Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №716/2265/25 — Заставнівський районний суд Чернівецької області

Справа № 716/2265/25

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.03.2026 місто Заставна

Заставнівський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді Вайновської О.Є.,

секретаря судового засідання Бортніка А.В.,

представника позивача - адвоката Данищука В.В.,

представника третьої особи - Королюк І.Ю., Ткач Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Заставнівської міської ради Чернівецького району Чернівецької області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

23.12.2025 року позивач ОСОБА_1 , в особі свого представника ОСОБА_6 , звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1 . Позов мотивовано тим, що вказані особи не проживають в будинку більше одного року без поважних причин. Однак реєстрація дітей відповідачів у будинку створює позивачу перешкоди у розпорядженні своїм майном.

Ухвалою судді Заставнівського районного суду Чернівецької області від 24.12.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання; витребувано у третьої особи висновок щодо розв`язання спору.

Ухвалою судді Заставнівського районного суду Чернівецької області від 28.01.2026 року підготовче судове засідання у даній цивільній справі закрито, призначено судовий розгляд справи.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, свої інтереси довірив представляти адвокату Данищуку В.В.

Представник позивача адвокат Данищук В.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, пояснив, що позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 ; що в даному будинку були зареєстровані племінник ОСОБА_2 , дружина племінника ОСОБА_3 та їхні діти неповнолітні діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В серпні 2025 за заявою власника - позивача у справі племінник ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_3 були зняті з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, зняти з реєстрації без згоди батьків їх малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не представляється можливим. На даний час позивач бажає продати будинок, однак реєстрація в ньому малолітніх дітей відповідачів, які більше 2,5 років не проживають за місцем реєстрації, перешкоджає позивачу у розпорядженні власністю. Просив позов задовольнити, визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким що втратили право користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1 .

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Представники третьої особи органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Заставнівської міської ради Чернівецького району Чернівецької області Ткач Н.І., ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснили, що дійсно за заявою ОСОБА_1 . Заставнівською міською радою знято з реєстрації відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, зняти з реєстрації їх малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2, міська рада позбавлена можливості, адже це здійснюється за згодою чи за заявою батьків. Відсутність в країні батьків, відсутність діалогу з ними позбавляє орган опіки та піклування можливості перевірити обставини, щодо наявності у батьків іншого житла на праві власності чи на праві користування, куди б можна було зареєструвати їх малолітніх дітей. Просила прийняти рішення на розсуд суду, враховуючи інтереси дітей, інтереси позивача, а також наявні у справі докази.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 03.03.2008 (а.с.9, 10).

За змістом статей 316-319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яке він здійснює на власний розсуд.

Власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (частина 1 статті 383 ЦПК України).

Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону (частина 1 статті 405 ЦК України).

Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_1 від 05.08.2025 за №530, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , малолітні діти ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , зареєстровані, але не проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14).

Період часу, з якого відповідачі та їх діти не проживають за вказаною адресою акт не містить.

Маючи бажання розпорядитися своєю власністю, позивач звернувся до Заставнівської міської ради Чернівецького району Чернівецької області з заявою про зняття з реєстрації в житловому будинку АДРЕСА_1 членів сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , їх малолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_4 (а.с.15).

На що 25.11.2025 позивач отримав відповідь, що зняття з місця реєстрації малолітніх дітей за місцем проживання здійснюють їх батьки, інші законні представники або інші особи за їх згодою (а.с.16).

Таким чином, на даний час в житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстровані неповнолітні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батьки неповнолітніх - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які є відповідачами у справі, зняті з реєстрації у вказаному житловому будинку, що підтверджується даними домової книги за заявою власника (а.с.11-13).

Відповідно до ч.2 статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Таким чином, втрата користування житлом членом сім`ї власника відбувається за одночасною наявністю двох умов: 1) строк відсутності - рік і більше; 2) відсутність для цього поважної причини чи домовленості з власником.

При цьому, законодавець не визначає переліку причин, які можуть вважатися поважними для даного виду спору. Віднесення тих чи інших причин до поважних належить до повноважень суду і здійснюється судом з урахуванням конкретних обставин справи.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 пояснили, що є сусідами власника будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 , куди останній свого часу пустив проживати свого племінника ОСОБА_2 з дружиною та двома маленькими дітьми. Деякий час вони проживали в будинку ОСОБА_1 , після чого поїхали в невідомому напрямку і останні приблизно п`ять років за вказаною адресою не проживають.

Термін не проживання відповідачів та їх дітей у спірному будинку свідки пригадати не змогли, проте не пов`язували його ані з початком пандемії COVID-19 в Україні у березні 2020, ані з початком військової агресії Російської Федерації проти України.

Оцінюючи показання свідків на предмет їх достатності для доказування обставин справи щодо строку не проживання відповідачів та їх дітей у спірному будинку, суд вважає їх недостатніми, адже одночасне існування тих обставин що родина ОСОБА_2 не проживає у спірному будинку більше п`яти років і що родина ОСОБА_2 проживала у складі чоловіка, жінки та двох маленьких дітей, за умови що навіть на час розгляду справи наймолодшій дитині - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не виповнилося і трьох років, виключається.

Крім того, з витребуваної судом інформації про перетин кордону відповідачами та їх дітьми вбачається, що відповідачка ОСОБА_3 та неповнолітні діти ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перетнули державний кордон України у напрямку виїзд востаннє 02.09.2025 (а.с. 65).

Доказів того, що до 02.09.2025 відповідачка з дітьми проживала на території України в іншому будинку аніж по АДРЕСА_1 , де вони набули права користування житлом, позивачем не надано.

Також позивачем суду не надано доказів про те, що у спірному будинку проживають тимчасово переміщені особи, про час їх проживання в будинку, на чому наголошував представник позивача в ході розгляду справи, про що також і не зазначено в акті обстеження матеріально-побутових умов за адресою: АДРЕСА_1 .

Право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати пропорційності втручання.

Відповідно до частини 1 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Фізична особа може мати кілька місць проживання (ч.6 статті 29 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 3 СК України дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Отже, право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.

Частиною 1 статті 160 СК України визначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Судом встановлено, що місце проживання відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , починаючи з 2019 року, було визначено по АДРЕСА_1 .

Місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2, було визначено за згодою батьків за тією ж адресою у 2019 та 2023 року відповідно.

У постанові №368/750/16-ц від 27.11.2019 Верховний Суд вказував, що, оскільки підстава, на якій місце проживання малолітньої дитини реєструвалося у спірному будинку у судовому порядку не оспорювалася, вважається, що вона за фактом народження набула права користування житлом на законних підставах. Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірному будинку не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Крім того, у постанові №759/19394/15-ц від 27.12.2018 Верховний Суд зазначив, що скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт його не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення його права користування цим житлом. Стаття 29 ЦК України не пов`язує місце проживання особи з її реєстрацією. Аргументи про те, що малолітні діти не проживають в належному позивачу будинку та зареєстровані у ньому лише формально, то вони вважаються такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, не заслуговують на увагу. Через свій вік малолітня дитина не може самостійно обирати місце проживання, тому факт її непроживання у спірному будинку обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення дитини права користування житлом.

У постанові №755/16152/16-ц від 09.09.2020 Верховний Суд зазначив, що належних та допустимих доказів на підтвердження того, що малолітні діти набули право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачем не надано, хоча це є його процесуальним обов`язком. Не сплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами, також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки заявник (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) малолітньої дитини.

Такі висновки Верховного Суду є релевантними, оскільки стосуються подібних фактичних обставин справи та правовідносин, та також ґрунтуються на актуальних нормах права.

Також на переконання суду позивачем належними доказами не доведено, що відповідачі разом з малолітніми дітьми покинули постійне місце проживання без поважних причин.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан, які триває дотепер.

З урахуванням введеного в Україні воєнного стану, безпековою ситуацією, а також підвищеної загрози для життя, фізичного та психологічного здоров`я дітей, на переконання суду, тимчасове перебування дітей разом з батьками за межами України може забезпечити якнайкращі інтереси дітей.

Крім того, за приписами частин 4 та 5 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням обов?язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв?язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

На виконання ухвали суду від 13.01.2026 про витребування висновку органу опіки та піклування, орган опіки та піклування Заставнівської міської ради Чернівецького району Чернівецької області повідомив, що за наявною у органу інформацією малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_4 разом з батьками виїхали за кордон, а тому для формування висновку про доцільність чи недоцільність визнання їх такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, в якому вони зареєстровані, інформації недостатньо (а.с.56-58).

Так, посадові особи Заставнівської міської ради провели обстеження зареєстрованого місця проживання малолітніх дітей відповідачів, провели бесіди із сусідами позивача і встановили, що за зареєстрованим місцем проживання діти не проживають, особистих речей дітей в будинку немає, обставини виїзду дітей батьками за межі території України не відомі; у зв?язку з перебуванням дітей за межами країни неможливо з?ясувати та перевірити фактичне становище дітей, неможливо достовірно встановити відомості щодо умов проживання та виховання дітей та оцінити обставини їхнього забезпечення житлом. Також в органу опіки та піклування немає належних та допустимих доказів на підтвердження того, що малолітні діти відповідачів набули права власності або права постійного користування іншим житлом.

Недостатність інформації про фактичне становище дітей позбавляє орган опіки та піклування можливості висловити рекомендації про те, як необхідно з точки зору захисту прав та інтересів дітей вирішити справу про визнання малолітніх дітей відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим по АДРЕСА_1 .

Враховуючи вищевикладене, а саме, що малолітні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , набули права користуватися житлом - будинком АДРЕСА_1 , адже підстава для реєстрації місця їх проживання у спірному будинку позивачем не оспорювалася, відсутність у суду інформації про те, що малолітні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , набули права користуватися іншим житлом, недоведеність позивачем підстав для визнання малолітніх такими, що втратили право користування цим житлом, визначених ч.2 ст.405 ЦК України, а саме строку не проживання у спірному житлі більше одного року, відсутність в місці постійного проживання без поважних причин, адже залишення родиною постійного місця проживання через введений в Україні воєнний стан може носити тимчасовий характер та бути пов`язаний з необхідністю забезпечення батьками безпеки дітей, підтримання їх фізичного та психологічного здоров`я, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житлом - будинком АДРЕСА_1 відсутні, а отже позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 16, 29, 242, 317, 319, 321, 383, 391, 405 ЦК України, ст.ст.4, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263, 264, 265 268, 280-282, 352, 354 ЦПК України суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_6 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Заставнівської міської ради Чернівецького району Чернівецької області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем шляхом подачі апеляційної скарги до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя Вайновська О.Є.