Рішення від 17 березня 2026 р. у справі №609/213/26 — Шумський районний суд Тернопільської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 609/213/26

2-а/609/3/2026

18 березня 2026 року Шумський районний суд Тернопільської області

в складі головуючого судді Харлана М.В.

за участю секретаря судового засідання Семенюк О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шумськ адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення

учасники справи не з`явились,-

В С Т А Н О В И В:

І. Стислий виклад позиції сторін.

1. 09 березня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 (далі позивач) – адвокат Югов Сергій Анатолійович звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач) з вимогою про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП від 11 листопада 2025 року.

2. Позов обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є протиправною, складена без належних на те правових підстав та підлягає скасуванню виходячи з того, що у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч.3 ст. 210-1 КУпАП, окрім того, про існування оскаржуваної постанови №R192316/1970 від 11.11.2025 р. ОСОБА_1 стало відомо 26.02.2026 р. під час ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження №80326175 від 23.02.2026 р. на порталі «Автоматизована система виконавчого провадження» Міністерства юстиції України та після отримання 26.02.2026 р. з Шумського відділу ДВС у Кременецькому районі Тернопільської області матеріалів виконавчого провадження (поштове відправлення АТ «Укрпошта» №4710102954167), оскільки на розгляді справи про адміністративне правопорушення позивач особисто присутній не був.

Вказує, що 11 листопада 2025 року тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 було винесено постанову №R192316/1970 про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 гривень за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Передумовою для винесення оскаржуваної постанови було складання 09.11.2025 р. працівником ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) відносно ОСОБА_1 протоколу №1/188 про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП за не проходження ОСОБА_1 військово-лікарської комісії впродовж 2022 р. до дати складання протоколу, чим порушено останнім підпункт 8 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Додаток №2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 р.

Разом з тим, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається не проходження (відмову від проходження) ОСОБА_1 військово-лікарської комісії, в результаті чого ним порушено пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» № 3621 від 21.03.2024.

Представник позивача вказує, що вищевказаним пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3621 визначено, що до 05 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби необхідно було громадянам України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, тобто до 04.05.2024 р. (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю).

Проте, ні оскаржувана постанова від 11.11.2025 р., ні інші матеріали адміністративної справи не вказують на те, що ОСОБА_1 станом на 04.05.2024 р. був визнаний обмежено придатним до військової служби.

Військово-обліковий документ військовозобов`язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , який сформований 23.02.2026 р. у мобільному застосунку «Резерв+», також не містить відомостей про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку.

Окрім того, на сторінці 6 військового квитка серії НОМЕР_2 від 24.04.2003 р. міститься запис від 20.04.2022 р. про те, що медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби.

Вважає, що відповідачем, як органом ведення Реєстру, не забезпечено відображення персональних даних позивача (про проходження медичного огляду 20.04.2022 р. та про придатність до військової служби) в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, чим порушено вимоги п.17-1 ч.1 ст.7 Закону №1951.

Представник позивача зазначає, що оскаржувана постанова не містить посилання на норму закону, як складової законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що є передумовою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.210-1 КУпАП.

Враховуючи, що адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, має чітко встановлений склад, для притягнення особи до відповідальності необхідно довести, що вона порушила конкретний пункт конкретної статті закону. В даному випадку, таке доведення відсутнє, оскільки відповідна норма законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію відповідачем не зазначена, а протокол №1/188 від 09.11.2025 складений відносно позивача за порушення ним Правил військового обліку за ч.3 ст.210 КУпАП, свідчить про юридичну необґрунтованість обвинувачення та є прямим порушенням вимог ст.ст. 256 та 280 КУпАП. Як наслідок, посилання в оскаржуваній постанові на порушення ОСОБА_1 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3621, а також порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію є безпідставним та необґрунтованим.

Зазначає, що в матеріалах справи відсутні дані про те, що позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, однак, відповідач, всупереч вимогам ч.1 ст.268 КУпАП, розглянув справу без участі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності (позивача), чим порушив її право на захист.

Зазначає, що з огляду на викладене, наявні підстави для скасування постанови про адміністративне правопорушення №R192316/1970 від 11.11.2025 р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та закриття адміністративної справи стосовно нього.

За наведених обставин представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Не погоджуючись з поданим позовом, від представника відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просила відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з безпідставністю таких.

Свій відзив представник відповідача мотивує тим, що 09.11.2025 р. гр. ОСОБА_1 був доставлений у супроводі працівників Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_1 ) у зв`язку з тим, що перебуває у базі розшуку поліції за скоєне правопорушення передбачене ст. 210 КУпАП, а саме, порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку вчинене в особливий період.

Зокрема, під час звіряння військово–облікових даних з наявними обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено, що громадянин ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_1 ), мав статус порушника законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію у зв`язку з невиконанням вимог п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21.03.2024 року № 3621 ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю).

Так, встановлено, що в порушення пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3633-IX (від 11.04.2024) гр. ОСОБА_1 у встановлений законом терміни, а саме з 2022 року не уточнив свої персональні данні.

За ознаками адміністративного правопорушення передбаченого ст. 210, вчиненого ОСОБА_1 , керуючись ст. 235 КУпАП 09.11.2025 р. складено протокол № 1/188 та відкрито справу про адміністративне правопорушення, по якій проведені всі необхідні дії та враховані всі обставини, що мають значення для вирішення справи.

Таким чином, під час розгляду адміністративної справи 11.11.2025 р., були встановлені всі обставини скоєного правопорушення, які вчинені під час дії особливого періоду в умовах воєнного стану

За результатами розгляду адміністративної справи 11.11.2025 р., винесена постанова по справі про адміністративне правопорушення №1970, за якою громадянина ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.3. ст. 210-1 КУпАП.

Вказує, що справа про адміністративне правопорушення вирішена в точній відповідності з законом, а постанова по адміністративній справі №1970 від 11.11.2025 р. законна та обґрунтована.

16.03.2026 р. представником позивача ОСОБА_1 – адвокатом Юговим С.А. подано відповідь на відзив, у якій останній заперечив доводи представника відповідача викладені у відзиві на позов.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Югов С.А. не з`явились, від представника надійшла заява, згідно якої останній просив розгляд справи здійснювати за його та позивача відсутності, позовні вимоги підтримав повністю та просив задовольнити з підстав викладених у позові.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, однак у поданому відзиві просив розгляд справи здійснювати за відсутності представника.

Згідно з ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІІ. Інші процесуальні дії у справі.

3. Ухвалою Шумського районного суду Тернопільської області від 10 березня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву в порядку спрощеного позовного провадження та призначено до судового розгляду по суті на 18 березня 2026 року.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

4. Судом встановлено, що 11 листопада 2025 року тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 було винесено постанову №R192316/1970 про накладення на позивача ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 гривень за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається не проходження (відмову від проходження) ОСОБА_1 військово-лікарської комісії (пункт 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист»), чим порушено законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

5. Також відносно ОСОБА_1 старшим офіцером ІНФОРМАЦІЯ_6 09 листопада 2025 року складено протокол про адміністративне правопорушення №188.

6. З електронного військово-облікового документа, сформованого у застосунку «Резерв+», встановлено, що ОСОБА_1 військовозобов`язаний, перебуває на обліку ІНФОРМАЦІЯ_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), має звання рядовий, ВОС 790037, водій, вчасно уточнив дані.

7. На сторінці 6 копії військового квитка серії НОМЕР_2 від 24.04.2003 р. міститься запис від 20.04.2022 р. про те, що медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби.

ІV. Оцінка Суду.

8. Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

9. Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

10. Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

11. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

12. Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

13. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

14. Статтею 235 КУпАП передбачено, що Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

15. В силу ч. 3 ст. 210-1 КУпАП адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію вчинене в особливий період.

Судом встановлено, що 11 листопада 2025 року тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 було винесено постанову №R192316/1970 про накладення на позивача ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 гривень за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

У постанові зазначено, що за результатами обставин справи встановлено, що ОСОБА_1 не пройшов ВЛК (п.2 розділу II ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист»), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

16. Указом Президента України № 65/2022 від 24.02.2024 р., затвердженого Законом України № 2105-IX від 03.03.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань на території України оголошено та проводиться загальна мобілізація, яка неодноразово продовжувалась, та діє по теперішній час.

17. Згідно з абз. 11 ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

18. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який в подальшому продовжувався та триває на теперішній час.

19. Згідно ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема, проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

20. Положеннями абз.4 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

21. Відповідно до статті 2 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

22. Частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: - допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; - призовники - особи, які взяті на військовий облік; - військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; - військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; - резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

23. Згідно з п. 2,4 пункту 1 Правил військового обліку призовників і військовозобов`язаних та резервістів, Додаток 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні:

- прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів;

- проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я СБУ, а у розвідувальних органах - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії розвідувальних органів.

Отже, положеннями вищевказаних нормативно-правових актів встановлено обов`язок військовозобов`язаних громадян України проходити медичний огляд для визначення ступеня придатності до військової служби.

24. Судом з`ясовано, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що останній не пройшов (відмовився) від проходження ВЛК (п. 2 розділу ІІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист»).

25. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» № 3621-ІХ від 21 березня 2024 року виключено таку підставу для зняття з військового обліку призовників та взяття на військовий облік військовозобов`язаних громадян, яких за станом здоров`я визнано непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час.

26. Відповідно до п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3621-IX було встановлено, що громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, протягом дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто до 04.02.2025) підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби.

27. Згідно із Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» №4235-ІХ від 12.02.2025 (далі за текстом Закон №4235-ІХ) були внесені зміни до Закону №3621-IX та п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення викладено в новій редакції: «Установити, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду». Закон України №4235-ІХ набрав чинності 15.02.2025.

28. Постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2025 року № 519 внесенні зміни до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 зі змінами, зокрема абзац другий пункту 69 викладено в такій редакції: «Особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію».

29. Системний аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що обов`язок з проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби покладається на громадян України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності вказаним вище Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю).

Вказані громадяни зобов`язані до 05 червня 2025 року самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Тобто обов`язковою умовою для того, щоб стверджувати про наявність у громадянина України віком від 25 до 60 років обов`язку щодо повторного проходження ВЛК є наявність у такої особи попереднього висновку ВЛК, яким особу визнано обмежено придатною до військової служби.

Разом з тим, в оскаржуваній постанові та в матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 був визнаний обмежено придатним відповідним висновком ВЛК.

З електронного військово-облікового документа, сформованого у застосунку «Резерв+», встановлено, що ОСОБА_1 військовозобов`язаний, перебуває на обліку ІНФОРМАЦІЯ_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), має звання рядовий, ВОС 790037, водій, вчасно уточнив дані.

Окрім того, на сторінці 6 копії військового квитка серії НОМЕР_2 від 24.04.2003 р. міститься запис від 20.04.2022 р. про те, що медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби.

За таких обставин, судом не встановлено та відповідачем не доведено, що ОСОБА_1 було визнано обмежено придатним до військової служби, а відтак, на нього не поширювався обов`язок проходити ВЛК до 05.06.2025 р., згідно п.2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист».

У зв`язку з ненаданням відповідачем під час розгляду справи жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, кваліфікованого за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, суд позбавлений можливості встановити наявність у його діянні складу адміністративного правопорушення.

Натомість позивач заперечує факт вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

30. Відповідно до ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

31. Аналіз наведених вище правових положень дає можливість дійти висновку, що провадження у справі про адміністративне правопорушення, в тому числі і за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачає, що про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення особа повідомляється не пізніше як за три доби до дати розгляду справи. В процесі розгляду справи особа, яка притягується до адміністративної відповідальності має право користуватися правами, передбаченими статтею 268 КУпАП.

32. Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.

33. Так, у позовній заяві представник позивача вказує на те, що позивачу ОСОБА_1 не було відомо про існування провадження про адміністративне правопорушення відносно нього, а розгляд справи відбувся без його участі Окрім того, копія оскаржуваної постанови позивачу не надсилалась та не вручалась, про існування такої він дізнався лише 26.02.2026 р.

Суд зазначає, що жодних доказів щодо повідомлення позивача про те, що розгляд адміністративної справи про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відбудеться саме 11.11.2025 р. суду не надано, а наявна у матеріалах справи копія оскаржуваної постанови та її зміст дають можливість стверджувати, що розгляд справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП проводився за відсутності позивача.

34. Вирішуючи питання наслідків розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату, Верховний Суд у постановах від 06.03.2018 року у справі № 522/20755/16-а, від 30.09.2019 у справі №591/2794/17, від 06.02.2020 №05/7145/16-а та від 21.05.2020 у справі №286/4145/15-а дійшов такого висновку: «факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням установленої процедури. Як наслідок, позивача позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу».

35. Процедурні порушення, зокрема, такі як розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату розгляду, є самостійними, безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності.

36. Відтак, оскаржувана постанова прийнята не у спосіб, який передбачений нормами КУпАП, оскільки має місце порушення норм процесуального права при її винесені, порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

37. В контексті спірних правовідносин, суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до частини 3 статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

38. У справі Barbera, Messeque and Jabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 6 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

39. Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція. (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98).

40. Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

41. У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (п. 21 рішення).

42. Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційного Суду України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. (п. 4.1).

43. Суд зазначає, що обов`язок особи, яка склала матеріали про адміністративне правопорушення, нести тягар доказування, що є складовою презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини в сенсі ст. 62 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.

44. В силу приписів ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу (частина 1).

45. Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

46. На обов`язок доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 (справа №537/4012/16-а), від 08.11.2018 (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа № 743/1128/17), від 15.11.2018 (справа № 524/7184/16-а).

47. Положеннями ст. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Обов`язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

48. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

49. Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

50. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, за обставин, викладених у постанові від 11.11.2025 р., а відтак притягнення позивача до адміністративної відповідальності та накладення на нього адміністративного стягнення за відсутності доказів вчинення адміністративного правопорушення є безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови із закриттям провадження в справі про адміністративне правопорушення.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

51. Стаття 132 КАС України передбачає види судових витрат, а саме: судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

52. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а тому, на виконання вимог ст. 139 КАС України, та враховуючи правову позицію, викладену 18 березня 2020 року в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 543/775/17, у зв`язку з задоволенням позову суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір в розмірі 532,48 грн.

Виходячи з вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 5, 8, 9, 10, 71-79, 194, 229, 268, 241-246, 270-272, 286 КАС України, ст.ст. 7, 9, 251, 283, 286 КУпАП, суд,-

У Х В А Л И В:

1. Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення – задовольнити.

2. Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення №R192316/1970 винесену тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 11 листопада 2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 гривень.

3. Справу про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 – закрити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані із сплатою судового збору в розмірі 532,48 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду складено 18 березня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_9 , юридична адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 .

Суддя: М.В. Харлан