Вирок від 17 березня 2026 р. у справі №940/1912/25 — Тетіївський районний суд Київської області

18.03.2026 Провадження по справі № 1-кп/940/54/26

Справа № 940/1912/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:

головуючий суддя ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

потерпілої ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тетіїв Київської області кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань №12025111300000192 від 18 серпня 2025, за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Стадниця, Тетіївського району, Київської області, проживаючого без реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , не одруженого (вдівець), з повною середньою освітою, не депутата, не працюючого, військовозобов`язаного, раніше судимого вироком Тетіївського районного суду Київської області від 22 травня 2025 року за ст. 126-1 КК України до двох років пробаційного нагляду,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Судом визнано доведеним, шо ОСОБА_4 маючи не зняту та не погашену у визначеному законом порядку судимість за вироком Тетіївського районного суду Київської області від 22 травня 2025 року, яким його засуджено за ст. 126-1 КК України до двох років пробаційного нагляду, вчинив умисне кримінальне правопорушення за наступних обставин.

Так, в порушення вимог ст. 28 Конституції України, згідно якої кожен має право на повагу до його гідності, а також Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», умисно, в період часу з 16 червня 2025 року по 17 серпня 2025 року, перебуваючи по місцю спільного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , систематично вчиняв по відношенню до своєї матері ОСОБА_5 домашнє насильство, яке виразилось у словесних образах, погрозах, висловлюваннях нецензурною лайкою в її бік, та призвело до негативних психоемоційних змін у вигляді сталої психоемоційної напруги з підвищеною тривожністю, погіршеним настроєм, страхом за здоров`я та безпеку, що призводить до погіршення її соціального функціонування та зниження якості поточного життя.

Зокрема, 16 червня 2025 року, близько 21 години 00 хвилин, в АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, за адресою спільного проживання, вчинив відносно матері ОСОБА_5 домашнє насильство, а саме обзивав, погрожував фізичною розправою, чим вчинив психологічне насильство відносно неї та в подальшому притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

Крім того, 08 липня 2025 року близько 09 години 00 хвилин, ОСОБА_4 за адресою спільного проживання, АДРЕСА_1 , вчинив насильство в сім`ї відносно своєї матері ОСОБА_5 , а саме ображав її нецензурними словами, шарпав за одяг, схопив за шию та штовхнув, чим порушив її спокій та вчинив фізичне та психологічне насильство відносно неї та в подальшому притягнутий до адміністративної відповідальності ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

Також, 17 серпня 2025 року, близько 18 години 20 хвилин, ОСОБА_4 перебуваючи по місцю спільного проживання за адресою АДРЕСА_1 , вчинив сварку з матір`ю ОСОБА_5 , в ході якої виражався в її адресу нецензурною лайкою, порушив її спокій, чим вчинив психологічне насильство відносно неї.

Внаслідок систематичного вчиненого домашнього насильства з боку сина ОСОБА_4 , ОСОБА_6 спричинені психологічні (моральні) страждання, а саме: негативні психоемоційні переживання страху, настороги з тривожним очікуванням, почуття образи та приниженої гідності, обумовлюють пригнічений та нестійкий настрій.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 винуватість в пред`явленому йому обвинуваченні визнав в повному обсязі та підтвердив обставини вчинення кримінального правопорушення, викладені в обвинувальному акті, погодився з правовою кваліфікацією своїх дій за ст. 126-1 КК України та пояснив, що 17 серпня 2025 року він перебуваючи в місці спільного проживання за адресою АДРЕСА_1 , вчинив сварку з матір`ю ОСОБА_5 , в ході якої виражався в її адресу нецензурною лайкою, порушив її спокій, чим вчинив психологічне насильство відносно неї.

Показання ОСОБА_4 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення (проступку), добровільності та істинності його позиції.

Потерпіла ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердила показання обвинуваченого ОСОБА_4 .

Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінального правопорушення за обставин, викладених у обвинувальному акті, беручи до уваги, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності позиції обвинуваченого, роз`яснивши йому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Враховуючи викладене, суд вважає, що своїми діями, які виразились умисному систематичному вчиненні психологічного насильства щодо іншої особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призводить до психологічних страждань, погіршення якості життя потерпілої особи, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ст.126-1 КК України.

Таким чином, дії ОСОБА_4 за ст. 126-1 КК України кваліфіковані вірно.

Відповідно до ст. 65 КК України, пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку має дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також вимоги ч.2 ст.50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами та має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.

Виходячи з приписів ст.12 КК України, вчинене обвинуваченим ОСОБА_4 кримінальне правопорушення, передбачене ст. 126-1КК України, є нетяжким злочином.

Обставиною, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненому кримінальному правопорушенні, є визнання винуватості.

Обставиною, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання обвинуваченого, є вчинення кримінального правопорушення повторно та щодо особи похилого віку.

Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , відповідно до ст. 65 КК України суд враховує: суспільну небезпечність вчиненого ним кримінального правопорушення, ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, який згідно з класифікацією, наведеною у ст.12 КК України, віднесено до категорії нетяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у лікаря нарколога, лікаря психіатра не перебуває, раніше судимий, обставини, що пом`якшують покарання, і вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої ст. 126-1 КК України.

Виходячи із принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації - покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.

Обираючи покарання саме у виді позбавлення волі, суд зазначає, що саме такий вид покарання є доцільним з огляду на обставини встановлені в ході судового розгляду справи та особу обвинуваченого.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», за сукупністю вироків (ст. 71 КК України) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 вироком Тетіївського районного суду Київської області від 22 травня 2025 року засуджений за ст. 126-1 КК України до двох років пробаційного нагляду.

Оскільки, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення до відбуття покарання за вироком Тетіївського районного суду Київської області від 22 травня 2025 року у період дії пробаційного нагляду, суд вважає за необхідне призначити йому остаточне покарання за правилами ст. 71 КК України, зокрема до покарання за новим вироком частково приєднати невідбуте покарання за попереднім вироком.

При застосуванні правил ст. 71 КК України суд враховує, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком.

Крім того, у відповідності до вимог п.п. а-1 п.1 ч. 1 ст. 72 КК України при складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи із такого їх співвідношення: одному дню позбавлення волі відповідає два дні пробаційного нагляду.

Таке покарання, на переконання суду, буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, відповідатиме особі обвинуваченого та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України, мети покарання.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Речові докази в кримінальному провадженні відсутні, заходи забезпечення не застосовувались.

Процесуальні витрати, які підлягають стягненню, відсутні.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 не обирався.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 100, 368, 370, 374, 615 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, та призначити йому покарання за ст. 126-1 КК України у виді 1 (одного) року позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового складання покарань, до покарання, призначеного цим вироком, частково приєднати не відбуту частину покарання за вироком Тетіївського районного суду Київської області від 22 травня 2025 року та з урахуванням вимог п.п. а-1) п.1 ч.1 ст.72 КК України, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді 1 (одного) року 1 (одного) місяця позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту фактичного звернення вироку до виконання.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили не обирати.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, у разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення Київським апеляційним судом.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Не пізніше наступного дня після ухвалення вироку надсилати його копію учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні. Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

За приписами ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд обмежується проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Суддя ОСОБА_7