Рішення від 08 березня 2026 р. у справі №686/33842/25 — Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/33842/25

Провадження № 2/686/344/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2026 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у складі:

головуючого судді Заворотної О.Л.

секретаря судового засідання Сікори Ю.В.

з участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хмельницького цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,

встановив:

ОСОБА_3 звернулась до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області із позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу в обґрунтування якого вказала, що 18.11.2022 ОСОБА_4 отримав в позику від ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 8 160 000 грн., на підтвердження чого надав розписку та зобов`язався повернути позику до 31.12.2022. Після настання строку повернення позики, відповідач ухилявся від повернення боргу, а ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Спадкоємцем за законом ОСОБА_5 є його донька ОСОБА_3 , яка набула право вимоги до ОСОБА_4 за договором позики від 18.11.2022, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача борг за договором позики в розмірі 8 160 000 грн., проценти за користування позикою в сумі 245 917 грн. 80 коп., інфляційні втрати в сумі 2144499 грн. 60 коп., три відсотки річних в сумі 706 901 грн. 92 коп.

29.12.2025 представник відповідача подав відзив на позов, де позов не визнав, та вказав, що відповідач стверджує, що грошові кошти у сумі 8 160 000,00 грн. фактично не передавалися йому ОСОБА_5 . Розписка від 18.11.2022 була складена за інших обставин, які не пов`язані з реальним договором позики, а враховуючи заперечення відповідача щодо безгрошовості розписки, на позивачку покладається обов`язок довести факт реальної передачі грошових коштів. Сама по собі розписка, за наявності обґрунтованих заперечень позичальника, не є безспірним та достатнім доказом передачі коштів. Позивачка не надала жодних доказів, які б підтверджували реальність передачі такої значної суми готівкою, зокрема: свідчень очевидців безпосередньої передачі грошових коштів; фото- чи відеофіксації процесу передачі коштів; документів про походження такої значної суми готівки у спадкодавця; доказів наявності у спадкодавця фізичної можливості зберігати та транспортувати таку значну суму готівкою. Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», фінансові операції, що дорівнюють або перевищують 400 000 грн., підлягають обов`язковому фінансовому моніторингу. Нібито передана сума 8 160 000,00 грн. у понад 20 разів перевищує встановлений законом поріг. Здійснення такої операції готівкою без банківського супроводу та без належного документального оформлення є не лише підозрілим з точки зору реальності правочину, але й може свідчити про спробу уникнення фінансового моніторингу. Відповідач не заперечує факт смерті ОСОБА_5 та право його спадкоємців на спадкування прав вимоги у разі їх реального існування. У разі, якщо суд дійде висновку про безгрошовість розписки або про те, що грошові кошти не передавалися, вимоги про стягнення процентів за користування позикою (ст. 1048 ЦК України), 3% річних та інфляційних втрат (ч. 2 ст. 625 ЦК України) не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від основної вимоги, просить в позові відмовити.

01.01.2026 представник позивача подав відповідь на відзив.

08.01.2026 ОСОБА_4 подав письмові пояснення щодо позовних вимог, де зазначив, що в лютому 2022 року ТОВ «СП Дизель Трейд» директором якої був відповідач та ТОВ «ЮА Білдінг» уклали договорі про надання поворотної фінансової допомоги, кошти надходили на рахунок ТОВ «СП Дизель Трейд» траншами, проте до осені 2022 стало зрозумілим, що компанія не зможе повернути борг, після чого ОСОБА_5 змусив відповідача написати розписку на суму 8 160000 грн., тобто корпоративний борг був переведений в особистий борг відповідача, коштів за розпискою відповідач не отримував, протягом двох років ОСОБА_5 не звертався із вимогами про повернення коштів.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просить в задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши та оцінивши докази у справі встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.

Судом встановлено, що 18 листопада 2022 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримав в позику від ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 8 160 000 грн., які зобов`язався повернути до 31.12.2022.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши те, що відповідач не виконав умов укладеного із ОСОБА_3 договору позики, оформленого розпискою, факт власноручного підписання якої та отримання спірної суми коштів ОСОБА_4 підтвердив у поданій 18 жовтня 2016 року до Франківського районного суду м. Львова позовній заяві про визнання, в тому числі й спірного правочину удаваним, оскільки у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернув, зробив правильний висновок, що боржник зобов`язаний сплатити позивачу суму основного боргу з урахуванням сум, визначених частиною другою статті 625 ЦК України. Крім того, судами попередніх інстанцій правильно вказано, що ОСОБА_4 не надано підтверджень, що між ним та позивачем виникли правовідносини із договору про спільну діяльність, а не із договору позики грошових коштів, бо вказана розписка містить відомості, що відповідач отримав кошти із зобов`язанням повернення, а не отримав їх на іншій підставі, зокрема для здійснення спільної діяльності у визначеній сумі».

Подібний правовий висновок щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11.

Також, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів (постанова Верховного Суду від 30 серпня 2022 року в справі № 361/8807/18).

У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17 зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».

Якщо договір позики укладений в письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі № 463/9914/20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17 міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно із частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині шостій статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (стаття 81 ЦПК України).

Заперечення відповідача про безгрошовість розписки, та відповідно покладення на позивачку обов`язку довести факт реальної передачі грошових коштів слід відхилити виходячи з наступного.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Відповідачем не надано суду доказів на спростування факту підписання розписки від 18 листопада 2022 року, крім того він не заперечує написання розписки.

Щодо доводів про фактичне переведення корпоративного боргу юридичної особи на відповідача, слід зазначити наступне.

Так, договір позики від 18.11.2022 укладений між фізичними особами на суму 8 160 000 грн.

В провадженні Господарського суду Хмельницької області перебуває справа № 924/784/23 про банкрутство ТОВ «СП Дизель Трейд», а ухвалою суду від 19.04.2024 визнані вимоги кредитора ТОВ «ЮА Білдінг» на суму 6040000,00 грн.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 суду пояснили, що відповідач ОСОБА_4 директор ТОВ «СП Дизель Трейд», а між ТОВ «СП Дизель Трейд» та ТОВ «ЮА Білдінг» був укладений договір про поворотну фінансову допомогу на суму 6040000,00 грн., яку ТОВ «СП Дизель Трейд» не повернуло. ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_5 кошти за розпискою від 18.11.2022, за інших обставин, і ці кошти не мають стосунку до позики між товариствами.

Відтак наявність на момент розгляду в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням, іншого спору, не спростовує висновок про наявність заборгованості цього боржника.

Доказів визнання недійсним договору позики з підстав укладення внаслідок морального тиску, фізичної розправи, матеріали справи не містять, як і не містять доказів звернення відповідача до правоохоронних органів із заявами з цього приводу.

Згідно ст. 1087 ЦК України розрахунки за участю фізичних осіб, не пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або безготівковій формі.

Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб - підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.

У пункті 7.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19) викладено висновок, що порушення встановленої законодавством граничної суми розрахунків може мати наслідком передбачені законодавством заходи відповідальності, але не впливає на чинність розрахунків і не заперечує самого факту проведення розрахунків. Отже, ані встановлення факту нездійснення розрахунків у безготівковій формі, ані наявність законодавчої заборони на здійснення розрахунків готівкою понад певну граничну суму, не може вважатись підтвердженням того, що фактичні розрахунки сторонами в готівковій формі не здійснювались.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 .

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно довідки приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Беденко С.В. від 18.11.2025 № 399/02-14 спадкоємцями, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 є син ОСОБА_8 та донька ОСОБА_3 . Спадкове майно ОСОБА_5 було розподілене між спадкоємцями в рівних частках.

20.11.2025 ОСОБА_8 та ОСОБА_3 уклали договір відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого ОСОБА_8 відступив ОСОБА_3 належне йому право вимоги на суми боргу за розпискою ОСОБА_4 від 18.11.2022 у розмірі 4080000,00 грн., а також відповідну частину штрафних санкцій, нарахованих, або таких, що підлягають нарахуванню за змістом цієї розписки, а ОСОБА_3 будучи власником іншої половини права вимоги на підставі спадкування, приймає відступлену частину та набуває право вимоги за вищевказаною розпискою у повному обсязі.

Згідно акту приймання-передачі права вимоги від 20.11.2025 ОСОБА_8 передав (відступив) суми боргу за розпискою ОСОБА_4 від 18.11.2022 у розмірі 4080000,00 грн., а також відповідну частину штрафних санкцій, нарахованих, або таких, що підлягають нарахуванню за змістом цієї розписки, а ОСОБА_3 прийняла відступлену частину та набула право вимоги за вищевказаною розпискою у повному обсязі.

Згідно зі статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до частини першої статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Частиною першою статті 190 ЦК України визначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Отже, право вимоги особи до боржника є різновидом майна такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц, провадження № 14-122цс20, пункт 68). Тому право вимоги може бути предметом цивільно-правових зобов`язальних договорів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України відступлення права вимоги (цесія) має наслідком заміну кредитора у зобов`язанні (первісного кредитора) іншою особою (новим кредитором).

20.11.2025 ОСОБА_3 звернулась до ОСОБА_4 із вимогою про повернення боргу за розпискою від 18.11.2022.

Частиною першою ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Враховуючи зміст письмової розписки від 18 листопада 2022 року, яка власноручно підписана позичальником, та свідчить про те, що між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов, притаманних договору позики, у тому числі і щодо форми такого договору; а також те, що розписка засвідчує як укладення між сторонами договору позики, так і факт фактичної передачі коштів за ним; оригінал такої знаходиться у позивача (кредитора), оглянутий в суді, копія долучена ним до матеріалів справи; доказів повного виконання зобов`язань за договором позики позичальником (відповідачем у справі) не надано, як і не надано доказів про визнання недійсним чи удаваним договору позики, в тому числі через їх безгрошовість, суд дійшов висновку про підставність та обґрунтованість позову про стягнення неповернутої суми позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Велика Палата ВС у постанові № 310/11534/13-ц зробила висновок про те, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Також Велика Палата ВС наголосила на тому, що в охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочки виконання грошового зобов`язання. Таким чином, період правомірного користування коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування супроводжується нарахуванням процентів у порядку та розмірі, що визначені у кредитному договору, а у разі прострочки позичальником виконання зобов`язань зі своєчасного повернення кредиту права кредитора захищаються шляхом нарахування процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 Велика Палата ВС також зазначила, що регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.

Відповідно положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

З урахуванням вищевикладеного, проценти підлягають стягненню за період з 18.11.2022 по 31.12.2022 з наступного розрахунку 25% (облікова ставка НБУ) : 8160000х(25:365)х44:100=245917,80 грн.

Щодо стягнення три відсотка річних та інфляційних втрат згідно ст. 625 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до Указу президента України №64/2022 введено воєнний стан з 24.02.2022, який триває і по теперішній час.

Отже, нарахування в сумі 706901,92 грн. три відсотки річних та 2144499,60 грн. інфляційних втрат підлягають списанню кредитодавцем.

Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики від 18.11.2022 в розмірі 8 405 917 грн. 80 коп., в т.ч. 8160000 грн. сума позики, 245917,80 грн. відсотки.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме, судовий збір в сумі 11 305 грн. 14 коп. (15140х8405917,80:11257319,32).

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76, 81, 141, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 512, 514, 524, 526, 533, 610, 612, 1046, 1047, 1049, 1087 Цивільного кодексу України, суд -

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 8 405 917 грн. 80 коп. та судовий збір в розмірі 11 305 грн. 14 коп.

В решті вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду шляхом подання в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 .

Дата складення повного тексту рішення: 16.03.2026.

Суддя: