Рішення від 17 лютого 2026 р. у справі №751/9101/25 — Новозаводський районний суд м. Чернігова

Справа №751/9101/25

Провадження №2/751/532/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 року місто Чернігів

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Деркача О. Г.

секретаря судового засідання Курач В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Чернігові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В :

27.10.2025 року, через систему «Електронний суд», до Новозаводського районного суду міста Чернігова звернувся ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю.

06.11.2025 року, через систему «Електронний суд», до Новозаводського районного суду міста Чернігова представником позивача ОСОБА_1 – адвокатом Новиком М.С. подано уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ спільного майна подружжя, в якій просив в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 34,6 кв.м.; у разі, якщо суд дійде висновку про наявність у ОСОБА_2 права на частку у вказаній квартирі, - визначити розмір грошової компенсації на її користь у сумі 43 379,70 грн (як 1/2 частину від суми погашеного під час шлюбу «тіла» кредиту 2 084,00 USD, за курсом НБУ 41,63 грн/ USD станом на день подання позову), та 107 900,00 грн (як 10,79 % частини квартири, придбаної за 1/2 частини від 27 817,00 грн), без покладення на позивача обов`язку попереднього внесення на депозит суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який 23.09.2008 року рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова 23.09.2008 року справа №2-4889/08 було розірвано. Вказує, у період шлюбу позивачем було придбано квартиру АДРЕСА_1 . Квартира оформлена на ОСОБА_1 . Для придбання квартири позивачем було укладено кредитний договір №014/1024/74/46229 від 18.07.2006 з АППБ «Аваль» (на даний час - АТ «Райффазен Банк Аваль») та отримано кредитні кошти у розмірі 20 000,00 доларів США, строк кредиту з 18.07.2006 року по 17.07.2026 року. В період шлюбу позивачем сплачувалися обов`язкові платежі за кредитним договором на погашення кредиту у зв`язку з придбанням нерухомості. Згідно довідки АТ «Райффазен Банк Аваль» станом на 14.10.2008 року (включно) позивачем особисто на виконання договірних зобов`язань було внесено 2 084,06 доларів США. Вказує, що відповідач не брала участі у виконанні зобов`язань за кредитним договором і не здійснювала жодних платежів у рахунок його погашення, а тому внесені позивачем кошти для погашення іпотеки є особистими коштами позивача, а спірна квартира придбана за рахунок таких коштів, у розумінні ст. 57 СК України, є особистою приватною власністю позивача. Звертає увагу, що решта коштів на погашення кредитної заборгованості були виплачені ОСОБА_1 після розірвання шлюбу. Станом на сьогоднішній день кредит виплачено в повному обсязі, а з квартири зняті всі обтяження у вигляді іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна. Вважає, що враховуючи презумпцію спільності майна/доходів отриманих колишнім подружжям в період перебування їх у шлюбі, відповідач може розраховувати на половину від вартості сплачених грошових коштів в період перебування у шлюбі із позивачем, що становить 1 042,03 доларів США. Відповідно п.2.1 Договору купівлі-продажу квартири, вартість її придбання становить 128 817,00 грн, з яких 101 000,00 грн це були кредитні кошти, а решта 27 817,00 грн кошти внесені позивачем, на які поширюється режим сумісної власності, половина із них 13 908,50 грн. Таким чином, в розрізі вартості квартири придбаної за 128 817,00 грн, сума 13 908,50 грн становить 10,79% (13908,50/128817,00х100), що від ціни позову – 1 000 000,00 грн складає 107 900,00 грн. Отже грошовий розмір частки відповідача може становити 151 279,70 грн (107 900,00+43379,70), яка підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

Посилається, що відповідач ніколи не проживала у спірній квартирі та не була зареєстрована, при розірванні шлюбу питання щодо поділу спільного майна подружжя не піднімалось, мирним шляхом здійснити поділ майна, що перебуває у сумісній власності сторін не є можливим, а тому просить вирішити дане питання в судовому порядку.

Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 05.12.2025 року відкрито провадження у справі, за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове зсідання.

24.12.2025 року ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

28.01.2026 року ухвалою суду судове засідання відкладено, витребувано з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетину кордону України громадянкою України ОСОБА_2 . Вирішено, повідомлення відповідача, здійснити через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. (а.с.40)

05.02.2025 року з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надійшла витребувана судом інформація, відповідно до якої, в період з 24.02.2022 по 05.02.2026 (станом на 07:55) відомості щодо перетину державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянкою України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в базі даних не виявлено.

10.02.2026 року, через систему «Електронний суд», до Новозаводського районного суду міста Чернігова представником позивача ОСОБА_1 – адвокатом Новиком М.С. подано уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ спільного майна подружжя, в якій просить в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 34,6 кв.м.; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за належну їй частку квартири 15,12% в сумі 151 279,70 грн, просить справу розглядати без його участі та участі позивача, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином, в поданій уточненій позовній заяві представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Новик М.С., просить справу розглядати без його участі та участі позивача, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явилася про час, дату та місце слухання справи повідомлена в установленому законом порядку, через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Заяви, клопотання до суду не надходили.

18.02.2026 року постановлена ухвала про заочний розгляд справи, відповідно до положень ч. 4 ст. 223, ст. ст. 280, 281 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно розцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що уточнені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 05.05.2000 року по 23.09.2008 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 23.09.2008 року у справі №2-4889/08 було розірвано. (а.с.12)

Як вбачається із матеріалів справи, в період перебування у шлюбі позивачем, на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 19.07.2006 року, було придбано квартиру АДРЕСА_1 . (а.с.8) Право власності на вказану квартиру зареєстровано за позивачем. (а.с.10,11)

Відповідно до п.2.1 вказаного вище Договору, продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 128 817,00 грн, з яких 27 817,00 грн покупець сплатив до підписання цього договору, а решту суми в розмірі 101 000,00 грн, покупець зобов`язується сплатити продавцю в строк до 20.07.2006 року.

Також, 18.07.2006 року позивачем у АППБ «Аваль» (правонаступник - АТ «Райффайзен Банк Аваль») було оформлено кредитний договір №014/1024/74/46229 у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 20 000,00 доларів США, строком на 240 місяців з 18.07.2006 року по 17.07.2026 року. (а.с.6)

Відповідно до п.п.2.1 Кредитного договору, кредитні кошти призначені для купівлі 2 кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно довідки АТ «Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором №014/1024/74/46229 від 18.07.2006 року, станом на 14.11.2008 року в рахунок погашення кредитних зобов`язань ОСОБА_1 внесено грошові кошти на загальну суму 2 084,06 доларів США. (а.с.7)

Решта кредитних коштів внесені позивачем у період з 14.11.2008 по 26.12.2008. Станом на час звернення до суду з даним позовом, кредитні зобов`язання виконані в повному обсязі, з спірної квартири зняті всі обтяження у вигляді іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна НІД 441098789. (а.с.11)

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу приписів ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України гарантує захист своїх цивільних прав в разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії. яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року встановлено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

За правилами статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, с об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.

Відповідно до ст.ст. 69, 70 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦК України, неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Спірні об`єкти нерухомості, враховуючи їх специфіку є неподільними речами, а тому відповідно до ч. 2 ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Такої домовленості з приводу розподілу спірного майна між подружжям досягнуто не було.

Відповідно до ст. 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки; Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою; право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Відповідно до пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. №11, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦКУ. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Як вбачається із матеріалів справи, у період перебування сторін у шлюбі було набуто, за власні та кредитні кошти, квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка була оформлена на позивача. У період шлюбу на придбання квартири було сплачено 27 817,00 грн (п.2.1 Договору купівлі-продажу квартири) та виплачена десята частина грошових коштів отриманих позивачем у кредит для придбання нерухомості за кредитним договором № 014/1024/74/46229 від 18.07.2006 року, а саме 2 084,06 доларів США із 20 000,00 доларів США. Решта грошових коштів майже 90 % вартості квартири була виплачена позивачем після розірвання шлюбу та фактично за його особисті грошові кошти.

Отже, в період перебування сторін у шлюбу на придбання спірної квартири позивачем були внесені кошти у розмірі 27 817,00 грн та на погашення кредиту у розмірі 2 084,06 доларів США. Таким чином, враховуючи презумпцію спільності майна/доходів отриманих колишнім подружжям в період перебування у шлюбі, відповідачу належить половина вартості сплачених коштів в період перебування у шлюбі з позивачем, що становить 13 908,50 грн (27 817,00/2) та 1 042,03 доларів США (2 084,06/2), що за офіційним курсом НБУ станом на 27.10.2025 (на день звернення до суду з даним позовом) складає 43 379,70 грн (1042,03х41,63).

В розрізі вартості квартири придбаної за 128 817,00 грн, сума 13 908,50 грн становить 10,79% (13 908,50/128 817)х100%), що від ціни позову у розмірі 1 000 000,00 грн становить 151 279,70 грн (107 900,00+43 379,70).

Таким чином, відповідно той з подружжя, який не був стороною кредитного договору, після розірвання шлюбу має на компенсацію половини сум що вносилися на виконання кредитного зобов`язання, та не має права на компенсацію частки вартості нерухомого майна або на певну частку нерухомості.

У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю (пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14- 182цс21)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21), зазначено: «головним критерієм поділу майна як об`єкта права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками та припинення відносин спільної власності взагалі (ч.3 ст. 372 ЦК України); у разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим спів лавником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)».

Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Подібні висновки Верховного Суду знайшли своє відображення в Постанові від 21.06.2023 року, справа №654/3751/18.

Позивач бажає поділити майно подружжя зокрема, так, щоб визнати за ним право особистої приватної власності на спірну квартиру, оскільки майже 90 % кредитних коштів взятих ним на придбання квартири, було виплачено останніми після розірвання шлюбу, а відповідачу виплати половину вартості сплачених, в період перебування у шлюбі з позивачем, коштів на її придбання.

Суд погоджується із запропонованим варіантом поділу такого майна, оскільки, в період перебування сторін у шлюбу на придбання спірної квартири позивачем були внесені кошти у розмірі 27 817,00 грн та на погашення кредиту у розмірі 2 084,06 доларів США. Таким чином, враховуючи презумпцію спільності майна/доходів отриманих колишнім подружжям в період перебування у шлюбі, відповідачу належить половина вартості сплачених коштів в період перебування у шлюбі з позивачем, що становить 13 908,50 грн (27 817,00/2) та 1 042,03 доларів США (2 084,06/2), що за офіційним курсом НБУ станом на 27.10.2025 (на день звернення до суду з даним позовом) складає 43 379,70 грн (1042,03х41,63).

В розрізі вартості квартири придбаної за 128 817,00 грн, сума 13 908,50 грн становить 10,79% (13 908,50/128 817)х100%), що від ціни позову у розмірі 1 000 000,00 грн становить 107 900,00 грн.

Таким чином, грошовий розмір частки відповідача від половина вартості сплачених коштів в період перебування у шлюбі з позивачем, складає 151 279,70 грн (107 900,00+43 379,70), що становить 15,12% частини квартири (151 279,70 грн/1 000 000 грн)х100.

Суд погоджується із запропонованим позивачем варіантом поділу спільного майна подружжя, оскільки припинення права спільної сумісної власності подружжя щодо спірної квартири, поставить остаточну крапку в питанні його поділу/виділу майна подружжя, тим самим не допустить створення нових конфліктів та спорів (у разі поділу та виділення окремих часток в даному об`єкті нерухомості), а відповідач отримає компенсацію 1/2 частини виплачених кредитних коштів, як відшкодування належної їй частини.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч.ч. 1, 7 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

При розгляді даної справи, суд приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відповідач ОСОБА_2 , не скористалася своїми процесуальними правами, несучи ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням/не вчиненням нею процесуальних дій, не подала відзиву на позов, не надала будь-яких заперечень проти позову чи доказів на спростування позиції позивача.

З урахуванням вищевказаного, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, відсутність заперечень відповідача щодо позовних вимог, суд, враховуючи презумпцію спільності майна подружжя, при вирішенні спору про поділ майна, інтереси дружини, чоловіка та інші обставин, що мають істотне значення, погоджується із запропонованим варіантом поділу такого майна, а саме визнання в порядку поділу спільного майна подружжя за позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_1 , та стягнення з позивача на користь позивача 1/2 частини спільних та кредитних коштів сплачених позивачем на придбання квартири.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення уточненого позову в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем понесені документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 9 084,00 грн. (а.с.15), які відповідно до ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, проте за відсутності такої вимоги, судовий збір необхідно залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 95, 128, 141, 223, 247, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.

В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 34,6 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за належну їй частку квартири 15,12% в сумі 151 279 (сто п`ятдесят одну тисячу двісті сімдесят дев`ять) грн 70 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте Новозаводським районним судом міста Чернігова за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), (адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ).

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідомий, (адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ).

Повний текст рішення суду виготовлений 27.02.2026 року.

Головуючий - суддя О. Г. Деркач