Постанова від 17 березня 2026 р. у справі №336/10198/25 — Запорізький апеляційний суд

Суд: Запорізький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 17 березня 2026 р.

Справа: №336/10198/25

Суддя: Кухар С. В.

Дата документу 18.03.2026 Справа № 336/10198/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/10198/25

Провадження №22-ц/807/615/26

Головуючий в 1-й інстанції – Звєздова Н.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Онищенка Е.А., Полякова О.З.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Пузіна Дениса Миколайовича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2025 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року представник позивача – Сластнікова Л.В., яка діє на підставі довіреності від 01.05.2025, через підсистему (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», звернулась до суду з означеним позовом, в якому просила стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за договором споживчого кредиту № 1568259 від 14.06.2024 у розмірі 24 600 гривень, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 гривень. В обґрунтування вимог зазначено, що 14.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір споживчого кредитування № 1568259, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 5 000,00 грн. строком позики – 360 днів, зі сплатою процентів у розмірі 1,5% за кожен день протягом терміну дії договору. Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором позичальника К252, який був надісланий на номер мобільного телефону зазначений відповідачкою у порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Перерахування коштів здійснюється поповненням банківської картки № НОМЕР_1 компанією ТОВ «Пейтек» на підставі договору №01042024-2 від 01.04.2024, укладеного між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Пейтек». 18.12.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Ум Факторинг» укладено договір факторингу № 18/12/24, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договором споживчого кредитування № 1568259 від 14.06.2024, укладеним з ОСОБА_1 . Всупереч умовам договору позики відповідачка не виконала свого зобов`язання. Таким чином, має непогашену заборгованість перед ТОВ «УМ Факторинг» у розмірі 24 600 гривень, з яких: тіло кредиту 5 000,00 гривень, заборгованість за відсотками у розмірі 19 600,00 гривень. Тому, позивач, як новий кредитор, вимушено звернутися до суду для стягнення з відповідачки вказаної вище суми заборгованості, а також витрат зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 гривень.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2025 року, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором споживчого кредитування задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» заборгованість за договором позики № 1568259 від 14.06.2024 у сумі 24 600,00 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 5 000 гривень, заборгованість за відсотками 19 600,00 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні, 40 копійок).

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Пузіна Дениса Миколайовича подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмов у задоволенні вимог позову.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що договір з боку відповідачки у справі не укладався і не підписувався електронним підписом, а доводи позивача з цього приводу не доведені належними доказами. В матеріалах справи відсутні будь-які докази виконання договору кредиту, яке виразилось у перерахуванні коштів на рахунок відповідача. Докази надані позивачем на підтвердження переходу права вимоги не є належними. Розрахунок заборгованості за кредитом не підтверджений первинними документами.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99840,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3328,00 грн. (3328,00 грн. Х 30 = 99840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 05.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір споживчого кредиту № 1568259.

Вказаний договір підписаний відповідачем відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» в електронній формі із застосуванням верифікації та наданням його персональних даних та шляхом введення одноразового ідентифікатора К252.

Відповідно до умов договору сума кредиту (загальний розмір) складає 5 000,00 гривень; строк кредиту 360 днів; стандартна процентна ставка – 1,5 % в день; знижена процентна ставка - 1 % в день.

Паспорт споживчого кредиту також підписаний відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором Р909.

Перерахування відповідачці кредитних коштів у сумі 5 000,00 гривень на картку № НОМЕР_2 від підтверджується листом ТОВ «Пейтек», який адресовано ТОВ «Селфі Кредит» та за змістом якого повідомляється про здійснення транзакції щодо зарахування коштів на означену картку.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 1568259 від 14.06.2024 ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 24 600,00 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 5 000,00 гривень, заборгованість за відсотками 19 600,00 гривень.

18.12.2024 року ТОВ «Селфі Кредит» на підставі договору факторингу № 18/12/24 за плату відступило, а ТОВ «УМ Факторинг» набуло право грошової вимоги до відповідачки.

Відповідно до витягу із Акту приймання передачі Реєстру боржників від 18.12.2024 до договору факторингу № 18/12/24, ТОВ «УМ Факторинг» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 1568259 від 14.06.2024 у сумі 24 600,00 гривень.

02.12.2025 року на адресу суду надійшла відповідь на ухвалу суд суду в якій зазначено, що в установі АТ КБ "ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), емітована банківська платіжна картка № НОМЕР_4 . Крім того,надано виписку по рахунку за період з 14.06. по 17.06.2024, з якої вбачається поповнення картки відповідачки на суму 5 000,00 гривень – 14.06.2024, тобто в день укладання договору.

Матеріалами справи підтверджується наявність у договорі персональних даних відповідачки ОСОБА_1 , а саме серії та номеру паспорта громадянки України, дати його видачі, реєстраційного номеру облікової картки платника податків, номеру мобільних телефонів та електронної адреси ОСОБА_1 .

Крім того, матеріали справи не містять будь-яких відомостей щодо протиправності дій третіх осіб стосовно відповідачки, як і незаконності заволодінням її персональними даними з метою подальшого укладення договору. Також суд звертає увагу на те, що ані відповідачкою, ані її представником такі відомості не надані.

Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір №1568259 від 14.06.2024 року підписаний саме відповідачкою шляхом введення одноразового ідентифікатора (електронний підпис з одноразовим ідентифікатором), є укладеними у порядку Закону України «Про електронну комерцію», що повністю відповідає положенням зазначеного Закону та приписам ЦК України, а тому факт укладення відповідачкою договору є повністю доведеним. Договір, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Селфі Кредит», договір факторингу укладений між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «УМ Факторинг» у встановленому порядку недійсними не визнані, тобто, в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності вказаних правочинів. У порушення норм закону та умов договору відповідачка зобов`язання за зазначеним договором належним чином не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка, згідно розрахунків позивача становить 24 600,00 грн., яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту – 5000,00 грн., нарахованих процентів первісним кредитором – 19600,00 грн.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується частково.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В силу ст.526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст.610,611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30.09.2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина шоста статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203 св 20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).

Відповідно до ч. 1ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

05.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір споживчого кредиту № 1568259.

Вказаний договір підписаний відповідачкою відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» в електронній формі із застосуванням верифікації та наданням її персональних даних та шляхом введення одноразового ідентифікатора К252.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіну особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

Отже, встановивши, що без здійснення вказаних дій кредитний договір не був би укладений між сторонами, колегія суддів приходить до висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача та відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Перерахування відповідачці кредитних коштів у сумі 5 000,00 гривень на картку № НОМЕР_2 14.06.2024 року підтверджується листом ТОВ «Пейтек», який адресовано ТОВ «Селфі Кредит» та за змістом якого повідомляється про здійснення транзакції щодо зарахування коштів на означену картку.

Доказів того, що банківська картка з відповідним номером ОСОБА_1 не належить, матеріали справи не містять та відповідачем не спростовано.

Про вчинення шахрайських дій, заволодіння персональними даними, мобільним номером телефону та адресою електронної пошти, їх використання третіми особами з метою заволодіння грошовими коштами відповідач не вказував.

Саме по собі ненадання позивачем до позовної заяви первинних документів, які підтверджують перерахування суми кредиту на вказані у кредитному договорі реквізити, не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості, оскільки кредитний договір є укладеним з моменту його підписання обома сторонами, а надання кредитних коштів є виконанням кредитного договору з боку кредитора.

ТОВ «Селфі Кредит» є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Позивач не є банківською установою в розумінні Закону України "Про банки і банківську діяльність". Товариство не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Переказ коштів, виданих в рамках Кредитного договору здійснено шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_4 , яку Відповідачем вказано особисто в заяві на отримання Кредиту та підтверджується копією довідки платіжного провайдера, зазначений Платіжний провайдер має відповідну Ліцензію Національного банку України на здійснення переказів коштів у національній валюті без відкриття рахунків та внесений в Державний реєстр фінансових установ.

Договір факторингу містить всі необхідні істотні умови, які свідчать про чинність даного договору та про належне відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовим кредитом. Договір факторингу є дійсним та в судовому порядку не оскаржувався.

Отже, факт переходу до ТОВ «УМ Факторинг» права вимоги первісного кредитора до ОСОБА_1 за кредитним договором є доведеним.

Колегія суддів вважає, що матеріалами справи в повній мірі підтверджено, а відповідачем не спростовано, що свої зобов`язання з надання кредитних коштів ТОВ «Селфі Кредит» виконало. При цьому відповідач суму позики у встановлений договором строк не повернув.

Апеляційний суд погоджується із обґрунтованістю вимог позову щодо стягнення суми основної заборгованості у розмірі 5000,00 грн., оскільки матеріалами справи доведено вказані обставини і відсутні докази існування заборгованості по тілу кредиту у іншому розмірі.

Що стосується суми нарахованих відсотків, то слід зазначити наступне.

Згідно з п. 1.5.1.Стандартна процентна ставка становить 1,5% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору (360 днів).

Відповідно до п. 1.5.2. знижена процентна ставка 1 % в день та застосовується відповідно до наступних умов. Якщо Споживач до 14.07.2024 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів

Позивачем у справі нараховано за 66 календарних днів заборгованість по відмоткам у розмірі 1,5% - 4950,00 грн.; і за наступні 293 дні по відсоткам у розмірі 1% - 14650,00 грн.

Враховуючи викладене, нарахування процентів за користування кредитними коштами, виданими в рамках Кредитного договору, здійснювалося в межах строку користування кредитом, враховуючи вимоги чинного законодавства та на підставі умов Кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

В кредитному договорі було визначено (п.1.9), орієнтовна реальна річна процентна ставка, яка за стандартною процентною ставкою в 1,5% - складає 9089,90%.

Нараховані та пред`явлені до стягнення відсотки за весь період кредитування – 19 600,00 грн., що майже в чотири рази перевищує розмір заборгованості за основною сумою кредиту.

Колегія суддів вважає, що дана умова договору є непропорційно високою, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам ЗУ «Про захист прав споживачів», що підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020, 910/719/19 від 19.05.2020 та №363/1834/17 від 13.07.2022 та №910/12876/19 від 01.06.2021.

З огляду на вказане, апеляційний суд вважає, що вимоги ТОВ «УМ Факторинг» про стягнення з відповідача відсотків у відповідності до умов Договору про надання кредиту підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 5000,00 грн. Вказана сума буде справедливою та співмірною з огляду на суму основного боргу.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог позову.

Відповідно до п.п. б,в п. 4 ч. 1 ст 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з нормами ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що вимоги позову підлягають задоволенню частково у загальній сумі 10000,00 грн. з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору сплачена за подання позову у розмірі 984,71 грн.

Враховуючи те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково з позивача на користь відповідача підлягає стягненню сума судового збору сплачена за подання апеляційної скарги у розмірі 1171,82 грн.

З огляду на вимоги ч. 10 ст. 141 ЦПК України, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1171,82 грн.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Пузіна Дениса Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2025 року у цій справі скасувати.

Ухвалити нову постанову.

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором споживчого кредитування задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» заборгованість за договором позики № 1568259 від 14.06.2024 у сумі 10000,00 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 5 000 гривень, заборгованість за відсотками 5000,00 гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг`на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1171,82 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 18 березня 2026 року.

Головуючий, суддя-доповідач: С.В. Кухар

Судді: Е.А. Онищенко

О.З. Поляков

Оригінал: reyestr.court.gov.ua