в ліву ділянку нижньої щелепи ОСОБА_7 , в наслідок чого він впав на землю.

Після чого, ОСОБА_5 , лівою рукою стиснутою в кулак, наніс один удар в ліву ділянку щелепи, спричинивши ОСОБА_7 тілесні ушкодження. Далі, ОСОБА_5 , наніс удар правою рукою стиснутою в кулак в ліву частину обличчя, поруч з лівим оком, після чого ОСОБА_5 , наніс удар правою ногою в ліву частину обличчя, по щелепі, спричинивши ОСОБА_7 середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Згідно висновку судово-медичної експертизи №120 від 07.05.2024 року, у потерпілого ОСОБА_7 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-лицевої травми у формі множинних уламкових переломів кісток лицевого черепа зліва зі зміщенням кісткових фрагментів: нижньої, медіальної, та латеральної стінок максилярного синуса, тіла та скроневого відростку виличної кістки, нижньої та латеральної стінки орбіти, вінцевого відростку нижньої щелипи; гемосинуса. (Згідно висновку мультизрізової компютерної томографії головного мозку та щелепи від 22.04.2024). Струс головного мозку від 21.04.2024 з цефалгічним синдромом, лікворно-венозною дистензією. Параорбітальна гематома зліва. Субкон`юктивальна кровотеча у лівому оці, які утворились від не менш, як двох-кратної ударної дії тупого твердого предмету, який могли бути як рука (руки) зігнуті в кулак, ноги у взутті так і будь яким інший предмет з подібними характеристиками, викликали тривалий розлад здоров`я і за цією ознакою відповідно до п.п. 2.2.1.В) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17 січня 1995 року відноситься до ушкоджень середнього ступеня тяжкості.

Таким чином, ОСОБА_5 обвинувачується у завданні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я потерпілого ОСОБА_7 , тобто у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Допитаний в ході судового розгляду справи обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України визнав повністю і вказав, що шкодує про скоєне та прохав вибачення у потерпілого. Позовну заяву потерпілого ОСОБА_7 визнав частково, а саме в частині стягнення матеріальної шкоди на суму 56983,30 грн погодився, а в частині відшкодуванню моральної шкоди вважає дану суму завищеною і такою, що підлягає частковому задоволенню, а саме у такому ж розмірі як і матеріальна шкода - 56983,30 грн. Також зазначив, що він офіційно працевлаштувався.

Потерпілий ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснив, що обвинувачений наніс йому тілесні ушкодження та від отриманих травм він змушений був тривалий час лікуватися у зв`язку з чим витратив значні кошти. Підтримав надану позовну заяву та прохав її задовольнити. Також зазначив, що обвинувачений просив у нього вибачення та він його пробачив.

Винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України повністю знайшла своє підтвердження в судовому засіданні і підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, досліджених безпосередньо в судовому засіданні, а саме:

- Витягом з ЄРДР, згідно якого вказано про надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення (т.1 а.с.79-80, 135);

- Протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 21.04.2023 року (т.1 а.с.82);

- Даними протоколів тимчасового доступу до речей і документів від 17.06.2024 року, від 09.07.2024 року, від 09.07.2024 року; (т.1 а.с.110-111, 118-119; 124-125);

- Даними протоколу проведення слідчого експерименту від 09.10.2024 року з фото-таблицею та відеозаписом, за участю потерпілого ОСОБА_7 (т.1 а.с.137-146);

- Даними протоколів проведення слідчого експерименту від 18.10.2024 року, від 18.10.2024 року, від 08.10.2024 року з фото-таблицями та відеозаписами, за участю свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 (т.1 а.с.149-157, 160-168, 171-179);

- Висновками експерта судово-медичної експертизи №219 від 09.10.2024 року, №226 від 22.10.2024 року, №227 від 22.10.2024 року, №218 від 09.10.2024 року, згідно яких покази потерпілого ОСОБА_7 , свідка ОСОБА_12 , свідка ОСОБА_13 , свідка ОСОБА_14 дані ними під час проведення слідчих експериментів відповідають об`єктивним судово-медичним даним, встановлених під час експертизи потерпілого ОСОБА_7 (т.1 а.с.148, 159, 170, 181);

- Висновками експерта судової-медичної експертизи №120 від 14.08.2024 року, згідно якого проведенням судово-медичної експертизи ОСОБА_7 , медичної документації, встановлені тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-лицевої травми у формі множинних уламкових переломів кісток лицевого черепа зліва зі зміщенням кісткових фрагментів: нижньої, медіальної, та латеральної стінок максилярного синуса, тіла та скроневого відростку виличної кістки, нижньої та латеральної стінки орбіти, вінцевого відростку нижньої щелипи; гемосинуса. (Згідно висновку мультизрізової компютерної томографії головного мозку та щелепи від 22.04.2024). Струс головного мозку від 21.04.2024 з цефалгічним синдромом, лікворно-венозною дистензією. Параорбітальна гематома зліва. Субкон`юктивальна кровотеча у лівому оці, які утворились від не менш, як двох-кратної ударної дії тупого твердого предмету, який могли бути як рука (руки) зігнуті в кулак, ноги у взутті так і будь яким інший предмет з подібними характеристиками, викликали тривалий розлад здоров`я і за цією ознакою відповідно до п.п. 2.2.1.В) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17 січня 1995 року відноситься до ушкоджень середнього ступеня тяжкості (т.1 а.с.96-101).

У судовому засіданні також було допитано експерта ОСОБА_15 , який надав пояснення з приводу проведеної ним експертизи №120 від 14.08.2024 року, та пояснив, що згідно висновку травми у потерпілого відносяться до середнього ступеню тяжкості.

Оцінюючі перераховані вище безпосередньо досліджені судом докази на предмет їх належності, достовірності та допустимості, суд виходить з наступних положень чинного законодавства, а також міжнародних норм.

Статтею 7 КПК України закріплені загальні засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Відповідно до вимог ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ч.ч.1, 5 ст.9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.337 ч.1 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Стаття 374 ч.3 п.2 КПК України вказує, що у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою має міститись, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Відповідно до ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого, вислухавши думку прокурора, потерпілого, захисника, представника потерпілого, дослідивши матеріали кримінального провадження та матеріалів, що стосуються цивільного позову заявленого потерпілим, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

Дії ОСОБА_5 , що виразилися в спричиненні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я потерпілого, вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 122 КК України.

П. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 р. зі змінами від 06.11.2009 р. звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Суд, призначаючи обвинуваченому покарання, також враховує вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України, відноситься до категорії нетяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання компрометуючих матеріалів не надано.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.

З урахуванням викладених вище обставин у кримінальному провадженні, характеру вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, особи обвинуваченого, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого та відсутність обтяжуючих обставин, поведінку обвинуваченого після вчинення інкримінованого йому злочину, який усвідомлюючи свою провину, зробивши належні висновки, дав критичну оцінку своїм злочинним діям, суд вважає, що відповідно до вимог ст. 50 КК України виправлення та перевиховання обвинуваченого можливо без ізоляції від суспільства, шляхом звільнення від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк, згідно статей 75 КК України, а також вважає необхідним покласти на обвинуваченого обов`язки у відповідності зі ст. 76 КК України. Підстав для застосування ст. 69 КК України, суд не вбачає.

Призначення ОСОБА_5 саме таке покарання, воно буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.

Суд, призначаючи обвинуваченому покарання, також враховує вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер та наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, покарання у виді позбавлення чи обмеження волі є винятковими покараннями, які застосовуються щодо осіб, виправлення яких є неможливим в іншій, передбачений законом спосіб.

По кримінальному провадженню потерпілим ОСОБА_7 заявлений цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_5 , в якому він просив стягнути з останнього на свою користь завдану матеріальну шкоду у сумі 56983,03 грн., моральну шкоду у розмірі 353000,00 грн.

Завдану матеріальну шкоду обґрунтовує тим, що він змушений був перебувати на стаціонарному лікуванні де переніс операції, в зв`язку з чим ним понесено значні затрати на лікування. Моральну шкоду потерпілий мотивує тим, що спричинення йому тілесних ушкоджень потягло за собою психологічний дискомфорт, він та його сім`я знаходиться в стані морального пригнічення. Вказав, що він переніс болісну операцію, до цього часу має незадовільний стан здоров`я, який супроводжується постійним па мороченням в голові, погіршенням зору, відчуттям тривожності. Вказане підтверджується наданими суду копіями чеків у підтвердження понесених витрат на лікування.

Заслухавши сторони кримінального провадження з підстав заявленого цивільного позову потерпілим, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала, якщо не доведе, що шкоду завдано не з її вини.

На підтвердження суми заподіяної матеріальної шкоди подано фіскальні чеки, які визнано та не оспорюється обвинуваченим. Отже, суд вважає доведеною суму заподіяння матеріальної шкоди, що становить 56983,03 грн., а тому вона підлягає стягненню за вироком суду.

Задовольняючи позов по відшкодуванню моральної шкоди частково, суд бере до уваги тяжкість заподіяних наслідків, глибину моральних та психічних страждань потерпілого, перенесення фізичного болю, вимушеність змін у звичному житті останнього, відчуття болю як стверджує останній і на даний час.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в заявах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.95 р., суд визначає розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав потерпілий, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як роз`яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою.

Як роз`яснено в п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами від 25.05.2001 та від 27.02.2009), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ. При вирішені спору про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд зауважує, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, хоча у будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Суд погоджується з тим, що потерпілому дійсно спричинено моральну шкоду в результаті протиправних дій обвинуваченого, потерпілий зазнав больових та душевних страждань, пов`язаних з нанесенням тілесних ушкоджень, що призвело до змін в його житті.

Тому, виходячи з вимог ст.ст. 23, 1167 ЦК України, засад розумності, виваженості, справедливості та співмірності, враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 15.12.2020 по справі № 752/17832/14-ц, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення, а також з урахуванням позиції відповідача, що визнав моральну шкоду частково, характеру немайнових витрат і їх тривалості, суд вважає, що розмір заявленої моральної шкоди необхідно задовольнити частково в розмірі 50 000,00 гривень, зважаючи, що відшкодування шкоди в такому розмірі відповідає суті позовних вимог, конкретних обставин справи та характеру вчиненого злочину обвинуваченим ОСОБА_5 .

Враховуючи те, що під час досудового розслідування запобіжний захід у відношенні обвинуваченого не обирався, клопотань про обрання запобіжного заходу від учасників судового провадження на розгляд суду не надходило, а тому підстав для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили суд не вбачає. Заходи забезпечення кримінального провадження у відношенні обвинуваченого, не застосовувались.

Речові докази та процесуальні витрати по кримінальному провадженню відсутні.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.

Застосувавши ст.ст. 75, 76 КК України ОСОБА_5 від відбування покарання звільнити з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік, під час якого зобов`язати періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід у відношенні ОСОБА_5 , до набрання вироком законної сили – не обирати.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої злочином - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 матеріальну шкоду в сумі 56 983,03 грн та моральну шкоду у сумі 50 000 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Полтавського апеляційного суду через Глобинський районний суд Полтавської області.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Згідно ст. 376 ч. 6 КПК України копія вироку вручається негайно після його проголошення законному представнику, обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1